ПОСТАНОВА

іменем України

11 лютого 2020 року м. Кропивницький

справа № 389/2004/16-ц

провадження № 22-ц/4809/387/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Письменного О.А.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Знам`янська районна рада Кіровоградської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Знам`янської районної ради Кіровоградської області на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року у складі головуючого судді Савельєвої О.В., суддів Юхименко Н.В., Ябчик Н.М.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про перегляд рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час прогулу, провадження №2/389/666/16 (ЄУН 389/2004/16-ц), за виключними обставинами на підставі п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України. ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року по справі №389/2004/16-ц у задоволенні його позову про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено у повному обсязі. Серед підстав для відмови у позові суд зазначив, що оскільки між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом - тобто відповідно до пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю, а не у зв`язку з звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю на ці правовідносини не поширюються.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області задоволено частково. Визнано незаконними пункти 3 і 4 рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 5 липня 2016 року №117 щодо припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» за п.8 ст.36 КЗпп України з 20 липня 2016 року з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і контрактом. Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 та Знам`янська районна рада Кіровоградської області подали касаційні скарги. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а касаційну скаргу Знам`янської районної ради Кіровоградської області задоволено. Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року скасовано, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року залишено в силі.

Зазначив, що виключними обставинами є те, що 04 вересня 2019 року Другий сенат Конституційного Суду України у справі №3-425/2018(6960/18) розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. У цій справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що положеннями ч.3 ст.40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 1998 року №12-рп/98 вказав, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч.3 ст.40 КЗпп є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Тобто, з огляду на це, Конституційний Суд України визнав можливим розповсюдження гарантії захисту працівника від незаконного звільнення на правовідносини між працівником та роботодавцем, що виникли на підставі контракту.

Вважає, що вказані обставини є виключними, а висновки Знам`янського міськрайонного суду в рішенні від 21 березня 2017 року по справі №389/2004/16-ц, стосовно неросповсюдження гарантії захисту працівника від незаконного звільнення на його правовідносини зі Знам`янською районною радою, що виникли на підставі контракту від 7 жовтня 2008 року, є такими, що протирічать вищезазначеному рішенню Конституційного Суду України, тому є підстави для його перегляду.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами на підставі п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України задоволено. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково. Визнано незаконними пункти 3 і 4 рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 5 липня 2016 року №117 щодо припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» за п.8 ст.36 КЗпп України з 20 липня 2016 року з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і контрактом. Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Знам`янська районна рада Кіровоградської області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами на підставі п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України.

ОСОБА_1 направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Знам`янської районної рада Кіровоградської області без задоволення.

Представники відповідача Березовська І.А. та Молдованова О.М. підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року у цивільній справі № 389/2004/16-ц відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу (т.1 а.с.214-215). Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення п.п.4, 8 ст.36, ч.3 ст.40, ч.3 ст.41, ст.ст.40, 41 КЗпп України та враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, а саме за п.8 ст.36 КЗпп України, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпп України на дані правовідносини не поширюються. Суд дійшов висновку, що припинення дії контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника підприємства у період його тимчасової непрацездатності відбулося з дотриманням трудового законодавства та положень контракту. Зазначене і стало підставою для відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області задоволено частково. Визнано незаконними пункти 3 і 4 рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 5 липня 2016 року №117 щодо припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» за п.8 ст.36 КЗпп України з 20 липня 2016 року з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і контрактом. Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено (т.2 а.с.28-32).

У подальшому постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року скасовано, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року залишено в силі (т.1 а.с.135-139).

Верховний Суд зазначив, що, ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, враховуючи висновок робочої групи від 4 липня 2016 року, відповідно до якого за час перебування на посаді позивачем систематично порушувалися пункти 2.2, 7.2 контракту (неподання письмового звіту про виконану роботу за формою, визначеною контрактом) та з урахуванням того, що припинення дії контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника підприємства відбулося з дотриманням трудового законодавства та положень контракту, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Встановлені судом першої інстанції обставини справи підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду. Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року за виключними обставинами ОСОБА_1 посилався на рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, яке було ухвалене 4 вересня 2019 року, та яким визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (т.2 а.с.158-161).

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви та скасування рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року суд першої інстанції виходив з того, що висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не узгоджується та суперечить рішенню Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, ухваленому 4 вересня 2019 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Встановлено, що у своєму рішенні, офіційно оприлюдненому 04 вересня 2019 року, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпп є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Згідно з Кодексом контракт - це особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін; сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21).

Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 визначив сферу укладення контракту, вказавши, що, виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України" (абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини).

Істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Отже, контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується.

Проте, наведене не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень частини третьої статті 40 КЗпп, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

У §49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.

Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Враховуючи зазначене вище Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04 вересня 2019 року вказав, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Також Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпп закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Дійсно, вказане рішення Конституційного суду України не могло бути враховано судом першої інстанції при ухваленні судового рішення, оскільки його не існувало на момент розгляду цивільної справи, тому дане рішення є підставою для його перегляду за виключними обставинами, зазначеною у пункті 1 частини 3 статті 423 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 424 ЦПК України з урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана: 3) з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду; 4) з підстави, визначеної пунктом 1 частини третьої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.

Так, у даному випадку наявне рішення Конституційного Суду України, яке прийнято після розгляду даної цивільної справи і яким встановлені обставини, зазначені у пункті 1 частини 3 статті 423 ЦПК України в якості підстави для перегляду судового рішення за виключними обставинами. Проте, процесуальний закон не передбачає жодних обмежень для перегляду рішення. Тому навіть у випадку, якщо рішення переглядалося Верховним Судом та набрало законної сили, може бути подано заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Крім того, слід зазначити, що рішення суду першої інстанції не виконувалось, оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відповідно до ч.3 ст.429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може, зокрема, задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд, зокрема, ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду (ч.4 ст.429 ЦПК України).

Судом першої інстанції було встановлено, що Знам`янською районною радою прийнято рішення від 05 липня 2016 року № 117 «Про підсумки фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств районної ради за 2015 рік», відповідно до якого припинено дію контракту та звільнено ОСОБА_1 з посади керівника КП «РАМ» 20 липня 2016 року (т.1 а.с.12).

Також було встановлено та ніким не заперечувалось, що ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року по 25 липня 2016 року перебував на лікарняному (т. 1 а.с.22). Отже, звільнення з посади та припинення дії контракту відбулося в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 . Доводи відповідача про те, що позивач у період тимчасової непрацездатності не повідомив роботодавця про таку обставини, та те, що позивач 04.07.2016 був присутній на спільному засіданні постійних комісій з питань бюджету, фінансів, соціально-економічного розвитку району, з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв`язку, споживчого ринку, сфери послуг та захисту прав споживачів та з питань освіти, культури, спорту і молоді, з питань соціального захисту та охорони здоров`я, а 05.07.2016 – на пленарному засіданні десятої сесії районної ради сьомого скликання правового значення для вирішення спору не має.

Отже, висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 на підставі того, що норми ч.3 ст.40 КЗпп України на ці правовідносини не поширюються, не узгоджується та суперечить рішенню Другого сенату Конституційного Суду України у справі №3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, ухваленому 04 вересня 2019 року.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року за виключними обставинами.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення ОСОБА_1 в період його тимчасової непрацездатності з посади та припинення дії укладеного з ним контракту є порушенням встановленого законом порядку припинення трудових правовідносин. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Знам`янської районної ради Кіровоградської області залишити без задоволення, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2020 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді О.Л. Дуковський

О.А. Письменний