ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 826/19002/16

адміністративне провадження № К/9901/22460/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/19002/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 до якої приєдналося Національне антикорупційне бюро України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Балась Т. П.) від 07 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Собків Я. М., Вівдиченко Т. Р., Бабенко К. А.) від 25 квітня 2017 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного антикорупційного бюро України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 10 січня 2017 року, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України, що виявилась у невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка надається разом із щорічною основною оплачуваною відпусткою;

- зобов`язати Національне антикорупційне бюро України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка надається разом із щорічною основною оплачуваною відпусткою, в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 51040,60 грн., з урахуванням індексу інфляції.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідачем порушено вимоги законів України «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про державну службу», «Про оплату праці», «Про відпустки», оскільки під час перебування на посаді державного службовця Національного антикорупційного бюро України позивачем не було отримано грошову допомогу під час щорічної основної відпустки, а також зазначена допомога не виплачувалась під час звільнення.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України задоволено частково.

Змінено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року в її мотивувальній частині, виключивши з неї посилання на наявність у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка надається разом із щорічною основною оплачуваною відпусткою, у зв`язку з тим, що даний вид грошової допомоги не входить до структури заробітної плати працівника Національного бюро, яка визначена статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII «Про Національне антикорупційне бюро України».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року залишено без змін.

5. Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, 06 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року визнано поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. 18 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від Національного антикорупційного бюро України надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 в яких відповідач посилаючись на необґрунтованість доводів та вимог касаційної скарги просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

8. Вищим адміністративним судом справа до розгляду не призначалася.

9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

10. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. 14 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року у справі № 826/19002/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Шарапа В. М. - головуючий суддя, Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.).

12. 25 червня 2018 року до Верховного Суду від Національного антикорупційного бюро України надійшла заява про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року у справі № 826/19002/16.

13. 20 вересня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.

14. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 712/0/78-19 від 12 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

15. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

16. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період з 24 листопада 2015 року по 07 листопада 2016 року перебував на посаді керівника Управління по роботі з громадськістю Національного антикорупційного бюро України.

18. З 30 травня 2016 року по 30 червня 2016 року позивач перебував у щорічній основній відпустці (розпорядження Директора НАБУ від 26 травня 2016 року № 638-р); 04 серпня 2016 року позивачем використано 1 календарний день частини щорічної основної відпустки (розпорядження Директора НАБУ від 02 серпня 2016 року № 1089-р); з 17 по 18 жовтня 2016 року позивачем використано частину щорічної основної відпустки (розпорядження Директора НАБУ від 17 жовтня 2016 року № 1525-р).

19. Щорічна основна відпустка та частини щорічної основної відпустки були надані позивачу за період роботи з 24 листопада 2015 року по 23 листопада 2016 року.

20. У зв`язку з переведенням позивача до Національної поліції України, 07 листопада 2016 року він був звільнений з Національного антикорупційного бюро України та того ж дня звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити про нарахування та виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги при наданні щорічної основної відпустки за час роботи в Національному антикорупційному бюро України згідно положень Закону України «Про державну службу».

21. У відповідь на звернення позивач отримав довідку Національного антикорупційного бюро України від 09 листопада 2016 року № 03/2-11-01/39994, згідно якої, за період роботи в Національному антикорупційному бюро України (з 01 січня 2016 року по 07 листопада 2016 року) матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога при наданні щорічної основної відпустки йому не надавалися.

22. Вважаючи невиплату грошової допомоги протиправною бездіяльність, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що ОСОБА_1 мав право при використанні щорічної основної відпустки отримати грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, проте при зверненні із заявами про надання щорічної основної відпустки та частини щорічної основної відпустки від 24 травня 2016 року, від 01 серпня 2016 року, від 13 жовтня 2016 року не просив надати йому грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка надається разом із щорічною основною відпусткою, а тому підстав для виплати такої допомоги у відповідача не було.

24. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, проте змінив мотивувальну частину рішення, оскільки, на переконання суду, заробітна плата працівників Національного антикорупційного бюро України, відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» містить чітко визначені складові заробітної плати, до яких не входить матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка надається разом із щорічною основною відпусткою.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

26. Зокрема скаржник зазначив, що виплата державним службовцям грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки є обов`язком роботодавця не може залежати від подання працівником заяви для виплати такої допомоги.

27. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

29. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17-1 Конвенції, встановлено, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права.

31. Правові основи організації та діяльності Національного антикорупційного бюро України визначаються Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII (у редакції від 01 травня 2016 року, далі - Закон № 1698-VII).

32. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 1 Закону № 1698-VII Національне антикорупційне бюро України (далі - Національне бюро) є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

33. Згідно п. 1 ч. 1, ч. 6 ст. 10 Закону № 1698-VII до працівників Національного бюро належать особи начальницького складу, державні службовці та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Національному бюро.

Трудові відносини працівників Національного бюро регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Національного бюро, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади спеціалістів Національного бюро відносяться до відповідних категорій посад працівників апарату міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, їх територіальних органів у порядку, встановленому законодавством.

34. Відповідно до ч. 1, 7 ст. 22 Закону № 1698-VII держава забезпечує соціальний захист працівників Національного бюро відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Інші питання соціального захисту державних службовців та інших працівників Національного бюро регулюються законодавством про працю і державну службу.

35. Згідно ч. 1, 3 ст. 23 Закону № 1698-VII умови грошового забезпечення осіб начальницького складу та оплата праці інших працівників Національного бюро повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Національного бюро висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

Заробітна плата працівників Національного бюро складається з: 1) посадового окладу; 2) доплати за вислугу років; 3) доплати за науковий ступінь; 4) доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці; 5) доплати за спеціальне звання або ранг державного службовця.

36. З аналізу зазначених норм права слідує, що питання проходження державної служби в Національному бюро, а також питання умов грошового забезпечення таких працівників регулюється Законом № 1698-VII та Законом України «Про державну службу».

37. Статтею 57 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII), встановлено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 використав своє право на щорічну основну оплачувану відпустку у період з 30 травня 2016 року по 30 червня 2016 року. При цьому, Національним бюро не нараховувалась та не виплачувалась грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати під час перебування позивача у відпустці.

39. З огляду на положення ст. 57 Закону № 889-VIII, колегія суддів зазначає, що державним службовцям гарантовано виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати одночасно з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки. Таке право декларовано державою, та держава через створювані нею органи несе обов`язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

40. Окремо колегія суддів звертає увагу, що Закон № 889-VIII не висуває будь-яких додаткових умов отримання грошової допомоги, як-то звернення з відповідною заявою, або оформлення такого волевиявлення в іншій формі та не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати грошової допомоги у випадку задоволення заяви державного службовця про надання щорічної основної оплачуваної відпустки.

41. Отже, державний службовець має право на виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, відповідно до ст. 57 Закону № 889-VIII.

42. Відтак, висновки судів у цій частині є помилковими та такими, що не відповідають положенням Закону України «Про державну службу».

43. Також, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та ґрунтуються на не в повній мірі досліджених фактичних обставинах справи.

44. Так, під час розгляду цієї справи, суди попередніх інстанцій не надали оцінку щодо віднесення посади ОСОБА_1 да категорії державної служби, а лише обмежилися її назвою.

45. Крім цього, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати не відображають реальності та повноти щодо виплати такої допомоги у Національному бюро іншим працівникам, оскільки з доданого до додаткових пояснень скаржника листа Національного бюро від 12 вересня 2018 року слідує, що працівники (державні службовці) отримують зазначену грошову допомогу.

46. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, ч. 4 ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 244 КАС України, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

47. Не зважаючи на те, що у межах цієї справи не можливо встановити наявність або відсутність підстав для задоволення чи відмови позовних вимог без дослідження зазначених вище обставин (встановлення належності посади позивача до державної служби, розмір середньомісячної заробітної плати), суди попередніх інстанцій, не запропонували особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких не вистачає та які впливають на вирішення справи по суті.

48. Отже, суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування обставин справи.

49. За змістом ч. 1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

51. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

52. Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

53. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 до якої приєдналося Національне антикорупційне бюро України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року у справі № 826/19002/16 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов