ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2020

Справа № 910/21767/15

за позовом до третя особа, треті особи,

Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Край"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1"; 3) Дочірнього підприємства "Край Проперті". яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 4) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Край-3" ; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс"; 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика"

про

про стягнення 2 365 038, 66 дол. США та 2 332 461, 07 Євро

Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін:

від позивача:

Бондаренко М.Г. - представник за довіреністю;

від відповідача-1: від відповідача-2: від відповідача-3: від третьої особи-1: від третьої особи-2: від третьої особи-3: від третьої особи-4:

Завірюха М.І. - представник за довіреністю. не з`явився; не з`явився; не з`явився; не з`явився; не з`явився; Шилець Р.А. - представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/21767/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край" (надалі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1" (надалі - відповідач-2), Дочірнього підприємства "Край Проперті" (відповідач-3) про стягнення солідарно з відповідачів як поручителів 2 365 038,66 дол. США та 2 332 461,07 євро.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 року (суддя: Якименко М.М.), залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 року (судді: Жук Г.А. - головуючий, Мальченко А.О., Дикунська С.Я.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2017 року (судді: Самусенко С.С - головуючий; Малетич М.М., Плюшка І.А.) касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 року та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 року у справі № 910/21767/15 скасовано, а справу № 910/21767/15 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України по справі № 910/21767/15 від 28.02.2017 року вбачається, що під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати наступні вказівки:

- дослідити та оцінити обставини щодо наявності реальної можливості оплати за спірним правочином, в т.ч. з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, введених постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ, у контексті інформації, що міститься у постановах Правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ про віднесення банку до категорії проблемних та №348 від 28.05.2015 про віднесення банку до категорії неплатоспроможних;

- надати належну оцінку тій обставині, що розрахунки за договором про відступлення прав вимоги мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс", відкритого в ПАТ "УПБ", на транзитний рахунок, відкритий також у ПАТ "УПБ". Позивач зазначав, що для реального здійснення оплати за відступлення прав вимоги ТОВ "ФК Аурум Фінанс" необхідно було здійснити переказ коштів з будь-якого іншого банку на рахунок ПАТ "Український професійний банк";

- встановити, що саме сталося в результаті здійснення відповідної операції згідно платіжного доручення № 82 від 28.05.2015 року - реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.2017, суд прийняв справу № 910/21767/15 до свого провадження та призначив справу до розгляду на 12.04.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2017, суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - третя особа-4) та відклав розгляд справи на 19.05.2017.

19.05.2017 судове засідання не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Підченка Ю.О. на навчанні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2017 розгляд справи призначено на 09.06.2017.

09.06.2017 представником відповідача-3 через канцелярію суду надано клопотання про зупинення провадження у справі, в якому він просив зупинити провадження у справі № 910/21767/15 до вирішення пов`язаної з нею справи 910/6980/17 за позовом ДП "Край Проперті" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" про визнання поруки такою, що припинена. Крім того, 09.06.2017 позивачем були заявлені клопотання про призначення судової економічної експертизи та клопотання про витребування доказів.

Також, 20.06.2017 від третьої особи-3 надійшло клопотання про призначення у справі №910/21767/15 судової економічної експертизи, оплату якої він гарантує.

21.06.2017 ухвалою Господарського суду міста Києва клопотання Дочірнього підприємства "Край Проперті" про зупинення провадження у справі задоволено та зупинено провадження у справі №910/21767/15 до вирішення справи №910/6980/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 поновлено провадження у справі та вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 09.11.2018.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 призначено в справі № 910/21767/15 судову економічну експертизу та провадження у справі № 910/21767/15 зупинено до повернення матеріалів справи до суду після проведення Незалежним інститутом судових експертиз (04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 21) судової економічної експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість її проведення).

29.03.2019 до суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 9267 від 18.03.2019, суд дійшов висновку про необхідність поновлення провадження у справі № 910/21767/15 та призначення до розгляду у судовому засіданні 24.05.2019.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 у справі № 910/21767/15 додаткову судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі до повернення матеріалів справи до суду після проведення Вінницьким відділенням Київського НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України додаткової судової економічної експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість її проведення).

09.12.2019 року через до суду надійшов лист про залишення без виконання ухвали суду про призначення експертизи, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про необхідність поновлення провадження у справі № 910/21767/15 та призначення до розгляду у судовому засіданні на 31.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.02.2020.

У судові засідання, що відбулись 31.01.2020 та 14.02.2020, представники відповідача-2, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвали суду були надіслані за адресами відповідача-2, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3, яка міститься у позовній заяві та у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, оскільки відповідача-2, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3 було належним чином повідомлено про судове засідання та при цьому - на засадах відкритості та гласності судового процесу Сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідачем-2, відповідачем-3, третьою особою-1, третьою особою-2, третьою особою-3, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників зазначених учасників справи.

У судовому засіданні, що відбулось 14.02.2020 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи-4, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» (яке в подальшому перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; надалі також - ПАТ «УПБ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» (позичальник за договором, відповідач у справі) укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії №48, згідно п. 1.1. якого банк зобов`язався відкрити позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію з встановленням лімітів в наступних валютах: 33 000 000,00 грн; 2 035 000,00 доларів США; 1 200 000,00 Євро терміном до 24.10.2010 на поповнення обігових коштів з правом конвертації іноземної валюти у гривню з подальшою сплатою господарських та виробничих потреб позичальника.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до кредитного, зокрема Додатковим договором від 29.05.2009 до кредитного договору встановлено нові ліміти кредитної лінії, а саме: 27 700 000,00 грн.; 3 125 000,00 доларів США; 2 200 000,00 Євро, а Додатковим договором від 17.03.2015 до кредитного договору збільшено строк дії траншевої кредитної лінії до 16.03.2016.

Відповідно до положень пунктів 1.4., 3.1. кредитного договору підставою для надання кредитів (траншів) за кредитним договором є додаткові договори, що укладаються за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір. Подальше перерахування грошових коштів (надання траншів) позичальнику проводиться банком при наявності вільних коштів (в межах кредитної лінії), тобто за умови повернення попереднього траншу чи наявності невикористаних у межах лінії коштів.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач на підставі письмових заяв останнього та на виконання умов п. 3.1. кредитного договору, п. 1. Додаткових договорів від 26.06.2008, від 26.06.2008, від 09.07.2008, 23.07.2008, 26.12.2008 позивач надав ТОВ «Край» кредитні кошти. Факт отримання позичальником кредитних коштів підтверджується меморіальними ордерами №5582362 від 26.06.2008 на суму 2 035 000,00 доларів США, №5582370 від 26.06.2008 на суму 1 200 000,00 Євро, №5633206 від 09.07.2008 на суму 1 000 000,00 Євро, №5682008 від 23.07.2008 на суму 1 000 000,00 доларів США, №6355937 від 26.12.2008 на суму 90 000,00 доларів США (копії меморіальних ордерів містяться в матеріалах справи а.с. 107-111 том1).

Згідно з умовами п. п. 1.5., 7.1., 7.5. та 8.1. кредитного договору, п. 1. додаткових договорів до кредитного договору від 26.06.2008, від 09.07.2008, 23.07.2008, 26.12.2008, позичальник зобов`язався здійснювати сплату процентів за користування кредитними ресурсами щомісячно в період з 25 числа по останній робочий день місяця у розмірі встановленому відповідним додатковим договором, а у разі порушення строків повернення кредиту за договором - подвійну процентну ставку від визначеної у відповідному додатковому договорі річних. Крім цього, за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом позичальник на вимогу банку сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочки платежу.

Згідно з п. 4.1. кредитного договору, позичальник зобов`язався повернути одержані кредитні ресурси в строк згідно з умовами, викладеними у відповідних додаткових договорах, які є невід`ємними частинами кредитного договору, та сплатити нараховані проценти шляхом перерахування грошових коштів на позичкові рахунки та рахунки нарахованих процентів відповідно до строків, встановлених Додатковими договорами.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору (в редакції додаткового договору від 22.04.2015), забезпеченням виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком за цим договором є порука та застава ДП «Край Проперті» (договір поруки 48-1 від 26.06.2008, договір застави майнових прав інтелектуальної власності №48-2 від 26.06.2008 та договір застава майна №703-4 від 25.01.2013), порука та застава ТОВ «КРАЙ-1» (договір поруки №48-13 від 22.04.2015, договір застави майна №48-14 від 22.04.2015 та договір застави майна №48-15 від 22.04.2015).

Предметом спору у справі є вимога позивача про стягнення солідарно з позичальника ТОВ «Край» та його поручителів ТОВ «Край-1», ДП «Край Проперті» 2 365 038,66 доларів США - заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 та 2 332 461,07 Євро - заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 року.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідачі посилаються на відсутність у банку права вимагати від них сплати суми заборгованості, яка виникла на підставі договору про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008, оскільки таке право було відступлено банком на користь Товариства з обмеженої відповідальністю «ФК Аурум Фінанс».

28.05.2015 між ПАТ «УПБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (надалі також - ТОВ «ФК Аурум Фінанс») укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор (ПАТ Український професійний банк», позивач) передав (відступив) новому кредитору (ТОВ «ФК Аурум Фінанс») свої права вимоги до ТОВ «Край», а новий кредитор сплачує первісному кредитору (ПАТ «Український професійний банк») за відступлення права грошової вимоги кошти у сумі, визначеній в п.5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, договором застави майна №48-14 від 22.04.2013 року, договором застави майна №48-15 від 22.04.2015 року, укладеними між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Край», договором застави майна №703-4 від 25.01.2013 року, укладеним між ПАТ «УПБ» та ДП «Край-Проперті».

Відповідно до п.5 договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015, за відступлення права вимоги за кредитним договором новий кредитор (ТОВ «ФК Аурум Фінанс») сплачує первісному кредитору (ПАТ «УПБ») кошти в українських гривнях в розмірі 5 000 000,00грн., які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом двох банківських днів з дня укладення цього договору шляхом перерахування на рахунок первісного кредитора № НОМЕР_1 у ПАТ «УПБ».

Згідно з п. 6 договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015, права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору (ТОВ «ФК Аурум Фінанс») з моменту підписання Акту приймання - передачі права вимоги. Акт приймання передачі права вимоги підписується після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі.

28.05.2015 ТОВ «ФК Аурум Фінанс» в повному обсязі перерахувало 5 000 000,00 грн на виконання договору про відступлення права вимоги, що підтверджуються платіжним дорученням №82 від 28.05.2015 з відміткою банку про проведення перерахування коштів. Того ж дня сторони підписали Акт приймання - передачі прав вимоги від 28.05.2015 року.

Відповідно до ст. 516 ЦК України та на виконання п. 10 договору відступлення прав вимоги від 28.05.2015 ТОВ «ФК Аурум Фінанс» направило ТОВ «Край» повідомлення №2905/15-17 від 29.05.2015 про відступлення прав грошової вимоги та всіх інших пов`язаних з нею прав за вищевказаними договорами до нового кредитора - ТОВ «ФК Аурум Фінанс».

В подальшому, 02.07.2015 між ТОВ «ФК Аурум Фінанс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК Аурум Фінанс» відступив, а ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» в повному обсязі набув право вимоги до ТОВ «Край» за договорами про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, договором застави майна №48-14 від 22.04.2013 року, договором застави майна №48-15 від 22.04.2015 року, договором застави майна №703-4 від 25.01.2013 року.

Згідно з п. 1.5. договору, датою переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» є дата підписання цього договору.

Відповідно до п. 2.1., 3.1. ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» зобов`язалось не пізніше 30 вересня 2015 сплатити ТОВ «ФК Аурум Фінанс» вартість права вимоги, яку сторони визначили у розмірі 5 002 00,00 грн, а ТОВ «ФК Аурум Фінанс» зобов`язався прийняти грошову суму.

На виконання умов договору відступлення від 02.07.2015 між ТОВ «ФК Аурум Фінанс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» був підписаний Акт приймання-передачі, згідно якого ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» отримало оригінали документів.

06.07.2015 між ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» (як кредитором), ТОВ «Край» (попередній боржник) та ТОВ «Край-3» (новий боржник) було укладено договір про переведення боргу №06/07-15, згідно п. 1 якого ТОВ «Край» переводить свій борг, що виник з договору про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008, укладеного між ТОВ «Край» та ПАТ «Український професійний банк», а новий боржник (ТОВ «Край-3») замінює первісного боржника у зобов`язанні, що виникло із зазначеного вище основного договору, і приймає на себе обов`язок первісного боржника по сплаті суми боргу у гривнях, еквівалентної 2 246 582 долари США 01 цент та суми боргу у гривнях, еквівалентної 2 223 506 євро 85 євроцентів, за курсом НБУ станом на 28.05.2015.

Згідно п. 3 договору кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Договір переведення боргу підписаний уповноваженими представниками всіх трьох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514, ч. 1 ст. 517 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Спірний договір відступлення права вимоги від 28.05.2015 за кредитним договором відповідає вимогам статей 512-519 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення заборгованості позивач посилається на нікчемність договору відступлення права вимоги, укладеного 28.05.2015 з ТОВ «ФК Аурум Фінанс», оскільки останній укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні були проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України, в той час як всі розрахунки за спірним договором проводились через внутрішні рахунки банку; також позивач стверджує, що умови договору відступлення прямо передбачають передачу контрагенту (ТОВ «ФК Аурум Фінанс»), що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та договорами забезпечення, отже, надають кредитору переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку; що договір відступлення права вимоги вчинено за ціною значно нижчою від звичайних цін та ін.

За приписами частин першої та другої статті 1 Закону встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Частиною п`ятою статті 36 Закону передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Пунктами 3, 4 частини другої статті 37 Закону передбачено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з частиною шостою статті 77 Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону.

Частинами першою, другою та четвертою статті 38 Закону передбачено, що Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (частина друга статті 38 Закону).

Так, постановою Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк», згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення № 158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк» і розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк» з 31.08.2015 по 30.08.2016. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» призначено Пантіну Л.О.

За результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», було встановлено, що при укладанні договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 було допущено ряд порушень законодавства та обмежень, встановлених Національним банком України, що свідчить про його нікчемність відповідно до п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як вбачається з повідомлення № 01-10/2852 від 21.07.2015, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Український професійний банк» повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 згідно з положеннями ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та вимагала повернути документи, отримані за Актом приймання-передачі.

При цьому, як зазначалося вище, направляючи справу № 910/21767/15 на новий розгляд відповідно до постанови від 28.02.2017, Вищий господарський суд України надав наступні вказівки:

- необхідно дослідити та оцінити обставини щодо наявності реальної можливості оплати за спірним правочином, в т.ч. з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, введених постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ, у контексті інформації, що міститься у постановах Правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ про віднесення банку до категорії проблемних та №348 від 28.05.2015 про віднесення банку до категорії неплатоспроможних;

- необхідно надати належну оцінку тій обставині, що розрахунки за договором про відступлення прав вимоги мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс", відкритого в ПАТ "УПБ", на транзитний рахунок, відкритий також у ПАТ "УПБ". Позивач зазначав, що для реального здійснення оплати за відступлення прав вимоги ТОВ "ФК Аурум Фінанс" необхідно було здійснити переказ коштів з будь-якого іншого банку на рахунок ПАТ "Український професійний банк";

- необхідно встановити, що саме сталося в результаті здійснення відповідної операції згідно платіжного доручення № 82 від 28.05.2015 року - реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань.

Так, відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 призначено в справі № 910/21767/15 судову економічну експертизу, за результатами якої експертом було складено висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи № 9267 від 18.03.2019, у якому експертом встановлено наступне:

- витання «чи існувала станом на 28.05.2015 року реальна можливість у ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» здійснити оплату ПАТ «УПБ» за Договором про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року, з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, введених постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 р. №293/БТ про віднесення банку до категорії проблемних?», є правовим та не відноситься до компетенції судового експерта-економіста. При цьому, згідно платіжного доручення №82 від 28.05.2015 року та Виписки ПАТ «УПБ» «Рух коштів по рахунку НОМЕР_2. Довідка по грн. за 28.05.2015» документально підтверджується перерахування ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» (Новим кредитором) ПАТ «УПБ» (Первісному кредитору) за Договором про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року грошових коштів в розмірі 5 000 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями згідно Договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015р. без ПДВ» та рух коштів по рахунку НОМЕР_2;

- питання: «Чи носили розрахунки між ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» та ПАТ «УПБ» за Договором_про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року реальний характер?» є некоректним, тому що розрахунки за договорами між сторонами не можуть носити реальний або не реальний характер, вони (розрахунки) або є або їх немає. При цьому, згідно платіжного доручення №82 від 28.05.2015 року та Виписки ПАТ «УПБ» «Рух коштів по рахунку НОМЕР_2. Довідка по грн. за 28.05.2015» документально підтверджується перерахування ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» (Новим кредитором) ПАТ «УПБ» (Первісному кредитору) за Договором про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року грошових коштів в розмірі 5 000 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями згідно Договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015р. без ПДВ» та рух коштів по рахунку НОМЕР_2;

- питання: «Які саме фінансові наслідки настали для ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» та ПАТ «УПБ» в результаті здійснення відповідної операції згідно платіжного доручення №82 від 28.05.2015 р. - реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури-банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань?» є правовим і не відноситься до компетенції судового експерта-економіста. При цьому, згідно платіжного доручення №82 від 28.05.2015 року та Виписки ПАТ «УПБ» «Рух коштів по рахунку НОМЕР_2. Довідка по грн. за 28.05.2015» документально підтверджується перерахування ТОВ «ФК АУРУМ .ФІНАНС» (Новим кредитором) ПАТ «УПБ» (Первісному кредитору) за Договором про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року грошових коштів в розмірі 5 000 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями згідно Договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015р. без ПДВ». Таким чином, грошові кошти на рахунку ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» (Новий кредитор) збільшилось у розмірі 5 000 000,00 грн.;

- питання: «Чи повинно було відображатися надходження коштів, сплачених ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» на користь ПАТ «УПБ», відкритому в Національному Банку України?» є правовим і не відноситься до компетенції судового експерта-економіста;

- питання: «Чи вплинув залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ», відкритому в Національному банку України, на можливість проведення платежу, здійсненого ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» на користь ПАТ «УПБ» згідно з платіжним дорученням №82 від 28.05.2015?» є правовим і не відноситься до компетенції судового експерта-економіста.

- питання: «Чи відповідає вартість прав вимоги, що виникли з Договору про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 року та додаткових угод до нього, та які відступлені ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» за договором про відступлення права вимоги від 28.05.2015, рівню звичайних цін, що склалися на цей товар станом на дату укладання спірного правочину?» не відноситься до компетенції судового експерта-економіста.

Відповідно до чт. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З урахуванням вищенаведеного, приймаючи до уваги вказаний вище висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи № 9267 від 18.03.2019, а також виконуючи вказівки Вищого господарського суду згідно постанови від 28.02.2017, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3. Розділу 12. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» були встановлені обмеження у діяльності ПАТ «Український професійний банк» як юридичної особи, що входить до банківської системи України, останньому було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку без погодження з Національним банком України, був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку, заборонено банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відтак, постанова НБУ № 293/БТ є нормативним актом, який є обов`язковим для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій. Усі правочини, які на момент вчинення суперечили вказаній постанові є нікчемними.

Окрім того, нікчемність правочину, через порушення постанови НБУ про віднесення банків до категорії проблемних підтверджується також правовою позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 у справі № 826/20764/14.

Так, як зазначалося вище, згідно платіжного доручення №82 від 28.05.2015 на виконання договору про відступлення права вимоги перераховано ТОВ «ФК Аурум Фінанс» 5 000 000 грн. з власного поточного рахунку, який відкрито у позивача.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частинами першою - п`ятою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 та 2.7 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Між тим, розрахунки за договором про відступлення права вимоги від 28.05.2019 мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ «ФК Аурум Фінанс» № НОМЕР_2 , відкритого у ПАТ «УПБ», на інший рахунок № НОМЕР_3 , відкритий також у ПАТ «УПБ».

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 № 280, за дебетом балансового рахунку 1200 «Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України» проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Так, в силу приписів Інструкції, затвердженої постановою НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція № 22), безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

У свою чергу платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Разом з тим пунктом 1.12 вказаної Інструкції № 22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.

Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

При цьому, сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного вище.

Крім того, частиною шостою статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на дату винесення постанови правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ) передбачено, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на дату винесення постанови Правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ) Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Згідно з положеннями Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 16.08.2006 № 320, консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку України і на якому об`єднані кошти банку та його філій для роботи банку у СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» фінансове оздоровлення банку - це відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов`язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1 Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Як вбачається зі змісту постанови правління НБУ від 28.05.2015 № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних», однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в НБУ) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов`язань Банку перед його кредиторами.

Відповідно до положень статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: не приведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених постановою правління НБУ від 30.04.2015, саме з такого рахунку мали б списуватись кошти під час проведення банківських операцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на такому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження до банку.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Судом встановлено, що за результатами безвиїзного банківського нагляду НБУ встановлено факти, які засвідчили про здійснення Банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів банку, зокрема: погіршення якості активів, залежність від міжбанківських ресурсів, дефіцит ліквідних коштів, що стало чинником віднесення банку до категорії проблемних та призначення куратора - службовця Національного банку.

Така ситуація вимагала від позивача негайного вжиття заходів щодо поліпшення стану ліквідності як за рахунок участі акціонерів, так і шляхом проведення роботи з активами та спрямування вивільнених коштів для своєчасного виконання банком своїх зобов`язань. Разом з цим у Плані фінансового оздоровлення, який відповідно до законодавства надається банками, віднесеними до категорії проблемних, не було заплановано відповідних заходів з поліпшення стану ліквідності. Акціонерами Банку не були враховані зауваження НБУ щодо негайного фінансового оздоровлення банку.

Відтак фінансовий стан Банку погіршився: позивач не виконував своїх зобов`язань за міжбанківськими кредитами, порушував банківське законодавство, у тому числі нормативно-правові акти НБУ. Крім того, до НБУ почали надходити численні скарги стосовно невиконання/несвоєчасного виконання зобов`язань перед клієнтами.

Враховуючи викладене, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, керуючись статтями 7, 15, 55 Закону України «Про Національний банк України» та статтями 67, 73, 75, 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Правління НБУ було вимушено прийняти рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, НБУ було проаналізовано результати діяльності позивача у період, що передував його неплатоспроможності.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

При цьому вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України, необхідно розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Сторони нікчемного правочину не зобов`язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов`язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

Так, частиною третьою статті 38 Закону визначені підстави нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Зазначений у частині третій статті 38 Закону перелік підстав нікчемності правочинів (у тому числі договорів) є вичерпним.

Таким чином, слід дійти висновку, що грошові кошти у сумі 5 000 000,00 грн. реально на рахунок ПАТ «УПБ» не надходили, так як відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань.

Окрім того, ТОВ «ФК «Аурум Фінанс» було віднесено до пов`язаних з Банком осіб на підставі Положення про визнання пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою правління НБУ від 12.05.2015 № 315.

Відповідно до глави 3 вказаного Положення ознаками визначення Національним банком фізичних або юридичних осіб такими, що є пов`язаними з банком особами є:

- за характером взаємовідносин:

1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов`язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов`язаними з банком;

2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов`язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов`язань, особи є кошти банку та/або пов`язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов`язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов`язаних із ним особами, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов`язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов`язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов`язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов`язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов`язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов`язаною з банком особою;

3) спільна інфраструктура: особа має спільні або дуже близькі адреси (фізичні або віртуальні), фактичні місцезнаходження, нефізичне розміщення (наприклад інтернет-сайт) із банком та/або пов`язаними з ним особами; особа має спільні операційні структурні елементи, зокрема IT системи, бухгалтерський облік із банком або пов`язаними з ним особами (уключаючи аутсорсинг); особа має спільного з банком та/або пов`язаними з ним особами керівника, або працівник особи є керівником (менеджером) у банку та/або пов`язаній з ним особі та навпаки; особа має спільних юридичних радників із банком або довіреності надані банком та/або пов`язаними з ним особами, або вона є спеціально створеною компанією для виконання конкретних завдань та є контрольованою банком та/або пов`язаними з ним особами; особа має спільних постачальників, провайдерів послуг або клієнтів із банком чи пов`язаними з ним особами; особа має в банку спільного з пов`язаними з банком особами менеджера з кредитування/надання послуг;

4) недостатня прозорість: інформація про структуру власності особи не дає можливості встановити всіх власників істотної участі та/або кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та/або всіх ключових учасників у структурі власності особи; інформації щодо діяльності кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) особи немає або її недостатньо; структура власності особи невиправдано складна; особа не співпрацює з Національним банком з питань з`ясування інформації щодо її відносин з банком та/або пов`язаними з ним особами; особа зареєстрована не в країні, де здійснюється її основна діяльність, без наявності для цього економічних і фінансових підстав; особа, щодо якої наявна відкрита інформація про її пов`язаність із банком документально нею не спростована.

- за характером операцій:

1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов`язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючись погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином;

2) документація: необхідна документація стосовно трансакції відсутня або документація не відповідає встановленим вимогам (у тому числі недостатня кількість або відсутність документів); наявна документація не відображає реальні характеристики, економічну суть трансакції;

3) операційні стандарти. Трансакція не була б проведена за таких умов іншим банком, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: деякі стандарти кредитування не представлені або визначені не повністю у внутрішніх положеннях банку; трансакція проведена з недотриманням внутрішніх положень банку; сума наданого кредиту не відповідає обсягам діяльності боржника; існує суттєва диспропорція між надходженнями особи, змістом та умовами трансакції; здійснення операцій, юридична форма яких відрізняється від їх економічної суті; особа має договірні відносини, що передбачають право на відмову від узятих на себе зобов`язань перед банком (виконання визначених умов) та/або передавання боргів пов`язаній із банком особі; установлення для боржника/контрагента індивідуальних умов сплати боргу, відмінних від поточних ринкових умов; штатна чисельність особи не відповідає обсягам її діяльності та/або обсягом активних операцій, що проводяться банком із такою особою; відсутність у особи протягом півроку з дати фактичного отримання кредиту необхідної документації чи дозволів для забезпечення виконання робіт, на цілі яких надавався кредит (наприклад відсутність дозволів на земельну ділянку під будівництво, на яке надано кредит, або взагалі ліцензії на будівництво тощо);

4) заборгованість та кредитоспроможність. Кредит не був би наданий особі іншим банком, що притримується ефективної банківської практики, уключаючи, але не обмежуючися такими ситуаціями: кредитоспроможність або обсяги надходжень за грошовими потоками, що надходять на рахунки особи, не забезпечують своєчасного повернення кредиту; надходження, які планується отримати від інвестування коштів, наданих у кредит, не забезпечують своєчасного та належного повернення кредиту; здійснення операцій із особою, кредитний рейтинг якої або оцінка якості її активів, розрахованих банком, є нижче прийнятних; продовження строку користування кредитом на строк більше одного року без наявності фактів сплати відсотків за кредитом;

5) інструменти внутрішнього контролю. Внутрішній контроль за операцією недостатній порівняно з тим, що застосовується в аналогічних операціях, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: операція була здійснена банком за процедурою, відмінною від процедури, визначеної для аналогічних контрагентів; немає обґрунтованого висновку підрозділу з управління ризиками під час здійснення активної операції або є негативний висновок щодо цього; операція з особою здійснена в розмірі, що перевищує встановлений банком внутрішній ліміт для такого виду контрагентів без належного економічного обґрунтування; активи/послуги, продані/надані банку особою, не можуть бути ідентифіковані або немає жодних доказів їх ймовірного існування на момент здійснення трансакції; оцінка щодо застави, отриманої банком, не проведена своєчасно або відсутні документи, що свідчать про обтяження майна та його державну реєстрацію відповідно до вимог законодавства та внутрішніх процедур банку; кредити, надані особі, не класифікуються як проблемні, коли це необхідно (уключаючи чисто формальну реструктуризацію кредиту) або резерви на покриття можливих втрат за активними банківськими операціями розраховані неналежним чином; зволікання, затягування банком процедури стягнення боргу за кредитами або стягнення застави за кредитами;

6) відсоткові ставки, комісії та ціни: процентні, комісійні та операційні доходи (витрати) за операціями з особою є відмінними від поточних ринкових умов/умов операцій з іншими боржниками/контрагентами; ціни, за якими відбувся продаж активів та/або надання послуг банком особі, суттєво відрізняються від ринкових; ціни, за якими відбувся викуп активів та/або отримання послуг банком від особи, суттєво відрізняються від ринкових;

7) заставне забезпечення та гарантії: наявність у особи договорів із банком та/або пов`язаною з банком особою щодо забезпечення виконання зобов`язань один за одного; прийняття від боржника/контрагента меншого забезпечення виконання зобов`язань або забезпечення нижчої якості, ніж приймається від інших клієнтів.

Доказів на підтвердження того факту, що рішення про віднесення ТОВ «ФК Аурум Фінанс» до пов`язаних із ПАТ «УПБ» осіб було оскаржено та визнано недійсним у встановленому законом порядку - суду не надано.

Поряд із тим, як вбачається із висновку суб`єкта оціночної діяльності від 29.07.2016 ринкова вартість майнових прав за кредитним договором, які отримав ТОВ «ФК Аурум Фінанс» складає 153 803 654,00 грн, що є значно нижчою від суми, яку за договором повинен був сплатити ТОВ «ФК Аурум Фінанс».

Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Частиною 2 ст. 11 Закону визначено, що замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Окрім того, в матеріалах справи міститься звіт, складений за замовленням ТОВ «Компанія з управління активами «Практика», згідно якого ринкова вартість права вимоги за кредитними договорами станом на 28.05.2015 складала 4 826 000,00 грн.

При цьому факт перебування документів станом на момент складання висновку суб`єкта оціночної діяльності від 29.07.2016 у ТОВ «ФК Аурум Фінанс» отримало від банка всі оригінали документів (договір про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 з усіма додатковими угодами та договорами забезпечення), які в подальшому за Актом приймання-передачі від 02.07.2015 були передані ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» не свідчить про відсутність у банку права на здійснення такої оцінки, оскільки вказані документи до передачі їх зазначеним особам перебували у розпорядженні ПАТ «УПБ».

Окрім того, з огляду на те, що грошові кошти у сумі 5 000 000,00 грн. реально на рахунок ПАТ «УПБ» не надходили, так як відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, а також встановлення факту нікчемності договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015, ТОВ «ФК Аурум Фінанс» не був, у розумінні ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» особою, якій договір про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 з усіма додатковими угодами та договорами забезпечення належали на законних підставах.

Відтак, виходячи із означеного вище із висновку суб`єкта оціночної діяльності від 29.07.2016, слід дійти висновку про невідповідність ціни права вимоги за договором про відступлення права вимоги, яка визначена у спірному договорі, звичайним цінам, під якими чинне законодавство (п. 14.1.71 Податкового кодексу України) розуміє ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Згідно п. 14.1.219 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Між тим, частиною 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов`язань і при цьому водночас сама має зобов`язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та про договори.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на те, що договір про відступлення права вимоги від 28.05.2015 є нікчемним та враховуючи недоведеність факту переходу права вимоги за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008, з урахуванням договорів забезпечення, а саме - договору поруки 48-1 від 26.06.2008, договору застави майнових прав інтелектуальної власності №48-2 від 26.06.2008, договору застави майна №703-4 від 25.01.2013, а також договору поруки №48-13 від 22.04.2015, договору застави майна №48-14 від 22.04.2015 та договору застави майна №48-15 від 22.04.2015, слід дійти висновку, що позивач є належним кредитором за даним договором, а відтак, з вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 2 365 038,66 дол. США та 2 332 461,07 євро є обґрунтованими, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129,214,232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Край" (03057, м. Київ, вул. Довженка, 18; код ЄДРПОУ 30222493), Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1" (08120, Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Бузова, вул. Леніна, 215А, кімната 3; код ЄДРПОУ 22863249) та Дочірнього підприємства "Край Проперті" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 10; код ЄДРПОУ 24365189) на користь Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 15; код ЄДРПОУ 19019775) кредитну заборгованість за Договором про відкриття кредитної траншевої лінії № 48 від 26.06.2008 у розмірі 2 365 038, 66 доларів США та 2 332 461, 07 Євро.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19.02.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко