ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року

Львів

Справа № 1.380.2019.004917 пров. № 857/13659/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, прийняте суддею Костецьким Н.В. у місті Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

встановив :

ОСОБА _1 (надалі – позивач) звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі установлення ІІІ-ої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ; визнання протиправними дій щодо повернення матеріалів про призначенню вказаної одноразової грошової допомоги; зобов`язання повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі установлення ІІІ-ої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, передбаченої ст. 23 Закону України «Про міліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що вказаний вище Порядок чітко встановлює, що рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги здійснюється Міністерством внутрішніх справ України, а виплата такої здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ.

Тому доводи відповідача, що покриття витрат на виплату подібної допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони має здійснюватися поліцією охорони за рахунок власних джерел надходжень не відповідає законодавству.

Крім того, Міністерство внутрішніх справ по суті рішення не приймало за зверненням позивача, тому належним захистом буде зобов`язання повторно розглянути.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на час звільнення позивач був працівником міліції охорони. З 01.01.2007 року Державна служба України при Міністерстві внутрішніх справ України здійснювала виплату передбаченої Законом України «Про міліцію» одноразової грошової допомоги колишнім працівникам підрозділів Державної служби охорони через засновану нею Українську охоронно – страхову компанію (АТ «УОСК»).

В даний час урядом чітко визначено, що виплата одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони здійснюється за рахунок коштів, передбачених держбюджетом для Національної поліції.

Застосування для спірних правовідносин Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції є помилковим, виходячи з листа роз`яснення Міністерства юстиції України від 26.12.2008 року №758-0-2-08-19.

Підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року №615, яка втратила чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2018 року №975, але була діючою на час спірних правовідносин.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апелянтом помилково застосовано правову норму, яка втратила чинність на час звернення за одноразовою грошовою допомогою. В решті доводи спростовуються матеріалами справи та рішеннями судів.

Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, 14.03.2015 року звільнений з посади міліціонера-водія Трускавецького МВ УДСО при ГУ МВС України у Львівській області.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААв № 869444 від 08.04.2015 року позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 000680 від 08.04.2015 року позивачу встановлено 45% втрати працездатності.

Згідно з свідоцтвом про хворобу № 61 від 10.03.2015 року військово-лікарської комісії ГУМВСУ у Львівській області встановлено, що захворювання позивача пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

26.12.2017 року позивач звернувся до Голови ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони ГУМВС у Львівській області із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням інвалідності.

Ліквідаційна комісія Управління Державної служби охорони ГУМВС у Львівській області надала висновок про призначення одноразової грошової допомоги працівнику міліції в разі поранення або встановлення інвалідності згідно із Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» із змісту якого встановлено, що призначена одноразова грошова допомога ОСОБА_1 складає 182700,00 грн.

Листом від 02.03.2018 року №15/2-790 Департамент фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України повідомив, що вказані документи повернуто на адресу Ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони ГУМВС у Львівській області без розгляду оскільки одноразова грошова допомога колишнім працівникам Державної служби охорони повинна здійснюватися Департаментом поліції охорони Національної поліції України, як правонаступником з дотриманням визначеного законодавством порядку фінансування, за рахунок власних джерел надходження.

26.03.2018 року листом № 12/1-14 позивачеві повернуто документи для призначення одноразової грошової допомоги та проінформовано, що такі направлялися Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України у Львівській області до Міністерства внутрішніх справ України та були повернуті без розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07.11.2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію».

До набрання чинності Закон України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги регулювався нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком №850.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання статті 23 Закону України «Про міліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Відповідно до пункту 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Згідно пункту 2 цього Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктами 7 - 9 Порядку №850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Водночас, пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» Закон України «Про міліцію» визнано таким, що втратив чинність.

В той же час, за змістом пункту 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» відповідно до Порядку №850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», виходячи з положень якого, обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13.02.2018 року у справі №808/1866/16, від 18.10.2018 року у справі №369/13187/17, від 28.03.2019 року у справі №296/10138/16-а та від 31.10.2019 року у справі №826/1383/18.

В ході розгляду справи судом встановлено, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбачених Законом України «Про міліцію» відповідно до Порядку №850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» та обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України, а тому суд обґрунтовано прийняв рішення про задоволення позову.

Міністерство внутрішніх справ України, в порушення вимог п.9 Порядку №850, за результатами розгляду матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності IІI групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, конкретного рішення не прийняло, чим допустило протиправну бездіяльність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах вже була висловлена Верховним Судом у постановах від 24.12.2019 року у справі №822/2590/17, від 20.03.2018 року у справі №825/1717/17, від 30.01.2018 року у справі №822/1579/17 і Верховний Суд не вбачав підстав для відступу від такої позиції.

Вичерпний перелік випадків, за яких позивачу може бути відмовлено у призначенні і виплаті спірної грошової допомоги, наведено у пункті 14 Порядку №850, за змістом якого призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Як виплаває з матеріалів справи, досліджених під час розгляду справи, Міністерство, як на підставу для неможливості призначення спірної грошової допомоги і проведення її виплати, посилалось на відсутність видатків на забезпечення діяльності Державної служби охорони у Державному бюджеті України для Міністерства внутрішніх справ, а також на те, що покриття витрат на виплату одноразової допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони має здійснюватися поліцією охорони за рахунок власних джерел надходжень.

Втім, названі відповідачем підстави для неможливості виплати позивачу спірної грошової допомоги не передбачені у пункті 14 Порядку №850, який, як зазначено вище, встановлює вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні такої допомоги.

При цьому, обраний судами спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання розглянути подані позивачем документи і прийняти передбачене законом рішення відповідає змісту спірних правовідносин і, враховуючи, що питання призначення і виплати спірної грошової допомоги по суті з прийняттям відповідного рішення Міністерством не вирішено, є ефективним та забезпечує належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив :

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.004917 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

І. М. Обрізко

судді

Л. П. Іщук

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 20.02.2020 року.