ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про закриття апеляційного провадження
18 лютого 2020 року
Львів
Справа № 0740/1080/18 пров. № 857/13520/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -
Ніколіна В. В.
суддів -
Гінди О. М.
Старунського Д. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року (суддя – Микуляк П.П., м. Ужгород, повний текст судового рішення складено 18 лютого 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Тячівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення,-
ВСТАНОВИЛА :
ОСОБА _2 в жовтні 2018 року звернувся до суд з позовом до Виконавчого комітету Тячівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тячівської міської ради від 22 травня 2018 року №142 щодо присвоєння статусу зблокованого житлового будинку квартирам громадянина ОСОБА_3 та адресного номеру – АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідача було порушено ряд норм, як матеріального так і процесуального права, а тому вказане рішення слід визнати незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі №0740/1080/18 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи оскаржуване рішення, вирішив питання про її права та інтереси, як співвласника квартири багатоквартирного будинку, не залучивши до участі у справі, у зв`язку із чим таке рішення підлягає скасуванню. Вказує, що до участі у справі залучена не була, оскільки проживає окремо від батьків. Про наявність судового провадження у вказаній справі та прийняття оскарженого рішення дізналась згодом випадково з телефонної розмови з батьком. Апеляційну скаргу також обґрунтовує тим, що оскаржене рішення суду є незаконним і необґрунтованим з огляду на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема судом не враховано, що оскаржуване рішення відповідача зачіпає права та інтереси усіх співвласників квартир будинку, а також те, що квартири, які належать ОСОБА_3 , не мають ознак зблокованого будинку, тому рішення відповідача є незаконним і має бути скасованим. У зв`язку з наведеним просить рішення суду першої інстанції повністю скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тячівської міської ради від 22.05.2018 №142.
Учасники справи не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення третьої особи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження у справі підлягає закриттю з огляду на наступне.
Статтею 129 Конституції України визначає, що у числі основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене кореспондується в частині апеляційного оскарження з частиною першою статті 293 КАС України (в редакції до 08.02.2020 та на час подання апеляційної скарги), згідно якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких судом вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду нарівні з іншими учасниками відповідної справи.
Водночас, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому статтею 293 КАС України, повинна довести, наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалась на те, що оскаржуваним рішенням порушуються її права, як співвласниці квартири АДРЕСА_2 знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Звертає увагу, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 16.03.1998. При цьому вказує, що не була залучена до участі по справі, хоча суд вирішив питання про її права та інтереси.
З приводу цього колегія суддів зазначає наступне.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 липня 2018 року у справі №911/2635/17).
Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи у спірних правовідносинах, приходить до переконання, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для апеляційного оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі №0740/1080/18, яке безпосередньо не створює скаржнику обов`язків, так як цим рішенням відмовлено у задоволенні адміністративного позову про визнання незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тячівської міської ради від 22 травня 2018 року №142 щодо присвоєння статусу заблокованого житлового будинку квартирам громадянина ОСОБА_3 та адресного номеру – АДРЕСА_1 .
Досліджуючи питання чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, та інтереси ОСОБА_1 як особи, яка подала апеляційну скаргу, із встановленням безпосереднього правового зв`язку між останньою та оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів враховує таке.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, міститься офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За визначенням у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України терміну щодо індивідуального акта, суд апеляційної інстанції зазначає, що індивідуально - правові акти (рішення) суб`єкта владних повноважень, видані (прийняті) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів, вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права чи обов`язки адресатів цих актів, розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Отже, індивідуальний акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права чи обов`язки лише для цих суб`єктів, регулює конкретну життєву ситуацію (певні правовідносини), дія такого акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Таким чином, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Тобто захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
Судом встановлено, що 22.05.2018 виконавчим комітетом Тячівської міської ради прийнято рішення №142 "Про повторний розгляд звернення гр. ОСОБА_3 щодо присвоєння статусу зблокованого житлового будинку житловим квартирам в АДРЕСА_3 , яким присвоєно статус зблокованого житлового будинку квартирам громадянина ОСОБА_3 та адресний номер - АДРЕСА_1 . Після прийняття такого рішення ОСОБА_3 19.06.2018 його було застосовано шляхом реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 120,7 м2 (а.с.41 на звороті). Отже, вказане рішення суб`єкта владних повноважень було реалізоване та вичерпало свою дію.
Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі №0740/1080/18 ОСОБА_1 не наведено достатніх обґрунтувань та не подано підтверджуючих доказів, що оскаржуваним судовим рішенням порушуються її права та законні інтереси, а тому підстави для звернення з апеляційною скаргою у цієї особи відсутні.
Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальних норм, не залучивши ОСОБА_1 до участі у справі, як іншого співвласника квартири АДРЕСА_2 , оскільки, як встановлено судом, скаржниця є дочкою позивача, який мав усі можливості при поданні позову обґрунтувати залучення до розгляду справи, як співпозивачів чи третіх осіб усіх співвласників квартири, а також власника іншої квартири будинку АДРЕСА_3 .
Також покликання апелянта, як доказ про спільну приватну власність на свідоцтво від 06.03.1998 №34 про право власності на житло за адресою АДРЕСА_4 (а.с.13 та додана до апеляційної скарги копія) є суперечливим, оскільки згідно доданого до пояснення третьої особи ОСОБА_3 на позовну заяву витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира АДРЕСА_5 на праві приватної власності в розмірі цілої частки зареєстрована на ОСОБА_3 .
Пунктом 3 частини першої статті 305 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки такої особи не вирішувалося.
Взаємний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Тобто апеляційному суду спочатку необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 305 КАС України.
Враховуючи наведені норми процесуального законодавства, а також приймаючи до уваги те, що після відкриття апеляційного провадження у справі судом було виявлено, що апеляційну скаргу поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, при тому судом апеляційної інстанції встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки такої особи не вирішувалося, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 305 КАС України.
Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 305, 310, 321, 325, 328, 329 КАС України суд,
УХВАЛИВ :
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Тячівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач
В. В. Ніколін
судді
О. М. Гінда
Д. М. Старунський
Повне судове рішення складено 20 лютого 2020 року.
