ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

20 лютого 2020 року

Справа № 160/410/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Жукової Є.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49023) про визнання відмови викладеної в листі від 11.12.2019 р. за №2999/Г-09; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та зарахувати до страхового стажу для обчислення пенсії період роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» (ЄДРПОУ 13461338) починаючи з січня 2017 р.; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання відмови викладеної в листі від 11.12.2019 р. за №2999/Г-09, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та зарахувати до страхового стажу для обчислення пенсії період роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» (ЄДРПОУ 13461338) починаючи з січня 2017 р.; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 р. було відкрито провадження у справі №160/11924/19, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадженння.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком з 28 жовтня 2009 року. Пенсію призначено при загальному стажі 18 років 05 місяців 15 днів. Період роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» не зараховано до страхового стажу при призначенні пенсії. 15.12.2016 Позивач звернулась до Відповідча з заявою та всіма відповідними документами, які підтверджують її стаж роботи на даному підприємстві. Після чого була отримана відповідь, в якій зазначається, що стаж роботи неможливо зарахувати до страхового стажу оскільки відсутні первинні документи, які б підтверджували факт праці Позивача на підприємстві громадського харчування «Дніпро».

На підставі зазначеного вище, та з урахуванням відповідних норм чинного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України, позивач вважає протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та такими, що порушують його законні права.

13.02.2020 р., повноважним представником відповідача, через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду, було подано копію пенсійної справи позивача – ОСОБА_1 для долучення до матеріалів справи.

17.02.2020 р., повноважним представником відповідача, через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду, було подано відзив на позовну заяву від 17.02.2020 р. вх.№10749/20, в тексті якого зазначено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Представник відповідача зазначає, що 04.12.2019 р. ОСОБА_1 із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про перерахунок пенсії та зарахування до страхового стажу для обчисення пенсії періоду її роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» починаючи з січня 2017 року.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 11.12.2019 р. №2999/Г-09 ОСОБА_1 було повідомлено про відмову у перерахунку пенсії, із зазначенням, що при наданні трудової книжки ОСОБА_1 відсутній підпис начальника відділу кадрів та печатка підприємства при звільненні. Тому, при призначенні пенсії до загального стажу не враховано період роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в Комітеті громадського харчування «Дніпро».

04.08.2016 року для зарахування стажу ОСОБА_1 була надана довідка №8 від 25.02.1999 р. видана Комітетом громадського харчування «Дніпро» за період роботи з 20.01.1992 р. по 25.02.1999 р.

Відповідно до №20 від 02.11.2016 р. наданим відділом контрольно-перевірочної роботи управління Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області встановлено, що на даний час на вищевказаному підприємстві неможливо провести перевірку первинних документів, через відсутність даного підприємства за юридичною адресою (Д.Яворницького, буд.75).

За даними бази даних АРМ Центрального об`єднаного УПФУ в м. Дніпропетровську підприємство громадського харчування «Дніпро» не надходили та місцезнаходження підприємства з`ясувати не вдалося.

Накази (первинні документи), які були надані ОСОБА_1 до архівної установи на зберігання, не прошнуровані, не пронумеровані та не завірені печаткою, яка на даний час повинна бути знищена.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії по стажу, так як для його проведення відсутні підстави.

При цьому, представник відповідача зазначає, що період роботи в ПВКФ «Народна медицина» починаючи з 16.12.1992 р. по 31.12.2003 р. не може бути зарахований до страхового стажу, оскільки трудова книжка, яка була надана ОСОБА_1 для первинного призначення пенсії до управління ПФУ в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська 20.10.2009 р., не містить достовірні дані.

У зв`язку з тим, що пенсія була призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, у провадженні Красногвардійського районного суду знаходилась кримінальна справа №204/512/15-к, за фактом заволодіння майном, що належить Пенсійному фонду України, шляхом обману на 69 226,93 грн.

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2015 р. ОСОБА_1 була визнана винуватою у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.4 ст. 358 КК України, та призначено покарання - за ч. 2 ст. 190 КК України у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі; за ч.4 ст. 358 КК України у вигляді 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим було призначено ОСОБА_1 покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 , яка насправді працювала в період часу з 13.03.1987 року до 03.04.1989 року в Дніпропетровському обласному тресті дорожніх ресторанів на посаді помічника керуючого по кадрам, і не мала трудового стажу, який би надавав їй право на отримання пенсії за віком після досягнення нею ІНФОРМАЦІЯ_1 грудня 2007 ІНФОРМАЦІЯ_2 . 55-річного віку, діючи умисно, з корисливих мотивів, за невстановлених обставин отримала від невстановлених осіб завідомо підробний документ-довідку №27 від 08.08.2009 р. видану ТОВ НВП «Укрекотех», до якої були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що вона нібито працювала на вказаному підприємстві в період часу з 25.06.1978 р. до 30.09.1992 р. Після цього 20.10.2009 року надала до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська завідомо підроблені документи, а саме: довідку №27 від 08.08.2009 р., видану ТОВ НВП «Укрекотех», до якої були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_1 нібито працювала на вказаному підприємстві в період з 25.06.1978 р. до 30.09.1992 р., які стали підставою для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком у розмірі 1207,79 гривень щомісяця, починаючи з 20.10.2009 р., з подальшим перерахуванням розміру пенсії, у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Таким чином, ОСОБА_1 у період з 2009 р. до 2014 р. шляхом обману заволоділа майном, що належало Управлінню Пенсійного фонду України , а саме: грошовими коштами у сумі 69 226,93 гривень.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серія НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, визначено трудовий шлях останньої.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття Управлінням спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку).

Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 10 листопада 2006 року №18-1 (далі - Порядок №18-1).

Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років) (пункт 2 Порядку №18-1).

Відповідно до пункту 11 Порядку №18-1 для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), а для підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01 липня 2004 року та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі, - інші документи, які мають підтверджувати факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідка про їх відсутність).

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном.

Так, судом із записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_1 прийнята завідувачем столової №1801 до Підприємства громадського харчування «Дніпро» (наказ №-7к від 17 січня 1992 року), а 25.02.1999 року звільнена за власним бажанням (наказ №4-к від 25.02.1999 року).

Судом встановлено, що відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до коду ЄДРПОУ 13461338 за ОСОБА_1 сплачено страхові внески за спірні періоди.

Будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 73-76 КАС України на спростування наведеного вище, відповідачем до суду надано не було.

Щодо посилань відповідача на відстуність підпису начальника відділу кадрів та печатку підприємства при звільненні в трудовій книжці позивача, суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.

Крім того, відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників`відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка заз, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного суду у постанові від 06.02.2018 №677/277/18.

Окрім того, суд зазначає, що згідностатті 62 Закону № 1788-XIIта підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак, як встановлено суд, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей

З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (Спорронг та Льонрот проти Швеції) до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування мирного володіння майном.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача, окрім посилань у відзиві на позовну заяву про неможливість проведення перевірки на підприємстві громадського харчування «Дніпро» у зв`язку з його відсутністю за місцезнаходженням.

При цьому, суд зазначає, що посилання представника відповідача на той факт, що ОСОБА_1 вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2015 р. була визнана винуватою у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.4 ст. 358 КК України, та призначено покарання - за ч. 2 ст. 190 КК України у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі; за ч.4 ст. 358 КК України у вигляді 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим було призначено ОСОБА_1 покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі лише з негативного боку характеризує особу позивача, однак ніяким чином не підтверджує факт правомірності не врахування до страхового стажу для обчислення пенсії періоду її роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.199 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» (ЄДРПОУ 13461338) починаючи з січня 2017 р., який не був предметом розгляду Красногвардійського районного суду при постановленні зазначеного вироку.

Так, відповідно до змісту вироку Красногвардійського районного суду від 27.02.2015 р. у справі №204/512/15-к (провадження № 1-кп/204/109/15), який набрав законної сили 31.03.2015 р., судом встановлено, що ОСОБА_3 приблизно у серпні 2009 року, не маючи будь-яких законних підстав на отримання пенсії відповідно до чинного законодавства України з пенсійного забезпечення та, переслідуючи корисливий мотив, вирішила заволодіти коштами Пенсійного фонду України шляхом шахрайства та використання завідомо підроблених документів.

Вироком Красногвардійського районного суду від 27.02.2015 р. у справі №204/512/15-к (провадження № 1-кп/204/109/15), ОСОБА_3 визнано винуватою у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, та призначено покарання:- за ч. 2 ст. 190 КК України у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі; - за ч. 4 ст. 358 КК України у вигляді 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень;

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звілльнено обвинувачену ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, якщо вона в період 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення, і буде виконувати покладені на неї обов`язки.

На підставі п.3, 4 ст. 76 КК України покладено на обвинувачену ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи;

- періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Звільнено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування покарання на підставі п. «ґ» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року, який набрав чинності 19 квітня 2014 року.

Цивільний позов Управління пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_3 матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 67 029 гривень, - задовольнити в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Управління пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням 67 029 (шістдесят сім тисяч двадцять дев`ять) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 документально підтверджені витрати на залучення експерта на користь держави:

- 1572, 48 гривень за проведення експертизи № 70/36-57 від 26.12.2014 року (одержувач платежу -УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області; номер рахунку 31118115700004, МФО 805012; код ЄДРПОУ: 37989274; найменування установи банку: ГУДКСУ у Дніпропетровській області).

Речові докази:

- пенсійну справу ОСОБА_3, - повернути до управляння пенсійного фонду у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська.

При цьому, суд зазначає, що у вирокі Красногвардійського районного суду від 27.02.2015 р. у справі №204/512/15-к (провадження № 1-кп/204/109/15), не було встановлено жодних обставин стосовно періоду роботи ОСОБА_1 з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. на підприємстві громадського харчування «Дніпро» (ЄДРПОУ 13461338), що виключає застосування останнього, як належного та допустимого доказу у даній справі, у відповідності до ст. ст. 72 – 76 КАС України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам до виплати за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на ту обставину, що пенсія позивачу – ОСОБА_1 не була нарахована в спірний період, а саме: з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р., суд приходить до висновку, що підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відсутні.

У зв`язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Таким чином, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд приходить до висновку, що обставини на які посилається відповідач є необґрунтованими та не можуть порушувати законні права позивача на зарахування до загального страхового стажу роботи, періоду роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції №70 від 21.01.2020 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у 840, 80 грн. (вісімсот сорок грн., 80 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги,26, м. Дніпро, 49094) про визнання відмови викладеної в листі від 11.12.2019 р. за №2999/Г-09; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та зарахувати до страхового стажу для обчислення пенсії період роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» (ЄДРПОУ 13461338) починаючи з січня 2017 р.; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження частково здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, а саме, судового збору у розмірі 840, 80 грн./3 = 560,53 (п`ятсот шістдесят грн., 53 коп.).

Керуючись ст.ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49023) про визнання відмови викладеної в листі від 11.12.2019 р. за №2999/Г-09; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та зарахувати до страхового стажу для обчислення пенсії період роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» (ЄДРПОУ 13461338) починаючи з січня 2017 р.; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів – задовольнити частково.

Визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 викладеної в листі від 11.12.2019 р. за №2999/Г-09 протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та зарахувати до страхового стажу для обчислення пенсії період роботи з 16.01.1992 р. по 25.02.1999 р. в підприємстві громадського харчування «Дніпро» (ЄДРПОУ 13461338) починаючи з січня 2017 р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 560,53 (п`ятсот шістдесят грн., 53 коп.).

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно дост.255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова