Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 369/7704/18

провадження № 61-18970св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового договору безстроковим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він понад 30 років працював у сфері залізничного транспорту, завжди сумлінно ставився до виконання своїх обов`язків, сприяв покращанню виробничих показників на дорученій ділянці роботи, неодноразово заохочувався.

Вказував, що у листопаді 2016 року він був переведений до філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» на посаду начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» на умовах безстрокового трудового договору.

Зазначав, що 30 травня 2017 року на підставі рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10 травня 2017 року з ним було укладено трудовий договір № 99, згідно з яким його призначено на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця», яку фактично він до цього обіймав. Вказував, що відповідно до пункту 1.2. договору трудові відносини між ним і товариством вважалися такими, що продовжуються, а строк дії договору визначений пунктом 8.1. - з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року.

Стверджував, що надалі наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 29 травня 2018 року № 987/ос року про припинення трудового договору його було звільнено 29 травня 2018 року з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» у зв`язку із закінченням строку договору.

Вважав, що його звільнення є незаконним, оскільки він здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового договору, а чинне законодавство не передбачало підстав для зміни умов трудового договору в частині строковості та обов`язковість укладення контракту.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору від 29 травня 2018 року № 987/ос про його звільнення, поновити його на роботі на посаді директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» (раніше займану посаду), визнати пункт 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ним і ПАТ «Українська залізниця» від 30 травня 2017 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року недійсним, трудовий договір від 30 травня 2017 року № 99 (у редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визнати таким, що укладено між ним і ПАТ «Укрзалізниця» на виконання трудових обов`язків директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення, стягнути з ПАТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 травня 2018 року по день його поновлення, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Українська залізниця» від 29 травня 2018 року № 987/ос про звільнення ОСОБА_1 29 травня 2018 року з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України по закінченню строку трудового договору.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця».

Визнано пункт 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська залізниця» від 30 травня 2017 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року недійсним.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 травня 2018 року по 04 червня 2019 року у розмірі 1 214 720 грн, з відрахуванням при виплаті податків, обов`язкових платежів і зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що виконання позивачем функцій щодо здійснення керівництва, контролю і координації діяльності товариства у визначеному напрямі діяльності не надає його посаді статусу керівника, з яким повинен укладатися трудовий договір (контракт), оскільки позивач не наділений організаційно-розпорядчими функціями та правом розпорядження активами ПАТ «Укрзалізниця», а також представляти інтереси товариства. Згідно умов трудового договору він вправі представляти інтереси товариства лише на підставі окремих рішень органів товариства. Отже, районний суд дійшов висновку, що трудовий договір (контракт) від 30 травня 2017 року № 99 укладений без дотримання вимог закону, оскільки він укладений з позивачем не як з керівником підприємства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» -- адвоката Коротуна О. М. задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового договору безстроковим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач працював за строковим трудовим договором від 30 травня 2017 року протягом року та жодних зауважень при його укладанні не зазначав. Вказаний договір протягом строку його дії недійсним не визнавався.

Апеляційний суд зазначив, що факт підписання позивачем кожної сторінки трудового договору з визначеним строком його дії свідчить про наявність у ОСОБА_1 волевиявлення на його укладення та про його згоду з усіма умовами такого договору.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання пункту 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ним і ПАТ «Українська залізниця» від 30 травня 2017 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року недійсним та про визнання трудового договору від 30 травня 2017 року № 99 (у редакції з урахуванням додаткових угод до нього) таким, що укладено між ним і ПАТ «Укрзалізниця» на виконання трудових обов`язків директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення.

При цьому, апеляційний суд вказав, що з позовом про визнання недійсним пункту 8.1. розділу 8 трудового договору від 30 травня 2017 року № 99 та про визнання трудового договору від 30 травня 2017 року № 99 таким, що укладено на невизначений строк (безстроково) позивач мав звернутися в тримісячний строк з дня підписання трудового договору, тобто до 30 серпня 2017 року, оскільки саме з цього часу він повинен був дізнатися про порушення свого права, проте з таким позовом звернувся до суду лише 27 червня 2018 року з пропуском тримісячного строку звернення до суду.

Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ПАТ «Українська залізниця» № 987/ос від 29 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України по закінченню строку трудового договору, підстави для поновлення позивача на роботі на посаді директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» також відсутні, як і відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказані вимоги мають похідний характер та їх задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, в задоволенні якої, в даному випадку, відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у трудовому контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови, але такі умови не повинні суперечити законодавству, а контрактна форма трудового договору може укладатися виключно у випадках, визначених законодавством.

Вважає, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд не навів жодного доводу та підстав щодо незастосування статті 9 КЗпП України.

Зазначає, що не ініціював та не виявляв інтересу укладати саме строковий трудовий договір, а у заяві від 30 травня 2017 року він просив лише призначити його директором філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору, проте про бажання строковості трудових відносин він не заявляв.

Стверджує, що виданий без рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» наказ про його звільнення є незаконним.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а постанову апеляційного суду такою, що підлягає скасуванню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року АТ «Укрзалізниця» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи та надано належну оцінку поданим сторонами доказам, відтак, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Вказує, що ініціатором укладення трудового договору на певний строк був позивач, а його інтересом у цьому було суттєве збільшення заробітної плати.

Стверджує, що позивач до дати звільнення був попереджений про бажання роботодавця припинити трудові відносини, отже, трудовий договір з ним не міг перетворитися на безстроковий, оскільки трудові відносини фактично не продовжилися і вимога про їх припинення була заявлена заздалегідь.

Звертає увагу на те, що для припинення трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України не вимагається подання працівником окремої заяви про припинення трудового договору, оскільки своє бажання припинити трудові відносини він вже висловив шляхом написання власноруч заяви та підписання трудового договору із зазначенням дати закінчення строку його дії.

Вважає, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, для визнання трудового договору безстроковим та недійсним у частині строку його дії, сплив 30 серпня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтня 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 1985 року розпочав трудову діяльність на підприємствах Львівської залізниці (том 1, а. с. 14-19).

15 листопада 2016 року наказом голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В. № 2116/а ОСОБА_1 , заступника начальника відділу транспортного співробітництва регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», призначено на посаду начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» (том 1, а. с. 68).

Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10 травня 2017 року призначено ОСОБА_1 , начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору строком на 1 рік, що підтверджується витягом з протоколу № Ц-57/41 Ком.т. засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10 травня 2017 року.

30 травня 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» в особі голови правління Балчуна В. та члена правління ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 99, згідно з яким він був призначений на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» на умовах трудового договору, строком дії з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року включно (п. 8.1) (том 1, а. с. 22-28).

30 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В. із заявою про призначення його на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору (том 1, а. с. 69).

30 травня 2017 року наказом Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В . № 1271/ос ОСОБА_1 призначено на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору строком на 1 рік. Відповідно до зазначеного наказу, підставою для його видання слугувало рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10 травня 2017 року (протокол № Ц-57/41 Ком.т.), а також заява ОСОБА_1 (том 1, а. с. 20).

Листом від 05 березня 2018 року № ЦПК-69 ПАТ «Українська залізниця» повідомила ОСОБА_1 про те, що відповідно до пункту 8.1 розділу 8 трудового договору від 30 травня 2017 року № 99, строк його дії закінчується 29 травня 2018 року і трудові відносини за вищевказаним договором будуть припинені згідно з чинним законодавством України (том 1, а. с. 39).

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» по особовому складу від 29 травня 2018 року № 987/ос року, ОСОБА_1 було звільнено 29 травня 2018 року з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку договору (том 1, а. с. 30).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

При цьому КЗпП України визначає можливість працівнику оскарження наказу про його звільнення.

Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України

Згідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що у заяві про прийняття на роботу він не зазначав про строковість трудових правовідносин з роботодавцем, а тому його прийнято на роботу на безстроковій основі, є безпідставними, оскільки останній за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії договору, підписавши його.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При вирішенні вказаної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами та вірно застосовано закон, що їх регулює.

З огляду на зазначене, апеляційний суд правильно встановив відсутність підстав, які виключають можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним пункту 8.1. розділу 8 трудового договору в частині визначення строку його дії та щодо визнання трудового договору таким, що укладено на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення, та правильно відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Отже, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк