ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2020 року

Київ

справа №826/10141/16

провадження №К/9901/46659/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом приватного підприємства Юридична фірма «Імператив плюс» до публічного акціонерного товариства «Центренерго», третя особа - перший заступник генерального директора публічного акціонерного товариства «Центренерго»

Громко Я. А., про визнання протиправною відмови в наданні публічної інформації та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Центренерго» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Власенкової О. О., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Бєлової Л. В. (головуючий), Василенка Я. М., Костюк Л. О.

І. Суть спору

1. У липні 2016 року приватне підприємство Юридична фірма «Імператив плюс» (надалі також ПП ЮФ «Імператив плюс», позивач) звернулось до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Центренерго» (надалі також ПАТ «Центренерго», відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, першого заступника генерального директора публічного акціонерного товариства «Центренерго» Громко Я. А., в якому просило:

1.1. визнати протиправною викладену у листі від 1 березня 2016 року відмову ПАТ «Центренерго» у наданні позивачеві на запит від 26 лютого 2016 року №525 належним чином завіреної копії паспорту потенційно небезпечного об`єкту;

1.2. зобов`язати ПАТ «Центренерго» надати на запит ПП Юридична фірма «Імператив плюс» від 26 лютого 2016 року № 525 належним чином засвідчену копію паспорта потенційно небезпечного об`єкту, оформленого за формою ІНС відповідно до вимог Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об`єктів, затвердженого наказом МНС України від 18 грудня 2000 року № 388 (у редакції наказу МНС України від 16 серпня 2005 року), за результатами ідентифікації потенційно небезпечного об`єкта.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що внаслідок діяльності Трипільської ТЕС, яка входить в структуру ПАТ «Центренерго», порушуються права громадян населеного пункту с. Українка, зокрема, гарантоване частиною першою статті 50 Конституції України право на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Діяльність Трипільської ТЕС супроводжується постійними викидами в атмосферу забруднюючих речовин, що становить загрозу для людей та навколишнього середовища, а тому Трипільська ТЕС як теплова електростанція відноситься до потенційно небезпечних об`єктів. З метою захисту громадян, які проживають на території, прилеглій до Трипільської ТЕС і звернулися до позивача щодо надання правової допомоги, позивач звернувся з інформаційним запитом до відповідача щодо надання копії паспорту потенційно небезпечного об`єкта - Трипільської ТЕС. Позивач вважає, що відповідь, яку надав відповідач, є беззмістовною і свідчить про небажання надати запитувану інформацію.

3. ПАТ «Центренерго» позов не визнало. У запереченні на позов відповідач стверджував, що не є розпорядником запитуваної інформації, а паспорт потенційно небезпечного об`єкту не є джерелом екологічної інформації. У судовому засіданні в суді першої інстанції представник відповідача пояснила, що станом на час звернення позивача з інформаційним запитом ПАТ «Центренерго» обґрунтовано не надало паспорт потенційно небезпечного об`єкту - Трипільської ТЕС, оскільки не володіли достеменною інформацію щодо потреби позивача у необхідності запитуваної інформації.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. З метою надання правничої допомоги за зверненням громадян с. Українка та довколишніх населених пунктів Обухівського району, Київської області, позивач звернувся до ПАТ «Центренерго» із запитом від 26 лютого 2016 року № 525 про надання публічної інформації, зокрема, щодо надання засвідченої копії паспорта потенційно небезпечного об`єкту - Трипільської ТЕС.

5. Листом від 1 березня 2016 року № 22-06/3-1184 ПАТ «Центренерго» надало позивачеві копію свідоцтва про державну реєстрацію об`єкта (об`єктів) підвищеної небезпеки - Трипільської ТЕС.

6. Вважаючи, що відповідач не виконав установленого законом обов`язку надати запитувану інформацію, ПП Юридична фірма «Імператив плюс» звернулось до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 13 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року, позов задовольнив:

7.1. визнав протиправною відмову ПАТ «Центренерго», викладену в листі від 1 березня 2016 року № 22-06/3-399 щодо надання ПП ЮФ «Імператив Плюс» належної відповіді на запит від 26 березня 2016 року № 525 про надання засвідченої копії паспорту потенційно небезпечного об`єкту;

7.2. зобов`язав ПАТ «Центренерго» надати на запит ПП ЮФ «Імператив Плюс» від 26 березня 2016 року № 525 засвідчену копію паспорта потенційно небезпечного об`єкту, оформленого за формою ІНС відповідно до вимог Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об`єктів, затвердженого наказом МНС України від 18 грудня 2000 року № 388 (у редакції наказу МНС України від 16 серпня 2005 року № 140), за результатами ідентифікації потенційно небезпечного об`єкта.

8. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив із того, що паспорт потенційно небезпечного об`єкта є джерелом запитуваної інформації, а саме: екологічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, тому ПАТ «Центренерго» як розпорядник зазначеної інформації, зобов`язаний її надати на запит позивача.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

9. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

10. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі ПАТ «Центренерго» наполягає на тому, що не є розпорядником запитуваної позивачем інформації.

11. До того ж, відповідач зауважив на наявності такого, що набрало законної сили, рішення суду у справі № 826/3969/16 у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому стверджував про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі.

12. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.

13. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в суді касаційної інстанції.

V. Оцінка Верховного Суду

14. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

16. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

17. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

18. За правилом частин першої-третьої статті 341 КАС України в зазначеній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

19. Надаючи оцінку встановленим судами фактичним обставинам справи, суд касаційної інстанції керується таким.

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

22. Європейський суд з прав людини щодо статті 10 Конвенції зазначає, що ця стаття гарантує право громадськості бути «належним чином поінформованою» (справа Times v. United Kingdom (№ 1), 26 квітня 1979 року, § 66). У рішеннях із ряду інших справ (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, 25 червня 1992 року, § 63; v. Denmark, 23 вересня 1994 року, § 31; Media Group v. Ukraine, 29 березня 2005 року, § 38 та ін.) Європейський суд з прав людини зазначив, що громадськість має право отримувати інформацію та ідеї, що становлять суспільний інтерес.

23. За приписами частини першої статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (надалі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

24. Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

25. Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2939-VI до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

26. За правилами, наведеними у частині третій статті 13 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (надалі - Закон № 2657-XII) інформація про стан довкілля (екологічна інформація) - відомості та/або дані про:

стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими;

фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми);

стан здоров`я та безпеки людей, умови життя людей, стан об`єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля;

інші відомості та/або дані.

27. Аналогічний перелік відомостей, що становлять екологічну інформацію, міститься в пункті 3 статті 2 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року 832-XIV.

28. За частиною третьою статті 13 Закону № 2657-XII інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об`єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

29. Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 2939-VI у разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

30. Частиною п`ятою статі 15 Закону України від 18 січня 2001 року № 2245-III «Про об`єкти підвищеної небезпеки» (надалі - Закон № 2245-ІІІ) обумовлено, що юридична або фізична особа має право, в установленому законом порядку, самостійно збирати інформацію про стан безпеки об`єктів підвищеної небезпеки і надавати її органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, засобам масової інформації та іншим заінтересованим особам, у разі якщо їм відомо або є підстави вважати, що така інформація містить відомості щодо правопорушень, які мають місце на об`єктах підвищеної небезпеки і становлять загрозу для людей та довкілля.

31. Відповідно до частин третьої, сьомої статті 1 Закону № 2245-ІІІ:

об`єкт підвищеної небезпеки - об`єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об`єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

потенційно небезпечний об`єкт - об`єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об`єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

32. За змістом пункту 2 Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об`єктів, затверджене наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (1) від 18 грудня 2000 року № 338 (надалі - Положення № 338) паспортизація потенційно небезпечного об`єкта - процедура підготовки і надання паспорта потенційно небезпечного об`єкта; Державний реєстр потенційно небезпечних об`єктів - автоматизована інформаційно-довідкова система обліку та обробки інформації щодо потенційно небезпечних об`єктів; паспорт потенційно небезпечного об`єкта - документ визначеної форми, який містить структуровані дані про окремий потенційно небезпечний об`єкт; об`єкт господарської діяльності - виробництва, цехи, споруди і будови, які використовуються юридичною особою або фізичною особою - підприємцем для виробничої, науково-дослідницької, комерційної або іншої діяльності; відповідальні особи ПНО - юридичні або фізичні особи, які є власниками ПНО або за якими ці об`єкти закріплені на правах повного господарського відання або оперативного управління чи перебувають у їх володінні та користуванні.

33. Відповідно до пунктів 17-19 Положення № 338 відповідальна особа ПНО у тридцятиденний термін після отримання акта (розпорядчого документа) територіального органу державного нагляду у сфері ЦЗ або відповідального центрального органу державного нагляду у сфері про ведення паспортизації ПНО подає до місцевого органу державного нагляду у сфері ЦЗ оформлений паспорт потенційно небезпечного об`єкта на машинному та паперовому носіях. Копія паспорта потенційно небезпечного об`єкта залучається до наглядової справи НПО.

Форма паспорта потенційно небезпечного об`єкта повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об`єкта (1НС - підприємство, 2НС - вугільна шахта, 3НС - гідротехнічний об`єкт, 4НС - кар`єр, 5НС - автозаправна станція, 6НС - сухопутний тунель, 7НС - міст, віадук, шляхопровід, 8НС - залізнична станція, 9НС - магістральний трубопровід, 9аНС - відгалуження від магістрального трубопроводу).

Форми паспортів потенційно небезпечних об`єктів розміщуються на офіційному сайті МНС України.

Паспорт потенційно небезпечного об`єкта заповнюється державною мовою з обов`язковою вказівкою повної офіційної і скороченої назв об`єкта, з додержанням вимог щодо чіткості заповнення та однозначного тлумачення наведеної інформації.

Заповнений у повному обсязі (усі графи) паспорт потенційно небезпечного об`єкта має бути завірений підписом керівника та печаткою.

34. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

35. Спір у цій справі виник через те, що відповідач відмовився надати на публічний запит копію паспорта потенційно небезпечного об`єкта - Трипільської ТЕС. Те, що цей об`єкт належить до потенційно небезпечних, його діяльність впливає на навколишнє середовище, а також те, що ПАТ «Центренерго» володіє запитуваною інформацією та документом, який цікавить запитувача, суди констатували і з цього приводу спору немає.

36. Аналізуючи наведене правове регулювання у зіставленні з обставинами цієї справи колегія суддів дійшла висновку, що запитувана позивачем інформація є екологічною та становить суспільний інтерес. Позаяк ПАТ «Центренерго» володіє паспортом потенційно небезпечного об`єкта, відповідно й інформацією, яку містить цей документ, то як розпорядник цієї інформації повинен її надати.

37. Водночас слід зауважити на тому, що якщо існують чи існували обмеження у доступі до запитуваної інформації, яку містить паспорт потенційно небезпечного об`єкта (усієї чи певного її обсягу), розпорядник, з дотриманням вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, мав би мотивовано пояснити в чому вони полягають, чим обумовлені, яка саме інформація не може бути надана. Якщо таких обмежень немає, розпорядник зобов`язаний надати запитувану інформацію в повному обсязі.

38. Виходячи з установлених судами фактичних обставин цієї справи, відмова відповідача у наданні запитуваної інформації (паспорта потенційно небезпечного об`єкта) не була обґрунтованою. Понад те, якщо зважити, що така інформація стосується діяльності підприємства, яке негативно впливає на довкілля, відповідач, як її розпорядник, не може ухилятися від її надання, покликаючись на свою статутну діяльність, якою, на його думку, обмежується обсяг його підзвітності/публічності як розпорядника інформації.

39. Отже, висновки судів про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог є правильними.

40. Що стосується аргументів касаційної скарги щодо наявності такого, що набрало законної сили, рішення суду у справі № 826/3969/16 у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, Верховний Суд зауважує на такому.

41. Дійсно, у справі № 826/3969/16 предметом спору між цими ж сторонами є вимоги щодо надання аналогічної інформації на аналогічний запит ПП ЮФ «Імператив плюс». Водночас, у вказаній справі як запит, так і відповідь на останній, не є тотожними тим, що стали підставою для ініціювання спору, що розглядається.

42. Процесуальне право визначає предмет позову як матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Підстави ж позову поділяють на обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава).

43. У випадку, що розглядається, фактичні підстави позову є відмінними. Звернення із повторним запитом щодо надання публічної інформації після первинної відмови в її наданні зумовило виникнення у відповідача нового обов`язку щодо надання відповідної інформації, а ненадання останнім такої на повторний запит позивача потягло виникнення нового спору.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

44. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, чи є підставою для обов`язкового скасування судового рішення.

45. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року у справі № 826/10141/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич