СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2020 р. Справа № 922/1840/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Дучал Н.М. ,

при секретарі судового засідання Стойки В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача, Александрова Т.В., адвокат,

від відповідача 1, Мица Ю.В., адвокат,

від відповідача 2, Стовба О.В., адвокат,

від третьої особи, Скубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 1-го відповідача за вх. №3504 Х/1 на рішення господарського суду Харківської області від "15" жовтня 2019 р. (повний текст складено 24.10.2019, суддя Погорелова О.В.) у справі № 922/1840/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка", м. Харків,

до

1.Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція", с.Черкаська Лозова, Дергачівський район, Харківська область,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк", с. Лісне, Дергачівський район, Харківська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Харківська обласна державна адміністрація, м.Харків,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка", звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" (перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (другий відповідач) в якому просило суд:

- визнати недійсним договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками №261 від 27.06.2018, укладений між ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк";

- визнати укладеним договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками - виділами №1, 3, 5 кварталу 106, розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області між ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" та ПрАТ "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач є власником об`єктів нерухомого майна групи Ж - дитячого оздоровчого табору Вогник, розташованого за адресом: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8 загальною площею 3824,5 м2, який знаходиться на лісових ділянках - виділах 1, 3, 5 кварталу 106 за адресом: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова. Натомість, ці лісові ділянки за оскаржуваним договором першим відповідачем було передано другому відповідачу у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років. У зв`язку з цим, позивач позбавлений можливості оформити відповідні лісові ділянки у користування як власник нерухомості, яка на них розташована, а також обмежений у доступі до своєї власності.

Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.06.2019 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

09.09.2019 до суду першої інстанції від позивача по справі надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просив суд:

- уточнити номер оспорюваного договору, а саме змінити його з невірного - 261 на вірний - 201 та розглядати позовні вимоги з урахування зміненого номеру договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками від 27.06.2018;

- виключити з прохальної частини позовної заяви вимогу про визнання укладеним договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками - виділами № 1 (площею 5,3 га), № 3 (площею 0,6 га), № 4 (площею 0,8 га), № 5 (площею 5,8 га) кварталу 106, розташованими за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області між відповідачем-1 та позивачем, на тих самих умовах як у договорі довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018 для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років;

- змінити предмет позову шляхом визнання недійсним договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018 лише в частині передання відповідачем-1 у довгострокове тимчасове користування відповідачу-2 лісових ділянок, а саме: виділ № 1 (площею 5,3 га), виділ № 3 (площею 0,6 га), виділ № 5 (площею 5,8 га) кварталу 106, які розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років за рахунок земель лісового фонду.

Господарським судом Харківської області 15.10.2019 р. по справі № 922/1840/19 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками №201 від 27 червня 2018 року, укладений між Державним підприємством "Харківська лісова науково-дослідна станція" (код ЄДРПОУ 00994058) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (код ЄДРПОУ 41017199) в частині передання Товариству з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" у довгострокове тимчасове користування лісових ділянок: виділів №1 (площею 5,3 га), №3 (площею 0,6 га), №5 (площею 5,8 га) кварталу 106, які розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років за рахунок земель лісового фонду.

Стягнуто з Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" (62340, Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, код ЄДРПОУ 00994058) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" (61003, м. Харків, просп.Московський, 10/12, код ЄДРПОУ 19464239) - 960,50 грн. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (62340, Харківська область, с. лісне, вул. Київське шосе, 12, код ЄДРПОУ 41017199) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" (61003, м. Харків, просп. Московський, 10/12, код ЄДРПОУ 19464239) - 960,50 грн. судового збору.

Рішення обґрунтовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням Державне підприємство "Харківська лісова науково-дослідна станція" звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Вважає, що рішення по справі прийнято без урахування усіх обставин справи з не правильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, посилається, що судом першої інстанції не було враховано, що об`єкт нерухомості є фактично знищеним, а тому звернення позивача з відповідним позовом є зловживанням правом на захист.

Наполягають, що будь-які судові рішення, ухвалені у межах справи №922/2598/18 не можуть мати преюдіційного характеру для даної справи, оскільки у цій справі нарівні із ДП "ХЛНДС" виступає ТОВ "Фельдман Еко-Парк", яке не було залучено до участі у справі № 922/2598/18.

Крім того, оскільки об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, що належить до земель лісового фонду, знищено, то до регулювання правовідносин, пов`язаних з нею має застосовуватися спеціальне законодавство, а саме норми Лісового кодексу. У зв`язку з чим, посилання суду першої інстанції на приписи ст.120 Земельного кодексу, ст. 377 Цивільного кодексу є необґрунтованими.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 р. апеляційна скарга була залишена без руху з підстав зазначених в ухвалі.

10.12.2019 р. до канцелярії Східного апеляційного господарського суду від заявника апеляційної скарги надійшло клопотання стосовно приєднання додаткових документів на виконання вимог попередньої ухвали.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 р. відкрите апеляційне провадження.

10.01.2020 р. від Харківської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення, в яких просять рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Наполягають, що прийняття рішень про передачу в оренду земельних ділянок (укладання договорів оренди) або у довгострокове тимчасове користування лісовими ділянками є виключною компетенцією органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Звертають увагу суду, що відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Спірний договір оренди укладено на підставі розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336, яке на цей час не скасовано.

10.01.2020р від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просять рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 р. розгляд справи призначено на 13.02.2020 р.

24.01.2020 р. від позивача по справі надійшла відповідь на пояснення третьої особи у справі № 922/1840/19 в якій позивач посилається, зокрема, що наявність у нього законного права користуватися земельною ділянкою під табором "Вогник" встановлено під час розгляду справи № 922/2598/18. Крім того, принцип переходу права користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості у разі його продажу, закріплено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Що стосується розпорядження ХОДА від 29.05.2018 р. за № 336, то зазначене розпорядження є актом індивідуальної дії та вичерпало свою дію після його реалізації (укладання між сторонами спірного договору). Крім того, зазначене розпорядження носить лише рекомендаційний характер, оскільки пунктом 2 вказаного розпорядження рекомендовано апелянту укласти з другим відповідачем спірний договір, а не зобов`язує його укладати.

У судове засідання з`явилися представники позивача, першого та другого відповідача та третьої особи.

В судовому засіданні представник заявника апеляційної скарги (перший відповідач по справі) підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі. Крім того, надав до суду клопотання щодо призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої запропонував поставити наступні питання:

"Чи слід з урахуванням стану будівельних конструкцій вважати знищеним об`єкт нерухомості - Комплекс Дитячий оздоровчий табір "Вогник" загальною площею 3824,5 кв.м., що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вул. Київське шосе,87". Вважає, що з`ясування стану нерухомого майна, має значення для вирішення спору по суті.

Представник другого відповідача та третьої особи підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просили апеляційну скаргу задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Проти проведення судової експертизи не заперечували.

Представник позивача просив рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Проти проведення експертизи заперечував.

Судова колегія, розглянувши клопотання заявника апеляційної скарги про призначення по справі будівельно-технічної експертизи, відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статей 73, 98 - 104 , Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта є доказом по справі. Представником першого відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи не заявлялося. При зверненні з апеляційною скаргою перший відповідач також не просив провести відповідну експертизу.

За таких обставин, проведення експертизи на стадії апеляційного провадження (розгляд апеляційної скарги по суті) призведе до порушення приписів ст.269 ГПК України. Крім того, на думку колегії суддів, з`ясування стану об`єкта нерухомості не буде мати істотного значення для вирішення цього спору з огляду на приписи ст. 346 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. (ст.270 ГПК України)

Заслухавши доповідь головуючого по справі (судді доповідача), дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення третьої особи, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено.

За результатами аукціону 29 липня 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області, як продавцем, та ПрАТ Харківський науково-дослідний та проектний інститут Енергоатомтехніка (на той час ВАТ ХГДІСЕ Нафтогазтехніка), як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу об`єкта групи Ж - дитячого оздоровчого табору «Вогник» № 1094.

На підставі цього договору позивач набув право власності на об`єкт нерухомості групи Ж - дитячого оздоровчого табору "Вогник", розташованого за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8 загальною площею 3824,5 м2, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №163361863 від 12.04.2019.

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу № 1094 від 29.07.2005, питання землекористування покупець (позивач) вирішує самостійно після укладення договору купівлі-продажу.

Протоколом аукціону по лоту № 1 від 22.07.2005, що є додатком до договору, визначено:

- площа земельної ділянки під табором "Вогник" складає 124000,00 м2;

- питання оренди або постійного користування земельною ділянкою покупець вирішує самостійно після укладення договору купівлі-продажу.

Оскільки позивачем по цій справі договір оренди земельної ділянки не було укладено, Регіональне відділення Фонду державного майна України у Харківській області звернулося до господарського суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу та повернення майна до державної власності.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.03.2013р. по справі №5023/409/11 первісний позов задоволено повністю; розірвано договір купівлі-продажу від 29.07.2005р. № 1094; зобов`язано ПАТ "ХНДПІ "Нафтогазтехніка" повернути у державну власність в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області об`єкт групи Ж - дитячий оздоровчий табір "Вогник" розташований за адресою: Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Черкаська Лозова, Київське шосе, 8.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013р. рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2013р. по справі №5023/409/11 скасовано в частині задоволення первісного позову. В цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні первісного позову в повному обсязі, у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова Харківського апеляційного господарського суду залишена без змін, постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 р.

При цьому, як у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 р., так і в постанові Вищого господарського суду України від 04.11.2013 р. суди зазначили про те, що протягом 2005-2010 років позивачем вживалися заходи щодо оформлення земельної ділянки під табором "Вогник" відповідно до вимог чинного законодавства. Однак оформлення земельної ділянки, яка належить до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні першого відповідача, не відбулося з причин ненадання згоди останнім на її передачу в оренду позивачу та у зв`язку зі встановленням розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 за № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" заборони на надання такої згоди.

Судова колегія зазначає, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 р. за № 610-р втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.06.2017 за № 401-р

Позивач листом від 16.04.2019 р. звернувся до Голови Харківської обласної державної адміністрації, Начальника Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Директора Державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція з метою надання згоди на довгострокове тимчасове користування лісовими ділянками, а саме: виділами 1, 3, 5 площею 11,7 га кварталу №106 за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях.

Матеріали справи містять лише відповідь Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28.05.2019 № 02.01-25/571 на лист позивача від 16.04.2019, в якій повідомляється про можливість розгляду цим органом питання надання позивачу лісових ділянок у користування лише після надання погодження постійного користувача лісами.

Судом першої інстанції також було встановлено, що дитячий оздоровчий табір «Вогник» розташований на земельних ділянках кварталу № 106: виділах № 1, 3, 4, 5 загальною площею 12,5 га, що підтверджують належним чином посвідчені викопіювання з планшету № 4 Південного лісництва ДП Харківська ЛНДС та викопіювання з Проекту організації і розвитку лісового господарства Південного лісництва з виділеними межами розташування табору на землях лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні першого відповідача. Крім того, зазначена обставина підтверджується офіційною відповіддю ДП Харківська лісова науково-дослідна станція від 02.08.2019 № 203/02-01 на лист УкрНДІЛГА від 31.07.2019 № 374 щодо адвокатського запиту представника позивача від 24.07.2019 про отримання інформації щодо розташування табору "Вогник" на лісових ділянках та надання матеріалів лісовпорядкування. Так, перший відповідач у відповіді на адвокатський запит зазначає, що табір для відпочинку "Вогник" знаходиться в кварталі № 106 виділ № 1 площа 5,3 га, виділ 3 площа 0,6 га, виділ 4 площа 0,8 га, виділ 5 площа 5,8 га.

Крім того, при розгляді справи № 922/2598/18 судами було встановлено, що Державне підприємство "Харківська лісова науково-дослідна станція" є постійним користувачем земель лісового фонду, розташованих на території Дергачівського району Харківської області, що підтверджується Державним актом на право користування землею Б за № 047674, виданим Дергачівською районною Радою народних депутатів Харківської області у 1993 році та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 236.

За матеріалами Проекту організації та розвитку лісового господарства Південного лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків розподілу земель лісогосподарського призначення за категоріями), розробленого ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України у 2014 році, на одній з ділянок якого знаходяться рештки будівель та споруд, які згідно довідки Комунального підприємства Технічної інвентаризації "Інвенрос" від 31.07.2018 за № 718 зруйновані.

Судом першої інстанції також встановлено, що 29.05.2018 р. Харківська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження за № 336 "Про надання лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування лісами", пунктом 1 якого вирішено надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" лісові ділянки: виділ № 1 площею 0,6га, виділ № 2 площею 6,8 га, виділ № 3 площею1,6 га, виділ № 4 площею 1,3 га, виділ № 5 площею 1,1 га, виділ № 6 площею 2,7га, виділ № 7 площею 1,2 га, виділ № 8 площею 1,2 га, виділ № 9 площею 0,7 га, виділ № 10 площею 1.6 га, виділ №11 площею 0,9 га, виділ № 13 площею 0,3 га, кварталу № 96; виділ № 1 площею 5,3 га, виділ № 2 площею 6,3га виділ № 3 площею 0,6 га, виділ № 5 площею 5.8 га, виділ № 6 площею0,6 га, виділ № 11 площею2,5 га, виділ № 12 площею 0,2 га, виділ № 14 площею 0,3 га кварталу № 106, виділ № 3 площею 7,9га кварталу № 117 загальною площею 49,5 га Південного лісництва у довгострокове тимчасове користування за рахунок лісів, що знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" Український ордена "Знак Пошани" науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького, які розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років.

Пунктами 2 та 3 Розпорядження рекомендовано ДП "Харківська ЛНДС" та ТОВ "Фельдман ЕКО-ПАРК" укласти договір довгострокового користування лісами.

На виконання зазначеного вище Розпорядження, перший та другий відповідачі уклали 27 червня 2018 р. Договір № 201 довгострокового тимчасового користування лісових ділянок за № 201. (а.с.81 т.с.2)

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Як зазначалося вище, судом першої інстанції позовні вимоги задоволено повністю. Визнано частково недійсним договір оренди, який укладено між першим та другим відповідачами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав з якими законодавець пов`язую можливість визнання договорів (правочинів) недійсними.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене

Відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним ( ч.2 ст.16 ЦК України)

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно приписів ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. (ст.217 ЦК України)

Судова колегія також враховує, що право на оспорювання договору має не лише сторона договору, а й заінтересована особа, яка не була його стороною. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, позивач придбав дитячий оздоровчий табір "Вогник" з реєстраційним номером 2509367 розташований за адресом Харківська область, Дергачівський район, с.Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8 загальною площею 3824,5 кв.м. за результатами аукціону у Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, що підтверджується Договором купівлі-продажу об`єкта групи Ж - дитячого оздоровчого табору Вогник" № 1094.

Відповідно до п.11. договору купівлі-продажу № 1094 від 29.07.2005 р. який було укладено між Позивачем, як покупцем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Харківській області, питання землекористування покупець вирішує самостійно після укладання договору купівлі-продажу.

Протоколом аукціону по лоту № 1 від 22.07.2005 р., що є додатком до договору, визначено площа земельної ділянки під табором Вогник складає 124000,00м2

Питання оренди або постійного користування земельною ділянкою покупець вирішує самостійно після укладання договору купівлі-продажу.

Стаття 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції яка діяла на час укладання договору позивачем купівлі-продажу) встановлювала, що при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", (в редакції яка діяла на час укладання договору позивачем купівлі-продажу) власники приватизованих об`єктів мають пріоритетне право на довгострокову оренду (на строк не менше десяти років) займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради.

Місцева рада зобов`язана у місячний строк з моменту реєстрації приватизованого об`єкта переоформити договір оренди на користування землею.

Крім того, чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованій на ній будівлі або споруди. Такий перехід відбувається відповідно до законодавства незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки. Принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. (правовий висновок Великої палати Верховного суду, який викладено у постанові по справі № 907/68/18)

Судова колегія також бере до увагу постанову Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18.

Із змісту вказаної постанови, вбачається, що предметом дослідження у справі № 922/2598/18 було питання законності набуття права власності та володіння позивачем табором "Вогник" та земельною ділянкою під ним.

За результатами розгляду цієї справи, судом апеляційної інстанції було встановлено, що з моменту приватизації Дитячого оздоровчого табору «Вогник» (2005 рік) до позивача як власника майна перейшло законне право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт, що відповідає принципу нерозривної єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані. З зазначеним висновком апеляційної інстанції погодився і Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду, про що зазначив у своїй постанові від 30.05.2019 по справі № 922/2598/18.

З урахуванням викладеного, позивач з моменту приватизації табору "Вогник" за договором № 1094 від 29.07.2005 р., отримав право користування земельною ділянкою, на якій він розташований, а укладений між відповідачами договір оренди не тільки порушує його права як власника та особи, що набула право власності на об`єкт нерухомості в процесі приватизації, а взагалі робить неможливим реалізувати право на укладання договору, що було прямо передбачено, зокрема, ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна»

За таких обставин, твердження заявника апеляційної скарги про те, що у позивача взагалі відсутнє право, яке підлягає захисту, а звернення до суду з позовом є зловживанням процесуальними права, спростовується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018 було укладено між першим та другим відповідачами згідно Розпорядження першого заступника голови Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336.

Предметом вказаного договору є передання першим відповідачем другому відповідачу перелічених лісових ділянок за рахунок земель лісового фонду.

Стаття 16 Лісового кодексу України (в редакції , яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до статті 18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року .

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Що стосується питання застосування при розгляді цієї справи як норм Земельного кодексу України так і Лісового кодексу, то судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.02.2018 р. по справі № 910/9256/16.

Верховний Суд зазначив, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Земельні ділянки надані за спірними розпорядженнями на момент їх прийняття належали до земель лісогосподарського призначення.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

При цьому земельні відносини, які виникають при використанні лісів відповідно до положень статті 3 ЗК України регулюються крім земельного законодавства також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать приписам ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Тобто оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинен визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Таким чином, твердження заявника апеляційної скарги по цій справі про те, що суд першої інстанції при вирішенні зазначеного спору повинен був керуватися виключно нормами Лісового законодавства, є безпідставними.

Оскільки позивач є власником об`єкта нерухомості, який він придбав в процесі приватизації, то , в даному випадку, до спірних правовідносин, повинні застосовуватися норми, які регулюють порядок переходу права власності та користування земельною ділянкою при переході права власності на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України (в реакції яка діяла на час набуття позивачем права власності на об`єкт нерухомості) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до положень статті 120 ЗК України (в редакції яка діяла на час укладання договору оренди) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Стаття 377 Цивільного кодексу України, (в редакції яка діяла під час приватизації позивачем об`єкта нерухомості) До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Стаття 377 Цивільного кодексу України (в редакції яка діяла на час підписання договору оренди) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зазначені вище норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Враховуючи те, що постановою Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №922/2598/18 було досліджено правомірність набуття позивачем права власності на табір «Вогник»; встановлення постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/2598/18 факту переходу до позивача права користування земельною ділянкою з моменту укладення договору купівлі-продажу №1094 від 29.07.2005, у першого відповідача були відсутні законні підстави передавати другому відповідачу лісові ділянки, на яких розташовувався табір «Вогник», у довгострокове тимчасове користування .

Надання лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування особі, відмінній від власника об`єктів нерухомості, що на них розміщена, суперечить положенням статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, принципу цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а також порушує право власника нерухомості вільно володіти та розпоряджатися своїм майном.

За таких обставин, договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками від 27.06.2018 № 201 в частині передання другому відповідачу у довгострокове тимчасове користування лісових ділянок: виділів № 1 (площею 5,3 га), 3 (площею 0,6 га), 5 (площею 5,8 га) кварталу 106 підлягає визнанню судом недійсним на підставі порушення статей 120 Земельного кодексу України, 377 Цивільного кодексу України.

Що стосується твердження заявника апеляційної скарги про відсутність у позивача порушеного права, оскільки на час розгляду справи у суді об`єкт нерухомості є знищеним, а тому позивач позбавлений права вимагати оформлення за ним права користування земельною ділянкою на якій розташовувався придбаний ним табір "Вогник".

Стаття 328 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірне, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно приписів статті 346 Цивільного кодексу України, право власності, зокрема, припиняється у разі: знищення майна;

Відповідно до приписів статті 349 Цивільного кодексу України, в редакції яка діяла на час розгляду судом першої інстанції та на час прийняття рішення по справі, право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Комплекс Дитячий оздоровчий табір "Вогник", що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с.Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824, 5 кв.м. зареєстрований на праві власності за позивачем.

Факт знищення нерухомого майна перший відповідач підтверджує, зокрема, листом Комунального підприємства технічної інвентаризації "Інвенрос" за № 718 від 31.07.2018 (а.с.87, т.с.2)

У тексті листа зазначено, що 04.08.2019 та 31.07.2018 р. було проведено обстеження комплексу, дитячий оздоровчий табір "Вогник", що розташований за адресом Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська-Лозова, вул. Київське шосе,8 зареєстрований в цілому за відкритим акціонерним товариством "Харківський науково-дослідницький проектний інститут "Нафтогазтехніка" на праві колективної власності згідно договору купівлі-продажу від 29.07.2005 № 1332, виданий приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу. На час обстеження, об`єкти перелічені у листі, є зруйнованими. У листі також йде посилання на додатки, які до нього додавалися, а саме: фотографії зруйнованих будівель та споруд. Проте, копія листа КП Технічної інвентаризації "Інвенрос" за № 718 від 31.07.2018 , яка додана до матеріалів справи, зазначених фотографій не містить.

Таким чином, довідка Комунального підприємства Технічної інвентаризації "Інвенрос" від 31.07.2018 року за № 718 лише засвідчує стан об`єктів нерухомості на час проведення перевірок. Натомість, підставою для припинення права власності є остаточне знищення об`єкта нерухомого майна та внесення відповідних змін до реєстру (ст.346 ЦК України в редакції, яка діяла на час розгляду у суді першої інстанції).

До такого ж самого висновку дійшов і Східний апеляційний господарський суд у постанові від 18.03.2019 по справі № 922/2598/18.

Судова колегія також зазначає, що власник об`єкта нерухомості не позбавлений права після оформлення договору на користування земельною ділянкою, привести зруйновані будівлі у належний до використання стан.

Посилання заявника апеляційної скарги, що руйнування об`єкта виникли з вини позивача не підтверджується матеріалами справи № 922/1840/19. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що руйнування об`єктів нерухомості відбулося внаслідок дій невідомих осіб.

Що стосується твердження заявника апеляційної скарги про те, що будь-які судові рішення, ухвалені у межах справи № 922/2598/18 не можуть мати преюдіційного характеру для даної справи, оскільки у цій справі нарівні із ДП "ХЛНДС" виступає ТОВ "Фельдман Еко-Парк", яке не було залучено до участі у справі № 922/2598/18. Зазначена позиція обґрунтовується приписами частини 2 ст.51 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія зазначає, що стаття 51 ГПК України, на яку посилається заявник апеляційної скарги, регулює наслідки незалучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Так, якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.

У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

Проте, в рамках справи № 922/2598/18 жодна із сторін не набувало прав стосовно ТОВ "Фельдман Еко-Парк".

В той же час, підстави звільнення від доказування визначені у статті 75 ГПК України. Зокрема, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (ч.4 ст.75 ГПК України)

Відповідно до частини 5 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як вбачається з тексту процесуальних документів суду першої та апеляційної інстанції, які було прийнято при розгляді справи № 922/2598/18 жодної обставини стосовно ТОВ "Фельдман Екопарк" не встановлювалося.

Зазначені обставини встановлювалися судами відносно позивача по цій справі, яка приймала участь у розгляді справи № 922/2598/18.

З огляду на наведене, твердження заявника апеляційної скарги, що будь-які судові рішення, ухвалені у межах справи № 922/2598/18 не можуть мати преюдіційного характеру для даної справи, оскільки у справі № 922/2598/18 не брало участь ТОВ "Фельдман Екопарк" є безпідставними.

Посилання заявника апеляційної скарги на неможливість укладання договору оренди земельних ділянок, оскільки позивачем не отримано рішення відповідного органу державної влади (Харківської обласної державної адміністрації) про надання йому у користування відповідних земельних ділянок судовою колегією не аналізується, оскільки предметом спору по справі № 922/1840/19 є визнання недійсним договору оренди земельних ділянок укладеного між відповідачами, а не зобов`язанні укласти відповідний договір саме з позивачем.

Щодо твердження заявника апеляційної скарги та третьої особи про те, що передумовою визнання недійсним договору оренди є скасування розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336.

По-перше, розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336 є актом індивідуальної дії, який має ненормативний характер та вичерпує свою дію після його реалізації. В даному випадку, після підписання між відповідачами спірного договору оренди.

По-друге, зазначене розпорядження має лише рекомендаційний характер для сторін, оскільки пунктом 2 вказаного розпорядження Харківська обласна державна адміністрація лише рекомендує першому відповідачу укласти з другим відповідачем договір довгострокового тимчасового користування лісами, в якому забезпечити захист інтересів держави у повному обсязі.

По-третє, Верховний Суд у постанові від 12.12.2018 р. у справі № 916/992/13 , виклав наступну правову позицію.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (органу виконавчої влади) та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Відповідно до приписів ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст.276 ГПК України)

В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування.

Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція", с.Черкаська Лозова, Дергачівський район, Харківська область, на рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі №922/1840/19 - залишити без задоволення

2.Рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2019 у справі №922/1840/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 19.02.2020.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя Н.М. Дучал