Справа № 140/418/19
№ 2/930/82/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10.02.2020 року Немирівський районний суд
Вінницької області
в складі головуючого судді Алєксєєнка В.М.
при секретарі Путій З.О.
розглянувши у підготовчому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И В :
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 14 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений Договір купівлі - продажу нерухомого майна.
Згідно п. 1.1 даного Договору сторони домовилися про те, що Продавець передає нерухоме майно у власність другій стороні Покупцеві, а Покупець приймає нерухоме майно і сплачує за нього Продавцю грошову суму в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень 00 коп.
ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання, вказані в п. 2.2.1 Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 14.03.2012 року, повністю розрахувалася з ОСОБА_2 відповідно до п. 1.1. вказаного Договору та прийняла 14.03.2012 року по Акту приймання-передачі нерухомого майна придбане нерухоме майно а саме: комплекс, будівель та споруд загальною площею 24,0 кв.м., до складу якого входить: насосна станція 12,0 кв.м., басейн 12,0 кв.м., артсвердловина 85м/п, та який розташований за адресою:
АДРЕСА _1 . 2.1.2 Договору, після повного розрахунку Продавець взяв на себе зобов`язання вчинити всі необхідні дії та оформити належним чином документи що вимагаються чинним законодавством для нотаріального посвідчення цього Договору та подальшої реєстрації права власності на Покупця, тобто на ім`я громадянки ОСОБА_1 .
Але, Відповідач до цього часу зволікає і ухиляється від виконання пункту 2.1.2 Договору і не оформляє право власності на придбане нерухоме майно на Позивача, як це передбачено законодавством України.
08 січня 2016 року Позивачем на адресу Відповідача було направлено Вимогу про усунення порушень умов договору. У Відповіді на Вимогу Відповідач посилається на те що посвідчити нотаріально вищезазначену угоду не можливо, гак як вимогу нотаріуса щодо переліку документів які слід надати нотаріусу - неможливо виконати. Для вчинення нотаріальної дії для посвідчення Договору купівлі-продажу окремо стоячої будівлі слід надати нотаріусу документи на земельну ділянку на якій розташовані будівлі. Зазначену вимогу виконати неможливо, так як земельна ділянка, на якій розташована будівля, знаходиться в межах природно захисної смуги річки Південний Буг, для отримання земельної документації слід виготовити проект зменшення природно захисної смуги. Право замовити та затвердити проект зменшення природно захисної смуги законодавство України покладає на місцеву владу.
Для перевірки обставин що унеможливлюють нотаріальне посвідчення Договору, Позивач звернувся до Брацлавської селищної ради з запитом про надання інформації. За інформацією наданою Брацлавською селищною радою, зазначено, що проект зменшення природно захисної смуги наразі перебуває на погодженні у відповідних інстанціях, орієнтовний час затвердження проектної документації невідомий.
Окрім того, Позивач користується придбаним майном з березня 2012 року, та підтримує його в належному стані.
Позивач тричі звертався до Відповідача з вимогою виконати взяті на себе зобов`язання, що зазначені в пункті 2.1.2 Договору. У відповідь на вимогу Відповідач лише обіцяє найближчим часом виконати взяті на себе зобов`язання, але жодного кроку для усунення порушення умов Договору так і не зроблено.
Позивач безрезультатно з 2012 року намагається досягнути виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині нотаріального посвідчення Договору.
Вважає дії Відповідача, як ухилення від нотаріального посвідчення Договору, адже нотаріус навіть не приймає до розгляду документи без присутності Продавця або його уповноваженого представника.
Позивач використав всі можливі заходи для досудового врегулювання спору, однак спір так і не було вирішено, що в свою чергу змусило Позивача звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання вдруге не з"явилася, надіслала в суд заяву, в якій позов підтримала, просить його задовільнити, справу розглянути у її відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з"являється, про причини неявки суд не повідомляє. Про час, дату і місце розгляду справи був своєчасно і належним чином повідомлений. Заяв про розгляд справи у його відсутність не надіслав.
Дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Статтею 657 ЦК України, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
14.03.2012 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно Акту приймання-передачі нерухомого майна від 14.03.2012 року сторонами було оцінено майно в 14000 гривень, та вказана сума була передана позивачем відповідачеві.
Однак відповідач ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
Вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та наявності підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, суд виходить з наступного.
Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.
Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Частина 3 ст. 640 ЦК України визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідач уклали договоір купівлі продажу нерухомого майна, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2, ст. 220 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що «однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин».
Існування таких обставин позивачем не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин не доведено. Небажання продавця та ухилення від нотаріального посвідчення договору не є безумовною підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦП України.
Таким чином позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.
У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).
Стаття 210 ЦК України передбачає державну реєстрацію правочинів у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ст.ст. 4, 27 вказаного Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності; державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Таким чином, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.
Оскільки передача грошових коштів відповідачу не свідчить про набуття права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору, суд виходить із відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказану нерухомість.
Крім цього, позивачкою не надано жодного правовстановлюючого документа на право власності зазначеного вище нерухомого майна лише договорі купівлі-продажу нерухомого майна, акт прийому-передачі та технічний паспорт.
Крім того, позивачка ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що згідно розпорядження Брацлавського селищного голови №50 від від 19.02.2016 року "Про перейменування" вулиць, провулків в АДРЕСА_2 , однак, в матеріалах справи відсутні підтверджуючі про те документи.
Крім цього, в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вичненні нотаріальних дій, відсутня згода дружини відповідача ОСОБА_2 на відчуження даного нерухомого майна як це передбачено ст. 65 СК України, відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку на якій знаходиться дане нерухоме майно.
З вищевикладеного в сукупності вбачається, що вимоги позивачки про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності є необґрунтованими, не доведеними, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 3-15, 76, 82, 206, 211, 247,258, 259, 263, 265, 268,273 ЦПК України, 203, 639, 640, 657 ЦК України, суд ,
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовнимх вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького Апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: (підпис)
Копія вірна:
Суддя: В.М. Алєксєєнко.
