ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа № 810/1564/17

адміністративне провадження № К/9901/22668/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кисличенко О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Іваніцької І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 810/1564/17

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області, Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Щавінського В.Р.

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Літвіної Н.М., суддів Ганечко О.М., Коротких А.Ю.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області (далі - відповідач 1), Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі -відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ від 30 березня 2017 року № 10-ОС в частині звільнення її з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області;

1.2. поновити її на посаді начальника Ставищенського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України;

1.3. стягнути з Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України на її користь заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2017 року і по день прийняття рішення.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала на те, що її звільнення є незаконним та таким, що проведено з порушенням вимог чинного законодавства про державну службу.

2.1. Позивач зазначає, що із жодного документа про її звільнення не вбачається, що вона була звільнена із займаної посади у зв`язку з скороченням штату. Натомість з трудової книжки та витягу з наказу про звільнення слідує, що вона була звільнена у зв`язку з реорганізацією управління. Отже, її звільнення з роботи проведено з порушенням частини 4 статті 36 КЗпП України. Оскільки в результаті реорганізації утворилося Сквирське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, де збереглося її попереднє місце роботи, а тому вважає, що має бути поновлена на роботі саме у цьому управлінні.

2.2. Позивач вказує, що відповідач 1 персонально попередив її за два місяці про наступне вивільнення, але не запропонував іншу роботу, в тому числі і в порядку переведення у Сквирське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.

2.3. На думку позивача вона має переважне право на залишення на роботі як працівник з більш високою кваліфікацією, має вищу освіту, за попереднім місцем роботи отримувала премії, почесну грамоту, має тривалий безперервний стаж роботи в Управлінні Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області з 2004 по 2017 роки, тобто більше 13 років. В сім`ї позивача не має інших працівників з самостійним заробітком. Позивач проживає з чоловіком інвалідом ІІ групи, на їх утриманні перебуває неповнолітній син, який навчається на денній формі навчання за контрактом. Звільнивши її з роботи відповідач 1 позбавив її сім`ю основного джерела доходу. Позивач є службовцем категорії «Б», має 6 ранг, пройшла всі щорічні атестації, прийняту присягу державного службовця не порушувала.

2.4. На думку позивача, її звільнили з порушенням норм статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки відповідно до частини 3 цієї статті звільнення державного службовця допускається лише у разі, якщо його не можна перевести на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовився від такого переведення. Позивач наголошує на тому, що скорочення її посади не було, така ж посада існує в штатному розписі Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області який є правонаступником Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач-2 не мав об`єктивної можливості запропонувати ОСОБА_1 наявні вакансії та роботи на час її звільнення, які б остання могла виконувати за кваліфікаційним рівнем, оскільки Управлінням було правомірно запропоновано іншому працівнику ОСОБА_2 одну наявну вакантну посаду начальника новоствореного відділу в ході реорганізації органів пенсійного фонду, оскільки вона має вищу кваліфікацію та продуктивність праці. У зв`язку з чим суди дійшли висновку, що позивача було звільнено з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій 30 березня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Мінстрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», пункту 1 статті 40 КЗпП України, статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 ЗУ «Про державну службу».

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

5. У грудні 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 вказала на те, що оскаржувані судові рішення не є законними та обґрунтованими. Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права та надано неправильну оцінку обставинам справи.

6.1. Суди попередніх інстанцій за результатами розгляду справи зробили висновки, які суперечать статті 49-2 КЗпП України. Відповідачем 1 з дня затвердження нового штатного розпису не було запропоновано їй жодної вакантної посади в Сквирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області. У той же час іншим працівникам, з такою ж кваліфікацією, які працювали разом з позивачем, були запропоновані відповідні посади у цьому управлінні. На думку позивача відповідач 1 не виконав положення частини 2 статті 40 та частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо її працевлаштування за посадою, яка б відповідала її спеціальності та кваліфікації.

6.2. Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 роботодавець повинен запропонувати всі вакансії, які відповідають освіті, кваліфікації, досвіду роботи працівника тощо. Тільки після виконання цієї умови, роботодавець є таким, що виконав свій обов`язок передбачений частиною 2 статті 40 та частиною 3 статті 49-2 КЗпПУ. Так ж позиція викладена і в постанові Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року № К/800/17220/16.

6.3. Позивач зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про неможливість запропонувати їй іншу посаду не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на жодному доказі. Такі висновки не відповідають встановленим судами попередніх інстанцій обставинам про те, що позивач обіймала керівну посаду, тобто мала найвищу, порівняно з іншими особами відділу, кваліфікацію за колом функціональних (посадових) обов`язків.

6.4. Судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано чи пропонувались відповідачами у цій справі позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають її кваліфікації. Також суди не з`ясували, чи є рівнозначні посади у новому штатному розписі Ставищенського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, наприклад посада заступника начальника цього відділу. Також судами зроблені невірні висновки, про те, що посада начальника Ставищенського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій для ОСОБА_2 є рівнозначною, тоді як для позивача така посада не є рівнозначною.

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

8. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

9. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. 14 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., судді Шарапа В.М., Желтобрюх І.Л.

12. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 545/0/78 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 КАС України.

14. У судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 касаційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

15. Представник відповідача Іваніцька І.В. просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Позиція інших учасників справи

16. Від Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач 2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування поданого відзиву відповідач 2 вказав на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Установлені судами фактичні обставини справи

17. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2004 року працювала в органах Пенсійного фонду України на різних посадах.

18. На виконання вимог статті 17 Закону України «Про державну службу» 16 січня 2004 року позивач прийняла присягу державного службовця.

19. Відповідно до запису у трудовій книжці наказом від 02 листопада 2015 року № 35-ОС позивача призначена на посаду начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області.

20. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком № 1.

21. Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі, Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі, Управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі, Управління Пенсійного фонду у Тетіївському районі реорганізовані шляхом злиття у Сквирське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.

22. Наказом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04 січня 2017 року № 3 «Про призначення голів комісій з припинення підпорядкованих управлінь головного управління Пенсійного фонду України у Київській області» призначено голову комісії з припинення управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області - ОСОБА_4

23. Наказом Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області від 12 січня 2017 року № 4, з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», наказу Пенсійного фонду України від 03 січня 2017 року № 1 «Про заходи виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988», наказано головному спеціалісту по роботі з персоналом ОСОБА_5 попередити працівників управління про наступне вивільнення у зв`язку з його припиненням та згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України через два місяці з дня попередження, згідно зі списком, в якому, зокрема, була зазначена і ОСОБА_1 .

24. З матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2017 року позивач ознайомлена з даним наказом, що підтверджується її особистим підписом.

25. Наказом Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області від 30 березня 2017 року № 10-ос «Про звільнення працівників», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України, пункту 1 статті 40 КЗпП України, статті 83, пункту 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIIІ «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області.

26. Абзацом 2 та 3 пункту 4 цього наказу визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 11 календарних днів за період роботи з 07 червня 2016 року по 30 березня 2017 року та компенсацію за невикористану додаткову відпустку 9 календарних днів за період роботи з 16 січня 2017 року по 15 січня 2018 року. Також, визначено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIIІ «Про державну службу».

27. Вважаючи, що звільнення відбулось всупереч визначеному законодавством порядку, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

28. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

29. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

30. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).

31. Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

32. Частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

33. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

34. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII).

35. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII).

36. Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній станом 01 січня 2017 року, далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

37. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (стаття 42 КЗпП України).

38. Частинами 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

39. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

40. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

41. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

42. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

43. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

44. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

45. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

46. Предметом судового контролю у даній справі є правомірність наказу Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області від 30 березня 2017 року № 10-ОС про звільнення позивача з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплату пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області на підставі пункту 4 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII та пункту 1 статті 40 КЗпП України.

47. Перевіряючи доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд приходить до таких висновків.

48. Вирішуючи даний спір суд першої інстанцій, із висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач дотримався вимог законодавства під час звільнення позивача з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області у зв`язку з реорганізацією цього управління відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України».

49. Верховний Суд не погоджується із наведеними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки ці висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

50. Із аналізу положень Закону № 889-VIII вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону регулюється нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП УКраїни.

51. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

52. Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

53. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

54. Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи колегія суддів не знаходить.

55. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 березня 2017 року затверджено структуру Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, до якої, зокрема, включено Ставищенський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, у штатному розписі якого передбачено 6 штатних одиниць.

56. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій, встановивши неможливість призначення позивача лише на посаду начальника Ставищенського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, дійшли висновку про об`єктивну неможливість запропонувати позивачу інші наявні у новоствореному Сквирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області вакансії та роботу, яку б позивач могла б виконувати за своїм кваліфікаційним рівнем. В свою чергу позивач наполягає на тому, що їй не пропонувалася жодна з вакантних посад в реорганізованому управлінні.

57. Судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено та не надано оцінку тому яка кількість посад була вакантна у Сквирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області на час попередження позивача про звільнення та на час її звільнення з посади, чи пропонувались відповідачами позивачу посади в тому числі нижчі. Судами попередніх інстанцій не з'ясовано та не надано оцінку можливості (неможливості) призначення позивача на вакантні посади, у тому числі нижчі.

58. Дані обставини є визначальними для правильного вирішення даного спору. Без перевірки цих обставин та оцінки дотримання відповідачем обов`язку за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про законність та дотримання відповідачем процедури вивільнення ОСОБА_1 , що є порушенням норм матеріального права. Верховний Суд приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій недотримано принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві.

59. За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги та вважає, що оскаржувані судові рішення судами першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

60. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу не неповноту встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції та не усунув цього недоліку в ході апеляційного провадження, що є порушенням статей 11, 159, 195 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року).

61. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

62. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

63. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

64. Зважаючи на встановлені судами обставини, Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року).

65. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

66. Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

67. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій вказали на об`єктивну неможливість запропонувати позивачу наявні у новоствореному Сквирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області вакансії та роботу на час її звільнення, яку б позивач могла б виконувати за своїм кваліфікаційним рівнем.

68. Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, а саме не дослідили зібрані у справі докази. Має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

69. Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

70. Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

71. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове судове рішення по суті позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

72. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 18 лютого 2020 року.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду