ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2020 року

Київ

справа №400/2972/19

адміністративне провадження №К/9901/36179/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Федусика А.Г., суддів Бойка А.В., Шевчук О.А.)

у справі №400/2972/19

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства освіти і науки України

про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії.

І. Історія справи

У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною дію щодо повідомлення листом від 29 серпня 2019 року №1/11-7879 про те, що Анатолію Ільченку, випускнику Миколаївського державного педагогічного інституту імені В.Г. Бєлінського 1981 року, може бути виданий дублікат диплома спеціаліста;

- зобов`язати повідомити достовірну правову інформацію, а саме: дублікат якого документа про вищу освіту може бути виданий Анатолію Ільченку, випускнику Миколаївського державного інституту імені В.Г. Бєлінського 1981 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись із рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року апеляційну скаргу позивача на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року повернуто скаржнику.

Апеляційний суд, приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги, виходив з того, що апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а саме не надав докази сплати судового збору за подачу такої скарги.

Проте, в ухвалі суду апеляційної інстанції від 11 листопада 2019 року про залишення апеляційної скарги А. Ільченка без руху суд зазначив, що недоліки апеляційної скарги полягають у тому, що апелянт не вказав, зокрема, у чому полягає неправильність чи неповнота застосування норм права судом першої інстанції, натомість було лише зазначено, що висновок суду не відповідає обставинам справи.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги й направити справу для продовження розгляду до того ж суду.

Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційна скарга була подана відповідно до вимог чинного законодавства та не містить недоліків, на які вказував суд апеляційної інстанції. Крім того, позивач вказує, що висновок апеляційного суду про необхідність позивачу сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги є помилковим, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, що підтверджується відповідними документами, а отже він звільнений від сплати судового збору.

Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу.

Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України (тут і надалі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з приписами частини першої статті 292 КАС України судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 293 КАС України).

У відповідності до приписів статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 296 КАС України, в апеляційній скарзі зазначаються:

1) найменування суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга;

2) найменування суду першої інстанції, який ухвалив рішення, номер справи та дата ухвалення рішення;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти, офіційна електронна адреса, за наявності;

4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

5) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції;

6) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права;

7) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо;

8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується;

9) перелік матеріалів, що додаються.

Згідно з частинами п`ятою, шостою цієї статті, до апеляційної скарги додаються:

1) документ про сплату судового збору;

2) копії апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи;

3) копії доданих до апеляційної скарги письмових матеріалів, що відсутні в учасників справи, відповідно до кількості учасників справи;

4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Частиною другою статті 298 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Частиною першою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою цієї статті встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, у поданій позивачем апеляційній скарзі зазначено відомості, передбачені частиною другою статті 296 КАС України.

Одночасно, приписи частини другої статті 169 КАС України покладають на суд обов`язок, у разі залишення позовної заяви (апеляційної скарги) без руху, зазначати в ухвалі суду перелік недоліків позовної заяви (апеляційної скарги) та спосіб їх усунення.

Крім того, в оскаржувані ухвалі П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року зазначено, що апеляційна скарга повертається скаржнику з підстав не усунення недоліків зазначених в ухвалі про залишення без руху, а саме через несплату позивачем судового збору за подачу апеляційної скарги. Однак, в ухвалі про залишення без руху апеляційної скарги від 11 листопада 2019 року суд апеляційної інстанції не зазначав про такий недолік апеляційної скарги як несплата скаржником судового збору за її подачу. В зв`язку з цим, позивач був позбавлений можливості усунути недоліки апеляційної скарги у спосіб, визначений судом апеляційної інстанції в ухвалі суду про залишення апеляційної скарги без руху.

Крім того, позивач є інвалідом другої групи, що підтверджується пенсійним посвідченням №1984602232 серії ААЗ №798882 від 1 жовтня 2013 року. А тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Отже, повернення позивачу апеляційної скарги з цих підстав не може вважатися обґрунтованим.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Беллет проти Франції», Серії A №333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - «Конвенція») містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and Othersv. Spain» («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заяви №38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain» («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява №3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, повернення судом апеляційної скарги з формальних підстав унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів.

За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отож, зважаючи на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року у справі №400/2972/19 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду