ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р.

м. Харків

Справа № 922/999/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом

Керівника Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області, м. Харків в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків (перший позивач) та Харківської районної державної адміністрації Харківської області, м. Харків (другий позивач) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Тернівська сільська рада Харківського району Харківської області

до

Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону", с. Перемога треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Парфьонов" та ФОП Затула В.М.

про

зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників учасників справи:

прокурор - Зливка К.О.

першого позивача - не з`явився

другого позивача - Тарасов А.Г.

відповідача - не з`явився

третіх осіб - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (далі - відповідач) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - перший позивач) та Харківської районної державної адміністрації (далі - другий позивач) звернувся Керівник Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області ( далі - прокурор). У позові останній просить суд зобов`язати відповідача повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 626,8844 га багаторічних насаджень, розташованих на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області, які прийняті юридичною особою згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 11.11.2004 № 3 до договору оренди земельної ділянки від 10.11.2004. Витрати по оплаті удового збору прокурор просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що незважаючи на відсутність законних підстав, відповідач продовжує використовувати та займати спірні земельні ділянки після визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 10.11.2004. Також вказує на нікчемність договору купівлі-продажу від 15.10.2003 №Б-130/2003.

Ухвалою господарського суду від 27.03.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справа призначена до розгляду. Цією ж ухвалою до участі у справі були залучені: - у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Тернівську сільську раду Харківського району Харківської області; - у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фермерське господарство "Парфьонов" та ФОП Затула В.М.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 11.02.2020 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник другого позивача підтримав позов прокурора та просив суд позов задовольнити.

Представник першого позивача у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК Украйни.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників першого позивача, відповідача та третіх осіб за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини суд враховує при розгляді справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та другого позивача, суд встановив наступне.

Розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 09.11.2004 № 397 Юридично-комерційній приватній фірмі "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (далі - ЮКПФ "ЦСРСГР", відповідач) надано в довгострокову оренду строком на 50 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2311,5306 га , в тому числі сільськогосподарських угідь - 1604,0485 га, розташовану за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

10.11.2004, на підставі вказаного розпорядження, між Харківською районною державною адміністрацією Харківської області (далі - Харківська РДА, другий позивач) та ЮКПФ "ЦСРСГР" був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 2198,8102 га, в тому числі сільськогосподарських угідь - 1604,0485 га, несільськогосподарських угідь - 594,7617 га.

Відповідно до п. 6 договору, його укладено строком на 50 років.

Правочин зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.11.2004 № 3.

12.11.2004 орендована земельна ділянка загальною площею 2198,8102 га за актом приймання-передачі передана ЮКПФ "ЦСРСГР".

В подальшому, рішенням господарського суду Харківської області від 02.04.2008 у справі №37/425-07, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2008 та постановою Верховного Суду України від 16.12.2008, визнано недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 10.11.2004, укладений між Харківською районною державною адміністрацією та ЮКПФ "ЦСРСГР".

На виконання вказаних рішень суду, на підставі розпорядження Харківської регіональної філії Центр ДЗК від 17.02.2009 №56/ф скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 10.11.2004, укладеного між Харківською районною державною адміністрацією та ЮКПФ "ЦСРСГР" (лист управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 27.02.2017 № 10-20.06-0.3-1029/2-17).

З огляду на викладене, договір оренди земельної ділянки від 10.11.2004 припинив свою дію.

Згідно п. п. 18, 32 договору оренди земельної ділянки від 10.11.2004 передбачалося, що в разі припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, згідно з проектом рекультивації земельної ділянки.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації Харківської області від 05.09.2016 № 384 скасовано розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 09.11.2004 № 397 "Про надання земельної ділянки Юридично-комерційній приватній фірмі "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону".

Окрім цього, в ході розгляду господарської справи №922/3401/16, судом відмовлено у задоволенні позовних вимог місцевої державної адміністрації, у зв`язку із неукладеністю, не набранням чинності та фактичною відсутністю договору оренди землі від 01.03.2010 (рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2016 у справі № 922/3401/16, яке 13.12.2016 набрало законної сили). Таким чином, договір оренди землі від 01.03.2010 є неукладеним, а, отже, таким, що фактично не існує.

Разом з тим, як зазначає прокурор у позовній заяві, в Харківській РДА відсутні дані щодо складання акту приймання-передачі від ЮКПФ "ЦСРСГР" орендованих земель, в тому числі 626,8844 га багаторічних насаджень, за проектом рекультивації земельної ділянки па виконання п. 18 договору оренди земельної ділянки від 10.11.2004 (лист Харківської РДА від 23.02.2017 №01-19/511). Так само в управлінні Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області відсутня інформація щодо проекту рекультивації 2198,8102 га земель, розташованих на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області, наданих в оренду ЮКПФ "ЦСРСГР" (лист управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 27.02.2017 № 10-20.06-0.3-1029/2-17).

Згідно даних Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області ЮКПФ "ЦСРСГР" фактично використовує 626,8844 га багаторічних насаджень, зокрема, майже постійно здійснює вирубування зелених насаджень та вивіз деревини (лист органу місцевого самоврядування від 16.03.2017 № 82).

Станом на 01.01.2016, згідно Державної статистичної звітності (форма 6-зем) за ЮКПФ "ЦСРСГР" на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області обліковується, зокрема, 626,8844 га сільськогосподарських угідь - багаторічних насаджень (лист управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 27.02.2017 № 10-20.06-0.3-1029/2-17 із додатком).

У Державному реєстрі прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо набуття ЮКПФ "ЦСРСГР" у власність або у користування 626,8844 га сільськогосподарських угідь (багаторічних насаджень) державної власності, розташованих на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області. На замовлення Головного управління Держземагентства у Харківській області, за договором від 23.06.2013 №т6, Харківською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності по Тернівській сільській раді Харківського району Харківської області. Спірні сільськогосподарські угіддя (багаторічні насадження) проінвентаризовані як землі державної власності.

Проте, упродовж 2014-2017 років відповідач звітує перед податковою інспекцією про фактичне використання 626,8844 га сільськогосподарських угідь державної власності, подаючи до контролюючого органу відповідні податкові декларації.

Крім того, за договорами оренди від 23.04.2015 №23/4-С та 18.05.2015 № 18/5-С ЮКПФ "ЦСРСГР" надало в оренду ФГ "Парфьонов" строком до 23.04.2017 багаторічні насадження (яблуневі дерева), розташовані на 102 га орендованих земель державної власності. За договорами оренди від 23.04.2015 № 23/4-ІС та 26.05.2015 № 26/5-С ЮКПФ "ЦСРСГР" надало в оренду ФОП Затула Вікторія Миколаївна строком до 23.04.2017 багаторічні насадження (яблуневі дерева), розташовані на 247 га орендованих земель державної власності.

Як вказує прокурор у позовній заяві, на спірних 626,8844 га земель державної власності розташовані плодові насадження (сади), які, як вважає відповідач, за договором купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003, належать останньому на праві приватної власності. Прокурор вказує на те, що договір купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003 є нікчемним, в силу ст.ст. 203, 228 ЦК України, оскільки даним правочином, по-суті, здійснено незаконне, грубе розпорядження земельною ділянкою під насадженнями, на підтвердження чого свідчить також той факт, що згідно умов вказаного правочину та акта приймання-передачі до нього ЮКГІФ "ЦСРСГР" набули права власності на гектари плодових насаджень та садозахисних смуг.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим останній й звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності за рішеннями органів виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок набуття юридичними особами земельних ділянок у власність або у користування визначених ст. ст. 123, 124, 127-139 ЗК України.

Згідно із ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В силу вимог ст. 1, 3. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов`язковій державній реєстрації підлягає право власності та речові права, похідні від права власності, на нерухоме майно, юридичних осіб.

Пунктом 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 5 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

З огляду на викладене, в ЮКПФ "ЦСРСГР" відсутні законні підстави для подальшого утримання та використання спірних 626,8844 га земель державної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10.06.2015 у справі № 6-348цс15, положення ст. 215, 216 ЦК України застосовуються лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, тому вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Отже, реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов`язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору).

З огляду на викладене, земельна ділянка підлягає звільненню ЮКПФ "ЦСРСГР" та поверненню у розпорядження держави.

Згідно із частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із положеннями частини другої статті 22, статті 19 ЗК України багаторічні насадження це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини другої статті 79 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання державного акта) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Аналогічною є норма ч.3 ст. 373 Цивільного кодексу України, де встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ЦК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) складовою частиною речі є все те. що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

За пунктом 2 Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1442, розміщення багаторічних насаджень є земельним поліпшенням.

Також в силу положень ст. ст. 6, 12 Закону України "Про плату за землю" (чинний на час укладення договору купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) багаторічні насадження визначаються, як сільськогосподарські угіддя.

Крім того, згідно із Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 02.07.2003 № 174 (чинний та в редакції на час укладення договору купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) дані про площу багаторічних насаджень є кількісною характеристикою земельної ділянки.

Таким чином, право власності на багаторічні насадження дійсно є нерозривно пов`язаним з правом власності на земельну ділянку, озеленення є невід`ємною частиною (поліпшенням) земельної ділянки та наслідує долю земельної ділянки і не є самостійним об`єктом цивільних правовідносин.

За таких обставин, багаторічні насадження дійсно не можуть бути предметом правочинів, тобто дій спрямованих на їх набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Діючим законодавством не передбачено переходу права власності на багаторічні насадження без переходу права власності на землю. Наявність багаторічних насаджень на земельній ділянці обумовлює вид землі, що належить до категорії земель сільськогосподарського призначення. Тому цивільні права та обов`язки виникають щодо землі, а не інакше.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 року по справі № 6-14цс15, за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, договір купівлі-продажу № Б-130/2003 від 15.10.2003 суперечить положенням ч.3 ст. 373 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 79 Земельного кодексу України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (аналогічна позиція міститься у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 зі справи № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 зі справи № 357/3394/16-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 зі справи № 916/3156/17).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України (в редакції на час укладення договору купівлі - продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 228 ЦК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року по справі №577/5321/17, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду також погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-308цс16, з постановами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є за законом. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата не погодилася з висновками, викладеними в постановах КЦС у справах від 21 листопада 2018 року №577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року №369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року №357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року №6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика палата відступила від правових висновків КЦС та ВСУ у цій частині.

Велика Палата відзначила, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Згідно із п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до ст. 236 ЦК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу від 15.10.2003 № Б-130/2003) нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про нікчемність правочину - договору купівлі-продажу №Б-130/2003 від 16.10.2003, знайшли своє підтвердження при розгляді справи №922/999/17 та вказаний правочин є нікчемним, оскільки укладений в порушення ст. ст. 22, 79 ЗК України, ст. ст. 181, 187, 373 ЦК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі, надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає позовні вимоги прокурора обґрунтованими та такими, які належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зобов`язати Юридично-комерційну приватну фірму "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (код ЄДРПОУ 24279194) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) 626,8844 га багаторічних насаджень, розташованих на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області, які прийняті юридичною особою згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 11.11.2004 № 3 до договору оренди земельної ділянки від 10.11.2004.

Стягнути з Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (62422, Харківська область, Харківський район, с. Перемога, вул. Першотравнева, 11, код ЄДРПОУ 24279194) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1600,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Прокурор - Харківська місцева прокуратура №6 Харківської області (61034, м. Харків, Григорівське шосе, 52).

Перший позивач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, під. 2, пов. 8,9, код ЄДРПОУ 39792822).

Другий позивач - Харківська районна державна адміністрація Харківської області (61098, м. Харків, Григорівське шосе, 52, код ЄЛДРПОУ 04058775).

Відповідач - Юридично-комерційна приватна фірма "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (62422, Харківська область, Харківський район, с. Перемога, вул. Першотравнева, 11, код ЄДРПОУ 24279194).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів - Тернівська сільська рада Харківського району Харківської області (62421, Харківська область, Харківський район, с. Тернова, вул. Світла, 347, код ЄДРПОУ 04396673).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - Фермерське господарство "Парфьонов" (63410, Харківська область, Зміївський район, с. Гусина Поляна, вул. 23 Серпня, 21, код ЄДРПОУ 34255805) та ФОП Затула Вікторія Миколаївна ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Повне рішення підписано 18 лютого 2020 року.

Суддя

О.В. Погорелова