ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року справа №200/8706/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року (повний текст складено 06 грудня 2019 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/8706/19-а (суддя І інстанції – Абдукадирова К.Е.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області заробітної плати за жовтень – грудень 2014 року, січень 2015 року у розмірі 11 846,38 гривень, компенсації за порушення трудового законодавства у розмірі 1 232,02 гривень, вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5 279,38 гривень, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 279,38 гривень та матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у розмірі 5 279,38 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

10 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, в якому позивач просив суд; стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області заробітної плати за жовтень – грудень 2014 року, січень 2015 року у розмірі 11 846,38 гривень, компенсації за порушення трудового законодавства у розмірі 1 232,02 гривень, вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5 279,38 гривень, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 279,38 гривень та матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у розмірі 5 279,38 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 21 квітня 2008 року по 05 січня 2015 року працював у Головному управлінні Міндоходів у Донецькій області. Зазначає, що 05 січня 2015р. без будь-яких попереджень був звільнений у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією Головному управлінні Міндоходів у Донецькій області відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Після звільнення і по теперішній час відповідачем не виплачені наступні складові заробітної плати: заробітна плата за жовтень - грудень 2014р. та за січень 2015р.; компенсація за порушення трудового законодавства; індексація заробітної плати з компенсацією за час затримки за період з січня 2014р. по січень 2015р.; вихідна допомога у разі звільнення відповідно до п. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України; матеріальна допомога на оздоровлення та на соціально-побутові потреби. Вважає, що дії відповідача порушують його права та законні інтереси, а тому просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 200/8706/19-а у задоволенні позову – відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Крім того, позивач зазначив, що він не міг виконувати сої посадові обов`язки не зі своєї вини, а з вини підприємства, а тому відповідач повинен сплачувати позивачу середній заробіток за час простою. Відповідач не міг раніше нарахувати вихідну допомогу при звільненні ніж 05.01.2015р, часу надання позивачем заяви про звільнення.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресом: АДРЕСА_1 ) в період із 21.04.2008р. по 05.01.2015р. працював у Головному управлінні Міндоходів у Донецькій області (наразі - Головне управління ДФС у Донецькій області). 05 січня 2015 року був звільнений у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією Головному управлінні Міндоходів у Донецькій області, п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (наказ від 18.12.2014р. № 257-о).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19 липня 2019 року відповідачем надана довідка про те, що ОСОБА_1 дійсно працював у ГУ ДФС у Донецькій області на посаді начальника адміністративно-господарського управління з 01 серпня 2014 року по 05 січня 2015 року, включно (а.с. 36).

У довідці зазначено, що заробітна плата за період, зокрема, за листопад 2014 року та січень 2015 року склала 0,0 гривень та за грудень 2014 року – 1 755,00 гривень. Також вказано, що за період з серпня 2014 року по січень 2015 року заборгованість зі сплати заробітної плати відсутня.

Відповідач також надав суду розрахунок суми матеріальної допомоги для оздоровлення від 17 липня 2019 року № 233/05-99-05-02-209. Згідно з вказаним розрахунком ОСОБА_1 за період відпустки з 01 квітня 2014 року по 14 квітня 2014 року нарахована та виплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 279,38 гривень відповідно до наказу № 56-в від 24 березня 2014 року та виплачена позивачу у квітні 2014 року (а.с. 37).

17 липня 2019 року за № 234/05-99-05-02-209 суду наданий розрахунок суми вихідної допомоги при звільненні, в якому зазначено, що вихідна допомога при звільнені нарахована ОСОБА_1 відповідно до його посадового окладу та складає 1755,00 гривень, яка виплачена позивачу у грудні 2014 року (а.с. 38).

Питання виплати позивачу матеріальної допомоги для оздоровлення у розмірі 5 279,38 гривень та вихідної допомоги при звільнені підтверджені розрахунковим листом за 2014 рік (а.с. 16, 17).

В матеріалах справи також наявна довідка ГУ ДФС у Донецькій області щодо розміру середнього заробітку від 17 липня 2019 року № 235/05-99-05-02-209 (а.с. 39, 40).

Згідно вказаної довідки середня заробітна плата ОСОБА_1 складає 3 723,64 гривні, з урахуванням днів неявки позивача на робоче місце складає: з 01 жовтня 2014 року по 03 жовтня 2014 року – 744,72 грн.; з 05 листопада 2014 року по 30 листопада 2014 року 4 468,32 грн.; з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року – 5 709,52 грн.; та за 05 січня 2015 року 248,24 гривні.

Відповідно до листа відповідача від 17 липня 2019 року № 236/05-99-05-02-209 (а.с. 41) зазначено, що у зв`язку з тим, що в розрахунковому періоді у працівника не було відпрацьованих днів, сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розрахована відповідно до посадового окладу та становить 1 755,00 гривень.

Відповідно до табелів використання робочого часу за період з 01.10.2014р. по 31.10.2014р. ОСОБА_1 має 3 дні неявки та 28 днів відпустки; за період з 01.11.2014р. по 30.11.2014р. ОСОБА_1 має 18 неявок та 4 дні відпустки; від 16 грудня 2014 року за період з 01.12.2014р. по 31.12.2014р. – 23 дні неявки (а.с. 14, 15, 79).

На думку позивача заборгованість з заробітної плати за період з 01.10.2014р. по 05.01.2015р. складає 11 846,38 гривень.

Судом встановлено, що згідно з розрахунковими листами за період жовтень — грудень 2014 та січень 2015 року заробітна плата ОСОБА_2 виплачувалась двічі, а саме : в листопаді 2014 року виплачено 4184,99 грн. (відпускні жовтня 2014 року за відрахуванням податків і зборів) та в грудні 2014 року виплачено 1447,87 грн. (вихідна допомога при звільненні за відрахуванням податків і зборів).

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи, зокрема, платіжним дорученням ГУ Міндоходів у Донецькій області від 11 листопад 2014 року № 914 на суму 771 780,44 грн. на перерахування заробітної плати за жовтень 2014 року в ПАТ КБ “Приватбанк” згідно зі списком; витягом зі списку перерахування в банк заробітної плати за жовтень 2014 року на суму 771 780,44 грн., у тому числі ОСОБА_1 4184,88 грн.; платіжним дорученням ГУ Міндоходів у Донецькій області від 25 грудня 2014 року № 1028 на суму 486888,18 грн. на перерахування заробітної плати за грудень 2014 року в ПАТ КБ “Приватбанк” згідно зі списком; витягом зі списку перерахування в банк заробітної плати за грудень 2014 року на суму 486888,18 грн., у тому числі ОСОБА_1 1447,87 грн. (а.с. 71-75).

Відповідачем надані суду відомості щодо виплати позивачу індексації заробітної плати за період з січня 2014 року по січень 2015 року, зокрема, розрахункові листи ОСОБА_1 за травень - липень 2014 року (а.с. 75-77).

Судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу ГУ Міндоходів у Донецькій області від 06 жовтня 2014 року № 206-в ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 06 жовтня по 04 листопада 2014 року за період роботи з 21 квітня 2014 року по 20 квітня 2015 року. Сума матеріальної допомоги виплачена позивачу, що підтверджено розрахунковим листом щодо виплати матеріальної допомоги для оздоровлення у квітні 2014 року (а.с. 76).

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014 році судом встановлено, що така допомога ОСОБА_1 не виплачувалась, оскільки у відповідача відсутні заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014 році.

Відповідно до розрахункового листа за грудень 2014 року позивачу виплачена вихідна допомога при звільненні у розмірі 1447,87 грн. (а.с. 77).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з посади начальника адміністративно-господарського управління у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією Головного управління Міндоходів у Донецькій області, за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 311 “Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України”, наказу Державної фіскальної служби від №41 “Про організацію утворення територіальних органів Державної фіскальної служби” Головне управління Міндоходів у Донецькій області було реорганізоване шляхом приєднання до утвореного Головного управління ДФС у Донецькій області.

Процес реорганізації супроводжувався переміщенням Головного управління Міндоходів у Донецькій області з населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з міста Донецька - до міста Маріуполя Донецької області.

23 вересня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Головного управління ДФС у Донецькій області — за адресою: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 1 14. Працівники Головного управління Міндоходів у Донецькій області, які погодились працювати в нових умовах, були переведені на роботу до Головного управління ДФС у Донецькій області за наданими заявами та прибули до нового місця розташування державного органу.

З 01 жовтня 2014 року більш ніж 120 працівників Головного управління Міндоходів у Донецькій області, за їх заявами, були переведені до Головного управління ДФС у Донецькій області. Від ОСОБА_1 заяви про переведення не надходило, про місцезнаходження в цей період керівництво Головного управління ДФС у Донецькій області та керівництво Головного управління Міндоходів у Донецькій області позивач не повідомив. Надіслати йому попередження про наступне вивільнення поштою на адресу, зазначену в особовій справі (м. Донецьк), не було можливості у зв`язку з відсутністю поштового зв`язку з населеними пунктами, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснювали свої повноваження.

Також відповідачем на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби України та сайті Головного управління ДФС у Донецькій області, розміщено наказ ДФС України від 07.11.2014р. № 256 “Про переміщення та закінчення простою” (далі - Наказ № 256), відповідно до якого закінчено простій у роботі територіальних органів Міндоходів України та ДФС України та зобов`язано забезпечити переміщення територіальних органів, що знаходяться на тимчасово неконтрольованій території, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі. На виконання Наказу № 256 Головним управлінням ДФС у Донецькій області в офіційному друкованому виданні “Голос України” від 29.11.2014 № 231 (5981) розміщене оголошення про зміну місця реєстрації органів доходів і зборів області, які переміщені з тимчасово неконтрольованої території. 03 грудня 2014 року на сайті Головного управління ДФС у Донецькій області розміщена інформація про зміну місця реєстрації Головного управління Міндоходів у Донецькій області та його територіальних органів.

До Головного управління ДФС у Донецькій області Штиба М.М. прибув лише 05 січня 2015 року для внесення запису про звільнення до трудової книжки та ознайомлення з наказом Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 18.12.2014р. № 257-о “Про звільнення ОСОБА_1 ”.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ознайомлений із вказаним вище наказом 05 січня 2015 року, про що свідчить особистий підпис позивача (а.с. 35).

Суд зазначає, що наказ Головного управління Міндоходів у Донецькій області про звільнення ОСОБА_1 позивачем в судовому порядку не оскаржений та лише через чотири роки звернувся до Головного управління ДФС у Донецькій області із заявою про виплату певних сум.

Судом встановлено, що за період з 05 листопада по 31 листопада 2014 року, з 01 грудня по 31 грудня 2014 року та 05 січня 2015 року заробітна плата ОСОБА_1 не виплачувалась, оскільки, останній не виходив на роботу з невідомих причин.

Враховуюче викладене, спірними питаннями в цій справі є стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області заробітної плати за жовтень – грудень 2014 року, січень 2015 року у розмірі 11 846,38 гривень, компенсації за порушення трудового законодавства у розмірі 1 232,02 гривень, вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5 279,38 гривень, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 279,38 гривень та матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у розмірі 5 279,38 гривень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI “Про державну службу” (в редакції, що діяла на час виникнення спірних питань) (далі – Закон № 4050).

Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу.

Відповідно до статті 2 Закону № 4050 цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Статтею Закону № 4050 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, інших центральних органів виконавчої влади, виданими в межах їх повноважень у випадках, визначених законом.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, організація і діяльність яких визначається спеціальними законами, а також їх апараті, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено спеціальним законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з приписами статті 11 Закону № 4050 державний службовець зобов`язаний: діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України; додержуватися принципів державної служби; сумлінно виконувати свої посадові обов`язки; додержуватися правил внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату.

Відповідно до приписів статті 28 Закону № 4050 правила внутрішнього службового розпорядку в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті затверджуються керівником державної служби цього органу або його апарату за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації у разі її наявності.

Правила внутрішнього службового розпорядку доводяться до відома всіх державних службовців під розписку.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що правилами внутрішнього службового розпорядку в державному органі або органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті визначаються:

1) час початку та закінчення щоденної роботи та перерви для відпочинку державного службовця;

2) умови і порядок перебування державного службовця в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті у вихідні, святкові та неробочі дні, а також після закінчення робочого часу;

3) порядок доведення до відома державного службовця нормативно-правових актів, наказів, доручень та розпоряджень із службових питань;

4) загальні інструкції з охорони праці та протипожежної безпеки;

5) порядок повідомлення державним службовцем про відсутність на службі;

6) порядок прийняття та передачі справ і майна державним службовцем;

7) інші положення, які не суперечать цьому Закону та іншим актам законодавства з питань державної служби.

Згідно з статтею 37 Закону № 4050 підставами припинення державної служби є:

1) втрата права на державну службу або його обмеження (стаття 38 цього Закону);

2) закінчення строку призначення (стаття 39 цього Закону);

3) ініціатива державного службовця (стаття 40 цього Закону);

4) ініціатива суб`єкта призначення (стаття 41 цього Закону);

5) настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 42 цього Закону);

6) незгода державного службовця на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов (стаття 34 цього Закону);

7) досягнення державним службовцем шістдесятип`ятирічного віку;

8) визнання державного службовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим згідно з рішенням суду, що набрало законної сили;

9) смерть державного службовця.

Статтею 41 Закону № 4050 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату, реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату.

Аналогічні норми містяться у Кодексі законів про працю України.

Оскільки позивач перебував на посаді начальника адміністративно-господарського управління та був державним службовцем, то правовідносини щодо оплати праці повинні регулюватись нормами Закону України “Про державну службу”.

Статтею 43 Закону № 4050 встановлено, що звільнення з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 41, пункту 1 частини першої статті 42 цього Закону допускається лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду державної служби за умови відповідності його рівня професійної компетентності профілю компетентності цієї посади.

У разі звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41, пунктів 1, 2 частини першої статті 42 цього Закону державному службовцю за рахунок фонду оплати праці державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату, у якому він проходив службу, виплачується вихідна допомога, виходячи з розміру його середньої заробітної плати за останні шість місяців у разі наявності стажу державної служби:

1) до десяти років - у розмірі середньомісячної заробітної плати;

2) більше десяти років - у розмірі двомісячної середньої заробітної плати.

Відповідно до статті 46 Закону № 4050 заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавок до нього та премій, передбачених цим Законом.

Державний службовець має право також на інші гарантії та компенсації у сфері оплати праці, передбачені законом.

Як встановлено судом, відповідно до табелів використання робочого часу за період з 01.10.2014р. по 31.10.2014р. ОСОБА_1 має 3 дні неявки та 28 днів відпустки; за період з 01.11.2014р. по 30.11.2014р. ОСОБА_1 має 18 неявок та 4 дні відпустки; від 16 грудня 2014 року за період з 01.12.2014р. по 31.12.2014р. – 23 дні неявки; за період з 01 по 05 січня 2015 року – 1 день неявки (а.с. 14, 15, 79, 80).

Відповідно до статті 1 Закону України “Про оплату праці” заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Отже, з правового аналізу вказаної статті вбачається, що заробітна плата це саме винагорода, яка повинна бути виплачена працівнику за умови фактичного виконання працівником роботи, своїх обов`язків.

Оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з 01.10.2014р. по 31.10.2014р. ОСОБА_1 має 3 дні неявки та 28 днів відпустки; за період з 01.11.2014р. по 30.11.2014р. ОСОБА_1 має 18 неявок та 4 дні відпустки; за період з 01.12.2014р. по 31.12.2014р. – 23 дні неявки; за період з 01 по 05 січня 2015 року – 1 день неявки суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заробітної плати.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що він не міг виконувати сої посадові обов`язки не зі своєї вини, а з вини підприємства.

Щодо позовних вимог, стосовно компенсації за порушення трудового законодавства, суд також не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки відповідачем не допущено порушень трудового законодавства при виплаті відповідачем певних сум.

Судом досліджується правомірність винесення наказу Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 18.12.2014р. № 257-о “Про звільнення ОСОБА_1 ”, оскільки це не є предметом розгляду в межах даної справи. Окремо, зазначений наказ позивачем в судовому порядку не оскаржений.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2014 рік та вихідну допомогу а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача суми матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових потреб, оскільки позивачем не доведено, що ним було подано до відповідача відповідну заяву про виплату такої допомоги.

Статтею 33 Закону № 4050 державним службовцям може бути надана матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року № 500 “Про затвердження Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань” визначено, що державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. При цьому, рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Суд зазначає, що на відміну від “оздоровчої”, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не гарантується держслужбовцеві, оскільки Закон № 4050 передбачає лише можливість її отримання в межах затвердженого фонду оплати праці.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 200/8706/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 200/8706/19-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко