Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________________________________________________________________________________________ Справа № 522/14891/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07.02.2020 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючий-суддя Рішко Г.І., секретар судового засідання Стрижак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою Одеського Національного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом, яким просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 129610,36 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 2007,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.08.2010 р. між ОСОБА_1 та Одеським національним медичним університетом була укладена угода №1278 про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти. У червні 2016 року відповідач закінчила Університет та була направлена комісією по розподілу для проходження інтернатури та подальшого працевлаштування відповідно до державного замовлення до Свалявського районного центру первинної медико-санітарної допомоги Відділу охорони здоров`я Свалявської РДА у якості лікаря загальної практики - сімейного лікаря. До проходження інтернатури та подальшого відпрацювання встановленого законодавством трирічного терміну відповідач мала приступити з 01.08.2016 року. У липні 2018 року, під час проведення Державною аудиторською службою України ревізії фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету за період з 01.05.2015 року по 01.06.2018 року, встановлено факт неприбуття до інтернатури у 2016 році випускниці ОСОБА_1 . Відповідно до розрахунків економічного відділу Одеського Національного медичного університету за весь період з 01.09.2010 року по 30.06.2016 року сума витрат на навчання ОСОБА_1 (без урахування стипендіального фонду) складає 69110,00 грн., крім того за період навчання з 2010 року по 2016 рік останній була виплачена стипендія у розмірі 60500,36 грн. У зв`язку із порушенням умов Угоди від 03.08.2010 року, позивач просить стягнути із ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 129610,36 грн. та судові витрати у розмірі 2007,00 грн.

У свою чергу відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який мотивує наступним. На час закінчення відповідачкою навчання у Одеському національному медичному університеті жоден нормативно-правовий акт не передбачав ані обов`язковість відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, за направленням не менше трьох років, ані обов`язковість відшкодування такими особами вартості навчання у разі відмови відпрацювати за направленням. Обов`язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищих навчальних закладів призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Крім того, на даний час законом не визначено порядок відшкодування до державного бюджету вартості навчання студентами в разі їх відмови від працевлаштування за направленням та відмови від відпрацювання за місцем призначення не менше трьох років. Зазначає, що забезпечення стипендією відбувається внаслідок наявності в особи, яка навчається у вищому навчальному закладі, певних особистих якостей. Угода від 03.08.2020 року №1278 не передбачає обов`язку відповідачки відшкодувати отриману стипендію у разі відмови від працевлаштування за направленням МОЗ України та відмови від відпрацювання за місцем призначення не менше трьох років. Просить у задоволенні позову Одеського національного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якому вказує, що станом на теперішній час діє Наказ №367, який встановлює обов`язок випускника прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу або відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. А виплата академічної стипендії є законодавчо встановленою складовою вартості навчання та інших витрат підготовки одного кваліфікованого фахівця, а тому факт її виплати свідчить про збільшення вартості підготовки вказаного спеціаліста, незалежно від підстав її виплати конкретному студенту в період навчання. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача Дівіна А.А. , яка діє на підставі довіреності №01-09/275 від 28.08.2019 року, подала до суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника позивача та не заперечила щодо ухвалення заочного рішення у справі на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомляла, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним та Цивільним процесуальним Кодексом України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, встановлено, що відповідач 03.08.2010 року була зарахована до Одеського Національного медичного університету на спеціальність «лікувальна справа», уклала угоду №1278 про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти.

У червні 2016 року ОСОБА_1 закінчила Університет та була направлена комісією по розподілу для проходження інтернатури та подальшого працевлаштування відповідно до державного замовлення до Свалявського районного центру первинної медико-санітарної допомоги Відділу охорони здоров`я Свалявської РДА Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації у якості лікаря загальної практики - сімейного лікаря.

До проходження інтернатури та подальшого відпрацювання встановленого законодавством трирічного терміну відповідач мала приступити з 01.08.2016 року.

17 жовтня 2016 року Деканатом факультету післядипломної освіти Одеського національного медичного Університету на адресу випускника ОСОБА_1 було направлено лист за вих. № 07-31/48інт з вимогою термінового повідомлення прибуття до місця проходження інтернатури, проте відповіді від випускника отримано не було.

У липні 2018 року, під час проведення Державною аудиторською службою України ревізії фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету за період з 01.05.2015 року по 01.06.2018 року, шляхом співставлення списків відрахованих студентів та документів, що підтверджують працевлаштування, встановлено факти неприбуття випускників, які навчалися за державним замовленням, до інтернатури, до місця розподілу за державним замовленням, звільненням за невиконання навчальних планів. А саме: неприбуття до інтернатури у 2016 році в тому числі й випускниці ОСОБА_1 .

Як вказано у акті Державної аудиторської служби України № 04-21/12 від 23.07.2018 року, Одеським національним медичним університетом в особі ректора ОСОБА_3 зі студентами укладено угоди про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою освітою. Відповідно до вказаних угод студент зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років після закінчення інтернатури, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно державному або місцевому бюджету вартість навчання у встановленому порядку.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення прав та обов`язків, як затверджено у п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, є договори та інші правочини.

Договором, у відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Укладаючи угоду з вищим навчальним закладом про надання освітніх послуг за державним замовленням, особа (абітурієнт) бере на себе відповідні зобов`язання, які випливають із вимог нормативно-правових актів в даній сфері і передбачені самими угодами про надання освітніх послуг, а саме зобов`язання після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати за направленням не менш ніж три роки (замість чого отримують вищу освіту безкоштовно).

Вступаючи на навчання за державним замовленням та укладаючи відповідну угоду, особа-абітурієнт є обізнаною із фактом необхідності проходження інтернатури та відпрацювання певного строку після закінчення навчання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Одеським національним медичним університетом умови угоди № 1278 від 03 серпня 2010 року виконані у повному обсязі: відповідач пройшла повний курс навчання в Університеті за державний кошт, не сплачуючи за навчання власні грошові кошти, отримала відповідну кваліфікацію та спеціальність за кошти бюджету. У свою чергу, відповідач умови угоди не виконала, після закінчення навчального закладу не прибула до місця проходження інтернатури та не відпрацювала три роки після закінчення навчання відповідно до порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди №1278, яка у судовому порядку недійсною не визнавалась (стаття 204 ЦК України), в частині її зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки, відповідно до направлення на роботу.

Відповідно до п.1.1 Положення Міністерства охорони здоров`я України про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів - спеціалізація (інтернатура) є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху.

Інтернатура проводиться в очно-заочній формі навчання на кафедрах медичних (фармацевтичних) вищих закладів освіти Ш-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів і закладів медичної (фармацевтичної) післядипломної освіти (надалі - вищих закладів освіти) та стажування в базових установах і закладах охорони здоров`я (п. 1.4 Положення).

Відповідно до п.2.2.3 Угоди № 1278, студент зобов`язується прибути після закінчення університету на місце працевлаштування за направленням Міністерства охорони здоров`я України і відпрацювати не менше 3 років після закінчення інтернатури. В разі відмови їхати на працевлаштування за рішенням МОЗ України або відмови відпрацьовувати не менше 3 років - відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання, у встановленому порядку.

Згідно п. 2.2.5. Угоди № 1278 студент, що вступав до Університету за цільовим направленням УОЗ, незалежно від умов, після закінчення університету зобов`язується відпрацювати за місцем призначення згідно з направленням не менше трьох років.

Згідно п. 5.1. Угоди № 1278, за невиконання або неналежне виконання умов даної Угоди сторони несуть майнову громадсько-правову відповідальність у відповідності з діючим законодавством.

Положенням ч. 3 ст. 53 Конституції України встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року, який діяв на момент укладання Угоди між позивачем та відповідачем встановлено, що Кабінет Міністрів України є органом управління у галузі вищої освіти, який в межах повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти. Згідно ч. 2 ст. 56 Закону випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням кому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Згідно з ч.1 ст.72 Закону України «Про вищу освіту» (чинний на момент виникнення правовідносин) фінансування державних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», одним з основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування.

На виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», в редакції Указу Президента від 16 травня 1996 року № 342, відповідно до ст. 65 Закону України «Про вищу освіту» та ст. 197 Кодексу законів про працю України було розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 року № 992 (чинний на момент виникнення правовідносин).

Пунктом 4 вищенаведеного Порядку визначено, що керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду.

Відповідно до п. 8 Порядку, випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом, після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (п. 14 Порядку).

Зазначені положення нормативно-правових актів, щодо відшкодування випускниками вартості навчання в разі неприбуття (не відпрацювання впродовж трьох років за місцем розподілу) закріпленні також Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням».

На момент укладання Угоди № 1278 Закон України «Про освіту» від 23.05.1991р. в частині працевлаштування випускників діяв у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту"» від 23.03.1996 року, ч. 2 ст.52 якого встановила: «Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. N 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Постанова № 992), яка прийнята відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту» у редакції від 23.03.1996 року, випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником.

Відповідно до Постанови № 992 Міністерством охорони здоров`я України видано Наказ N 367 від 25.12.97 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Наказ № 367), пунктом 2 якого встановлено державним вищим медичним (фармацевтичним) закладам освіти України, забезпечиш обов`язкове виконання цього Порядку.

Відповідно до пункту 2 Наказу N 367 від 25.12.97 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Наказ У 367), Державним вищим медичним (фармацевтичним) закладам освіти України, управлінням охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, забезпечити обов`язкове виконання цього Порядку.

Згідно пункту 5 наказу № 367 керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою, уміщеною в додатку 1.

Згідно пункту 13 Наказу № 367 випускник зобов`язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років.

Згідно з пунктом 21 Наказу № 367 випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Постанова №992 втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 р. № 376. Однак, станом на теперішній час діє Наказ № 367, який встановлює обов`язок випускника прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу або відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Згідно до ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) наголошується на тому, що події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, Постанова Кабінету Міністрів України № 992 та Наказ МОЗ України № 367 є тими нормативно-правовими актами, які застосовуються до відносин обов`язкового відпрацювання випускниками вищих медичних навчальних закладів, які навчались за кошти державного бюджету, відшкодувати повну вартість навчання у разі, коли ВОНИ після завершення навчання відмовляються працювати в державному секторі народного господарства, оскільки такий обов`язок встановлено ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року, в частині працевлаштування випускників діяв у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту"» від 23.03.1996 року, на підставі якого розроблено та прийнято Постанову № 992, та ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року.

Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов`язок студента відпрацьовувати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 03.08.2010, тобто початку навчання ОСОБА_1 у Одеському національному медичному університеті, регулюються саме ними.

Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі 754/9440/16-ц (касаційне провадження № 61-22238св18), постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі 607/3694/17 (касаційне провадження № 61-31773 св 18) та інших.

Згідно пп.3 п.3 Постанови КМУ від 20.05.2013 року №346 «Про затвердження Методики розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта», заклади, установи розраховують вартість підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем, спеціальністю, напрямом підготовки, галуззю знань, видом економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професією та формою навчання на плановий рік згідно з порядком, затвердженим МОН разом з Мінекономіки та Мінфіном, з урахуванням витрат на виплату академічної стипендії.

Згідно пп.2 п.1 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення», дія вказаного порядку поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах (далі - навчальні заклади) за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету, а саме на студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації (наукових установ).

Згідно з пп.1 п.4 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення», особам, визначеним пунктом 1цього Порядку, призначаються академічні стипендії: особам, зазначеним у підпунктах 1-3 і 9 пункту 1 цього Порядку, а також учням (студентам) закладів спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання - за результатами навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти і закладах вищої освіти (наукових установах).

Крім того, згідно з пп.1 п.12 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення» академічними стипендіями є стипендії, засновані Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України (у тому числі іменні), які призначаються учням, студентам, курсантам невійськових вищих навчальних закладів, асистентам-стажистам, аспірантам, а також курсантам, слухачам та ад`юнктам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів за результатами навчання за певним освітнім (освітньо-кваліфікаційним) рівнем, розміри та порядок призначення яких визначаються окремими нормативно-правовими актами.

Тобто, на переконання суду, виплата академічної стипендії є законодавче встановленою складовою вартості навчання та інших витрат підготовки одного кваліфікованого фахівця, а тому факт її виплати свідчить про збільшення вартості підготовки вказаного спеціаліста, не залежно від підстав її виплати конкретному студенту в період навчання.

Крім того, порядок виплати стипендії позивачеві у відповідних розмірах був передбачений нормативно-правовими актами за результатами навчання, тобто був обов`язковим.

Як зазначено в акті Державної аудиторської служби України № 04-21/12 від 23.07.2018 року, відповідно до розрахунку, проведеного Університетом, вартість навчання випускників Університету, які звільнені за прогули без поважних причин, які звільнені у зв`язку із закінченням терміну навчання в інтернатурі та нез`явлення для подальшого працевлаштування, які звільнено за невиконання навчальних планів та які не приступили до інтернатури, склала 3665175,00 грн. Крім цього вказаним особам сплачено стипендії на загальну суму 1847160,13 грн.

Відповідно до розрахунків економічного відділу Одеського Національного медичного університету за весь період з 01.09.2010 року по 30.06.2016 року сума витрат на навчання ОСОБА_1 (без урахування стипендіального фонду) складає 69110,00 грн.

Згідно з розрахунками Одеського національного медичного університету за період навчання з 2010 року по 2016 рік відповідачу ОСОБА_1 була виплачена стипендія у розмірі 60500,36 грн.

ОСОБА_1 , будучи вже повнолітньою, не розірвала угоду, не зверталася до суду із заявою про визнання її недійсною або такою, що порушує її права та інтереси, належним чином виконувала умови угоди, відвідувала заняття та виконувала навчальний план, приймаючи таким чином виконання умов угоди зі сторони навчального закладу, що спростовує заперечення відповідача в цій частині.

У процесі розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову з цих підстав (а.с.43-45).

Вирішуючи позовні вимоги встановлено, що позивач заявив вимоги в межах строку позовної давності виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується безпосередньо з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про факт порушення ОСОБА_1 зобов`язання відпрацювати три роки за направленням у липні 2018 року, під час проведення Державною аудиторською службою України ревізії фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету за період з 01.05.2015 року по 01.06.2018 року, шляхом співставлення списків відрахованих студентів та документів, що підтверджують працевлаштування. Таким чином, позивач дізнався про порушення його права 23 липня 2018 року, а тому перебіг позовної давності повинен починатися із 24 липня 2018 року.

З даним позовом позивач Одеський Національний медичний університет звернувся до Приморського районного суду м.Одеси 30 серпня 2019 року, а до Виноградівського районного суду Закарпатської області справа надійшла 13 листопада 2019 року, тобто в межах строків позовної давності.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо обов`язку відповідача відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з її утриманням під час навчання в університеті.

Розмір витрат, які мають бути відшкодовані ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням нею зобов`язання про відпрацювання за направленням, визначено на підставі фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2016 року у сумі 69110,00 грн. та нарахованої і виплаченої ОСОБА_1 стипендії у сумі 60500,36 грн. за період навчання у вищому навчальному закладі з 2010 по 2016 рік.

Відповідно до положень ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню всі понесені та документально підтверджені судові витрати.

Згідно платіжного доручення №1746 від 07.08.2019 р. позивачем, при зверненні до суду із зазначеним позовом, був сплачений судовий збір у розмірі 2007,00 грн. (а.с.5), а тому з відповідача на користь позивача стягується судовий збір в сумі 2007,00 грн.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 43, 49, 259, 263-265, 268, 280, 282 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Одеського Національного медичного університету задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОК НОМЕР_1 , уродженки с.Фанчиково Виноградівського району Закарпатської області, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , суму витрат на навчання за період з 2010 по 2016 рік у розмірі 69110,00 (шістдесят дев`ять тисяч сто десять грн. 00 коп.) гривень на користь Одеського національного медичного університету (65082, м.Одеса, пров.Валіховський, буд.2, ЄДРПОУ 02010801).

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОК НОМЕР_1 , уродженки с.Фанчиково Виноградівського району Закарпатської області, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , суму виплаченої стипендії за період з 2010 по 2016 рік у розмірі 60500,36 (шістдесят тисяч п`ятсот грн. 36 коп.) гривень на користь Одеського національного медичного університету (65082, м.Одеса, пров.Валіховський, буд.2, ЄДРПОУ 02010801).

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОК НОМЕР_1 , на користь Одеського національного медичного університету (65082, м.Одеса, пров.Валіховський, буд.2, ЄДРПОУ 02010801) судові витрати у розмірі 2007,00 (дві тисячі сім грн. 00 коп.) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Виноградівського районного суду Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст судового рішення виготовлено 17.02.2020 року.

Головуючий

. І. Рішко