ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2020 року

Київ

справа №826/8891/16

адміністративне провадження №К/9901/15589/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/8891/16

за позовом Громадської організації «Самооборона Одеси»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»

про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Громадської організації «Самооборона Одеси»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 квітня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Добрянської Я.І.)

і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Грибан І.О., суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Громадська організація «Самооборона Одеси» (далі - «ГО «Самооборона Одеси») у червні 2016 року звернулася з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі - «ТОВ «Інфокс»), в якому просила зобов`язати відповідача надати позивачу відповідь на запит про отримання публічної інформації від 13 квітня 2016 року №21/04, в якій надати засвідчені копії рішень уповноважених органів (загальних зборів, виконавчого органу, тощо), які передбачають умови та порядок припинення водовідведення (тампонування) споживачів (громадян).

Позов обґрунтований тим, що ТОВ «Інфокс», відмовивши у задоволенні вказаного запиту, порушило право ГО «Самооборона Одеси» на отримання публічної інформації, оскільки запитувана позивачем інформація не має ознак інформації з обмеженим доступом відповідно до статей 6-9 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Також позивач звертав увагу на те, що відповідь на його запит не відповідає вимогам вказаного Закону, так як у ній не зазначено порядку оскарження відмови, а підпис особи, яка її підписала, виконаний за допомогою факсиміле.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 7 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що запитувана позивачем інформація віднесена до інформації з обмеженим доступом, а тому відповідач обґрунтовано відмовив ГО «Самооборона Одеси» у її наданні. Так, суд встановив, що внутрішні документи, у тому числі: вхідна та вихідна кореспонденція, нормативні локальні акти та організаційно-розпорядчі документи, а також, службові, доповідні та пояснювальні записки філії «Інфоксводоканал» (якою є відповідач) віднесені до інформації з обмеженим доступом згідно з наказом №185 від 30 вересня 2013 року та абзацом п`ятим пункту 2.2.2 Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію філії «Інфоксводоканал».

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що із запиту не випливає те, яка саме інформація викликала інтерес позивача, оскільки він просить надати не інформацію, а документи, що можуть містити в собі різні види інформації, тобто позивач не окреслив обсяг інформації, яку він бажав отримати із запитуваних документів. Натомість запитувані документи можуть

стосуватися окремих споживачів послуг та містити відповідну інформацію про фізичних осіб, поширення якої може порушити їх права та інтереси, містити іншу інформацію з обмеженим доступом, в тому числі конфіденційну.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ГО «Самооборона Одеси» просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 квітня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року. Скарга обґрунтована порушенням судами норм матеріального права, а також тим, що суди не врахували суспільний інтерес до запитуваної інформації та принцип правової визначеності.

Вказуючи на порушення норм матеріального права позивач зазначає, що суди безпідставно погодились з тим, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом, оскільки не врахували положень пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», тобто вимог при дотриманні яких доступ до інформації може бути обмежений. Крім того, ГО «Самооборона Одеси» звертає увагу на те, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди керувалися актом юридичної особи (Положенням про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію філії «Інфоксводоканал») і Законами України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних» всупереч вимог частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яка передбачає, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Щодо неврахування судами суспільного інтересу від отримання запитуваної інформації скаржник вказує на те, що відповідач як суб`єкт природної монополії самостійно припиняє водовідведення споживачів шляхом проникнення до їх житла, що порушує конституційні права громадян на недоторканість житла та право знати про свої права і обов`язки. Водночас зазначає, що чинним законодавством не передбачено припинення водовідведення споживачів, про що роз`яснено у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 листопада 2015 року №8/9-3542-15.

Стосовно принципу правової визначеності ГО «Самооборона Одеси» вказує, що її запит обумовлений тим, що чинним законодавством не передбачено припинення водовідведення споживачів, у зв`язку з чим вони не можуть передбачувано відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також обґрунтовано передбачити наслідки своєї поведінки та підстави припинення отримання ними послуг.

У запереченнях на касаційну скаргу «ТОВ «Інфокс» погоджується з висновками судів про те, що запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом. Також зазначає, що ГО «Самооборона Одеси» безпідставно посилається на роз`яснення, викладені у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 листопада 2015 року №8/9-3542-15, оскільки цей лист не є нормативно-правовим актом чи офіційним тлумаченням уповноваженого на те суб`єкта владних повноважень. Крім того, на думку відповідача, скаржник здійснює підміну понять «копії документів» та інформація про порядок водовідведення споживачів, оскільки саме інформацію щодо такого порядку відповідач надав у своїй відповіді.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 13 квітня 2016 року ГО «Самооборона Одеси» звернулась до ТОВ «Інфокс» із запитом на отримання публічної інформації щодо підстав припинення водовідведення (тампонування) споживачів, в якому просило надати копії рішень уповноважених органів (загальних зборів, виконавчого органу тощо), які передбачають підстави, умови та порядок припинення водовідведення (тампонування) споживачів (громадян).

Підставою для звернення із вказаним запитом стала наявність у позивача інформації про незаконність використання відповідачем системи припинення водовідведення споживачів «Кріт».

Листом від 25 квітня 2016 року №206-Ж філія «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» відмовила позивачу у наданні запитуваної інформації, мотивуючи це тим, що запитувані копії рішень відносяться до інформації з обмеженим доступом.

Не погоджуючись з цією відмовою позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі також - «Закон»).

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону).

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Положеннями частини сьомої статті 6 Закону закріплено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Відповідно до статті 7 Закону конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Приписами пункту 4 частини першої статті 13 Закону передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Частиною другою статті 13 Закону визначено, що до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють, зокрема, іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Згідно з частиною четвертою вказаної норми, усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Статтею 22 Закону передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Стаття 23 Закону визначає, що запитувач має право оскаржити відмову в задоволенні запиту на інформацію. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга Громадської організації «Самооборона Одеси» у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували положень пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», слід зазначити таке.

Вказаним Законом передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Суди встановили, що відповідач відмовив у наданні позивачу копій рішень уповноважених органів філії «Інфоксводоканал», оскільки інформація, що у них міститься віднесена до інформації з обмеженим доступом. Судом першої інстанції встановлено, що доступ до відповідних рішень обмежений на підставі Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію філії «Інфоксводоканал», затвердженого наказом від 30 вересня 2013 року №185. Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції випливає, що відповідну інформацію відповідач відніс до конфіденційної.

Також судами встановлено, що відповідач є розпорядником публічної інформації як суб`єкт господарювання, який займає домінуюче становище на ринку з надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у місті Одеса та Одеській області.

Аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону.

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»).

Відтак передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Верховний Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».

Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №554/11837/14-а та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19.

Оскільки відповідач відмовляючи в наданні копій запитуваних рішень уповноважених органів ТОВ «Інфокс», якими передбачено підстави, умови та порядок припинення водовідведення споживачів, не зазначив будь-яких мотивів щодо наявності підстав для обмеження інформації у відповідності до критеріїв, визначених пунктами 1-3 частини другої статі 6 Закону, то його відмова у наданні запитуваної інформації є необґрунтованою.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Стаття 7 Закону визначає, що не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Так, пунктом 4 частини першої статті 13 Закону визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

З аналізу викладених положень випливає, що не може бути віднесена до конфіденційної інформація суб`єкта господарювання, який займає домінуюче становище на ринку, стосовно умов постачання послуг.

Слід зауважити, що інформація про підстави, умови та порядок припинення водовідведення (тампонування) споживачів (громадян) є інформацією щодо умов постачання послуг, а тому не може бути визнана конфіденційною, на що суди першої та апеляційної інстанції уваги не звернули.

Також колегія суддів не погоджується з мотивами апеляційного суду про те, що запитувані ГО «Самооборона Одеси» документи можуть стосуватися окремих споживачів послуг та містити їх персональні дані, а тому такі документи не можуть бути надані.

Так, за приписами частини сьомої статті 6 Закону обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Отже, у разі наявності у запитуваних документах персональних даних про певних фізичних осіб як споживачів послуг ТОВ «Інфокс», відповідач повинен надавати копії запитуваних документів, з яких шляхом ретушування вилучати відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №1240/2978/18.

Окрім іншого, суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що надаючи визначення конфіденційній інформації та встановлюючи можливість віднесення інформації до конфіденційної, необхідно керуватися положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації», а не Закону України «Про інформацію», оскільки перший у правовідносинах щодо вирішення питань про доступ до інформації є спеціальним (частина четверта статті 13 Закону).

Також знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що в оскаржуваній відмові не зазначено порядку її оскарження всупереч вимог статті 22 Закону.

Щодо аргументів скаржника про неврахування судами суспільного інтересу від отримання запитуваної інформації, слід зазначити таке.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява №18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):

- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.

- природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.

- роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, а також автори творів з означених питань.

- готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

У запиті на отримання публічної інформації ГО «Самооборона Одеси» вказувала, що відповідно до її Статуту напрямами діяльності позивача є сприяння розвитку правової держави в Україні та забезпечення правопорядку. Також вказала на численні повідомлення і звернення громадян щодо порушення вимог чинного законодавства у сфері водопостачання та водовідведення, у зв`язку з чим позивач змушений був звернутися до ТОВ «Інфокс» із запитом про надання публічної інформації. Крім того, ГО «Самооборона Одеси» зазначила, що інформація про правильність і законність припинення водовідведення громадян становить суспільний інтерес, чим обґрунтовувала можливість безкоштовного отримання відповіді на свій запит.

У позовній заяві позивач також зазначив про наявність у нього інформації про незаконність використання ТОВ «Інфокс» системи припинення водовідведення споживачів «Кріт», що і стало підставою для звернення до відповідача з відповідним запитом.

Крім того, у касаційній скарзі позивач вказує на те, що відповідач як суб`єкт природної монополії самостійно припиняє водовідведення споживачів шляхом проникнення до їх житла, що порушує конституційні права громадян на недоторканість житла та право знати про свої права і обов`язки.

Так, Верховний Суд вважає, що надання запитуваної інформації є необхідним для реалізації запитувачем його функції зі сприяння публічній дискусії з питань законності припинення відповідачем водовідведення споживачів; інформація збирається позивачем в цілях задоволення інтересу значної частини суспільства, яку складають споживачі послуг ТОВ «Інфокс», яке надає послуги в місті Одеса та Одеській області; запитувач є громадською організацією, діяльність якої пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес; надання інформації не покладає на її розпорядника надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

За таких обставин, є підстави вважати, що запитувана інформація дійсно становить суспільний інтерес.

Стосовно доводів скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанції принципу правової визначеності, то згідно з пунктом 3.1 рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

ГО «Самооборона Одеси» вказує, що у неї наявна інформація про припинення ТОВ «Інфокс» водовідведення споживачів не зважаючи на те, що це не передбачено чинним законодавством. На думку позивача, споживачі у зв`язку з цим не можуть передбачувано відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також обґрунтовано передбачити наслідки своєї поведінки та підстави припинення отримання ними послуг.

Слід зауважити, що суди першої та апеляційної інстанції не надавали оцінку аргументам відповідача, викладеним у листі-відмові, щодо законності припинення відповідачем водовідведення споживачів, тобто не досліджували обставини та законодавство з приводу припинення водовідведення.

Так, предметом цього спору не є законність дій відповідача щодо припинення водовідведення своїх споживачів, а тому й оцінку передбачуваності застосування правових норм, якими регулюється це питання, суд касаційної інстанції не надає.

Відтак Верховний Суд підсумовує, що оскаржена відмова відповідача у наданні публічної інформації є протиправною, а тому позовні вимоги мають бути задоволені.

Отже, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій та приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

За подання позовної заяви, апеляційної скарги і касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 4547,40 грн.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача слід стягнути 4547,40 грн понесених судових витрат за рахунок ТОВ «Інфокс».

Керуючись статями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації «Самооборона Одеси» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 квітня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року скасувати повністю.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Громадської організації «Самооборона Одеси» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» надати Громадській організації «Самооборона Одеси» відповідь на запит про отримання публічної інформації від 13 квітня 2016 року №21/04, в якій надати засвідчені копії рішень уповноважених органів (загальних зборів, виконавчого органу тощо), які передбачають умови та порядок припинення водовідведення (тампонування) споживачів (громадян).

Стягнути на користь Громадської організації «Самооборона Одеси» (код ЄДРПОУ: 39578178; 65014, місто Одеса, вулиця Канатна, 35-Б) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (код ЄДРПОУ: 14289688; 04116, місто Київ, вулиця Шулявська, 5) суму судових витрат у розмірі 4547,40 (чотири тисячі п`ятсот сорок сім) гривень 40 (сорок) копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду