Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2020 р. Справа№200/13833/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивачка просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у прийнятті до розгляду долучених позивачкою за заявою від 17 жовтня 2019 року додаткових документів, а саме: архівної довідки №789 від 02.10.2013 р.; копії наказу № 39 к від 20.02.1987 р.; копії наказу № 110-к від 21.05.1987 р.; копії наказу № 152 від 15.07.1987 р.; копії наказу 231 к від 01.10.1987 р.; копії наказу №55-к від 31.03.1982 р.; копії наказу № 88-к від 16.05.1983 р.; копії наказу № 145-к від 25.07.1983 р.; копії наказу № 188-к від 06.10.1983 р.; копії наказу № 69-к від 28.04.1986 р.;

- зобов`язати відповідача прийняти до розгляду долучені позивачкою за заявою від 17 жовтня 2019 року додаткові документи, а саме: архівної довідки №789 від 02.10.2013 р.; копії наказу № 39 к від 20.02.1987 р.; копії наказу № 110-к від 21.05.1987 р.; копії наказу № 152 від 15.07.1987 р.; копії наказу 231 к від 01.10.1987 р.; копії наказу №55-к від 31.03.1982 р.; копії наказу № 88-к від 16.05.1983 р.; копії наказу № 145-к від 25.07.1983 р.; копії наказу № 188-к від 06.10.1983 р.; копії наказу № 69-к від 28.04.1986 р.;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 31 липня 2019 року про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 31 липня 2019 року зареєстровану за № 3351, про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з зарахуванням до її стажу періоду роботи з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року;

- зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22.07.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 липня 2019 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на що отримала рішення про відмову в призначенні пенсії від 31 липня 2019 року, мотивоване відсутністю у позивачки необхідного страхового стажу, з підстав не врахування до стажу періоду роботи позивачки з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року, у зв`язку із тим, що запис про прийом на роботу та звільнення з роботи завірені не чітким відтиском печатки.

Отримавши зазначене рішення, позивачка звернулась до відповідача із заявою з проханням долучити до її заяви про призначення пенсії, додаткові документи які підтверджують страховий стаж за спірний період її роботи, однак, отримала лист Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, від 18 листопада 2019 року № 28437/02/25, в якому відповідач, посилаючись на положення постанови КМУ від 07.11.2014 року №595 та розпорядження КМУ № 1085-р від 07.11.2014 року, ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207, якими визначено, що будь-які документи видані органами та/або особами, створеними, обраними чи призначеними у порядку, не передбаченому законом, на тимчасово окупованій території, є недійсними і не створюють правових наслідків, зазначив про те, що надані позивачкою довідки не мають юридичної сили, а отже не підлягають розгляду.

Посилаючись на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, та наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу, а також на те, що відповідальність за правильність ведення/заповнення трудових книжок покладена на роботодавця, вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні позивачці пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов`язати прийняти до розгляду долучені позивачкою за заявою від 17 жовтня 2019 року додаткові документи, та повторно розглянути заяву позивачки від 31 липня 2019 року зареєстровану за № 3351, про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з зарахуванням до її стажу періоду роботи з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року, а також зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22.07.2019 року.

У поданому до суду відзиві на адміністративний позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що рішенням Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 31 липня 2019 року, про відмову в призначенні пенсії, позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю у позивачки необхідного страхового стажу, з підстав не врахування до стажу періоду роботи з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року, оскільки запис про прийом на роботу та звільнення з роботи завірені не чітким відтиском печатки. Представлені ж позивачкою додаткові документи, не були прийняті відповідачем до розгляду, оскільки їх видано на тимчасово окупованій території України, та вони не мають юридичної сили.

Посилаючись на наведені обставини відповідач вважає, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповіді на відзив, позивачка наполягала на задоволенні позовних вимог, посилаючись на обстави аналогічні наведеним нею у позові.

Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Сторонами не заперечується, що 22 липня 2019 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із рішенням Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, від 31 липня 2019 року, про відмову в призначенні пенсії, до заяви про призначення пенсії позивачкою були додані:

- особиста заява від 22.07.2019 р.;

- копія трудової книжки від 21.06.1978 р серії НОМЕР_1 ;

- копія свідоцтва про укладення шлюбу від 28.04.1984 р. серії ІV-НО №844830;

- копія свідоцтва про навчання від 25.07.1978 р. № 78030;

- копія паспорта;

- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;

- копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.07.2019 р. № 1427-5000161707.

Додатково при розгляді заяви, відповідачем також були взяті до уваги:

- індивідуальні відомості про застраховану особу з 1999 по 2008 роки.

Рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії, мотивоване відсутністю у позивачки необхідного страхового стажу, з підстав не врахування до стажу періоду роботи позивачки з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року, у зв`язку із тим, що запис про прийом на роботу та звільнення з роботи завірені не чітким відтиском печатки (а.с. 12-13).

Згідно із листом Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 18 листопада 2019 року № 28437/02/25, 17 жовтня 2019 року позивачка звернулась до відповідача із заявою з проханням долучити до її заяви про призначення пенсії, додаткові документи які підтверджують страховий стаж за спірний період її роботи, однак відповідач, посилаючись на положення постанови КМУ від 07.11.2014 року №595 та розпорядження КМУ № 1085-р від 07.11.2014 року, ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207, якими визначено, що будь-які документи видані органами та/або особами, створеними, обраними чи призначеними у порядку, не передбаченому законом, на тимчасово окупованій території, є недійсними і не створюють правових наслідків, зазначив про те, що надані позивачкою довідки не мають юридичної сили, а отже не підлягають розгляду (а.с. 15,14).

Згідно із трудовою книжкою позивачки, серії: НОМЕР_1 , виданій 21 червня 1978 року, містяться записи про роботу позивачки ОСОБА_1 :

- з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року у Донецькому центральному універмазі міськуправління торгівлі, а саме:

- 20.05.1983 р. - прийнята на посаду продавця. Наказ № 88к від 16.05.1983 року;

- 18.07.1987 р. - переведена комплектувальником, склад № 9 «Парфумерія». Наказ № 152-к від 15.07.1987 року;

- 31.03.1992 р. - звільнена у зв`язку із скороченням штату (п. 1 ст. 40 КЗпП УРСР). Наказ № 55-к від 31.03.1992 року (а.с. 8).

З дослідженої копії трудової книжки вбачається, що запис про звільнення № 8 від 31.03.1992 року, - завірений не чітким відтиском печатки. Запис про прийняття на роботу - 20.05.1983 року - печаткою не завірений.

Згідно із довідкою архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513), № 789, виданою у м. Донецьк 02 жовтня 2013 року, позивачка ОСОБА_1 , дійсно працювала у АТЗТ (акціонерне товариство закритого типу) «Донецький центральний універмаг» у період:

- 20.05.1983 р. - прийнята на посаду продавця, секція «Гумове взуття». Наказ № 88к від 16.05.1983 року;

- 25.07.1983 р. - переведена продавцем, секція «Дитяче взуття». Наказ № 145-к від 25.07.1983 року;

- 10.10.1983 р. - переведена продавцем, секція «Гумове взуття». Наказ № 188-к від 06.10.1983 року;

- 07.05.1986 р. - переведена продавцем, секція «Жіноча білизна №2». Наказ № 69-к від 28.04.1986 року;

- 20.02.1987 р. - продавець, секція «Жіноча білизна №2». Наказ № 39-к від 20.02.1987 року;

- 21.05.1987 р. - переведена продавцем, секція «Чоловіче взуття». Наказ № 110-к від 21.05.1987 року;

- 18.07.1987 р. - переведена комплектувальником, склад № 9 «Парфумерія». Наказ № 152-к від 15.07.1987 року;

- 01.10.1987 р. - комплектувальник, склад № 9 «Парфумерія». Наказ № 231-к від 01.10.1987 року;

- 01.07.1989 р. - комплектувальник, склад № 9 «Парфумерія». Наказ № 96-к від 23.06.1989 року;

- 31.03.1992 р. - звільнена у зв`язку із скороченням посади (п. 1 ст. 40 КЗпП УРСР). Наказ № 55-к від 31.03.1992 року (а.с. 17).

Судом досліджені також копії наказів «Донецький центральний універмаг»: Наказ № 39-к від 20.02.1987 року; Наказ № 110-к від 21.05.1987 року; Наказ № 152-к від 15.07.1987 року; Наказ № 231-к від 01.10.1987 року; Наказ № 55-к від 31.03.1992 року; Наказ № 88к від 16.05.1983 року; Наказ № 145-к від 25.07.1983 року; Наказ № 188-к від 06.10.1983 року; Наказ № 69-к від 28.04.1986 року (а.с. 18,19,20,21,22,23-24,25-26,27-28,29).

З досліджених вищевказаних копій наказів вбачається, що вони завірені печаткою архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513)- «для довідок».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи.

Із записів у трудовій книжці позивачки вбачається, що вона працювала, зокрема:

- з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року у Донецькому центральному універмазі міськуправління торгівлі, а саме:

- 20.05.1983 р. - прийнята на посаду продавця. Наказ № 88к від 16.05.1983 року;

- 18.07.1987 р. - переведена комплектувальником, склад № 9 «Парфумерія». Наказ № 152-к від 15.07.1987 року;

- 31.03.1992 р. - звільнена у зв`язку із скороченням штату (п. 1 ст. 40 КЗпП УРСР). Наказ № 55-к від 31.03.1992 року (а.с. 8).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

В ході судового розгляду судом досліджено копію трудової книжки позивачки, серії: НОМЕР_1 , виданій 21 червня 1978 року, із записів у якій, та їх співставлення, достовірно встановлено, що у період з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року позивачка працювала у Донецькому центральному універмазі.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок, у спірний період роботи позивачки, був урегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Позивач не має нести тягар відповідальності через порушення посадовими особами підприємств Інструкції щодо заповнення трудової книжки.

Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Стосовно неприйняття відповідачем до розгляду наданих позивачкою додаткових документів для призначення пенсії, щодо підтвердження спірного періоду роботи, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1), орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно із п. 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

За приписами п. 1.7 Порядку № 22-1,днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Позивачкою зазначено, що під час прийняття заяви про призначення пенсії, від 22 липня 2019 року, відповідачем не було повідомлено про необхідність надання нею будь-яких додаткових документів необхідних для призначення пенсії.

Доказів того, що відповідач, як орган, що призначає пенсію, письмово повідомляв позивачку про те, які документи необхідно подати додатково, про що здійснив відповідний запис в заяві про призначення пенсії, - суду не представлено.

Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України реалізовувати свої повноваження щодо перевірки даних на підприємстві, установі, організації, тощо, стосовно періодів роботи особи, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, на тимчасово окупованій території України, та це не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.

Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Позивачка опинилась в ситуації, що, відповідно, позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Суд зазначає, що в даному випадку позивачка не може бути позбавлена свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки органом що призначає пенсію, достовірності періоду її роботи з тих підстав, що товариство в якому вона працювала, наразі перебуває на території яка тимчасово не підконтрольна українській владі.

Вирішуючи питання щодо допустимості та належності представлених доказів у сенсі глави 5 КАС України, суд вважає за можливе прийняти до уваги наявні в матеріалах справи представлені позивачкою: довідку архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513), № 789, видану у м. Донецьк 02 жовтня 2013 року, згідно із якою позивачка ОСОБА_1 , працювала у АТЗТ (акціонерне товариство закритого типу) «Донецький центральний універмаг» у період: з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року (а.с. 17), та копії наказів «Донецький центральний універмаг»: Наказ № 39-к від 20.02.1987 року; Наказ № 110-к від 21.05.1987 року; Наказ № 152-к від 15.07.1987 року; Наказ № 231-к від 01.10.1987 року; Наказ № 55-к від 31.03.1992 року; Наказ № 88к від 16.05.1983 року; Наказ № 145-к від 25.07.1983 року; Наказ № 188-к від 06.10.1983 року; Наказ № 69-к від 28.04.1986 року (а.с. 18,19,20,21,22,23-24,25-26,27-28,29).

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, особливий правовий режим на цій території, особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, визначає Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року.

Згідно із ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Статтею 2 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15 квітня 2014 року, передбачено, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Таким чином, станом на час видачі довідки архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513), № 789, виданої у м. Донецьк 02 жовтня 2013 року, згідно із якою позивачка ОСОБА_1 , працювала у АТЗТ (акціонерне товариство закритого типу) «Донецький центральний універмаг» у період: з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року, м. Донецьк, не підпадало під визначення тимчасово окупованої території України, у зв`язку із чим, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не прийняття до розгляду вищевказаної архівної довідки для вирішення питання про призначення позивачці пенсії.

Стосовно представлених позивачкою копій наказів «Донецький центральний універмаг»: Наказ № 39-к від 20.02.1987 року; Наказ № 110-к від 21.05.1987 року; Наказ № 152-к від 15.07.1987 року; Наказ № 231-к від 01.10.1987 року; Наказ № 55-к від 31.03.1992 року; Наказ № 88к від 16.05.1983 року; Наказ № 145-к від 25.07.1983 року; Наказ № 188-к від 06.10.1983 року; Наказ № 69-к від 28.04.1986 року (а.с. 18,19,20,21,22,23-24,25-26,27-28,29), то суд констатує, що останні, завірені печаткою архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513)- «для довідок», однак дати такого посвідчення не містять.

У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не прийняття до розгляду вищевказаних копій наказів з посиланням на положення постанови КМУ від 07.11.2014 року №595 та розпорядження КМУ № 1085-р від 07.11.2014 року, ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207, з підстав їх недійсності.

Крім того, суд наголошує, що позивачка має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивачки ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачці у призначенні пенсії.

Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов`язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачці пенсії, відповідно до її заяви зареєстрованої за № 3351 від 22 липня 2019 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», записи в трудовій книжці позивачки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують період роботи позивачки з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року у Донецькому центральному універмазі, у зв`язку із чим, рішення відповідача від 31 липня 2019 року про відмову в призначенні пенсії, суд визнає протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії чи відмови у її призначенні, а також визначення підстав, за яких проводиться призначення пенсії, або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивачки слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки, зареєстровану за № 3351 від 22 липня 2019 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення пенсії, записів в її трудовій книжці якими підтверджується період роботи позивачки з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року у Донецькому центральному універмазі, відомості довідки архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513), № 789, виданої у м. Донецьк 02 жовтня 2013 року, та відомості копій наказів «Донецький центральний універмаг»: Наказ № 39-к від 20.02.1987 року; Наказ № 110-к від 21.05.1987 року; Наказ № 152-к від 15.07.1987 року; Наказ № 231-к від 01.10.1987 року; Наказ № 55-к від 31.03.1992 року; Наказ № 88к від 16.05.1983 року; Наказ № 145-к від 25.07.1983 року; Наказ № 188-к від 06.10.1983 року, та Наказ № 69-к від 28.04.1986 року.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до стажу позивачки періоду роботи з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року, та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22.07.2019 року, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, і на свій розсуд розраховувати чи враховувати стаж для розрахунку пенсії, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 768,40 грн. (а.с. 3), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13, ЄДРПОУ: 42169323) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у прийнятті до розгляду долучених ОСОБА_1 за заявою від 17 жовтня 2019 року додаткових документів: довідки архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513), № 789, виданої у м. Донецьк 02 жовтня 2013 року, копій наказів «Донецький центральний універмаг»: Наказ № 39-к від 20.02.1987 року; Наказ № 110-к від 21.05.1987 року; Наказ № 152-к від 15.07.1987 року; Наказ № 231-к від 01.10.1987 року; Наказ № 55-к від 31.03.1992 року; Наказ № 88к від 16.05.1983 року; Наказ № 145-к від 25.07.1983 року; Наказ № 188-к від 06.10.1983 року; Наказ № 69-к від 28.04.1986 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 31 липня 2019 року про відмову в призначенні пенсій.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зареєстровану за № 3351 від 22 липня 2019 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення пенсії, записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , якими підтверджується період роботи з 20.05.1983 року по 31.03.1992 року у Донецькому центральному універмазі, відомостей довідки архівного відділу ТОВ «Крок» (ЄДРПОУ: 31004513), № 789, виданої у м. Донецьк 02 жовтня 2013 року, та відомостей копій наказів «Донецький центральний універмаг»: Наказ № 39-к від 20.02.1987 року; Наказ № 110-к від 21.05.1987 року; Наказ № 152-к від 15.07.1987 року; Наказ № 231-к від 01.10.1987 року; Наказ № 55-к від 31.03.1992 року; Наказ № 88к від 16.05.1983 року; Наказ № 145-к від 25.07.1983 року; Наказ № 188-к від 06.10.1983 року, та Наказ № 69-к від 28.04.1986 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13, ЄДРПОУ: 42169323) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 14 лютого 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров