ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №805/4376/16-а

адміністративне провадження №К/9901/3071/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Волноваської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2016 (суддя - Крилової М.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017 (колегія суддів: Гаврищук Т.Г., Блохін А.А., Сухарьок М.Г.) у справі №805/4376/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернотранс» до Волноваської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОТРАНС» (далі - Товариство) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Волноваської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - ОДПІ) про визнання неправомірним та скасування рішення від 16.06.2016 №0000681303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені на несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 227124,08 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що підстав для нарахування вказаних санкцій за несплату узгоджених сум ЄСВ за січень-березень 2015 року не було, так як з 01.01.2015 по 01.01.2016 діяв Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації виду оплати праці» № 77-VIIІ від 28.12.2014, яким було встановлено, що з 01.01.2015 при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами ставки єдиного внеску, встановлені ч. 5 ст. 8 та ст. 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників єдиного внеску, визначених в абз. 2 та 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 ст. 10, застосовуються з коефіцієнтом 0,4 (крім виключень, передбачених цією частиною) у випадку, якщо платником виконуються одночасно певних умов. Позивач у відповідності до цих змін застосовував протягом 2015 року знижуючий коефіцієнт 0,4.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Волноваської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 16.06.2016 №0000681303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в сумі 227124,08 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості доводів податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки матеріалами справи доводиться відсутність у позивача недоїмки у спірний період.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з`ясовані неповно. Вказує на те, що позивачем в спірний період самостійно було задекларовано, але не у повному обсязі сплачену суму ЄСВ, на розмір якої було нараховані штрафні санкцій, оскаржувані позивачем у даній справі.

Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято рішення від 16.06.2016р. №0000681303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі ч. 10 та п. 2 ч.11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до позивача застосовано штрафні санкції, а саме: штраф в розмірі 198 165,45 грн. за період з 21.02.2015р. по 19.06.2015р. та нараховано пеню в розмірі 28 958,63 грн. (0,1%), на загальну суму 227124,08 грн.

Передумовою вказаного рішення стали обставини, згідно яких позивачем за спірний період подавалися в електронному вигляді звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з січня 2015 року по березень 2015 року, а саме: - за січень 2015 року загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, всього 609 100,31 грн.; - за лютий 2015 року - загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, всього 606 736,85 грн.; - за березень 2015 року р.8 загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, всього (р.3 + р.5 + р.7) «- 374 837,86 грн.» у тому числі р.8.1 «-433 418,71 грн.», та з сумою зменшеного нарахування єдиного внеску в розмірі 663 953,96 грн. (р. 7 п. 7.1).

Звітність за січень-лютий 2015 подавалась позивачем за формами звітності затвердженими наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2014 №41 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 за №1628/24160.

Форма звіту про суму нарахованої заробітної плати (доходу), грошового зобов`язання, допомоги, (компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів №Д4 була затверджена наказом Міністерства фінансів України 14 квітня 2015 року №435, тобто вже після подання позивачем звітність за січень-лютий 2015 року. Після затвердження нової форми декларації позивачем у р.8 звіту за березень 2015р. задекларовано загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, всього (р.3 + р.5 + р.7) «- 374 837,86 грн.», та з сумою зменшеного нарахування єдиного внеску в розмірі 663 953,96 грн. (р. 7 п. 7.1).

З матеріалів справи судами також встановлено, що позивач листом від 10.03.2015 № 917 повідомив відповідача про те, що в бланках звітності по ЄСВ зміни, передбачені п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №77-VIII внесені не були. Незважаючи на відсутність змін у формах, позивач використовувало новий алгоритм нарахування у звітності по ЄСВ за січень 2015 року. При складанні «звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за січень 2015 року за допомогою програми «М.Е.DOS IS» позивач в ручному режимі корегувало показники, які були автоматично розраховані за існуючими алгоритмами. У зв`язку з особливостями програмного забезпечення «М.Е.DOS IS» показники, відкориговані в ручному режимі, при закритті та відправки документу до органу автоматично перераховувалися без застосування нового алгоритму розрахунку ЄСВ. Зазначене призвело до спотворення даних, спочатку внесених у звіт ТОВ «Зернотранс» і виникненню недоїмки на особовому рахунку підприємства, оскільки з січня 2015 року сума ЄСВ була розрахована за новим алгоритмом на підставі п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.12.2014 №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

Не погоджуючись з винесеним рішенням і не отримавши позитивного результату під час його оскарження в адміністративному порядку, позивач звернувся до суду, який його скасував, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», абзацом першим пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що з 1 січня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами ставки єдиного внеску, встановлені частиною п`ятою статті 8 та статтею 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому та третьому пункту 1 частини першої статті 4 та статті 10, застосовуються з коефіцієнтом 0,4 (крім виключень, передбачених цією частиною), у випадку, якщо платником виконуються одночасно такі умови:

1) загальна база нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовими договорами, в 2,5 рази або більше перевищує загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік; або якщо загальна база нарахування єдиного внеску не перевищує в 2,5 рази, або більше загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік, то платник замість коефіцієнту 0,4 застосовує коефіцієнт, що розраховується шляхом ділення загальної середньомісячної бази нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік на загальну базу нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода, за цивільно-правовими договорами (але в будь-якому випадку коефіцієнт не може бути менше 0,4);

2) середня заробітна плата по підприємству збільшилася мінімум на 30 відсотків у порівнянні з середньою заробітною платою за 2014 рік;

3) середній платіж на одну застраховану особу після застосування коефіцієнта складе не менше ніж 700 гривень;

4) середня заробітна плата по підприємству складе не менше трьох мінімальних заробітних плат.

Аналізуючи наведені норми суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що якщо платником єдиного внеску одночасно дотримано перелічених вище трьох умов, такий платник має право застосовувати визначений вищевказаною нормою понижуючий коефіцієнт; будь-яких інших умов для застосування понижуючого коефіцієнта законодавством передбачено не було. Дотримання позивачем вищевказаних умов надало товариству право застосувати у спірний період (січень-лютий 2015 року) понижуючий коефіцієнт при обчисленні розміру єдиного внеску.

Щодо порядку застосування понижуючого коефіцієнта у спірний період, то Верховний Суд, вважає за необхідне зазначити, що чинним до травня 2015 року законодавством не було передбачено можливості зазначити у звіті інформацію про застосування платником єдиного внеску понижуючого коефіцієнту та його розмір. Лише з набранням чинності наказу Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.04.2015 року, «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» стало можливим зазначати у звіті про застосування платником понижуючого коефіцієнту. Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, які було викладені під час розгляду аналогічних спорів (постанова від 12.02.2019, справа №813/2111/16).

Крім того, обставини неможливості коректного відображення у звітності належних до сплати сум ЄСВ, Товариство повідомило контролюючий орган листом від 10.03.2015, вих. №917, зміст якого досліджувався судами попередніх інстанцій.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду