ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2020

Справа № 910/6134/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄОН" (04211, м.Київ, ПРОСПЕКТ ГЕРОЇВ СТАЛІНГРАДА, будинок 2Д, квартира 356)

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" (01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ/СТАНІСЛАВСЬКОГО, будинок 3/1)

до відповідача 2: Партнерства з обмеженою відповідальністю "ІНЛАНД ТРАНЗІТ" (INLAND TRANSIT LLP) (Unit 5, Olympia Industrial Estate, Coburg Road, London, England, N22 6TZ (Suite 1, the Studio, St.Nicholas Close, Elstree Herdfordshire WD6 3EW, England Great Britian))

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

3 . Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17)

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Ларіонова О.О. - ордер № 723176 від 13.11.2019 року;

від відповідача 1: Крижовий Д.В. - довіреність № 04/238 від 02.03.2019 року;

від відповідача 2: Бойко Г.Є. - ордер № 623368 від 18.06.2019 року;

Мартинюк О.М. - ордер № 623281 від 12.12.2019 року;

від третьої особи 1: Бойко Г.Є.- ордер № 623366 від 18.06.2019 року;

від третьої особи 2: не з`явився.

від третьої особи 3: Заплішна О.Д. - довіреність № 27-4728/19 від 14.03.2019 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лєон" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 року підлягає визнанню судом недійсним в частині застави права вимоги грошових коштів по Договору інвестиційного вкладу від 21.06.2006 року №08д/978EURO по Генеральній кредитній угоді від 15.12.2010 року №600/02-2010, укладеній між ТОВ "Лєон" та ПАТ "Банк Камбіо" та укладених в її межах кредитних договорів, оскільки вчинений без створення правових наслідків, а також підписаний від імені ПАТ "Банк Камбіо" особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що, враховуючи приписи частини другої статей 203, 234 та 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання такого правочину недійсним.

Заявою про зміну предмету позову позивач просив суд визнати недійсним Договір застави та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 року в частині застави права вимоги грошових коштів за Договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 року №06д/840 на забезпечення виконання зобов`язань позивача по Генеральній кредитній угоді від 15.12.2010 року №600/02-2010, укладеній між позивачем та відповідачем 1 та укладених в її межах кредитних договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 року у справі № 910/6134/17 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним Договір застави та відступлення права вимоги, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт", датований 11.09.2014 року, в частині застави права вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу №06д/840 від 17.06.2008 року на забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" по Генеральній кредитній угоді №600/02-210 від 15.12.2010 року та укладених в її межах кредитних договорів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 року у справі № 910/6134/17 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 року у справі № 910/6134/17 скасовано, справу № 910/6134/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу справу № 910/6134/17 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 року справу № 910/6134/17 прийнято до провадження суддею Селівоном А.М., приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.06.2019 року.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 року та 18.07.2019 року підготовче засідання у справі № 910/6134/17 відкладалось на 18.07.2019 року та 01.08.2019 року відповідно.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.06.2019 року через канцелярію суду 24.06.2019 року від відповідача 1- ПАТ "Банк Камбіо" надійшли письмові пояснення б/н від 21.06.2019 року, в яких банк підтвердив недійсність (фіктивність) оспорюваного договору та навів аргументи, які свідчать про нікчемність останнього, зазначаючи, зокрема, що розрахунок (погашення кредитної заборгованості) відбувся у період фактичної відсутності грошових коштів на рахунку банку, а механізм розрахунку не відповідає вимогам, встановленим Національним Банком України, а саме постанові НБУ №510/БТ від 19.08.2014 року «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Банк Камбіо» та постанові НБУ №603/БТ від 25.09.2014 року «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних» шляхом призначення куратора». Відповідач 1 зазначає, що укладення оспорюваного забезпечувального договору мало удаваний характер, а належного виконання зобов`язань не відбулось, оскільки не відбулось реального надходження коштів на рахунок банку. Письмові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 26.06.2019 року через канцелярію суду 26.06.2019 року від відповідача 2 - Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" та третьої особи 1 - ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення б/н від 18.06.2019 року з додатками, в яких відповідач 2 та третя особа 1 просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" через канцелярію суду 26.06.2019 року надано пояснення по справі б/н б/д, в яких позивач підтримує позовні вимоги щодо визнання договору недійсним як фіктивного, та додатково посилаючись на позицію банку про нікчемність оспорюваного правочину та спростування останнім настання будь-яких правових наслідків, пов`язаних з ним. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 26.06.2019 року через канцелярію суду 24.06.2019 року від позивача надійшли: клопотання про продовження процесуальних строків для надання засвідчених нотаріально перекладів на англійську мову ухвали суду від 03.06.2019 року у даній справі та клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 910/6134/17 для встановлення справжності підпису Тарадайко Н.А. на довіреності від 14.05.2014 року, договорі інвестиційного вкладу №06д/08 від 17.06.2008 року, договорі №1 від 24.09.2008 року про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/08 від 17.06.2008 року, договорі № 4 від 20.07.2009 року про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/840 від 17.06.2008 року, договорі №4/1 від 21.07.2009 року про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/840 від 17.06.2008 року, договорі №5/1 від 21.06.2010 року про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/840 від 17.06.2008 року, договорі від 12.09.2014 року про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/840 від 17.06.2008 року, витребування у відповідача 1 оригіналів документів та зупинення провадження у справі. Зазначені документи судом долучені до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 03.07.2019 року до початку судового засідання 18.07.2019 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання разом з доданими до них документами судом долучені до матеріалів справи.

Представником відповідача 2 та третьої особи 1 через канцелярію суду 10.07.2019 року подані письмові пояснення б/н від 07.07.2019 року щодо клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи та зупинення провадження у справі, в яких відповідач 2 та третя особа 1 заперечують проти задоволення відповідного клопотання, оскільки воно не стосується предмету спору у даній справі. Пояснення долучено судом до матеріалів справи

В судовому засіданні 18.07.2019 року представником відповідача 2 та третьої особи 1 подані письмові заперечення б/н від 18.07.2019 року на пояснення ПАТ "Банк Камбіо", в яких сторони просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 01.08.2019 року через канцелярію суду 26.07.2019 року від позивача надійшло клопотання б/н б/д про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки ПАТ «Банк Камбіо» перебуває в процесі ліквідації. Клопотання разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Також 01.08.2019 року через канцелярію суду представником відповідача 1 подані додаткові пояснення б/н від 01.08.2019 року щодо клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи та зупинення провадження у справі, в яких відповідач 1 просить суд задовольнити відповідне клопотання позивача. Додаткові пояснення долучено судом до матеріалів справи.

Представником відповідача 2 та третьої особи 1 в судовому засіданні 01.08.2019 року подані докази направлення на адресу сторін письмових пояснень від 07.07.2019 року щодо клопотання позивача про призначення експертизи та копію заперечень на письмові пояснення ПВТ "Банк Камбіо" від 18.07.2019 року на адреси інших учасників справи, які судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 року з метою виконання завдання підготовчого провадження в справі та належної підготовки справи для розгляду по суті на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України з ініціативи суду продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 15.08.2019 року.

До початку судового засідання 15.08.2019 року через канцелярію суду 06.08.2019 року від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення до відзиву б/н від 05.08.2019 року, які судом долучені до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що 08.08.2019 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання б/н б/д про витребування доказів, в якому посилаючись на ст. 81 ГПК України та на необхідність дослідження судом в межах даної справи обставин фактичного перебування громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_9 на території України та можливості вчинення саме останнім, як представником Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" дій щодо підписання Договору застави та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 року, просить суд витребувати від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформації про перетин державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями окремих районів Донецької та Луганської областей та тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим у період з 01.01.2014 і по теперішній час (на дату надання відповіді на запит) громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі документів, що посвідчують особу. Клопотання разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 13.08.2019 року від відповідача 1 надійшли письмові пояснення б/н від 13.08.2019 року щодо клопотання позивача про залучення до участі у справі як третю особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в яких банк підтримує відповідне клопотання позивача та просить суд його задовольнити. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Окрім цього, 14.08.2019 року через канцелярію суду позивачем подано клопотання б/н б/д про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 Національний банк України, в обґрунтування якого позивач посилається на необхідність встановлення під час розгляду даної справи факту наявності або відсутності порушення ПАТ "Банк Камбіо" порядку здійснення розрахунків, встановленого постановою НБУ № 510БТ від 19.08.2014 року. Крім того позивач припускає, що майнові права за Генеральною кредитною угодою №600/02-210 від 15.12.2010 року були передані в заставу Національному банку України, відтак рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов`язки НБУ щодо ПАТ" Банк Камбіо", що, за твердженням позивача, є підставою для залучення НБУ до участі у справі як третьої особи. Клопотання разом з доданими до нього доказами судом долучене до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року за результатами розгляду відмовлено в задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄОН" про призначення судової почеркознавчої експертизи та зупинення провадження у справі № 910/6134/17, клопотання про витребування доказів та клопотання про залучення до участі у справі № 910/6134/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 Національний банк України; задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄОН" та залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, відкладено підготовче засідання на 19.09.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 року підготовче засідання відкладено на 03.10.2019 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 03.10.2019 року через канцелярію суду 02.10.2019 року надійшли: від відповідача 2 та третьої особи 1 заява б/н від 02.10.2019 року, від позивача клопотання б/н б/д про витребування доказів, які судом долучені до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 03.10.2019 року надійшло клопотання відповідача 2 б/н від 02.10.2019 року про проведення судового засідання без участі представника та клопотання позивача б/н від 02.10.2019 року про долучення доказів до матеріалів справи. Подані документи долучені судом до матеріалів справи.

Розглянувши в судовому засідання 03.10.2019 року клопотання позивача про витребування доказів, судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні поданого клопотання позивача, оскільки докази, які останній просить витребувати, за висновками суду не мають відношення до предмету доказування в даній справі.

В судовому засіданні 03.10.2019 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5947/19 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 23.10.2019 року.

Проте судове засідання, призначене на 23.10.2019 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2019 року засідання з розгляду справи по суті призначено на 14.11.2019 року.

До початку судового засідання 14.11.2019 року через канцелярію суду 11.11.2019 року від позивача надійшло клопотання б/н від 11.11.2019 року про долучення доказів. Заслухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників справи, документи судом долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.11.2019 року представником відповідача 2 та третьої особи 1 подано клопотання б/н від 14.11.2019 року про долучення документів до матеріалів справи. Заслухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників справи, документи судом долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 12.12.2019 року через канцелярію суду 20.11.2019 року позивачем подано клопотання б/н б/д про долучення до матеріалів справи копії постанови правління НБУ від 06.08.2014 року № 466, а також 12.12.2019 року - клопотання б/н б/д про долучення документів до матеріалів справи. Заслухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників справи, документи судом долучені до матеріалів справи.

Окрім цього, до початку судового засіданні 12.12.2019 року від відповідача 1 надійшло клопотання б/н від 11.12.2019 року про розгляд справи без участі представника ПАТ "Банк Камбіо" в зв`язку з неможливістю явки останнього, яке судом долучене до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.11.2019 року та 12.12.2019 року судом оголошено перерву по розгляду справи по суті на 12.12.2019 року та 24.12.2019 року відповідно.

Судом повідомлено, що 23.12.2019 року до початку судового засідання 24.12.2019 року від представника відповідача 2 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме нотаріально завіреної копії заяви ТОВ "Інланд транзіт" від 18.11.2019 року з перекладом. Заслухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників справи, документи судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.12.2019 року судом протокольно оголошено перерву по розгляду справи по суті до 22.01.2020 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 22.01.2020 року суду не надано.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судових засідань по розгляду справи по суті до суду не надходило.

В судове засідання 26.06.2019 року з`явився уповноважений представник позивача. Представники відповідачів 1, 2 та треті особи 1, 2 або їх представники в судове засідання не з`явились.

В судові засідання 18.07.2019 року, 01.08.2019 року, 15.08.2019 року з`явились уповноважені представники позивача, відповідача 2 та третьої особи 1. Представник відповідача 1, третя особа 2 та/або його представник в судові засідання не з`явились.

В судове засідання 19.09.2019 року з`явився уповноважений представник позивача. Представник відповідача 1, відповідача 2, третьої особи 1, 2, 3 в судове засідання 15.08.2019 року не з`явились.

В судове засідання 03.10.2019 року з`явилися уповноважені представник позивача, відповідача 2 та третьої особи 1. Уповноважені представники відповідача 1 та третіх осіб 2, 3 в судове засідання не з`явились.

В судові засідання з розгляду справи по суті 14.11.2019 року з`явились уповноважені представники позивача, відповідачів 1, 2 та третьої особи 1. Представник третьої особи 3, третя особа 2 особисто та/або її уповноважений представник в судове засідання 14.11.2019 року не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи судом третя особа 3 повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103052562787.

В судове засідання 12.12.2019 року з`явились представники позивача, відповідача 2 та третіх осіб 1,3. Представник відповідача 1, третя особа 2 особисто та/або її представник в судове засідання 12.12.2019 року не з`явились.

Відповідач 1 про дату, час і місце розгляду даної справи судом повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою б/н від 14.11.2019 року про оголошення перерви.

В судові засідання 24.12.2019 року та 22.01.2020 року з`явились представники позивача, відповідачів 1, 2 та третіх осіб 1,2. Третя особа 2 особисто та/або її представник в судові засідання не з`явились.

Про поважні причини неявки третьої особи 2 особисто та/або його представника в судові засідання 14.11.2019 року, 12.12.2019 року, 24.12.2019 року та 22.01.2020 року суд не повідомлено.

Згідно ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, з метою повідомлення третьої особи 2 про розгляд справи судом, на виконання приписів ч. 4 ст. 122 ГПК України фізична особа ОСОБА_2 як третя особа у справі, зареєстрованим місцем проживання якої є м. Донецьк, про дату, час та місце проведення засідань у справі повідомлена через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

В той же час третя особа 2 не повідомила суд про іншу адресу, відмінну від адреси місця проживання ОСОБА_2 , яка міститься в матеріалах справи.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що третя особа 2 не була позбавлена права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/5947/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, зважаючи на той факт, що суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу, в т.ч. третій особі 2, можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своєї правової позиції, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження третьої особи 2 та повідомлення її про розгляд справи судом.

Як свідчать матеріали справи, третя особа 2 не скористалась наданим їй процесуальним правом, передбаченим ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи 2 на час розгляду справи до суду також не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки ОСОБА_2 не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, третьою особою 2 не надано будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, та третя особа 2 та/або її представник не прибули в судові засідання, суд здійснював розгляд справи 22.01.2020 року виключно за наявними матеріалами за відсутності зазначених учасників справи.

У судових засіданнях 12.12.2019 року, 24.12.2019 року та 22.01.2020 року з розгляду справи по суті представник позивача надав усні пояснення та відповіді на запитання суду, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 в судових засіданнях 24.12.2019 року та 22.01.2020 року підтримав правову позицію, викладену в письмових поясненнях по справі.

Представник відповідача 2 в судових засіданнях 12.12.2019 року, 24.12.2019 року та 22.01.2020 року проти позовних вимог заперечив.

Представник третьої особи 1 в судових засіданнях 12.12.2019 року, 24.12.2019 року та 22.01.2020 року підтримав правову позицію відповідача 2 та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи 3 в судових засіданнях 24.12.2019 року та 22.01.2020 року підтримав правову позицію, викладену в письмових поясненнях по справі.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 22.01.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 15 грудня 2010 між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (відповідач 1 у справі, кредитор за генеральною кредитною угодою) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лєон» (позивач у справі, позичальник за генеральною кредитною угодою) укладено Генеральну кредитну угоду № 600/02-2010 (далі - Генеральна кредитна угода), відповідно до п. 1.1 якої відповідач 1, на підставі Генеральної кредитної угоди, зобов`язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і умовах, визначених у відповідних кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в межах Генеральної кредитної угоди і які є її невід`ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позивача за кредитами, наданими в межах даної Генеральної кредитної угоди, не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США.

Згідно п. 1.2 Генеральної кредитної угоди остання об`єднує кредитні продукти, які будуть надані шляхом укладання відповідних кредитних договорів кредитором з позичальником та додаткових угод до них.

Конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, комісійні винагороди, об`єкти кредитування визначаються сторонами окремо у кожному кредитному договорі, укладеному в межах цієї Угоди (п.2.4 Генеральної кредитної угоди).

Відповідно до п. 2.5 Генеральної кредитної угоди в якості забезпечення зобов`язань по кредитам позичальника, наданих кредитором в межах Угоди, кредитору передається в заставу:

- майно, яке належить позичальникові;

- нерухомість - чотириповерхове приміщення спортивно-оздоровчого комплексу «Легіон», знаходиться за адресою: 83017, Україна, м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б. 16 «а», загальною площею 3 416,9 кв.м, ринкова вартість - 24 187 415,00 грн.

- особиста порука наступних поручителів:

- фізичної особи - ОСОБА_2 , паспорт: серія НОМЕР_1 , ІНН НОМЕР_12;

- суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Анпілогової Олени Валеріївни, паспорт: серія НОМЕР_2 ІНН НОМЕР_3 , свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серія ВОЗ № , дата 03.04.2008;

- суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Зубань Оксани Валентинівни , паспорт: серія НОМЕР_5 , ІНН НОМЕР_6 , свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, серія ВОЗ № , дата 02.04.2004.

Згідно п. 2.6. Генеральної кредитної угоди у відповідності з діючим законодавством України забезпечення даної Угоди може бути: Договір застави; Договір про надання гарантії/письмова гарантія; Договір поруки; Інші види забезпечення.

При цьому кредитор може вимагати від позичальника надання одного або декількох видів забезпечення.

Згідно п.9.1 Генеральної кредитної угоди остання набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 14.12.2015 року за умови повного погашення позичальником кредитної заборгованості (позики, відсотків за користування, комісій, штрафів та пені) за всіма отриманими в межах цієї Угоди кредитами, укладеними в рамках цієї Угоди.

Вказана Генеральна кредитна угода підписана представниками кредитора та позичальника та засвідчена печатками сторін.

На виконання Генеральної кредитної угоди між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Лєон" укладено:

- Кредитний договір (відзивна кредитна лінія) від 15.12.2010 року № 601/02-2010 (далі - Кредитний договір 1), відповідно до предмету якого, на умовах цього договору та укладеної між сторонами Генеральної кредитної угоди, відповідач 1(банк) відкриває позивачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 400 000,00 доларів США на добудову басейну, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Термін вибірки кредиту - 3 місяці, дата повернення кредиту - 14.12.2015 року, згідно наведеного графіку.

В подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до Кредитного договору 1 шляхом укладення 4 Додаткових угод до Кредитного договору 1, якими, зокрема, збільшено суму кредиту до 510 000,00 доларів США та узгоджено нові графіки погашення.

- Кредитний договір (відзивна кредитна лінія) від 15.12.2010 року № 602/02-2010 (далі - Кредитний договір 2), відповідно до предмету якого, на умовах цього договору та укладеної між сторонами Генеральної кредитної угоди, відповідач 1 (банк) відкриває позивачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 1 000 000,00 доларів США на перекредитування кредиту іншого банку, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Дата повернення кредиту - 14.12.2015 року, згідно наведеного графіку.

В подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до Кредитного договору 2 шляхом укладення 5 Додаткових угод до Кредитного договору 1, якими, зокрема, узгоджено нові графіки погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, вказані договори підписані уповноваженими представниками банку та позичальника і скріплені печатками сторін.

Окрім цього, Додатковою угодою від 29.11.2013 року до Генеральної кредитної угоди сторони виклали пункт (б) п.2.2 в новій редакції, визначивши розмір кредитної лінії в розмірі 1 507 000,00 доларів США, графік погашення - згідно Кредитних договорів 1 та 2, відсоткова ставка 15,0% річних, термін строк надання кредиту - до 14.12.2015 року.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що укладені між сторонами правочини, а саме Генеральна кредитна угода та Кредитні договори 1-2 за своїм змістом та правовою природою є кредитними договорами, які підпадають під правове регулювання норм §1 і §2 глави 71 Цивільного кодексу України, §1 глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У відповідності до з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.п. (а) п. 2.2. Генеральної кредитної угоди на підставі додатково укладених кредитних договорів позичальнику може бути наданий кредит на умовах: розмір кредиту - 1 000 000,00 доларів США, а межах загального ліміту заборгованості, передбаченого п.1.1. цієї Угоди. При цьому ліміт за додатково укладеними кредитними договорами не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США; строк надання кредиту - 60 місяців, пільговий період погашення основного боргу (тіла кредиту) - 9 місяців; графік погашення кредиту: з вересня 2011 року, щомісячно, рівними частинами; відсоткова ставка - 15,0% відсотків річних.

Відповідно до п.п. (б) п. 2.2 Генеральної кредитної угоди на підставі додатково укладених кредитних договорів позичальнику може відкриватись невідновлювальна кредитна лінія на умовах: розмір кредиту - 400000,00 доларів США, а межах загального ліміту заборгованості, передбаченого п.1.1. цієї Угоди. При цьому ліміт за додатково укладеними кредитними договорами не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США; строк надання кредиту - 60 місяців, пільговий період погашення основного боргу (тіла кредиту) - 3 місяці; графік погашення кредиту: з вересня 2011 року, щомісячно, рівними частинами; відсоткова ставка - 15,0% відсотків річних.

За умовами п. 4.1 Генеральної кредитної угоди кредитор зобов`язується відкривати позичальнику позичкові рахунки згідно умов даної Угоди, кредитних договорів та додаткових угод до них, у відповідності до загальних умов кредитування, викладених у ст.1,2 цієї Угоди, та за письмовою вимогою позичальника, перераховувати в безготівковій формі кредитні кошти в межах розмірів лімітів, визначених в кожному окремому кредитному договорі.

Так, пунктом 2.4 Кредитного договору 1 визначено, що позивач сплачує нараховані відсотки в валюті кредиту щомісячно у строк, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця та в день повернення кредиту на відповідний рахунок;

Як визначено сторонами в п. 5.7 Кредитного договору 1, в усьому іншому, що не передбачено даним Договором , сторони керуються умовами Угоди.

Також пунктом 2.4 Кредитного договору 2 визначено, що позивач сплачує нараховані відсотки в валюті кредиту щомісячно у строк, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця та в день повернення кредиту на відповідний рахунок.

Як визначено сторонами в п.5.7 Кредитного договору 2, в усьому іншому, що не передбачено даним Договором , сторони керуються умовами Угоди.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Так, у відповідності до 6.6 Генеральної кредитної угоди кредитор має достроково стягнути заборгованість по кредиту, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, штрафні санкції, у строк не пізніше 20 банківських днів з дня отримання повідомлення, у випадку невиконання позичальником п.2.5, ст.3, п.п.5.4, 5.9, 5.11 даної Угоди та у випадку невиконання позичальником п.п.2.5, 2.6, 5.1, 5.2 даної Угоди.

За приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 577 ЦК України).

Згідно ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь - яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права тощо), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

За приписами ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У відповідності до умов Генеральної кредитної угоди її виконання та виконання укладених в її межах Кредитних договорів 1 та 2, зокрема, забезпечено Іпотечним договором від 16.12.2010 року, за реєстровим № 3508, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та ТОВ "Лєон", за умовами якого в іпотеку відповідачу 1 передано належне позивачу приміщення спорткомплексу, розташоване в адміністративній будівлі літ. А-9 по АДРЕСА_4, а також Іпотечним договором від 18.11.2011 року, за реєстровим № 3420, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та ОСОБА_2 , Договором поруки від 15.12.2010 року, укладеним між ТОВ "Лєон", Публчним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та ОСОБА_2 .

Також виконання Генеральної кредитної угоди та укладених в її межах Кредитних договорів 1, 2, забезпечено наступними договорами:

1) Договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року (далі - Договір застави 1), укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (відповідач 1 у справі, заставодержатель за договором) та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) (відповідач 2 у справі, заставодавець за договором), який виступає майновим поручителем позивача як боржника, предметом якого є забезпечення вимог відповідача 1, що випливають з Генеральної кредитної угоди та укладених в її межах Кредитних договорів, укладених між відповідачем 1 та позивачем, за умовами яких позивач зобов`язується перед відповідачем-1:

- повернути не пізніше 14.12.2015 року надані йому кошти в сумі 1 510 000,00 доларів США;

- щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15 % річних;

- сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені Кредитним договором;

- відшкодувати витрати заставодержателя, пов`язані з пред`явленням заставодержателем вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави (п. 1.1 Договору застави 1).

В забезпечення виконання зобов`язань, вказаних в п. 1.1 цього Договору, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.06 заставодержателю (далі - предмет застави) (п. 1.2 Договору застави 1).

Згідно п. 1.3 Договору застави 1 предмет застави складає 354 768,88 євро. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (не відступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя.

Відповідно до п. 4.1 Договору застави 1 заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця № НОМЕР_8 , відкритого по Договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 року з ПАТ «Банк Камбіо».

Згідно п. 5.3 Договору застави 1 договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в п. 1.1 цього договору.

2) Договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року (далі - Договір застави 2), укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (відповідач 1 у справі, заставодержатель за договором) та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) (відповідач 2 у справі, заставодавець за договором), який виступає майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" (позивач у справі, боржник за договором), предметом якого є забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з Генеральної кредитної угоди та укладених в її межах Кредитних договорів, укладених між відповідачем 1 та позивачем, за умовами яких позивач зобов`язується перед відповідачем 1:

- повернути не пізніше 14.12.2015 року надані йому кошти в сумі 1 510 000,00 доларів США;

- щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15 % річних;

- сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені кредитним договором;

- відшкодувати витрати відповідача 1, пов`язані з пред`явленням відповідачем 1 вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави (п. 1.1 Договору застави 2).

В забезпечення виконання зобов`язань, вказаних в п. 1.1 цього Договору, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 року з ПАТ «Банк Камбіо» (далі - предмет застави) (п. 1.2 Договору застави 2).

Згідно п. 1.3 Договору застави 2 предмет застави складає 1 249 915,98 доларів США. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (невідступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя.

За умовами розділу 2 Договору застави 2 заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, задовольнити свої вимоги з предмету застави.

Відповідно до п. 4.1 Договору застави 2 заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця № НОМЕР_9 , відкритого по Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 року, з ПАТ «Банк Камбіо».

Згідно п. 5.3 Договору застави 2 договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в п. 1.1 цього договору.

Вказаний договір підписаний представниками заставодержателя та заставодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладені між сторонами правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами застави, які підпадають під правове регулювання норм §6 глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу», з елементами договору відступлення права вимоги (цесії), який регулюється нормами глави 47 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зокрема, пунктом 1.6 Договору застави 2 визначено, що цей договір є змішаним договором, який складається з договору застави майнових прав та договору відступлення прав вимоги грошових коштів згідно з Договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 № 06д/840.

Частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України та статтею 11 Закону України "Про заставу" передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

При цьому застава завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем зобов`язання. Законодавством розрізняється застава, надана боржником, та застава, надана третьою особою (майновим поручителем).

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов`язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов`язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому з приписами вказаної статті кореспондуються норми ст. 19 Закону України "Про заставу", згідно якого за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Випадки, коли заставодержатель набуває права стягнення на предмет застави, визначені сторонами в п. 4.1 Договору застави 2.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає із застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права на одержання задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником (іншою особою) в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки ПАТ "Банк Камбіо" № 22/1178 від 21.08.2017 року, станом на 12.09.2014 року заборгованість ТОВ "Лєон" за Генеральною кредитною угодою та укладеними в її межах Кредитними договорами 1, 2 перед банком становила 1 708 561,27 доларів США, з яких: 1 507 000,00 доларів США заборгованість за основним боргом, 201 561,27 грн. доларів США - заборгованість за відсотками.

Судом встановлено за матеріалами справи, що у зв`язку з порушенням позичальником умов Кредитних договорів та згідно п.4.1 Договору застави 2, банк 12.09.2014 року звернув стягнення на предмет застави, здійснивши договірне списання грошових коштів з рахунків ПОВ "Інланд Транзіт" в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Лєон" перед банком за кредитною угодою, про що Партнерство з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" та ТОВ "Лєон" повідомлено листами від 12.09.2014 року. Зокрема, як зазначено у вказаних листах, банком здійснене договірне списання грошових коштів в сумі 1 249 915,98 доларів США з депозитних рахунків ПОВ "Інланд Транзіт" № НОМЕР_9; заборгованість за кредитним договором перед банком погашена частково в сумі 1 249 915,98 доларів США за рахунок застави, всі зобов`язання перед ПАТ "Банк Камбіо" за договором застави ПОВ "Інланд Транзіт" виконані в повному обсязі.

На підтвердження зазначених обставин та факту договірного списання грошових коштів з депозитних рахунків ПОВ "Інланд Транзіт" № НОМЕР_8 в сумі 354 768,88 євро в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Лєон" за кредитом відповідачем надано копію листа ПАТ "Банк Камбіо" від 16.12.2016 року № 22/2831.

Окрім цього, банком у вказаних листах ПАТ «Банк Камбіо» підтверджено набуття ПОВ "Інланд Транзіт" відповідно до пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України прав кредитора за Генеральною кредитною угодою та Кредитними договорами в розмірі 1 249 915,98 доларів США та 354768,88 євро.

Відповідно до довідки ПАТ "Банк Камбіо" від 21.08.2017 року №22/1178, копія якої наявна в матеріалах справи, ПОВ "Інланд Транзіт" повністю погашено заборгованість ТОВ "Лєон" за Генеральною кредитною угодою.

В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до п. 1, 3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

В матеріалах справи наявний двосторонній Акт прийому-передачі документів від 12.09.2014 року, за яким ПАТ "Банк Камбіо" як заставодержатель передав, а ПОВ "Інланд Транзіт" як заставодавець прийняв оригінали документів, які стосуються кредиту ТОВ "Лєон" за Генеральною кредитною угодою та Кредитними договорами 1, 2.

У відповідності до положень ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Окрім цього за приписами ч. 5 ст. 20 Закону України "Про заставу" до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом із правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Отже, внаслідок відступлення права вимоги та виконання обов`язків боржника його майновим поручителем відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін залишається незмінним, а отже до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом.

За таких обставин, за матеріалами справи судом встановлено факт заміни в основних зобов`язаннях первісного кредитора - Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» на нового кредитора - Партнерство з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт", який набув прав кредитора за Генеральною кредитною угодою та Кредитними договорами на загальну суму 1 708 561,27 доларів США.

Також судом встановлено, що Постановою Національного банку України від 19.08.2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо" призначено з 19.08.2014 до 14.02.2015 куратором ПАТ "Банк Камбіо" службовця Національного Банку України. Також вказаною постановою заборонено ПАТ "Банк "Камбіо" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов`язано здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України; зобов`язано перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків ПАТ "Банк Камбіо", відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

В подальшому на підставі постанови Правління Національного банку України № 472 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 04.12.2014 року № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо", згідно з яким із 05.12.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Камбіо".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Камбіо" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Бондаря Юрія Миколайовича. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Камбіо" запроваджено строком на три місяці з 05.12.2014 по 04.03.2015.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.12.2014 року № 160 з 25.12.2014 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Бондаря Юрія Миколайовича.

Також 25.12.2014 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 161 з 25.12.2014 уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 27.02.2015 року № 144 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 46 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича строком на 1 рік з 02.03.2015 по 01.03.2016 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.02.2016 року № 212 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" на два роки до 01.03.2018 включно. Указаним рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Камбіо", провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича на два роки до 01.03.2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.02.2018 року № 304 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" строком на один рік з 02.03.2018 до 01.03.2019 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.03.2018 року № 900 уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації у ПАТ "Банк Камбіо" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Северина Юрія Петровича на строк з 30.03.2018 до 01.03.2019 включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14.02.2019 року прийнято рішення № 350 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" строком на один рік з 02.03.2019 до 01.03.2020 включно.

При цьому позивач вважає, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, що Договір застави та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 року в частині застави права вимоги грошових коштів за договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 №06д/840 на забезпечення виконання зобов`язань позивача по Генеральній кредитній угоді від 15.12.2010 року №600/02-2010, укладеній між позивачем та відповідачем 1 та укладених в її межах Кредитних договорів, вчинений без наміру створення правових наслідків, не містить предмету застави, а також підписаний від імені ПАТ "Банк Камбіо" особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, в зв`язку з чим згідно приписів частини другої статей 203, 234 та 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, суд відповідно до ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Поряд із цим з огляду на важливість єдності і передбачуваності судової практики як реалізації принципу верховенства права у вирішенні спорів судами суд окремо наголошує, що за умови відсутності правової норми, яка закріплює обов`язковість врахування судами правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, практика їх застосування кореспондується із вимогами чинного законодавства, згідно з яким виключно Верховний Суд може відступити від цих позицій.

Так, відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, за приписами ч.1 ст. 207 Господарського кодексу господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору в частині, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. (далі - Постанова № 9) відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до Постанови № 9 під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний Договір застави та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 року в частині застави права вимоги грошових коштів за Договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 року №06д/840 є фіктивним в частині умов про заставу майнових прав на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Лєон", оскільки не містить предмету застави, приймаючи до уваги те, що укладеного між відповідачами договору інвестиційного вкладу від 17.06.2008 № 06д/840 не існує, а також оспорюваний правочин зі сторони ПАТ "Банк Камбіо" підписаний не уповноваженою особою, позаяк представник банк Іщенко К.О. не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, та не був схвалений самим банком.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Суд зазначає з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 903/439/18, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Як зазначено в постанові Верховного суду від 29.03.2018 року у справі № 923/333/16 фактично єдиною метою здійснених майнових дій від імені боржника є введення в оману кредиторів шляхом виведення активів боржника з метою їх збереження за заінтересованими особами від звернення стягнення за наявними грошовими зобов`язаннями боржника перед кредиторами, створення видимості належної юридичної форми відчуження майна.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Зазначене також узгоджується з п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті України, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року, згідно якого, договірне списання, це списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Судом встановлено за матеріалами справи, що у відповідності до п. 4.1 Генеральної кредитної угоди в зв`язку з невиконанням ТОВ "Лєон" як позичальником своїх зобов`язань за вказаною Угодою та Кредитними договорами 1 та 2 банком здійснено договірне списання грошових коштів з рахунку № НОМЕР_9 , які направлені на погашення заборгованості ТОВ «Лєон» по кредиту.

Зокрема, виконання зобов`язань за оспорюваним правочином підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку з рахунків ТОВ «Лєон»:

- № НОМЕР_13, згідно якої 12.09.2014 р. на підставі меморіального ордеру 242_5 відбулось списання (погашення) заборгованості згідно кредитного договору №601/02-2010 від 15.12.2010 р. та договору застави від 11.09.2014 р. ПОВ "Інланд Тразіт" в сумі 48 354,71 доларів США;

- № НОМЕР_14, згідно якої 12.09.2014 р. на підставі меморіального ордеру 242_33 відбулось списання (погашення) заборгованості згідно кредитного договору №601/02-2010 від 15.12.2010 р. та договору застави від 11.09.2014 р. ПОВ "Інланд Тразіт" в сумі 67 811,25 доларів США;

- № НОМЕР_15, згідно якої 12.09.2014 р. на підставі меморіального ордеру 242_30 відбулось списання (погашення) заборгованості згідно кредитного договору №602/02-2010 від 15.12.2010 р. та договору застави від 11.09.2014 р. ПОВ "Інланд Тразіт" в сумі 1 000 000,00 доларів США;

- № НОМЕР_16, згідно якої 12.09.2014 р. на підставі меморіального ордеру 242_34 відбулось списання (погашення) заборгованості згідно кредитного договору №602/02-2010 від 15.12.2010 р. та договору застави від 11.09.2014 р. ПОВ "Інланд Тразіт" в сумі 133 750,02 доларів США.

Копії зазначених меморіальних ордерів, засвідчених банком, також наявні в матеріалах справи.

Окрім цього, за змістом наявної в матеріалах справи виписки банку з рахунку ПОВ «Інланд Транзит» № НОМЕР_9 вбачається, що 12.09.2014 року з рахунку відповідача 2 на кредитні рахунки одержувача ТОВ «Лєон» було перераховано грошові кошти в сумах 48 354,71 доларів США, 67 811,25 доларів США, 133 750,02 доларів США, 1000 000,00 доларів США, всього в сумі 1 249 915,98 доларів США.

Суд зазначає, що відповідно до визначень термінів, що міститься в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яким передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Як визначено п.п. 4.1-4.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України 18.06.2003 року № 254 (далі - Положення), операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Так, Положенням визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції та їх обов`язкові реквізити. Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за ознакою «за змістом» на касові та меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку) (п. 4.6 Положення).

Згідно п. 4.7 Положення меморіальними ордерами оформляються як внутрішньобанківські операції, так і операції, що відображаються за позабалансовими рахунками.

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (п.п. 5.1, 5.3 Положення).

Відповідно до п. 5.6 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, на переконання суду, належними і допустимими доказами, які підтверджують стан рахунку, наявність та рух (списання) коштів є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про організацію операційної діяльності в банках України. Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку позичальника, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами.

З огляду на наведене, банківські виписки по рахунку позивача ТОВ «Лєон» та відповідача 2 ПОВ «Інланд Транзіт» є належними доказами в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком, заставодавцем та позичальником, виконання зобов`язань за оспорюваним правочином та погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон» за Генеральною кредитною угодою.

Поряд із цим суд наголошує на факті підтвердження та визнання ПАТ «Банк Камбіо» як кредитором, зокрема, відповідними довідками та листами, повного погашення відповідачем 2 заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон» за Генеральною кредитною угодою, та набуття ПОВ «Інланд Транзіт» права кредитора за Генеральною кредитною угодою та укладеними в її межах кредитними договорами.

Відтак, судом встановлено, що оспорюваний Договір застави був реально виконаний відповідачем 2 та таке виконання було прийнято відповідачем 1 як заставодержателем, заборгованість позивача за кредитом погашена в сумі, яка дорівнює вартості предмета застави, що, відповідно, відповідає меті укладеного Договору застави - забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Лєон» за кредитною угодою, тобто відповідач 1 та відповідач 2 вчинили необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені оспорюваним Договором застави.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на що може бути звернене стягнення.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначалось вище, за оспорюваним Договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 року предметом застави є: майнові права - право вимоги грошових коштів на суму - 1 249 915,98 доларів США, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_9 , відкритого відповідно до Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 року.

Зокрема, за наявними доказами судом встановлено, що 17.06.2008 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (відповідач 1 у справі, банк за договором) та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (відповідач 2 у справі, вкладник за договором) укладено Договір інвестиційного вкладу № 06д/08 (далі - Договір інвестиційного вкладу), за умовами якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_9 і приймає на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США у безготівкові формі на строк до 22.06.2009 року (включно) на умовах та в порядку, передбачених цим Договором. Дата повернення вкладу 22.06.2009 року.

Згідно з п.2.1 Договору інвестиційного вкладу вкладник зобов`язується перерахувати у безготівковій формі на вкладний рахунок до 19.06.2008 року грошові кошти в сумі 500 000,00 доларів США; до 29.07.2008 року - 700 000,00 доларів США; надати банку реквізити, по яким банк зобов`язаний повернути вклад та нараховані проценти до 22.06.2009 року, в іншому випадку банк триматиме кошти до отримання реквізитів.

Згідно частини 3 статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

За приписами ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу банк приймає від вкладника грошові кошти, які зараховує на рахунок, відкритий для вкладника.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У відповідності до ч.1 ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до п.1.1 Постанови Правління НБУ від 10.08.2005 року № 280 "Про врегулювання питань іноземного інвестування" інвестиційний вклад - кошти, які іноземний інвестор з метою отримання відсотків розміщує на вкладному (депозитному) рахунку в уповноваженому банку на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу.

Згідно з п.2.4 глави 2 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003 року, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Так, згідно п. 2.3 Договору інвестиційного вкладу банк зобов`язується щомісячно нараховувати проценти за користування депозитом в розмірі 2 % річних.

Частиною 1 статті 1060 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003 року банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Зокрема, відповідно до п. 2.3 Договору інвестиційного вкладу банк зобов`язується повернути суму вкладу вказану в п.1.1 договору за реквізитами вказаним вкладником у повідомленні, отриманому банком згідно п.2.1 договору.

Згідно п. 6.4 Договору інвестиційного вкладу цей договір набирає чинності з дати підписання його сторонами та діє до дати, зазначеної в п.1.1 Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками вкладника та банку та засвідчений печатками сторін.

В подальшому між ПОВ "Інланд Транзіт" та ПАТ "Банк Камбіо" в період з 2008 року по 2014 рік укладено 28 договорів про внесення змін та доповнень до вказаного Договору інвестиційного вкладу, якими змінювались строк вкладу, дата повернення та сума залишку на вкладному рахунку № НОМЕР_9, зокрема, визначено датою повернення вкладу 08 липня 2015 року.

Крім того, в Договорі про внесення змін та доповнень від 01.09.2014 р. до Договору інвестиційного вкладу сторони погодились забезпечити залишок у розмірі 1 249 915,98 доларів США на вкладному рахунку НОМЕР_9, яка, в свою чергу, відповідає сумі, вказаній у оспорюваному Договорі застави.

Договором від 12.09.2014 року про внесення змін та доповнень до Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 року сторони дійшли згоди 12 вересня 2014 року припинити термін дії Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 року.

Судом встановлено, що Договір інвестиційного вкладу та договори про внесення змін до нього підписані представниками банку та вкладника та засвідчені печатками сторін.

В матеріалах справи наявна інформація ПАТ «Банк Камбіо» № 22/276 від 05.03.2018 року, за змістом якої станом на 12.09.2014 року ПОВ «Інланд Транзіт» мав відкриті в банку 4 діючі рахунки у доларах США, з яких відповідно до Договору інвестиційного вкладу № 06д/08 від 17.06.2008 року - № НОМЕР_9 - рахунок «Довгострокові вклади (депозити) суб`єктів господарювання» та № НОМЕР_9- рахунок «Нараховані витрати за строковими коштами суб`єктів господарювання».

Отже, судом згідно належних та допустимих доказів, наданих сторонами встановлено, що 17.06.2008 року між ПАТ "Банк Камбіо" та ПОВ "Інланд Транзіт" було укладено тільки Договір інвестиційного вкладу № 06д/08, відповідно до якого ПОВ "Інланд Транзіт" передав грошові кошти у відповідній сумі, а банк зарахував їх на рахунок № НОМЕР_9 .

При цьому як вбачається з копій Договору інвестиційного вкладу № 06д/08 та Додаткових угод до нього, зазначений правочин також мав номер № 06д/840, який зазначався в україномовному перекладі договору, і який був зазначений в оспорюваному Договорі застави.

Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено в главою 53 Цивільного кодексу України.

Наразі, до основоположних складових цієї процедури належать зміст і форма договору, спосіб, місце укладення.

Цивільний кодекс України у ст. 638 передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Суд зазначає, що номер договору не є його істотною умовою, а належить до реквізитів останнього, і не впливає на реальність правочину. При цьому питання реєстрації документів в організації, в тому числі і договорів, вирішується шляхом прийняття локальних (внутрішніх) нормативних актів.

Окрім цього згідно зі ст. 9 Закону про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні номер не віднесений до обов`язкових реквізитів первинного документа. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88 (п. 2.4) відносить його тільки до додаткових реквізитів.

При цьому листом-відповіддю від 19.03.2018 року №22/316 відповідач 1 повідомив про те, що між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір №06д/08 інвестиційного вкладу від 17.06.2008 року, в договорах про внесення змін та доповнень до договору №06д/08 інвестиційного вкладу від 17.06.2008 року, укладених між відповідачем 1 та відповідачем 2, номер 06д/840 вказаний помилково.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, зважаючи на відсутність жодних заперечень сторін щодо порядку укладення і змісту Договору інвестиційного вкладу та додаткових угод до нього під час їх виконання, аналіз змісту Договору інвестиційного вкладу та додаткових угод до нього у співставленні зі змістом оспорюваного Договору застави, а саме їх істотних умов, за висновками суду дає змогу ідентифікувати правочин як Договір інвестиційного вкладу № 06д/08, право вимоги грошових коштів за яким є предметом застави за оспорюваним Договором застави.

В свою чергу зазначення в оспорюваному Договорі застави номеру договору інвестиційного вкладу як № 06д/840 жодним чином не свідчить про фіктивність Договору інвестиційного вкладу №06д/08 та обставини невчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним в частині позивач.

При цьому виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи за Договором застави майнових прав та відступлення права вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 року відповідачем 1 12.09.2014 року було здійснено договірне списання грошових коштів у рахунок погашення заборгованості позивача як позичальника перед відповідачем 1 (банком) за Генеральною кредитною угодою та кредитними договорами, тобто фактично було здійснено перерахування грошових коштів з депозитного рахунку відповідача 2, відкритого у банку відповідача 1, у зв`язку з чим ПОВ «Інланд Транзіт» як майновий поручитель відповідно до ч.ч.1, 3 ст.ст. 512, 528 Цивільного кодексу України набув прав кредитора за кредитними договорами.

Таким чином, доводи позивача про те, що спірний Договір застави може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків є необґрунтованими, позаяк встановлені судом обставини свідчать про умисел обох сторін правочину, спрямований на його реальне виконання, та фактичну реалізацію сторонами їх правомочностей.

Також суд зазначає, що однією з підстав, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є посилання на той факт, що зі сторони банку договір підписаний не уповноваженою особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, зокрема, за наявності обмеження повноважень, які містила довіреність від 14.05.2014 року, яка була видана Директору Донецького відділення ПАТ «Банк Камбіо» Іщенко К.О.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладення оспорюваного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Суд зазначає, що загальними засадами цивільного законодавства, визначеними п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України, є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, зміст яких полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента, і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Так, за приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому у пункті 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов`язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати, що письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акту. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов`язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 Цивільного кодексу України, за приписами частин першої і третьої якої юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Тобто припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 668/13907/13-ц, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

В свою чергу судом за матеріалами справи встановлено, що оспорюваний Договір застави від імені заставодержателя підписано директором Відділення "Донецька дирекція ПАТ "Банк Камбіо" Іщенко Катериною Олександрівною, яка діяла на підставі Довіреності від 14.05.2014 p., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н.В. за реєстровим № 357.

Докази визнання вказаної довіреності недійсною в судовому порядку та/або скасування її ПАТ «Банк Камбіо» в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №910/18812/17, якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень було прийнято до виконання особою, яку він представляє, то вважається, що цей правочин схвалено.

Наразі, згідно наявних у справі доказів, сторонами, в тому числі ПАТ «Банк Камбіо», оспорюваний правочин було прийнято до виконання, позаяк саме на його підставі було здійснено списання грошових коштів відповідача 2 в рахунок погашення заборгованості позивача як позичальника.

При цьому позивач зазначає в обґрунтування підстав позову, що відповідно до пункту 1.4 довіреності банк уповноважив директора відділення Іщенко Катерину Олександрівну вчиняти від імені останнього правочини, зокрема, інші договори на суму, що не перевищує 20000,00 грн. та враховуючи, що предметом застави за оспорюваним правочином є грошова сума в розмірі 1249915,98 доларів США, вважає, що оспорюваний договір зі сторони відповідача 1 підписано не уповноваженою особою.

Поряд із цим судом встановлено, що пунктом 1.7 вказаної Довіреності від 14.05.2014 року за реєстр. № 357, встановлено право Іщенко К.О. укладати від імені ПАТ "Банк Камбіо" наступні договори: договори застави, іпотеки, відступлення прав вимоги, договори про задоволення вимог кредиторів, інші договори, що забезпечують виконання зобов`язань фізичних та/або юридичних осіб перед Банком у валюті України або в будь-якій іноземній валюті, договори про внесення змін та/або доповнень до таких договорів (угод), договори (угоди) про розірвання зазначених в цьому пункті договорів (угод).

Тобто пункт 1.7 вказаної Довіреності представника ПАТ «Банк Камбіо» усталено передбачає право представника на укладення правочинів, в тому числі договорів застави, іпотеки та відступлення прав вимоги, суть яких визначає умови зобов`язань, що значно перевищує межу в 20000,00 грн., наведену в п. 1.3 Довіреності.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та положення п. 1.7. Довіреності щодо наявності у Іщенко К.О. повноважень на укладення від імені ПАТ "Банк Камбіо" з ПОВ "Інланд Транзіт" 11.09.2014 року певного переліку правочинів, до яких входять і договори застави та відступлення прав вимоги, за висновками суду представник банку діяв за відсутності перевищення повноважень під час укладення Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти), яким було забезпечено виконання зобов`язань ТОВ "Лєон" за Генеральною кредитною угодою та укладених в її межах Кредитних договорів.

Окрім цього позивач ставить під сумнів наявність повноважень представника ПОВ "Інланд Транзіт" ОСОБА_9, який діяв на підставі Генеральної довіреності від 08.11.2013 pоку, на укладення оспорюваного договору, а також інших договорів від імені партнерства, зазначаючи про те, що особа, яка підписала Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги зі сторони ПОВ «ІНЛАНД ТРАНЗІТ» на території України у відповідний період не перебувала.

В якості доказів на підтвердження своїх тверджень позивач надав лист - відповідь №13055 від 30.07.2019 р. Державної Прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації, згідно якої повідомляється, що відомостей про перетинання державного кордону України у періоди: з 07.08.2014 р. по 12.09.2014 p.; з 01.01.2017 р. по 15.06.2017 р. громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_9. ІНФОРМАЦІЯ_1 в базі даних не виявлено.

Додатково, листом №17115/2019 від 02.10.2019 року Головний центр обробки спеціальної інформації Державної Прикордонної служби України надіслав витяг з наявною у базі даних інформацією щодо перетинання державного кордону України зазначеним громадянином, згідно якого Громадянин Білорусії ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ) (Паспорт НОМЕР_11 : дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснив перетин кордону на територію України через Бориспіль Термінал D 10 грудня 2014 року та 11 грудня 2014 року покинув Україну через Бориспіль термінал D. Інша інформація відсутня.

Суд зазначає, що одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Статтею 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Тобто, в межах, наданих цивільним законом, учасники цивільного обороту можуть на власний розсуд врегулювати, чи співпадає момент укладення договору з моментом його підписання (та проставлення печаток).

При цьому виходячи з приписів ст. 207, 208 ЦК України сторони можуть здійснювати обмін підписаними договорами (документами).

Згідно ст. 647 Цивільного кодексу України договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

За матеріалами справи судом встановлено, що від імені ПОВ "Інланд Транзіт" оспроюваний Договір застави підписано ОСОБА_9, який діяв на підставі Генеральної довіреності від 08.11.2013 pоку, якою передбачено право повіреного укладати від імені партнерства будь-які договори, угоди, правочини, які вважатиме доцільним на власний розсуд.

Наразі доказів відкликання зазначеної довіреності, визнання її недійсною або оспорювання повноважень представника ПОВ «Інланд Транзіт» на укладення оспорюваного правочину матеріали справи не містять.

Окрім цього під час розгляду справи ПОВ "Інланд Транзіт" надано суду належним чином засвідчену Заяву від 18.11.2019 року, підписану засновниками партнерства, якою підтверджується, що ОСОБА_9 генеральною довіреністю ПОВ "Інланд Транзіт" був уповноважений вчиняти від імені та в інтересах компанії будь-які дії без обмежень, компанії відомо про всі дії ОСОБА_9 як її представника, компанія підтверджує його повноваження на укладення оспорюваного договору, а також всіх інших угод, договорів, доручень.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на той факт, що відповідачем 2 не заперечувалось підписання оспорюваного Договору застави ПОВ "Інланд Транзіт" та підтверджено волевиявлення останнього на його укладення, яке і було реалізовано уповноваженим представником партнерства ОСОБА_9, за висновками суду ймовірна можливість перебування ОСОБА_9 за кордоном на час укладення оспорюваного правочину жодним чином не впливає на волевиявлення ПОВ "Інланд Транзіт" щодо наміру та бажання його укладення, отже відповідні твердження позивача щодо відсутністості у представників сторін оспорюваного Договору застави відповідних повноважень на його укладення судом до уваги не приймаються.

Також судом критично оцінюються посилання позивача та відповідача 1 - ПАТ «Банк Камбіо» на нікчемність оспорюваного Договору застави з підстав, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки його умови передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, та з огляду на наявність наказу уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» № 109 від 18.07.2018 року, а також твердження про неналежне виконання зобов`язання ПАТ «Лєон» перед банком за умови наявності Постанови Правління НБУ №510/БТ від 19.08.2014 року "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо" шляхом призначення куратора" та оскільки відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Суд зазначає, що відповідно до cт. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 04.07.2014 pоку), протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. При цьому Фонд вживає заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами.

Аналогічні приписи містяться в Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженій рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 26.05.2016 №826.

За змістом статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній на момент укладення договору застави від 10.09.2014, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

За результатами перевірки уповноваженою особою Фонду правочинів, укладених банком за період з 05.12.2013 року по 05.12.2014 року, визнано нікчемним оспорюваний Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 10.09.2014 року, укладений між відповідачами 1 та 2.

З урахуванням правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 910/12294/16, суд зазначає, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб`єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень. Отже, Уповноважена особа Фонду не може застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а тільки у разі виявлення нікчемних правочинів може вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом.

При цьому нікчемність зазначеного договору, відповідно до акта комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18.07.2018 року, позивач та відповідач 1 аргументують підставами, передбаченими пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Суд зазначає, що наслідком невиконання зобов`язання забезпеченого заставою є одержання заставодержателем задоволення за рахунок заставленого майна (стаття 572 Цивільного кодексу України та стаття 1 Закону України "Про заставу"). Тобто внаслідок невиконання боржником свого зобов`язання за основним правочином (забезпеченим) застоводавець відступає своє право власності застоводержателю. Отже, передбачивши спірним договором також відступлення права вимоги, сторони фактично погодили наслідки невиконання зобов`язання боржником за кредитним договором, що прямо передбачено нормами Закону України "Про заставу" та Цивільного кодексу України, а способом виконання (реалізацією) договору застави, як і договору відступлення права вимоги передбачили списання грошових коштів у рахунок заборгованості за кредитним договором.

В свою чергу перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок у одному банку не є правочинами в розумінні статей 202, 204, 626 Цивільного кодексу України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а є банківськими операціями, тому не можуть визнаватися нікчемними, оскільки проведені на виконання цивільно-правових договорів, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.12.2018 у справі № 911/3880/15 та постанові від 29.10.2019 року у справі № 910/16152/18, та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.06.2018 у справі №755/7957/16-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таким правочином майно (грошові кошти, що перебували на депозиті) було передано саме банку. Тобто суть правочину полягала в передачі у розпорядження банку коштів, якими повністю погашено зобов`язання боржника - ТОВ "Лєон" за кредитним договором та, відповідно, задоволення вимог банку за таким зобов`язанням.

Тобто у разі виконання основного зобов`язання забезпеченого заставою у повному обсязі, заставодавець не набуває переваг по відношенню до інших кредиторів, у зв`язку із чим, відсутні підстави стверджувати про нікчемність спірного договору на підставі пунктів 1, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Поряд із цим суд наголошує, що здійснення відповідачем 1 договірного списання грошових коштів, належних відповідачу 2, з його рахунків в погашення заборгованості позивача перед банком не свідчить про направленість таких дій на зменшення розміру капіталу (активів) банку, та зважаючи на відсутність доказів на підтвердження того, яким чином здійснення платежу ПОВ «Інланд Транзіт» щодо повернення кредитних коштів 12.09.2014 року вплинуло на платоспроможність банку та/або неможливість часткового чи повного виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, відхиляє доводи позивача та відповідача 1 про те, що звернення стягнення на предмет застави на наступний день після укладення договору застави чітко виражає спрямованість дій учасників правовідносин відступити право вимоги до кредиторів банку, тобто вивести активи банку.

Як встановлено судом за матеріалами справи, заборгованість ТОВ «Лєон» за Генеральною кредитною угодою погашена, отже врахуванню підлягають наслідки виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, передбачені частинами 1, 3 статті 512, 528 Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу", за якими до майнового поручителя можуть перейти права кредитора в силу закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 910/16477/18

Також судом критично оцінюються доводи ПАТ «Банк Камбіо» про недотримання положень постанови Правління Національного Банку України від 19.08.2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо", зокрема, щодо проведення розрахунків в інший спосіб, ніж це передбачено.

Зміст вказаної Постанови свідчить про те, що з моменту її прийняття та її доведення, до Банку запроваджується особливий контроль за діяльністю банка та призначається куратор, але одночасно не застосовується жодний захід впливу, а тому не має підстав ототожнювати, що будь-які операції банку на час прийняття цієї Постанови було обмежено, зупинено чи припинено.

Так, постанова Правління Національного Банку України від 19.08.2014 року № 510/БТ не є нормативно-правовим актом, оскільки не була зареєстрована в Міністерстві юстиції України, є актом індивідуальної дії та має персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямована передусім на ПАТ "Банк Камбіо", якому вона адресована. Доказів обізнаності позичальника і заставодавця з вказаною постановою банком не надано, а тому неможливо стверджувати про їх обізнаність зі змістом цієї постанови.

При цьому згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.08.2018 у справі № 904/4954/18, наслідком порушення такого акта індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до банку-порушника заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, а не свідчить про нікчемність правочину.

Крім того, зазначеною постановою встановлена заборона ПАТ "Банк "Камбіо" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов`язано здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. У зв`язку із цим зобов`язано перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків ПАТ "Банк Камбіо", відкритих у банкках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. Однак, зазначене не вказує на наявність заборон щодо проведення розрахунків за спірними договорами.

Поряд із цим суд наголошує, що обмеження, запроваджені Національним банком України, стосуються здійснення розрахунків в національній валюті - гривні, однак у даній справі розрахунки здійснювалися в іноземній валюті - доларах США.

Окрім цього погашення заборгованості за Кредитним договором відбулось 11.09.2014 року, до прийняття Постанови Правління НБУ № 782 від 04.12.2014 року "Про віднесення ПАТ "Банк Камбіо" до категорії неплатоспроможних" і запровадження тимчасової адміністрації, тому твердження про те, що операція з погашення кредитної заборгованості є штучною, гроші обліковувались як запис і відбулось корегування структури банківського балансу, не можуть свідчити про нікчемність правочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц.

При цьому той факт, що здійснивши проведення операції з договірного списання коштів з рахунку ПОВ «Інланд Транзіт» банк своїми діями підтвердив наявність на рахунку платника необхідної суми коштів, додатково свідчить про відсутність заборони проведення розрахункових операцій у відповідний спосіб зі сторони уповноваженої особи - куратора, на яку в силу приписів постанови правління НБУ від 19.08.2014 року № 510/БТ покладено обов`язок щодо здійснення контролю за операціями банку.

Доводи позивача щодо недотримання положень постанови Правління Національного Банку України №510/БТ від 19.08.2014 року "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо", зокрема, шляхом проведення розрахунків в інший спосіб, ніж це передбачено, судом відхиляються за умови не зазначення конкретних норм матеріального права, які були порушені при виконанні спірного договору у контексті названої постанови.

Також суд зазначає, що відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зокрема, підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 757/59932/16-ц, та які погоджуються з висновками у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.

За висновками суду, оспорюваний Договір застави майнових прав та відступлення права вимоги укладений з додержанням вимог чинного законодавства та направлений на реальне настання правових наслідків.

При цьому, суд звертає увагу на приписи частини першої статті 516 Цивільного кодексу України, згідно яких заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, та факт заміни кредитора у зобов`язанні.

В контексті приписів ст. 516 Цивільного кодексу України суд наголошує на необхідності мотивування позовних вимоги особою, яка не була стороною оспорюваного правочину, в тому числі належного обґрунтування та наведення фактів порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу останньої як підстав для визнання вказаного вище Договору застави недійсним в судовому порядку.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оскаржуваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон» до Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО", Партнерства з обмеженою відповідальністю "ІНЛАНД ТРАНЗІТ" (INLAND TRANSIT LLP), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_1 ; 2. ОСОБА_2 ; 3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним Договору застави та відступлення права вимоги, укладеного між Публічним акціонерним товариством "БАНК КАМБІО" та Партнерством з обмеженою відповідальністю "ІНЛАНД ТРАНЗІТ", датований 11.09.2014 роком, в частині застави права вимоги грошових коштів по Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 року на забезпечення виконання зобов`язань товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄОН" по Генеральній кредитній угоді № 600/02-210 від 15.12.2010 та укладених в її межах кредитних договорів - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 14.02.2020 року.

Суддя А.М. Селівон