ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.004064

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий -суддя Кедик М..В.,

секретар судового засідання Курпіта П.І.,

за участю:

представників позивача Яцук Г.М.,

представник відповідача Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Львівській області, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009691307, № 0009651307, № 0009661307, № 0009671307, № 0009681307.

Ухвалою від 13.08.2019 суддя відкрила провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та призначила підготовче засідання.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 об`єднано справу №1.380.2019.003993 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.09.2019 просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 громадянина ОСОБА_1 , яка оформлена актом від 10.07.2019 №1015/137/3110622659;

- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0009641307 від 12.07.2019 та № Ф-123448-58 від 13.08.2019;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій від 12.07.2019 № 0009631307,

зі справою № 1.380.2019.004064 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень в одне провадження, присвоївши їм № 1.380.2019.004064.

У підготовчому засіданні 23.09.2019 суд на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України замінив відповідача його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області.

У підготовчому засіданні 21.10.2019 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, яка оформлена актом від 10.07.2019 №1015/137/3110622659;

- визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.07.2019 № Ф -0009641307, рішення про застосування штрафних санкцій від 12.07.2019 № 0009631307 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 № Ф-123448-58;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009691307, № 0009651307, № 0009661307, № 0009671307, № 0009681307, податкову вимогу від 30.07.2019 № 121157-58.

Ухвалою від 13.11.2019 продовжений строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою від 11.12.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управлінням ДФС у Львівській області складено акт від 10.07.2019 № 1015/137/311062265 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, та дотримання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018».

Звертає, увагу, що копія наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку і місце її проведення надіслані на адресу позивача 27.06.2019 поштовим відправленням № 7901200623234. Однак, згідно з відомостями з офіційного сайту Укрпошти, поштове відправлення № 7901200623234 фактично отримане адресатом 02.07.2019, тобто після початку проведення перевірки (після 01.07.2019). З огляду на застереження, що містяться у пункті 79.2 статті 79 Податкового Кодексу України, про неможливість проведення перевірки без отримання доказів вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, у ДФС не було правових підстав для проведення перевірки. Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб, тобто до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Згідно з податковою вимогою від 30.07.2019 № 121157-58 виставлено вимогу щодо сплати податкового боргу у розмірі 3 129 792,72 грн, у тому числі: із сплати податку на доходи фізичних осіб 1 029 180,28 грн - основного платежу, 313 247,06 грн - нарахованих штрафних санкцій (штраф), 225 598,51 грн - пеня; військовий збір 93 475,97 грн - основний платіж, 23 368,99 грн - нарахованих штрафних санкцій (штраф); 15 631,14 грн - пеня; податок на додану вартість 990 956,80 грн - основний платіж; 250 629,20 грн нарахованих штрафних санкцій (штраф), 187 704,77 - пеня. Тобто, відповідач виставив вимогу щодо сплати тих же сум, що вказані у податкових повідомленнях-рішеннях Головного управління ДФС у Львівській області від 12.07.2019 № 0009691307, № 0009651307, № 0009661307, № 0009671307, № 0009681307. У зв`язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень, податкова вимога від 30.07.2019 № 121157-58 є відкликана. Однак, відповідно до пп. 60.1.4 п. 60.1 та п. 60.5 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позові, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву від 01.10.2019 (вх. № 35248) та заперечення від 18.10.2019 (вх. № 37907), у яких зазначає, що документальна позапланова перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі оформленого наказом рішення керівника контролюючого органу та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення йому або особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Стверджує, що копія наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та повідомлення про дату початку перевірки надіслані позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 27.06.2019. Отже, податковим органом виконано вимоги Податкового кодексу України щодо належного повідомлення платника податку про початок документальної позапланової невиїзної перевірки.

Звертає увагу, що у зв`язку з оскарженням позивачем податкових повідомлень-рішень від 12.07.2019 № 0009691307, № 0009651307, № 0009661307, № 0009671307, № 0009681307, № 0003641307, № 0009631307 до суду, податкова вимога від 30.07.2019 № 121157-58 виставлена Зробку Р.Д. відкликана.

Також зазначає, що підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснювальних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку. Систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю.

Оскільки сума доходу, отриманого ФОП ОСОБА_1 від реалізації послуг за останні 12 календарних місяців (01.07.2016-30.06.2017), становить 2 050 690,00 грн, то відповідно платнику податків слід було до 10.07.2017 подати у Буську ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області заяву на реєстрацію платником податків на додану вартість за формою 1-ПДВ, однак таку заяву у зазначений термін платник податків не подав, чим порушено п. 183.4 ст. 183 Кодексу. ФОП ОСОБА_1 порушив умови переходу на спрощену систему оподаткування у момент державної реєстрації фізичної особи-підприємця з 25.07.2017, оскільки станом на вказану дату підлягав обов`язковій реєстрації платником ПДВ. Відповідно з 25.07.2017 ФОП ОСОБА_1 міг подати виключно заяву на застосування спрощеної системи оподаткування - єдиного податку виключно на ІІІ групу зі ставкою єдиного податку 3 відсотки доходу та сплатою ПДВ. У свою чергу, недотримання позивачем умов переходу на спрощену систему оподаткування обумовило застосування наслідків передбачених пп. 298.2.3 ст. 298 Податкового кодексу України, в частині обов`язкового застосування режиму загальної системи оподаткування зі сплатою ПДВ, ПДФО та ЄСВ. Платником податків не подано податкову декларацію по податку на додану вартість за серпень - грудень 2017 року та січень - грудень 2018 року, чим порушено пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 202.1 ст. 202, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України. Проведеною перевіркою за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу на 6991351,28 грн. Перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 22 %, встановлено заниження єдиного внеску за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на 276081,08 грн. Перевіркою питань щодо повноти нарахування, утримання до бюджету військового збору від провадження підприємницької діяльності за період з 25.07.2017 року по 31.12.2018 року встановлено порушення пп.1.2, пп. 1.3, пп. 1.5, пп. 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу Податкового кодексу України та донараховано військового збору в сумі 93475,97 грн. Тому, вважає, оскаржені рішення винесені правомірно і підстав для їх скасування немає.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та заперечені, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

26.06.2019 ГУ ДФС у Львівській області винесено наказ № 3919 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 .», згідно з яким вирішено:

- провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.07.2019, тривалістю 3 робочі дні;

- перевірку провести з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

ГУ ДФС у Львівській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, з питань порушених у запереченні від 18.06.2019 (вх. ГУ ДФС у Львівській області від 18.06.2019 № 87562/10), про що 10.07.2019 склало акт № 1015/13-7/3110622659 (далі - акт перевірки).

Згідно з актом перевірки, відповідач встановив порушення позивачем:

- п. 167.1 ст. 167, п. 177.2 ст. 177, пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України в результаті занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 1250948,23 грн, в тому числі за 2016 рік на 19487,00 грн, за 2017 рік на 572050,44 грн, за 2018 рік на 6594110,79 грн;

- пп. 188.1 ст. 188, п. 183.4 ст. 183, пп. 185.1 ст. 185, пп. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму 990956,8 грн;

- п. 181.1 ст. 181, п. 183.4, п. 183.10 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України не подано до контролюючого органу податкові декларації по податку на додану вартість за серпень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, що тягне за собою накладення штрафу;

- пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49, п. 202.1 ст. 202, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України не подано до контролюючого органу податкові декларацій по податку на доходи фізичних осіб за 2017-2018 рр. та несвоєчасне подання декларації за 2016 рік;

- п. 1 ч. 4 ст. 1, п. 2, п. 3, п. 8, п. 9 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 276081,08 грн (3016 рік - 32978 грн, за 2017 рік - 105501,01 грн, за 2018 рік - 137602,08 грн);

- пп. 1.2, пп. 1.3, пп. 1.5, пп. 1-6 п. 16-1 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України донараховано військовий збір в сумі 93475,97 грн, а саме за 2017 рік - 38525,07 грн, за 2018 рік - 549502, 90 грн;

- пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. «а» п. 176,1 ст. 176, п. 177.10 ст .177, пп. 296.1.2 п. 296.1 ст. 296 Податкового кодексу України, неналежне ведення обліку доходів, та вчастині неведення обліку доходів і витрат за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

В акті перевірки податковий орган встановив, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 здійснював протягом 2016-2018 рр. систематичне будівництво та продаж об`єктів нерухомого майна (квартири та нежитлові приміщення) фізичним особам.

Платник податків - фізична особа ОСОБА_1 є забудовником багатоквартирного житлового будинку та згідно з декларацією про готовність до експлуатації об`єкта ЛВ 143163070853 від 02.11.2016 здано в експлуатацію багатоповерховий житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Набуті у власність об`єкти житлової та нежитлової нерухомості ОСОБА_1 продавав фізичним особам шляхом нотаріального посвідчення договорів.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідач виніс:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.07.2019 № Ф-0009641307 у розмірі 276081,08 грн;

- рішення від 12.07.2019 № 0009631307 про застосування штрафних санкцій у розмірі 44759,80 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 № Ф-123448-58 у розмірі 320795,06 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009691307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 1 563 685,29 грн (з них за податковим зобов`язанням 1 250 948,23 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 312 737,06 грн);

- податкове повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009651307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на суму 116844,96 грн (з них за податковим зобов`язанням 93475,97 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 23368,99 грн);

- податкове повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009661307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1238696 грн (з них за податковим зобов`язанням 990956,8 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 247739,2 грн);

- податкове повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009671307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2890,00 грн (з них за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2890,00 грн);

- податкове повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009681307, яким застосовано штрафні санкції у сумі 510 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування;

- податкову вимогу від 30.07.2019 № 121157-58 на суму 3129792,72 грн.

Не погодившись із винесеними рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив їх до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до пп. 78.1.2, пп. 78.1.13 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;

- у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

При цьому, пунктом 78.4 ст. 78 ПК визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.

Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 названого Кодексу, який встановлює, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 1570/7146/12, від 06.03.2018 у справі № 805/2307/17-а, від 05.05.2018 справа № 810/3188/17, від 02.05.2018 справа № 804/3006/17.

У постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 та від 9.02.2016 у справі № 826/5689/13-а визначено наступну правову позицію: "нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої."

Крім того, у постанові від 23.04.2019 у справі № 823/5028/15 Верховний Суд з посиланням на практику Верховного Суду України у справах, предметом позову в яких були вимоги про визнання недійсним та скасування наказів про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платників податків, а в деяких мали місце обставини складання контролюючими органами за наслідками таких перевірок податкових-повідомлень рішень, неодноразово висловлював правову позицію про те, що нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, установлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Незважаючи на визначену у п. 79.3 ст. 79 ПК України необов`язкову присутність платника податків під час проведення документальної невиїзної перевірки, останній має право бути присутнім. З наказом на перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що документальна позапланова невиїзна перевірки проводилась з 01.07.2019 по 03.07.2019.

Згідно з матеріалами справи, повідомлення про проведення перевірки та копію наказу про її проведення скеровані контролюючим органом 27.06.2019 на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням № 7901200623234, що не заперечується сторонами.

Відповідно до відомостей з офіційного сайту Укрпошта такі отримані ОСОБА_1 лише 02.07.2019.

Однак, перевірка, за наслідком якої було прийняті спірні рішення, розпочалася 01.07.2019.

Наведене свідчить, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення, позивач не був ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Доказів отримання позивачем наказу від 26.06.2019 № 3919 та повідомлення про проведення перевірки до початку проведення перевірки відповідач суду не надав.

За аналогічних обставин, викладених у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 у справі № 810/3188/17 та у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 826/14476/17 (№К/9901/62922/18), Верховний Суд дійшов висновку, аналогічно якому суд у даній справі формулює свій висновок про те, що перевірку проведено без дотримання обов`язкових для цього умов, що є підставою для висновку про протиправність проведення перевірки, результати якої встановлено в Акті перевірки, який, враховуючи наведені вище обставини, кваліфікується судом як доказ отриманий з порушенням закону, який в силу вимог ч. 1 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України судом до уваги не береться та, відповідно, не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Тобто, за встановлених судом обставин протиправності проведення перевірки, відсутні правові наслідки такої, що також є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 810/1438/17.

Зважаючи на викладене, в розумінні положень п. 42.4 ст. 42 ПК України суд вважає, що відповідачем не вчинено всіх залежних від нього дій щодо вчасного повідомлення позивача про проведення перевірки, що ненадало практичну можливість позивачу бути обізнаним про проведення такої перевірки.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що, всупереч вимог Податкового кодексу України позивач не був повідомлений про початок проведення щодо нього документальної невиїзної позапланової перевірки, адже не отримав наказ про її проведення завчасно, тобто з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення не був ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку, суд вважає, що були відсутні правові підстави для проведення позапланової перевірки позивача.

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Враховуючи те, що наказ про проведення перевірки та повідомлення про її проведення отримано позивачем після закінчення такої перевірки, що не спростовано відповідачем, суд зазначає, що визнання незаконними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є безумовною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, прийнятими за результатами такої перевірки.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 17.03.2018 у справі № 1570/7146/12, від 06.03.2018 у справі № 805/2307/17-а, від 23.08.2018 у справі №812/1283/17 та від 05.06.2018 у справі № 826/4156/14, висновки яких, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, суд вважає за необхідне надати також оцінку доводам фіскального органу по суті висновків акту перевірки.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Отже, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У той же час суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2статті 55 ГК України громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява № 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява № 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Виходячи із цього суд наголошує на тому, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДПС). Вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

В акті перевірки зафіксовано, що платником податків не подано податкову декларацію по податку на додану вартість за серпень - грудень 2017 року та січень - грудень 2018 року.

Суд встановив, що протягом 2016-2018 рр. платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 реалізовано 27 об`єктів нерухомого майна (квартири, вбудовані торгові приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з матеріалами справи, позивач з 25.07.2017 зареєстрований фізичною-особою підприємцем, видами діяльності якої є: Код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель, 68.10 купівля та продаж власного нерухомого майна.

Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група) з 25.07.2017, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу з реєстру платників єдиного податку.

Відповідно до податкових декларацій платника єдиного податку за період, що перевірявся, позивачем дохід за звітний податковий період, що оподатковується за ставкою 5% за 2017 р. - 3182280,00 грн, 2018 р. - 3667929,00 грн.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2016 - 2018 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

Відповідно до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно з пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п. 172.4 ст.172 ПК України під час час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту "а" пункту 172.5 статті 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов`язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватні нотаріуси, які посвідчували договори купівлі-продажу об`єктів житлової нерухомості, що не заперечується сторонами.

Вказана обставина про сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна вказується в самому акті перевірки від 10.07.2019 № 1015/13-7/3110622659.

Саме в такому порядку здійснювалося визначення та сплата податкових зобов`язань за наслідками оподаткування операцій по продажу позивачем в 2016-2018 роках об`єктів нерухомого майна.

У свою чергу відповідач вважає застосування позивачем такого порядку визначення податкових зобов`язань неправомірним посилаючись на те, що діяльність ОСОБА_1 з продажу нерухомості містить ознаки підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 ПК України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.

Згідно з п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З аналізу наведених вище норм податкового законодавства випливає, що розмір ставки податку та порядок сплати визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, положення статті 177 ПК України застосовуються виключно щодо фізичних осіб-підприємців.

Суд звертає увагу, що усі договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна укладалися позивачем саме як фізичною особою, у зв`язку з чим висновок податкового органу про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2016-2018 роки на загальну суму 1250948,23 грн, в тому числі за 2016 рік на 19487,00 грн, за 2017 рік на 572050,44 грн, за 2018 рік на 6594110,79 грн, є помилковим.

Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об`єкта нерухомого майна діюче законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.

Отже, порушення вимогст. 177 ПК України в діях позивача відсутнє.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009691307, суд зазначає таке.

Нормами п.п. «а» п.176.1 ст.176 ПК України визначено, що платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно з п.179.1 ст.179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. У той же час положеннями п.179.2 ст.179 ПК України передбачено, що відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

Суд встановив, що у 2016 році ОСОБА_1 відповідно до вимог п. 172.2 ст.172 ПК України здійснено сплату податку на доходи з фізичних осіб в розмірі 5%.

Суд вважає, що і обов`язок подавати податкову декларацію, як наслідок - вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу належить фізичним особам-підприємцям, яким позивач не був.

Щодо періоду з 25.07.2017, то матеріали справи містять копію книги обліку доходів (для платників єдиного податку першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість). Зазначена книга ведеться з 26.07.2017 та в ній наявні записи за 2017-2019 роки.

Також позивач подав податкові декларації платника єдиного податку за 2017 рік та 2018 рік.

Указане є свідченням безпідставності відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо порушення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску в загальній сумі 276081,08 грн за період з 01.01.2016-31.12.2018, суд враховує таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(далі - Закон №2464).

Приписами п. 4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону 8 Закону № 2464, яка дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як встановлено в акті перевірки ФОПП ОСОБА_1 занижено суми нарахувань по єдиному соціальному внеску в загальній сумі 276081,08 грн, в тому числі за 2016 р. в сумі 32978,0 грн, за 2017 р. в сумі 105501,0 грн, за 2018 р. в сумі 137602,08 грн.

Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що ФОПП ОСОБА_1 занижено оподатковуваний дохід за період з 01.01.2016-31.12.2018 на загальну суму 6991351,28 грн.

На підставі такого висновку відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 № Ф-123448, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.07.2019 № Ф-0009641307 та рішення від 12.07.2019 № 0009631307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги про сплату боргу та рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 грн за здійснену ним діяльність як фізичної особи-підприємця, обставини якого відображені судом вище.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, суд дійшов висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування вказаних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 009651307, яке прийнято відповідачем у зв`язку з висновком про заниження військового збору, суд зазначає наступне.

З 01.01.2015 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПК України, а саме:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що ФОПП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 занижено нараховану суму доходу з якої утимується військовий збір на суму 6991351,28 грн.

Так, зокрема, податковим органом зауважено про заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 93475,97 грн.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в сумі 6991351,28 грн.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, зокрема, за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 009651307.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до наказу Головного управління ДФС в Львівській області від 26.06.2019 № 3919 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 як фізичної особи платника податків, проте перевірку здійснено стосовно нього як фізичної особи-підприємця та у ході проведення перевірки досліджено документи щодо його підприємницької діяльності.

Між тим прийняті за наслідками такої перевірки рішення винесено щодо ОСОБА_1 як фізичної особи платника податків.

Зазначене не узгоджується з приписами чинного законодавства, в тому числі п. 14.1.139 ч. 1 ст. 14 ПК України, з урахуванням змісту якої платником ПДВ не може бути фізична особа.

Відносно висновків відповідача щодо необхідності позивачу зареєструватися платником податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платниками податку на додану вартість є особи, визначені в п. 180.1 ст. 180 ПК України, до яких, зокрема, відносяться: 1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Положенням п. 181.1 ст. 181 ПК України передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Водночас, відповідно до пп. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом. У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає: а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника. Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла. У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування. Тобто, подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/1513/17.

Оскільки, в даному випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло були оформлені на позивача ОСОБА_1 , то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб згідно договорів купівлі-продажу не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Щодо податкової вимоги від 30.07.2019 № 121157-58 суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 14.1.153 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Пункт 56.1 статті 56 Податкового кодексу України визначив, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, у випадку оскарження в судовому порядку податкового повідомлення-рішення, визначене у такому акті індивідуальної дії податкове зобов`язання, вважається неузгодженим до розгляду справи судом по суті та прийняття відповідного рішення, а тому, зазначене податкове зобов`язання не є податковим боргом.

За змістом пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Тобто, процедура стягнення, яка передбачає надсилання на адресу платника податку податкової вимоги, розпочинається податковим органом у разі несплати визначеної в податковому повідомленні-рішенні узгодженої суми податкових зобов`язань.

Як встановлено судом позивач оскаржив до суду податкові повідомлення-рішення від 12.07.2019 № 0009691307, № 0009651307, № 0009661307, № 0009671307, № 0009681307, які лягли в основу спірної вимоги.

При цьому, листом від 25.09.2019 Буське управління ГУ ДПС у Львівській області повідомило, що податкова вимога від 30.07.2019 № 121157-58 відкликана 29.08.2019 у зв`язку з погашенням боргу.

Відповідач вважає, що податковий орган не допустив порушення прав позивача.

Відповідно до пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Як зазначено вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність податкових повідомлень-рішень від 12.07.2019 № 0009691307, № 0009651307, № 0009661307, № 0009671307, № 0009681307, на підставі якого утворився податковий борг, - відповідно податкова вимога від 30.07.2019 № 121157-58 на загальну суму 3129792,72 грн є протиправною і підлягає скасуванню.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, яка оформлена актом від 10.07.2019 №1015/137/ НОМЕР_1 .

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.07.2019 № Ф -0009641307.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області про застосування штрафних санкцій від 12.07.2019 № 0009631307

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 № Ф-123448-58.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 12.07.2019 № 0009691307, № 0009651307, № 0009661307, № 0009671307, № 0009681307.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Львівській від 30.07.2019 № 121157-58.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 29022,80 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кедик М.В.