ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №640/1007/19

адміністративне провадження №К/9901/33860/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу №640/1007/19

за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Кучми А.Ю., суддів: Бєлової Л.В., Лічевецького І.О.),

у с т а н о в и в :

І. Суть спору:

1. У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач) в якому просила визнати протиправним та скасувати пункт 1 та 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 2623 від 16.11.2018 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області».

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що спірні пункти рішення відповідача є протиправними, оскільки перевірка поданої позивачем декларації, недостовірні висновки якої стали підставою для прийняття відповідного рішення (спірних пунктів 1 та 5), проведена відповідачем з порушенням вимог антикорупційного законодавства, принципів рівності та гарантування прав і законних інтересів суб`єктів декларування, об`єктивності, неупередженості та безсторонності, отже такі пункти рішення підлягають скасуванню.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суду першої інстанції виходив з того, що фактично, спірне рішення відповідача № 2623 від 16.11.2018 не порушує прав та інтересів позивача шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення необґрунтованих обов`язків, а також не породжує для позивача будь-яких негативних наслідків, у тому числі у вигляді притягнення до відповідальності (адміністративної чи кримінальної), а навпаки створює для позивача можливість подати декларацію за 2015 рік з достовірними відомостями, зважаючи на допущенні позивачем помилки при її заповнені (покладені в основу прийняття спірного рішення), факт яких підтверджено під час судового розгляду, окрім єдиного висновку відповідача щодо необхідності зазначення позивачем у декларації за 2015 рік відомостей про земельну ділянку площею 7 м2, розташовану за адресою: вул. Челюскінців, 188, м. Донецьк, кадастровий номер 1410136300:00:003:0029, що перебуває у суб`єкта декларування на праві користування (оренди).

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2019 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

5.1. Визнано протиправним та скасовано рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 2623 від 16.11.2018 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області».

6. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 прийнято, однак поза межами строків, передбачених для проведення такої перевірки позивача.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

7. Відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

8. У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що посилання суду апеляційної інстанції стосовно порушення Національним агентством вимог пункту 14 розділу ІІІ Порядку щодо строків проведення перевірки декларації позивача за 2015 рік є безпідставними, оскільки Національним агентством вимоги Закону та Порядку, на які посилається позивач, порушені не були. Національне агентство вважає правомірними та об`єктивними висновки суду першої інстанції про те, що фактично, спірне рішення відповідача № 2623 від 16.11.2018 не порушує прав та інтересів позивача шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення необґрунтованих обов`язків, а також не породжує для позивача будь-яких негативних наслідків.

9. Позивач надала заперечення на касаційну скаргу, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

10. ОСОБА_1 подала до Національного агентства щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік.

11. Рішенням Національного агентства № 230 від 16.06.2017 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 рік» доручено члену Національного агентства - заступнику Голови Радецькому Руслану Станіславовичу провести повну перевірку декларацій позивача за 2015 та 2016 роки.

12. Рішенням Національного агентства № 560 від 21.08.2017 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 » продовжено строк проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , з 16.08.2017 на 30 календарних днів, у зв`язку з тим, що до Національного агентства не надійшли пояснення від суб`єкта декларування, відповіді та інформація по суті, необхідні для проведення такої перевірки упродовж 60 календарних днів згідно з абзацом першим п. 14 розділу ІІІ Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства № 56 від 10.02.2017, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за № 201/30069.

13. 29.08.2017 на вимоги працівників Національного агентства, позивачем надано письмові пояснення по декларації за 2015 рік та на їх підтвердження відповідні документи.

14. Рішенням Національного агентства № 2623 від 16.11.2018 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області» вирішено:

1. суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості про об`єкт нерухомого майна, який на будь-якому праві використовується членом сім`ї (дочкою) для проживання станом на кінець звітного періоду, об`єкт нерухомого майна, що перебуває у нього на праві користування (оренди), загальну площу та реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, що належить йому на праві власності, розмір отриманого/нарахованого ним доходу, чим не дотримано вимоги пунктів 2 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суб`єкт декларування подав недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму меншу 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 172-6 КУпАП та статті 366-1 КК України, не встановлено.

5. Доручено уповноваженій особі - головному спеціалісту відділу проведення певних перевірок Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя ОСОБА_2 повідомити суб`єкта декларування ОСОБА_1 про прийняте рішення та вжити заходів для створення в Єдииному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік з достовірними відомостями.

15. ОСОБА_1 вважаючи п. 1 та п. 5 рішення Національного агентства протиправними, звернулась з до суду з вказаним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

18. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

19. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

20. Відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Законом України від 14.10.2014 №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон №1700) та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

21. Відповідно до статті 1 Закону №1700 члени сім`ї - це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

22. Положеннями п.п. "е" п.1 ч.1 ст.3 Закону №1700 передбачено, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.

23. Згідно із ч.1 ст.45 Закону №1700 особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

24. Відповідно до ч.1 ст.46 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у декларації зазначаються відомості про:

1) прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (серія та номер паспорта громадянина України, якщо особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган центрального органу виконавчої влади, відповідальний за формування державної податкової політики, і має про це відмітку у паспорті громадянина України) суб`єкта декларування та членів його сім`ї, зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб`єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб`єкта декларування.

2) об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування; б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

2-1) об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які: а) належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України; б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права; в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб`єкта декларування або членів його сім`ї. Такі відомості включають: а) інформацію про місцезнаходження об`єкта; б) інформацію про власника або користувача земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво об`єкта; в) якщо об`єкт перебуває у спільній власності - про всіх його співвласників зазначаються відомості, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

3) цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування; б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості; в) у разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Примітка. Декларування цінного рухомого майна, зазначеного у цьому пункті (крім транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів), права на яке набуті до подання суб`єктом декларування першої декларації відповідно до вимог цього Закону, здійснюється з обов`язковим зазначенням інформації про набуття такого майна до початку періоду здійснення діяльності із виконання функцій держави або місцевого самоврядування або у такий період. При цьому зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов`язковим;

4) цінні папери, у тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, із відображенням відомостей стосовно виду цінного папера, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів. У разі якщо цінні папери передані в управління іншій особі, щодо цієї особи також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

5) інші корпоративні права, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, із зазначенням найменування кожного суб`єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні;

5-1) юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї". Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";

6) нематеріальні активи, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, у тому числі об`єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них;

7) отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;

8) наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;

9) фінансові зобов`язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов`язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов`язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов`язань включають дані про вид зобов`язання, його розмір, валюту зобов`язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов`язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та дату виникнення зобов`язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов`язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. У разі якщо розмір зобов`язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов`язання. У разі якщо предметом правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання є нерухоме або рухоме майно, в декларації зазначаються вид майна, його місцезнаходження, вартість та інформація про власника майна відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо засобом забезпечення отриманого зобов`язання є порука, в декларації має бути вказано інформацію про поручителя, зазначену у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

10) видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб`єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов`язання, які зазначені у пунктах 2-9 частини першої цієї статті. Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет. На письмовий запит Національного агентства суб`єкт декларування надає інформацію щодо найменування контрагента;

11) посаду чи роботу, що виконується або виконувалася за сумісництвом: дані про займану посаду чи роботу (оплачувану чи ні), що виконується за договором (контрактом), найменування юридичної чи фізичної особи, в якій (яких) особа працює або працювала за сумісництвом, із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи із зазначенням її реєстраційного номера облікової картки платника податків;

12) входження суб`єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об`єднань, благодійних організацій, саморегулівних чи самоврядних професійних об`єднань, членство в таких об`єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об`єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

25. Положеннями частини 2-7 статті 46 Закону №1700 передбачено, що відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, знаходиться об`єкт декларування на території України чи за її межами.

У декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

Відомості, передбачені цією частиною, не зазначаються в декларації, якщо відповідні об`єкти належать на праві власності юридичній особі, зазначеній у пункті 5-1 частини першої цієї статті, та їх головним призначенням є використання у господарській діяльності такої юридичної особи (промислове обладнання, спеціальна техніка тощо).

Положення цієї частини застосовуються під час подання декларації службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб`єктами декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 цього Закону.

Відомості, передбачені пунктом 10 частини першої цієї статті, не зазначаються у деклараціях осіб, які претендують на зайняття посади, зазначеної у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, а також у деклараціях, що подаються відповідно до абзаців другого і третього частини третьої статті 45 цього Закону.

Відображення доходів і видатків суб`єктів декларування здійснюється у грошовій одиниці України.

Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, передбачених частиною першою цієї статті, зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої грошової оцінки.

Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Доходи/видатки, одержані/здійснені в іноземній валюті, з метою відображення у декларації перераховуються в грошовій одиниці України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату одержання доходів/здійснення видатків. Щодо доходів/видатків, одержаних/здійснених за кордоном, зазначається держава, в якій їх було одержано/здійснено.

У разі відмови члена сім`ї суб`єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб`єкт декларування зобов`язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім`ї, визначену пунктами 1-12 частини першої цієї статті.

26. Згідно із частини 4 статті45 Закону №1700 упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

27. Відповідно до статті 48 Закону №1700 Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.

28. Згідно зі статті 50 Закону №1700 повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них не відповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

При цьому, приміткою даної статті передбачено, що під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, в тому числі, прокурори.

29. Відповідно до частини 2 статті 50 Закону №1700 у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

30. Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону України "Про запобігання корупції" визначений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за № 201/30069 (далі - Порядок №56).

31. Положеннями розділу III Порядку №56 передбачено порядок проведення повної перевірки декларацій.

32. Приписами пунктів 1, 5 та 6 розділу III Порядку №56 встановлено, що повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.

Національне агентство при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком.

Повна перевірка декларації передбачає такі дії:

1) прийняття Рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу;

4) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;

5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

33. Відповідно до пунктів 14 та 15 розділу III Порядку №56 Повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань; 2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.

Перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.

У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).

Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.

34. Згідно із пунктами 1, 3-5 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).

Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб`єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.

VI. Позиція Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

35. Колегія суддів перевірячи рішення судів першої та апеляційної інстанції та обґрунтованість висновків відповідача, зазначає наступне.

36. Судами встановлено, що спір у даній справі виник у зв`язку з проведенням перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої

ОСОБА_1 37 . З аналізу вищенаведених нормативних актів убачається, що відповідно до пункту 2 розділу III Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки.

38. При цьому, пунктом 14 цього розділу передбачено, що Повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки. У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.

39. Відтак, повна перевірка декларацій повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів.

40. Колегія суддів зазначає, що системний аналіз пункту 6 розділу III Порядку № 56 дає підстави для висновку, що повна перевірка декларацій розпочинається рішенням про її проведення і закінчується рішенням про результати перевірки. 39. Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком № 56 строку законодавством не передбачено.

41. Отже, колегія судів Верховного Суду вважає помилковою позицію Національного агентства з питань запобігання корупції про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації та зазначає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

42. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

43. Крім цього, в контексті наведеного Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на статтю 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право особи на справедливий суд.

44. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04, Суд дійшов висновку, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав».

45. Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що зазначена стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

46. Крім цього, цей принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

47. Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке:

«Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.

Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ««Дія-97» проти України», заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];»

48. Отже, колегія суддів наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

49. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

50. Тому доводи Національного агентства щодо необмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») компетенції на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги. Національне агентство створюється відповідно до Закону № 1700-VII і зобов`язано діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, про що зазначено у ч. 2 ст. 19 Конституції України.

51. Так, проведення перевірки відповідно до статей 48 та 50 Закону № 1700-VII визначено Порядком № 56. Згідно з цим порядком Національне агентство у особі відповідних структурних підрозділів за своїми обов`язками, які передбачені Законом № 1700-VII та Порядком № 56, повинне здійснювати контроль та повну перевірку декларації особи згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною у ньому.

52. Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

53. Визначена цим Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

54. Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у п.3 розділу І Порядку №56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.

55. Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

56. Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

57. Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

58. Отже, позивач, з урахуванням положень Закону № 1700-VII та Порядку № 56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

59. Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та у справі №640/1221/19 від 07 листопада 2019 року.

60. Зважаючи на те, що оскаржуване рішення НАЗК «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015, поданої ОСОБА_1 , суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області» прийняті лише 16 листопада 2018 року, тобто лише на 520 день з дня прийняття рішення про проведення повної перевірки, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56.

61. Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

62. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування спірних рішень НАЗК.

63. Оцінюючи решту доводів касаційної скарги, Суд виходить з того, що вони не впливають на правильність оцінки спірних правовідносин, що склалися в межах розгляду цієї справи щодо оскаржуваних рішень, та не піддають сумнівам правильності висновків суду апеляційної інстанції наданої Судом вище оцінки.

64. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

65. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Ruiz Torija v.Spain серія A. 303-A; п. 29).

66. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

67. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог.

68. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

70. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

71. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

VII. Судові витрати

72. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

73. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко