ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №810/1724/18

адміністративне провадження №К/9901/30856/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Калашнікової О.В., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 810/1724/18

за позовом ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелеус» про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року (головуючий суддя: Брагіна О.Є.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Кузьменко В.В., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.)

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелеус», у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неоприлюднення порядку денного 17 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 грудня 2016 року; проектів рішень, винесених на 17 сесію 7 скликання; рішень, прийнятих на 17 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 грудня 2016 року, а також бездіяльність, яка виявилась у невиконанні у встановлені законом спосіб, порядок та строки обов`язку інформування через засоби масової інформації мешканців с. Віта-Поштова про план перспективного розвитку територій і населених пунктів розміщення важливих містобудівних об`єктів - багатоквартирних житлових будинків.

1.2. Також просив визнати протиправним та скасувати рішення № 17-72 від 22 грудня 2016 року «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки ТОВ «Мелеус».

1.3. В обґрунтування позовних вимог вказував, що, на його думку, відповідач у своїй діяльності порушує статтю 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтю 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року, провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелеус» у частині визнання протиправним та скасування рішення № 17-72 від 22 грудня 2016 року «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки ТОВ «Мелеус» закрито.

3. Закриваючи провадження в цій частині суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позов у частині оскарження прийнятого відповідачем рішення не має визначених Кодексом адміністративного судочинства України ознак адміністративного позову.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та передати справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди, на його думку, залишили поза увагою той факт, що спірне рішення відповідача поряд з внесенням змін до договору оренди землі, укладеного з третьою особою в справі, містить вирішення питання про надання дозволу на виготовлення детального плану території, а також ним уповноважено сільського голову укласти з ТОВ «МЕЛЕУС» додаткову угоду про внесення змін до цього договору, зобов`язано це товариство здійснити реєстрацію укладеної додаткової угоди після її підписання, надано товариству дозвіл на виготовлення детального плану території на орендованій земельній ділянці, провести громадські слухання щодо розробленого детального плану території, погодити його та надати на затвердження.

6. Зазначив, що він вважає цю обставину такою, що свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій частині його позовних вимог.

7. Вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 559/827/16-а.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

8. 14 жовтня 2006 року між Віто-Поштовою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області та ТОВ «МЕЛЕУС» укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської нотаріальної контори Дудкіною Н.В. 14 жовтня 2006 року, зареєстрований в реєстрі за №1-3784, щодо якого здійснена державна реєстрація прав на землю та нерухоме майно 22 грудня 2006 року за №040632900258.

9. Згідно даних інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 119444662 та № 119447265 від 03 квітня 2018 року, договором оренди передбачена передача в оренду підприємству ТОВ «МЕЛЕУС» двох земельних ділянок, а саме: земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 3222481201:01:010:0057, розташованої у с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області; земельної ділянки площею 2,5 га, кадастровий номер 3222481201:01:012:0020, розташованої у с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області. Цільове призначення земельних ділянок, відповідно до вказаних довідок, - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

10. Рішенням 17 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №17-72 від 22 грудня 2016 року «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ «МЕЛЕУС», передбачено внесення змін до договору оренди, зокрема підпунктом 1.1. рішення передбачено внесення змін до пункту 1.2. договору оренди, шляхом викладення цього пункту у новій редакції: «Зазначена земельна ділянка надається в оренду із земель запасу Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області під розміщення житлової багатоповерхової забудови в с. Віта-Поштова по обидві сторони автомагістралі Київ-Одеса»; пунктом 4 рішення підприємству ТОВ «МЕЛЕУС» надано дозвіл на виготовлення детального плану території на орендованій земельній ділянці для розміщення житлової багатоповерхової забудови у відповідності до вимог чинного законодавства, провести громадські слухання щодо розробленого детального плану території, погодити його у відповідних органах та надати його на затвердження до Віто-Поштової сільської ради.

11. Позивач, вважаючи, що відповідач прийнятим рішенням порушив його права як члена територіальної громади, який має право участі у місцевому самоврядуванні та бути проінформованому про значимі події місцевого значення, що впливають безпосередньо на життя місцевої громади.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

13. За визначенням термінів та понять, наданими у пункті 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

14. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено перелік справ адміністративної юрисдикції, за яким це справи, у яких наявний публічно-правовий спір, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

15. Процесуальним законом надано визначення поняття суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

VI. Позиція Верховного Суду

16. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

17. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що відповідачем прийнято рішення № 17-72 від 22 грудня 2016 року «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки ТОВ «Мелеус».

19. Виходячи зі змісту та характеру предмету спору в частині прийняття відповідачем вказаного рішення, суди дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження в справі в частині його оскарження.

20. Надаючи правову оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій щодо вказаного висновку, Верховний Суд виходить з такого.

21. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

22. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

23. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено перелік справ адміністративної юрисдикції, за яким це справи, у яких наявний публічно-правовий спір, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

24. Кодексом адміністративного судочинства України надано визначення поняття «суб`єкт владних повноважень» та встановлено, що це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті Кодексу адміністративного судочинства України).

25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

26. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

27. За правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові, ухваленій в справі № 552/9255/15-а, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

28. Приватно-правовий спір завжди пов`язаний з наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

29. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

30. Предметом спору даної справи є рішення органу місцевого самоврядування про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині порядку її використання.

31. Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України, одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

32. Велика Палата Верховного Суду у справі №552/9255/15-а дійшла висновку, що «орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб`єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював».

33. Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-345а13, і Велика Палата Верховного Суду не вбачала правових підстав відступати від неї.

34. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог фізичної особи про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеним на підставі рішення органу місцевого самоврядування, помилково зазначив, що в цій частині спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства без врахування суб`єктного складу правовідносин, оскільки спір виник між фізичною особою, органом місцевого самоврядування та юридичною особою». За таких підстав Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «цей спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства».

35. Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

36. В порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

37. Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

38. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 16 статті 5 Цивільного кодексу України, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

39. Аналіз зазначених норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а стосується захисту приватних інтересів позивача шляхом припинення та/або зміни цивільних прав і обов`язків іншої особи, що унеможливлює оцінку відносин сторін у цій справі як таких, що ґрунтуються на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої.

40. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що справа в частині позовних вимог щодо оскарження вказаного рішення відповідача щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки не має визначених Кодексом адміністративного судочинства України ознак адміністративного позову, а тому наявні підстави для закриття провадження в справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу.

41. Верховний Суд відхиляє доводи позивача про порушення судами норм процесуального права з посиланням на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 559/827/16-а, оскільки у вказаному судовому рішенні висловлено думку щодо регулювання правових відносин, які не є тотожними зі спором, що розглядається, а саме: справа № 559/827/16-а стосувалась визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у наданні земельної ділянки у власність, в той час як в справі, рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, оскаржується рішення органу місцевого самоврядування щодо внесення змін до договору оренди.

42. Таким чином, Верховний Суд вважає правильними та обгрунтованими, такими, що відповідають критерію доведення «поза розумним сумнівом» в розумінні висновків Європейського суду з прав людини, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в справі у вказаній частині.

43. Доводи касаційної скарги таких висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених обставин справи.

44. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів у цій справі в цій частині є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

45. Однак, Верховний Суд зауважує, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу та не надали належної оцінки тій обставині, що вказаним рішенням відповідача не лише внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, цим рішенням також уповноважено сільського голову укласти з ТОВ «МЕЛЕУС» додаткову угоду про внесення змін до цього договору, зобов`язано це товариство здійснити реєстрацію укладеної додаткової угоди після її підписання, надано товариству дозвіл на виготовлення детального плану території на орендованій земельній ділянці, провести громадські слухання щодо розробленого детального плану території, погодити його та надати на затвердження.

46. Щодо вказаних питань, які, крім дослідженого питання внесення змін до договору оренди земельної ділянки, також були вирішені спірним рішенням № 17-72, суди не надали оцінку щодо того чи відносяться вони до спору, який має ознаки адміністративного та чи може рішення № 17-72 в цій частині оскаржуватись за правилами адміністративного судочинства.

47. Оскільки суди попередніх інстанцій не надали правову оцінку щодо вказаних обставин, Верховний Суд констатує порушення ними норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

48. Водночас, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні.

49. Відповідно до частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

50. Згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь в справі, або з власної ініціативи.

51. Приписами частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

52. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

53. У свою чергу, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

54. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

55. Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в цій частині з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для встановлення вказаних фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

56. В іншій частині судові рішення, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року задовольнити частково.

2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у цій справі скасувати в частині закриття провадження в справі щодо визнання протиправним та скасування рішення № 17-72 від 22 грудня 2016 року «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки ТОВ «Мелеус» в частині уповноваження сільського голови укласти з ТОВ «МЕЛЕУС» додаткову угоду про внесення змін до цього договору, зобов`язання цього товариства здійснити реєстрацію укладеної додаткової угоди після її підписання, надання товариству дозволу на виготовлення детального плану території на орендованій земельній ділянці, провести громадські слухання щодо розробленого детального плану території, погодити його та надати на затвердження, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року щодо закриття провадження в справі в частині визнання протиправним та скасування рішення № 17-72 від 22 грудня 2016 року «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки ТОВ «Мелеус» щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді О. В. Калашнікова

С.А. Уханенко