ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №826/1554/16

адміністративне провадження №К/9901/14150/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., Шурка О.І. у справі № 826/1554/16 за позовом Київської міської ради до державного реєстратора реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чекригіна О.В., Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Державна архітектурно-будівельна інспекція України, ОСОБА_1 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Київська міська рада (надалі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві від 27.02.2014 № 11252978 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого вносено запис №4813974 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (далі - оскаржуване рішення).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року визнано протиправним та скасовано рішення від 27.02.2014 № 11252978 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2018 скасовано, провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна архітектурно-будівельна інспекція України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідачем по справі вчинено дії з реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна з порушенням норм законодавства, оскільки третя особа - ОСОБА_1 не володіла достатніми та необхідними документами для реєстрації за нею права власності на об`єкт нерухомого майна.

Також вказано, що предметом доказування в цій справі є обставини, що підтверджують законність чи незаконність прийнятого відповідачем рішення, яке за своєю юридичною природою, в силу приписів норм Кодексу адміністративного судочинства України, є саме рішенням суб`єкта владних повноважень та повинно прийматись в порядку, на підставі та у спосіб, що визначені законодавством України. Отже, на думку заявника касаційної скарги, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У поданих відзивах Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська рада та ОСОБА_3 просять касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2019 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданому відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2019 - без змін.

ОСОБА_1 подала до суду клопотання, в якому, за наявності підстав, визначених у п. 3 ч. 1 ст. 339 КАС України, просила постановити ухвалу про закриття касаційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У ході розгляд справи судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чекригіна О.В. від 27.02.2014 № 11252978 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення під магазин загальною площею 348,9 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Вважаючи рішення державного реєстратора протиправним та таким, що підлягає скасуванню, Київська міська рада звернулась до суду першої інстанції з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано відповідачу документу, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку та надано нечинний документ, що підтверджує готовність об`єкту до експлуатації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини пов`язані з оспоренням реєстрації вже набутого права власності на об`єкт нерухомого майна третьою особою ( ОСОБА_1 ) та мають розглядатись за правилами ЦПК України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, і господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.

Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та інших.

Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно спрямоване на захист прав позивача щодо володіння земельною ділянкою, від їх порушення іншими особами, за якими зареєстроване право на нерухоме майно, яке розташоване на такій ділянці.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття особами права оренди земельної ділянки і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів також вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухоме майно не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку стосовного того, що спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження по справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 328 КАС України визначено, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. У разі відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 339 КАС України визначено, що після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що п. 3 ч. 1 ст. 339 КАС України підлягає застосуванню стосовно осіб, визначених ч. 6 ст. 328 КАС України, а саме, щодо осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, виступала третьою особою у справі без самостійних вимог щодо предмету спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що п. 3 ч. 1 ст. 339 КАС України не підлягає застосуванню щодо Державної архітектурно-будівельної інспекції України, яка виступає по справі третьою особою без самостійних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук