КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 760/9296/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Лазаренко В. В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/826/2020 Головуючий: Гаращенко Д. Р.

16 січня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

Головуючого судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторське агентство «ПАКТУМ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 рокуПублічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі ПАТ «ВТБ Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , який згідно з даними відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві змінив прізвище на ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 88 264,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 11.12.2013 між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №R53100500003B за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 40000,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит в термін до 11.12.2016 р. та сплатити відсотки за його користуванням у розмірі 10,00% річних або в іншому розмірі передбаченому договором.

Оскільки зобов`язання по вказаному кредитному договору відповідачем не виконувались, позивач просив стягнути з відповідача загальну суму заборгованості станом на 21.04.2015 року у розмірі 88 264.69 грн. яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 23 638,74 грн.; простроченої заборгованості за кредитом - 15376,99 грн.; 3% річних - 274,39 грн.; інфляційних втрат - 345,89 грн.; поточної заборгованості за процентами - 116,40 грн.; простроченої заборгованості за процентами - 4857,45 грн.; 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення процентів - 88,47 грн.; інфляційних втрат по процентам - 110,75 грн.; борг по комісії за обслуговування кредиту - 21381,88 грн; пеня за кредитним договором - 22 073,73 грн.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27.08.2015 позов Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі ПАТ «ВТБ Банк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 11.12.2013 №R53100500003B в розмірі 88 264,69 грн., судовий збір у розмірі 882,65 грн.

02.01.2019 на адресу Солом`янського районного суду м. Києва від адвоката Федорова О.А. представника відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27.09.2019 року заяву адвоката Федорова О.А. залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В скарзі зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин і докази на які він посилається мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Апелянт зазначив, що під час звернення з позовом до суду і до ухвалення рішення ОСОБА_2 був призваний при частковій мобілізації на військову службу Збройних сил України та проходив військову службу в зоні АТО.

Також зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» апелянт звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій та інвалід другої групи.

Апелянт не згоден з рішенням суду в частині нарахування комісії та стягнення сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг комісійну винагороду за управління кредитом в розмірі 1,69 % від початкової суми кредиту та в частині стягнення судового збору.

Вважає незаконним встановлений банком обов`язок боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту.

Апелянт посилався на те, що рішенням суду першої інстанції з нього стягнуто борг по комісії за обслуговування кредиту - 21 381,88 грн., відповідно до п. 4.2 кредитного договору.

Вважає, що банк надав кредит на споживчі цілі, тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого продавець не повинен включати у договори із споживачем несправедливі умови.

Зазначив, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Апелянт зазначив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може свідчити про наявність заборгованості, так як не є належним доказом в розумінні ст. 77 ЦПК України на підтвердження розміру заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.12.2013 року між ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено кредитний договір №R53100500003B.

Згідно із кредитним договором ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 40000,00 грн., на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення до 11.12.2016 року та сплатою відсотків за його користуванням у розмірі 10,00% річних.

ОСОБА_2 зобов`язався повернути банку кредит у сумі та строки, згідно з умовами кредитного договору, сплатити проценти за його використання.

Згідно п. 4.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплачувати щомісячно, відповідно до графіка повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг комісійну винагороду за управління кредитом у розмірі 1,69% від початкової суми кредиту.

В пункті п. 4.4 кредитного договору сторони погодили, що порядок повернення кредиту, нарахування та сплати процентів, комісії визначається договором, а також Правилами споживчого кредитування фізичних осіб у ПАТ «ВТБ Банк».

За змістом пункту 4.5 кредитного договору повернення кредиту, сплата процентів, комісії та інших платежів здійснюється позичальником шляхом зарахування коштів на транзитний рахунок № НОМЕР_1 у відділенні «Кредитний центр «Голосієво» ПАТ «ВТБ Банк».

Згідно п. 5.1 передбачено відповідальність позичальника у разі порушення зобов`язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами договору у виді пені за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов`язань за кожен день порушення виконання зобов`язань, включаючи день списання пені з рахунків, які відкриті позичальнику у банку.

Встановлено, що зобов`язання з повернення кредиту та сплатити процентів ОСОБА_2 належним чином не виконуються.

Станом на 21.04.2015 року заборгованість відповідача згідно наданого позивачем розрахунку складає 88 264,69 грн., в тому числі: сума заборгованості за кредитом - 23638,74 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 15376,99 грн.; 3% річних, нараховані у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення кредиту - 274,39 грн.; інфляційні втрати по кредиту - 345,89 грн.; поточна заборгованість за процентами - 116,40 грн.; прострочена заборгованість за процентами - 4857,45 грн.; 3% річних, нараховані у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення процентів - 88,47 грн.; інфляційні втрати по процентам - 110,75 грн.; борг по комісії за обслуговування кредиту - 21381,88 грн.; пеня за кредитним договором - 22073,73 грн.

Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що зобов`язання відповідачем щодо повернення кредиту не виконуються, а вимоги позивача про повернення решти суми позики, сплати процентів, штрафних санкцій та комісії відповідають вимогам закону.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень статей 526, 530, 610, ч.1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦПК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму.

Для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту.

Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

В рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011, встановлено, що положення Закону, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою.

В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Колегія суддів встановила, що відповідно до п. 4.2. укладеного договору позичальник зобов`язується сплачувати щомісячно, відповідно до Графіка повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг комісійну винагороду за управління кредитом у розмірі 1,69% від початкової суми кредиту (а.с.12).

Відповідно до п.1.3 графіка повернення кредиту і сплати процентів за розрахунок вартості супутніх послуг встановлено обов`язковий платіж 1.69%, що сплачується щомісячно окремим розрахунковим документом впродовж строку кредитування (а.с.15).

Колегія суддів досліджуючи зазначений графік встановила, що за текстом кредитного договору не можливо визначити послуги за які позичальник повинен сплачувати щомісячну комісію у розмірі 1.69%.

Відповідно до розрахунку орієнтованої сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, сума, що підлягала сплаті за управління кредитом становить 676,00 грн. (а.с.17).

Колегія суддів дослідивши кожен доказ наданий позивачам окремо та в їх сукупності прийшла до висновку, що умови договору передбачені п. 4.2 є несправедливими, а сплата процентів справляється за послуги, які банк вчиняє на власну користь.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного суду України викладеними в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1748цс16.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та правові висновки Верховного суду України до уваги не взяв та дійшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту у розмірі 21 381,88 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України встановлено, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Статтю 14 доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 1275-VII від 20.05.2014) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Колегія суддів встановила, що ОСОБА_2 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується Посвідченням серії НОМЕР_5 від 30 липня 2015 року, має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів військової служби, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 від 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 , та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни згідно з посвідченням серії НОМЕР_7 інваліда 2 групи (а.с. 63).

Судом першої інстанції не прийнято до уваги зазначені обставини, як під час судового розгляду та і під час розгляду заяви відповідача про перегляд заочного рішення, що призвело до порушення прав відповідача, та відповідних норм матеріального права.

Також колегія суддів погоджується з апелянтом стосовно застосування вимог ч. 1 ст. 288 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції ухвалюючи заочне рішення, не виконав вимоги процесуального закону та не повідомив відповідача належним чином про час місце та дату розгляду справи по суті.

Колегія суддів вважає, що заочне рішення підлягає скасуванню, оскільки при апеляційному розгляді встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин і докази на які він посилається мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Станом на час ухвалення заочного рішення, надання пільг зі сплати судового збору учасникам бойових дій, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», було унормовано ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за змістом якої такі пільги надавалися у випадках, коли спір виник з відносин, що врегульовані безпосередньо цим Законом.

Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій під час звернення їх до суду, у зв`язку з порушенням будь-яких їхніх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 судового збору.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23 638,74 грн.

Дослідивши усі наявні матеріали справи колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги повністю неповно з`ясував обставини справи, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року скасувати, та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , індифікаційний код НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторське агентство «ПАКТУМ» (рахунок отримувача НОМЕР_8, код отримувача 41780855, банк АТ «Райффайзен Банк Аваль», код банку отримувача 380805, 03058, м. Київ, вул. Леваневського, 9 ,кв. 137) заборгованість за кредитом у сумі 23 638 (двадцять три тисячі шістсот тридцять вісім) гривень, 74 коп.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає

Головуючий Д. Р. Гаращенко

Судді Т. О. Невідома

А. А. Пікуль