ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2020 року

Сєвєродонецьк

Справа № 360/251/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії;

- зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії з березня 2016 року, а також здійснити виплату ОСОБА_2 усієї суми пенсійної заборгованості за період з березня 2016 року по січень 2020 року включно однією сумою.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач стала на облік відповідача, де перебуває по теперішній час.

З 01 липня 2018 року по сьогоднішній день нарахування та виплата пенсії не відбувається.

Листом № 6898/02.1-09 від 29 листопада 2019 року відповідач повідомив, що з 01 березня 2016 року по сьогоднішній день нарахування та виплата пенсії припинено на підставі призупинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з необхідністю перевірки наявності підстав для подальшої виплати пенсії на території, підконтрольній українській владі.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та практику Європейського суду з прав людини, позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною.

24 січня 2020 до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) відповідач надав відзив на позов (арк. спр. 37-43), в якому зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні в якості внутрішньо переміщеної особи з липня 2015 року, отримує пенсію за віком з 01 серпня 2014 року.

До управління позивачем надано копію довідки Управління соціального захисту населення Марківської РДА від 16 січня 2015 року за №925018580. Позивач взятий на облік в УСЗН як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1 .

На час звернення позивача із даним позовом постановою Кабінету Міністрів України був чітко визначений порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам - такі виплати здійснюються через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Але з січня 2020 року Постановою правління Національного банку України від 28 грудня 2018 року № 162 «Про запровадження міжнародних номерів банківських рахунків в Україні» впроваджено нові банківські реквізити для зарахування пенсійних виплат в тому числі. Відомості про банківський рахунок позивачем до управління не надано.

Позивач отримувала пенсію по 29 лютого 2016 року щомісячно на розрахунковий рахунок Ощадбанку України.

На основну відомість липня 2015 року пенсіонеру нараховано та виплачено заборгованість з серпня 2014 року по липень 2015 року в сумі 35872,20 грн.

Заборгованість по виплаті пенсії у позивача відсутня, у зв`язку з тим, що до управління за поновленням та/або з будь-яких інших питань позивач особисто до теперішнього часу не звертався.

На даний час окремий порядок з даного питання не прийнятий.

З урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №788, до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Постановою правління Пенсійного фонду України від 13 грудня 2018 року № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсії у 2019 році» встановлено, що з 01 січня 2019 року фінансування пенсійних виплат здійснюється відповідними головними управліннями Пенсійного фонду України в областях.

Починаючи з 01 січня 2019 року управління не має діючих договорів з ПАТ «Укрпошта» та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки одержувачів. Кошторисом видатків управління на 2019 рік не передбачено бюджетних асигнувань (коштів) на здійснення будь-яких пенсійних або пов`язаних з ними виплат.

З огляду на вищенаведене відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 14 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визнано поважними причини пропуску строку звернення та поновлено позивачу строк звернення до суду, відстрочено сплату судового збору та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 30-32).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , має другу групу інвалідності, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 10-11, 54), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 12, 55), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 січня 2015 року № 925018580 (арк. спр. 17, 56), пенсійного посвідчення (арк. спр. 13-14, 48), посвідчення серії НОМЕР_2 від 25 жовтня 2004 року (арк. спр. 49).

30 червня 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату пенсії № 3257 (арк. спр. 47).

Відповідно до розпорядження № 868 від 02 липня 2015 року позивача взято на облік відповідача з 01 серпня 2014 року (арк. спр. 46).

Згідно витягу з ІКІС ПФУ Підсистеми «Призначення та виплата пенсії» (ППВП) за період виплати з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року позивачу виплачено пенсію з серпня 2014 року по липень 2015 року (арк. спр. 52).

Згідно витягу з ІКІС ПФУ Підсистеми «Призначення та виплата пенсії» (ППВП) за період виплати з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року позивачу виплачено пенсію з серпня 2014 року по березень2015 року (арк. спр. 53).

Відповідно листа №267/03.1-17 від 16 січня 2020 року, відповідач підтверджує, що на основну відомість липня 2015 року пенсіонеру нараховано та виплачено заборгованість з серпня 2014 року по липень 2015 року в сумі 35872,20 грн. Позивач отримувала пенсію по 29 лютого 2016 року. З березня 2016 року пенсія призупинена на підставі п.п. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (арк. спр. 45).

Листом № 6898/02.1-09 від 29 листопада 2019 року відповідач підтвердив, що з 01 березня 2016 року призупинено виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з необхідністю перевірки наявності підстав для подальшої виплати пенсії на території, підконтрольній українській владі (арк. спр. 15-16).

На підставі вищевказаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку у відповідача. Виплату та нарахування пенсії припинено з 01 березня 2016 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

у разі смерті пенсіонера;

у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи".

для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) […] проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" […] Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органах міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365.

Абзацами першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі […].

Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцятий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року).

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

З 30 серпня 2019 року Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 та від 08 червня 2016 року № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі АТ "Державний ощадний банк України".

Крім того, суд звертає увагу, що право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18.

Аргументи відповідача, що він у свої діяльності керується постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому.

Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Посилання відповідача на відсутність порядку виплати заборгованості з нарахованої пенсії, не відповідають вимогам чинного законодавства, що суперечить статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з п. 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для не нарахування та невиплати позивачу заборгованості з пенсії.

Відповідно, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.

З вищевикладених підстав щодо співвідношення Закону № 1058-IV з підзаконними нормативно-правовими актами, суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо виплати пенсії минулих періодів.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV не нарахував та не поновив виплату пенсії позивачу з 01 березня 2016 року по теперішній час.

Відповідно, суд дійшов висновку, що пенсія, не виплачується позивачу з вини відповідача, тому має бути нарахована та виплачена за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Посилання відповідача про необхідність звернутись позивача з новою заявою про поновлення виплати пенсії суд вважає безпідставними, оскільки позивач звернулась із заявою про виплату пенсії, крім суд дійшов висновку про безпідставність призупинення виплати пенсії.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем заявлено вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування і виплати пенсії з березня 2016 року та зобов`язання поновити нарахування та виплату з березня 2016 року по січень 2020 року.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу пенсії з 01 березня 2016 року, а також зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2016 року.

Щодо вимоги про зобов`язання здійснити виплату позивачу заборгованості за період з березня 2016 року по січень 2020 року включно однією сумою, суд зазначає.

Відповідно статті 1 Закону № 1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача поновити нарахування і виплату пенсії за спірний період, а не виплату заборгованості, тобто належним виконанням судового рішення буде вважатися виплата в повному обсязі недоплаченої суми пенсії періодичними платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї суми пенсії за спірний період.

З урахування викладеного, суд зійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на те, що з 01 січня 2019 року фінансування пенсійних виплат здійснюється відповідним головним управлінням ПФУ в областях та відповідач не має діючих договорів з ПАТ "Укрпошта", суд вважає безпідставним та зазначає таке.

Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках визначено Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок № 1596).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1596 виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: між уповноваженими банками та органами соціального захисту населення або центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат; між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду, а у разі централізованого нарахування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та органами Пенсійного фонду, у разі централізованого фінансування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві.

Абзацами першим-третім пункту 12 Порядку № 1596 передбачено, що органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Пунктом 13 Порядку № 1596 передбачено, що списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів. Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту. За договорами, зазначеними у пункті 3 цього Порядку, та за наявності технічних можливостей сторін цих договорів списки можуть подаватися в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Подання списків в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису обумовлюється в договорах, які укладаються згідно з пунктом 3 цього Порядку. Органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення протягом місяця, за який виплачується пенсія та грошова допомога, можуть складати і подавати додаткові списки на зарахування пенсій та грошової допомоги одержувачам, які з різних причин не були внесені до основних списків, а також у разі перерахунків пенсій та грошової допомоги.

На підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів (абзац перший пункту 14 Порядку № 1596).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 13 грудня 2018 року № 27-1 "Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році" з метою забезпечення стабільного фінансування та виплати пенсій відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, для здійснення з 01 січня 2019 року фінансування пенсійних виплат головними управліннями Пенсійного фонду України у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській та Чернігівській областях, начальникам відповідних головних управлінь доручено забезпечити у порядку, встановленому законом, укладання договорів з публічним акціонерним товариством "Укрпошта" та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки.

Прийнята правлінням Пенсійного фонду України постанова від 13 грудня 2018 року № 27-1 "Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році" не визначає порядок виплати пенсій та грошової допомоги саме головними управліннями Пенсійного фонду України в областях.

Окрім того, згідно з пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, до повноважень управлінь Пенсійного фонду України в містах (у тому числі Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області) серед іншого віднесено забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсії.

Посилання відповідача щодо не надання позивачем відомості про банківські рахунки, суд вважає безпідставним та зазначає.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача надавши заяву 17 січня 2015 року щодо поточного рахунку (арк. спр. 50), що не заперечується відповідачем.

28 грудня 2018 року правління Національного банку України відповідно до статей 7, 15, 41, 56 Закону України "Про Національний банк України", з метою розвитку платіжного ринку України на підставі міжнародних стандартів, модернізації та подальшого розвитку системи електронних платежів Національного банку України Правління Національного банку України прийняло постанову № 162 «Про запровадження міжнародних номерів банківських рахунків в Україні» (далі - Постанова № 162).

Банки України з 05 серпня 2019 року: 1) формують номер банківського рахунку відповідно до Національного стандарту України "Фінансові операції. Правила формування міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні. (IBAN Registry:2009, NEQ) ДСТУ-Н 7167:2010", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 454 (далі - стандарт IBAN); 2) під час формування номера банківського рахунку за стандартом IBAN використовують структуру номера рахунку аналітичного обліку, вимоги до нумерації якого встановлені в додатку 2 до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року № 89 (зі змінами) (пункт 1 Постанови № 162).

Банки України зобов`язані з 05 серпня до 31 жовтня 2019 року самостійно здійснювати зміну (не за ініціативою клієнта) діючих рахунків клієнтів банків відповідно до вимог стандарту IBAN із збереженням довжини номера рахунку аналітичного обліку - не більше 14 символі (пункт 3 Постанови № 162).

Банки України відповідно до Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до контролюючих органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 серпня 2015 року № 721, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 вересня 2015 року за № 1058/27503 (зі змінами), повідомляють контролюючі органи: 1) про нові рахунки клієнтів - платників податків, відкриті з 05 серпня 2019 року за стандартом IBAN; 2) з 05 серпня до 31 жовтня 2019 про: змінені рахунки клієнтів - платників податків відповідно до вимог пункту 3 цієї постанови; закриття рахунків клієнтів - платників податків (пункт 4 Постанови № 162).

Банки України зобов`язані у 10-денний строк після закінчення періоду, установленого в абзаці першому підпункту 2 пункту 4 цієї постанови, повідомити контролюючі органи про всі відкриті рахунки клієнтів - платників податків станом на 31 жовтня 2019 року (пункт 5 Постанови № 162).

З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що банки самостійно змінюють рахунки клієнтів стандарту IBAN із збереженням довжини номера рахунку аналітичного обліку та повідомляють про це контролюючі органи, тобто обов`язок повідомити про банківські рахунки покладено на банківські установи, а не на позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою суду від 14 січня 2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 840,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі (арк. спр. 30-32).

Відповідачем до матеріалів справи долучено копію посвідчення позивача серії НОМЕР_2 від 25 жовтня 2004 року відповідно до якого позивач є інвалідом другої групи та має пільги встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни (арк. спр. 49).

На підставі викладеного, питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року.

Зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92400, Луганська область, смт. Марківка, Марківський район, вул. Центральна, 20, ЄДРПОУ 41247405) поновити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2016 року на рахунок, відкритий у АТ "Державний ощадний банк України".

В іншій частині позивних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Т.В. Смішлива