ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

Справа № 160/13/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

27.12.2019 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати з 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 17 Закону Українни «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог вказує що 12.08.2019 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про дострокове призначення пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом від 27.08.2019 їй було відмовлено у зв`язку із ненаданням документу про підтвердження наявності медичних показань для визнання дитиною з інвалідністю до досягнення нею 6-річного віку. Вважає, що такий документ надавати не потрібно, оскільки ця вимога стосується категорії дітей з інвалідністю, а не осіб з інвалідністю з дитинства, до якої відноситься її син. Наголошує, що докази наявності медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 6-річного віку пунктом 2.18 Порядку подання та оформлення документів не вимагаються.

Ухвалою суду від 03.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

11.02.2020 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Позивачем для призначення пенсії надано, зокрема, медичний висновок № 86 від 06.09.2005 та довідку № 820 від 12.08.2019, видану КЗ Дніпропетровською міською дитячою клінічною лікарнею № 1, де зазначено, що дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було надано статус інваліда та призначена державна допомога в п`ятнадцять років (ВКК № 86 наказ № 454 від 08.11.2001, розділ ІІ п. 3, підпункт 3.3, код Е10. Діагноз: цукровий діабет, вперше виявлений, інсулінозалежна форма). Отже, оскільки на момент встановлення інвалідності дитині було більше шести років, відсутні підстави для призначення дострокової пенсії ОСОБА_1 .

На виконання ухвали суду від 03.01.2020 відповідачем було долучено до матеріалів справи № 160/13/20 належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Згідно положень ст. 263 КАС України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому було надано статус інваліда та призначена державна допомога в п`ятнадцять років (ВКК № 86 наказ № 454 від 08.11.2001, розділ ІІ п. 3, підпункт 3.3, код Е10. Діагноз: цукровий діабет, вперше виявлений, інсулінозалежна форма).

12.08.2019 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про дострокове призначення пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до п.п. 3 п. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До вказаної заяви позивачем долучено наступні документи: свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 , 01.04.1990 р ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_2 -КИ № 370049 від 10.04.1990; медичний висновок № 86 від 06.09.2005; довідку № 820 від 12.08.2019, видану КЗ Дніпропетровською міською дитячою клінічною лікарнею № 1, де зазначено, що дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було надано статус інваліда та призначена державна допомога в п`ятнадцять років (ВКК № 86 наказ № 454 від 08.11.2001, розділ ІІ п. 3, підпункт 3.3, код Е10. Діагноз: цукровий діабет, вперше виявлений, інсулінозалежна форма). Медичних показань для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку не має.

Листом № 590/03.7-22 від 27.08.2019 відповідач відмовив у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю висновку лікарсько-консультаційної комісії про визнання ОСОБА_2 дитиною-інвалідом до досягнення ним шестирічного віку.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії як матері особи з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року (далі – Закон № 1058-ІV).

Статтею 1 Закону № 1058-IVпередбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме особи з інвалідністю з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Факт досягнення ОСОБА_1 50-річного віку та наявності в неї 15 років страхового стажу на момент звернення із заявою про призначення пенсії, відповідачем не оспорюється.

Водночас, предметом дослідження є дотримання обов`язкової умови при призначенні дострокової пенсії за віком, а саме: виховання ОСОБА_1 до шестирічного віку особи з інвалідністю з дитинства.

Позивач вважає, що вимоги надання підтверджуючих документів наявності медичних показань для визнання інвалідності сина до досягнення ним шестирічного віку не поширюються на неї, оскільки він є особою з інвалідністю з дитинства, а не дитиною з інвалідністю.

Суд не може погодитись із таким твердженням з огляду на наступне.

Згідно статті 1 закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» ( у редакції на момент звернення):

- особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

- дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

Закони України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» № 2961-ІV та Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII не містять визначення терміну «особа з інвалідністю з дитинства». При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

Зі змісту абзацу п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пенсійного віку та страхового стажу, установлюється лише тим матерям осіб з інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини з інвалідністю у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно медичного висновку № 86 від 06.09.2005 та довідки № 820 від 12.08.2019, виданої КЗ Дніпропетровською міською дитячою клінічною лікарнею № 1, дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було надано статус інваліда та призначена державна допомога в п`ятнадцять років (ВКК № 86 наказ № 454 від 08.11.2001, розділ ІІ п. 3, підпункт 3.3, код Е10. Діагноз: цукровий діабет, вперше виявлений, інсулінозалежна форма). При цьому, зазначено, що дитина не могла бути визнана дитиною інвалідом до досягнення нею шестирічного віку.

За таких обставин ОСОБА_1 не має права на призначення дострокової пенсії за віком як мати особи з інвалідністю з дитинства, оскільки вона не надала Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Відтак відмова відповідача в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є правомірною та такою, що ґрунтується на вимогах норм чинного законодавства України.

Наведені висновки суду у цій справі повністю узгоджуються із позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 по справі № 330/2181/16-а (провадження № 11-1060апп18).

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 139 КАС України, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення суду складений 12 лютого 2020 року.

Суддя А. Ю. Рищенко