ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Васильченко І.П.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року Справа № 826/6089/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Горжий А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про:

- визнання протиправними дій та рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.04.2018 № 887/Г-664 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII;

- зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві призначити позивачу пенсію за вислугу років згідно зі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» з 13.02.2018 у розмірі, виходячи з розрахунку 60% від суми місячного (чинного) заробітку, згідно з довідкою від 12.02.2018 № 18-14зп, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження її максимального розміру.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року позову було задоволено частково:

- визнано протиправними дії та рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.04.2018 № 887/Г-664 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII;

- зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з 13.02.2018 (з дня звернення).

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що період навчання позивача в Українській академії внутрішніх справ з 01.08.1993 по 31.07.1996 прирівнюється до проходження військової служби, складає 3 роки, які в повному обсязі підлягають зарахуванню до його загального стажу за вислугу років, що в сукупності з іншим стажем позивача надає йому право на призначення пенсії за вислугою років в порядку ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що законодавством передбачено стаж роботи 23 років 6 місяців для призначення пенсії в порядку ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та чітко визначено, які саме періоди роботи, на яких посадах та в якому співвідношенні зараховуються до вказаного стажу, а також зазначає, що позивач необхідного стажу на день звернення із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років не набув.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та зазначаючи, що відповідач у своїй скарзі змінює предмет оскарження, неправильно зазначає дату рішення про відмову у призначенні пенсії.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 витребувано додаткові докази у справі.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 01.09.1993 по 29.06.1996 позивач навчався в Українській академії внутрішніх справ.

Наказом МВС від 29.06.1996 № 281 о/с позивачу присвоєно звання начальницького складу «лейтенант міліції».

Після цього Державною комісією по розподілу молодих спеціалістів УАВС позивача направлено для проходження служби до ГУ МВС України у м. Києві.

Наказом начальника ГУ МВС України в м. Києві від 31.07.1996 № 339 ОСОБА_1 призначений оперуповноваженим відділу по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування Радянського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Наказом начальника ДПА у м. Києві від 02.10.1998 №338 позивач звільнений з 05.10.1998 в запас на підставі ст. 64 п. «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до копії послужного списку особовий № М-048901 також підтверджується, що вислуга років позивача на 05.10.1998 року складає 5 років 2 місяці 04 дні.

Тобто, у період з 31.07.1996 по 02.10.1998 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.

ОСОБА_1 з 03.08.1999 працював і по теперішній час працює в органах прокуратури на посадах з 03.08.1999 р. по 26.03.2001 р. слідчим прокуратури, а з 27.03.2001 по теперішній час - прокурором.

13.02.2018 ОСОБА_1 звернувся до Центрального ОУПФУ у м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», вважаючи, що має вислугу років на день звернення 23 роки 8 місяців.

Стаж роботи позивача на посадах прокурорів з 03.08.1999 по 13.02.2018 (станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії) становив 18 років 6 місяців 10 днів.

Листом Центрального ОУПФУ у м. Києві від 02.04.2018 № 887/Г-664 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років у зв`язку із відсутністю необхідного стажу та зазначено, що його стаж на дату звернення із цією заявою склав 22 роки 19 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 18 років 4 місяці 29 днів, що не дає права для призначення пенсії за вислугою років.

При обчисленні страхового стажу позивача відповідачем не враховано періоду його навчання в Українській академії внутрішніх справ з 01.09.1993 по 29.06.1996 та час проходження служби в органах внутрішніх справ у період з 31.07.1996 по 02.10.1998.

Позивач, вважаючи такі дії та рішення ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у призначенні вказаної пенсії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ), «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII, який був чинним на час навчання позивача (далі - Закон № 565-XII), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ), «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1992 № 33 «Про створення Української академії внутрішніх справ» (далі - Постанова № 33), Указом Президента України від 20.12.1996 № 1257/96 (далі - Указ № 1257/96), Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 № 1410 «Про створення єдиної системи військової освіти» (далі - Постанова № 1410), Постановою КМУ від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» у редакції, чинній на час навчання позивача (далі - Порядок № 393).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.ст. 22, 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У пункті 5 частини першої статті 16 Закону № 1697-VІІ визначено, що гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

У ст. 15 Закону № 1697-VІІ закріплено, що прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).

Частиною першою статті 86 Закону № 1697-VІІ передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Відповідно до частин другої, шостої, восьмої статті 86 Закону № 1697-VІІ пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина тринадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ).

Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону № 1697-VІІ положення цього Закону, у тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Частинами 2, 3 статті 18 Закону № 565-XII, який був чинним на час навчання позивача, було визначено, що особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.

Навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

Постановою № 33 прийнято пропозицію Міністерства внутрішніх справ України, погоджена з Міністерством вищої освіти, Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Міністерством праці, Міністерством юстиції України та Київським міськвиконкомом, про створення в місті Києві Української академії внутрішніх справ на базі Київської вищої школи Міністерства внутрішніх справ СРСР імені Ф . Е . Дзержинського та Київського філіалу Всесоюзного інституту підвищення кваліфікації керівних працівників Міністерства внутрішніх справ СРСР.

Створення зазначеної академії здійснити у межах асигнувань на підготовку кадрів, передбачених Міністерством внутрішніх справ.

Указом Президента України № 1257/96 постановлено надати Українській академії внутрішніх справ статус національної і надалі іменувати її Національна академія внутрішніх справ України.

Постановою № 1410 затверджено перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, до якого включено вищі навчальні заклади МВС, у тому числі Національну академію внутрішніх справ, в якій проходив навчання позивач у період з 01.08.1993 по 29.06.1996.

Відповідно до Порядку № 393 у редакції, чинній в період навчання позивача, зокрема, установлено що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються: служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 № 2232-ХІІ визначено види військової служби, а саме: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - виші військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з пунктом «а» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується військова служба незалежно від місця її проходження.

Будь-яких обмежень щодо зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, зазначена норма закону не містить.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, прокурори набувають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, але за наявності на день звернення до органів ПФУ у період з 01.10.2017 по 30.09.2018:

1) вислуги років не менше 23 роки 6 місяців;

2) у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

При цьому, до вказаної загальної вислуги років, яка надає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, серед іншого, військова служба шляхом зарахування відповідного періоду в повному обсязі.

Разом з тим, системний аналіз вищенаведених нормативних приписів дозволяє стверджувати, що навчання в Українській академії внутрішніх справ, зокрема в період з 1993 по 1996 рр., прирівнюється до проходження військової служби.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в період з 01.08.1993 по 31.07.1996 позивач навчався в Українській академії внутрішніх справ і такий час навчання (3 роки), у відповідності до вищевикладених правових норм, прирівнюється до військової служби, а тому підлягає зарахуванню до вислуги років (загальної) у порядку статті 86 Закону № 1697-VІІ.

Разом з тим, як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, урахування вказаного періоду (3-х років) позивачу до загальної вислуги з урахуванням вислуги років, яка визнана відповідачем та становить 22 роки 19 днів та наявного стажу роботи на посадах прокурорів - 18 років 4 місяці 29 днів (тобто понад установлений законодавством мінімум), дозволяє стверджувати про наявність у позивача необхідної загальної вислуги років для призначення йому пенсії у порядку статті 86 Закону № 1697-VІІ.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно зарахував до стажу роботи позивача, який надає йому право на призначення пенсії за вислугою років лише половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання, та як наслідок неправильно обрахував його загальний стаж роботи за вислугою років.

Доводи апелянта про те, що законодавством передбачено необхідний стаж роботи 23 років 6 місяців для призначення пенсії в порядку ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та чітко визначено, які саме періоди роботи, на яких посадах та в якому співвідношенні зараховуються до вказаного стажу і що позивач необхідного стажу на день звернення із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років не набув, колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище.

Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене та перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 12 лютого 2020 року.

Головуючий суддя

Судді :