Справа № 523/1271/17

Провадження №2/523/1369/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2020 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

за участю секретаря Круглікова О.О.

розглянув в відкритому судовому засіданні , в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі , справу за позовом -

Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості» (65069,м.Одеса,вулиця Кримська,61, код ЄДРПОУ 00452587) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 ), котра виступає в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 ,2012 р.н., ОСОБА_3 ,2017 р.н., треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (м.Одеса,пр. Добровольського,106), Міністерство аграрної політики та продовольства України (м.Київ, вул.Хрещатик,24, код ЄДРПОУ 00011050), про розірвання договору та примусове виселення, стягнення заборгованості за проживання,

в судових засіданнях , брали участь: представники позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідачка ОСОБА_1 та представники відповідача адвокати Мухаїр О.Ю. і Афанасьєв С.О., представник третьої особи Кустікова В.О.

Установив:

Позивач Державний професійно-технічний навчальний заклад «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості» в особі директора Цуркана Н. Г. в січні 2017 року звернувся з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням останніх уточнень від 24 жовтня 2018 року (а.с. 52-59, т. 2) просив примусово виселити останню, а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших осіб, що мешкають в кімнаті АДРЕСА_3 , що є гуртожитком, також просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що виникла на день виселення та станом на 01 жовтня 2018 року складає в сумі 50600 гривень 43 копійок, стягнути судові витрати.

Позивач в своїх вимогах посилається на те, що на балансі Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості» перебуває гуртожиток для слухачів, які проходять навчання у центрі, на підставі оперативного управління. Зазначений об`єкт не передався з державної у комунальну власність, відповідно до Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

ДПТНЗ "Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної помисловості" належить до сфери управління Мінагрополітики. (третя особа по справі).

Відповідно до даних автоматизованої системи "Юридичні особи" майно (будівлі, споруди, інші основні засоби і матеріальні цінності), що знаходиться на балансі зазначеного навчального закладу, є державної власністю, перебуває у сфері управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і закріплено за ДТПНЗ "Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості" на праві оперативного управління.

Згідно із постановою Кабінету міністрів України № 38 від 20.01.1997р. із змінами «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами» адміністрації ДПТНЗ "ОДЦПНППП" надається право тимчасового поселення до студентського гуртожитку окремих громадян на тимчасово вільні місця.

Так, керуючись нормами чинного законодавства, а також вимогами зазначеного наказу адміністрація ДПТНЗ "ОДЦПНППП" уклала договір № 132 від 01.12.2015 р. з ОСОБА_1 на платне тимчасове проживання в кімнаті № АДРЕСА_4 гуртожитку ДПТНЗ “ОДЦПНППП” за адресою: АДРЕСА_3 , та відповідно до Додаткової угоди № 3 від 01.09.2016 року, яка продовжувала термін дії договору до 01.12.2016 року.

Більше узгодженого з адміністрацією продовження терміну дії договору і строку проживання не було.

Таким чином. Договір № 132 від 01.12.2015 р. закінчився 01.12.2016 року.

Громадянка ОСОБА_1 під час проживання порушила умови розділу II п. 1.4, V п. З договору №132 від 01.12.2015 року:

- за час мешкання відповідачем самовільно та без дозволу адміністрації гуртожитку провела реконструкцію приміщень (з`єднання кімнат, встановлення перегородок, пробивання наскрізних отворів).

Крім того, самовільно та без дозволу адміністрації гуртожитку провела воду, каналізацію, установила бойлер, пральну машину - автомат, чим грубо порушила р. 3 п. 5 Договору, згідно якого мешканець не має права включати побутову техніку (електроплити, кип`ятильники, пральні машини, та інше), яка не ввійшла в оплату за проживання без дозволу адміністрації (обмеження навантаження електромереж) згідно технічного проекту.

Також, гр. ОСОБА_1 неодноразово порушувала правила проживання в гуртожитку, що викликало скарги (усні і письмові) інших мешканців гуртожитку.

В порушення р. З п. 4 Договору, ОСОБА_1 незважаючи на заборону утримує собаку.

Відповідно до п. 6 розділу V договору № 132 від 01.12.2015 року з гр. ОСОБА_1 , термін якого закінчив свою дію, мешканець повинен залишити гуртожиток протягом 2-х тижнів з оплатою кожного додаткового дня проживання згідно калькуляції на проживання. При відмові від добровільного виселення, мешканець виселяється примусово. Вартість проживання в гуртожитку визначається відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами» за N 736/902/758 від 23.07.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2010 р. за N 1196/18491, та фактичних витрат за проживання за минулий період. Калькуляція розраховується на одну особу на добу.

Станом на 01.10.2018 року ОСОБА_1 має заборгованість за проживання у жилому приміщенні у розмірі 50 600,43 гри. (п`ятдесят тисяч шістсот гривень 43 копійки) перед Державним професійно-технічним навчальним закладом «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості», чим завдала шкоду.

Відповідно до п. 7 розділу V договору № 132 від 01.12.2015 року з гр. ОСОБА_1 , наявність у мешканця дітей (любого віку) не може бути підставою для пролонгації дії договору або на заключения нового договору, так як приміщення на узгоджений строк для тимчасового проживання.

У трудових відносинах з Одеським державним центром професійного навчання працівників переробної промисловості гр. ОСОБА_1 не була та не перебуває.

ОСОБА_1 не видавався ордер на зайняття та вселення в жиле приміщення, а саме кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку ОДЦПНППП за адресою: АДРЕСА_5 .

Реєстрація гр. ОСОБА_1 та членів її сім`ї за вказаною адресою не здійснювалось.

В Одеському державному центрі професійного навчання працівників переробної промисловості ОСОБА_1 та інші члени сім`ї не навчались та не працюють.

На сьогоднішній день ОСОБА_1 самоправно зайняла жиле приміщення.

З ОСОБА_1 адміністрація неодноразово проводила бесіди, надавала попередження про виселення з гуртожитку ОДЦПНППП до наданого терміну, але ОСОБА_1 нічого не прийняла до уваги, і виселитись з гуртожитку відмовилась.

Враховуючи зазначене представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На адресу суду зазначена цивільна справа надійшла 25 січня 2017 року. (т.1, а.с. 2).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 26 січня 2017 року, визначено головуючого суддю - Сувертак І. В.

Остання редакція уточненої позовної заяви на адресу суду надійшла 24 жовтня 2018 року (а.с. 50-59).

Ухвалою суду від 16 лютого 2017 року відкрито провадження по справі (за нормами попередньої редакції ЦПК). (т.1, а.с. 20).

17 серпня 2017 року відповідач ОСОБА_1 надала заперечення на позов (а.с. 75-78) просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, також зазначила, що оскільки вона проживає разом з дитиною ОСОБА_2 і була вагітна (на час подання заперечень, на час розгляду справи має дитину ОСОБА_3 ), тому відповідно до п.6 ч.1 ст. 125 та ч.3 ст. 132 Житлового кодексу України, виселення з гуртожитку за таких обставин можливе лише за умови надання їй та дітям іншого житлового приміщення.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2017 року залучено третю особу, Міністерство аграрної політики та продовольства України. (т.1, а.с. 113).

Зазначена третя особа 29 березня 2018 року надала пояснення в яких зазначила, оскільки ОСОБА_1 проживає в житловому приміщенні ДПТ НЗ «ОДЦПНППП» на підставі цивільно-правового договору строк якого закінчився, а пролонгація вказаного договору не була здійснена, ОСОБА_1 зобов`язана звільнити вказане приміщення та здійснити повну оплату витрат за фактичне проживання включно до дати виселення. (т.1, а.с. 197, 198).

Також, ухвалою суду від 17 серпня 2017 року залучено третьою особою орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради. (т.1, а.с. 88).

Зазначена третя особа 05 листопада 2018 року надала пояснення в яких просила суд ухвалити рішення з урахуванням інтересів дітей, також зазначила що зазначена третя особа позов не підтримує, вважає його незаконним, оскільки порушуються права малолітніх дітей. (т.1, а.с. 89,90).

Ухвалою суду від 12 грудня 2018 року підготовче засідання закрито та призначено судовий розгляд по суті позову. (а.с. 108, 109).

Представник позивача ОСОБА_5 надав на адресу суду клопотання від 30 січня 2020р. про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на його задоволенні В інших судових засіданнях представник позивача повністю підтримував позов повністю та наполягав на задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представники в інших судових засіданнях повністю заперечували проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В судове засідання 30.01.2020р. не прибула, про розгляд справи повідомлялась належним чином (її представник ОСОБА_6 ) про що міститься розписка, що долучена до матеріалів справи .

Треті особи в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлялись належним чином, свої правові позиції вислови в наданих поясненнях по суті спору.

Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача ОСОБА_1 та третіх осіб.

З`ясував обставини справи, дослідив та проаналізував матеріали справи, встановив факти та відповідні до них правовідносини, суд дійшов до висновку про те, що позов не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на балансі Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості» перебуває гуртожиток для слухачів, які проходять навчання у центрі, на підставі оперативного управління. Зазначений об`єкт не передався з державної у комунальну власність, відповідно до Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Так, керуючись нормами чинного законодавства, а також вимогами зазначеного наказу адміністрація ДПТНЗ "ОДЦПНППП" уклала договір № 132 від 01.12.2015 р. з ОСОБА_1 на платне тимчасове проживання в кімнаті № АДРЕСА_4 гуртожитку ДПТНЗ “ОДЦПНППП” за адресою: АДРЕСА_3 , та відповідно до Додаткової угоди № 3 від 01.09.2016 року, яка продовжувала термін дії договору до 01.12.2016 року. (т.1, а.с. 5,6).

Більше узгодженого з адміністрацією продовження терміну дії договору і строку проживання не було.

Таким чином. Договір № 132 від 01.12.2015 р. закінчився 01.12.2016 року.

Станом на 01.10.2018 року ОСОБА_1 має заборгованість за проживання у жилому приміщенні у розмірі 50 600,43 гри. (п`ятдесят тисяч шістсот гривень 43 копійки) перед Державним професійно-технічним навчальним закладом «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості», чим завдала шкоду. (т.2, а.с. 73, 74).

Окрім того, 01 грудня 2016 р. ОСОБА_1 було вручено повідомлення про те, що Договір на подальше тимчасове проживання з нею на 2017 рік укладатися не буде. Повідомлення ОСОБА_1 взяти і розписатися про його одержання відмовилась, в присутності свідків. (т.1, а.с. 7, 15, 16).

Між сторонами виникли договірні правовідносини.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна).

Право передання майна у найм. згідно ч. 1 ст. 761 ЦК України, має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем, згідно ч. 2 ст. 761 ЦК України, може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Вартість проживання в гуртожитку визначається відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами» за N 736/902/758 від 23.07.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2010 р. за N 1196/18491, та фактичних витрат за проживання за минулий період. Калькуляція розраховується на одну особу на добу.

Станом на 01.10.2018 року ОСОБА_1 має заборгованість за проживання у жилому приміщенні у розмірі 50 600,43 гри. (п`ятдесят тисяч шістсот гривень 43 копійки) перед Державним професійно-технічним навчальним закладом «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості», чим завдала шкоду. (а.с. 73, 74).

Суд вважає позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 50 600,43 грн., за проживання в кімнаті АДРЕСА_3 , станом на 01 жовтня 2018 року, доведеними в повному обсязі та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про примусове виселення ОСОБА_1 разом з дітьми, суд відмовляє у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010р.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до статтей 116, 132 Житлового кодексу УРСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.

Згідно пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім`ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадян, які проживають разом із ним.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як вважає суд, виселення позивача разом з дітьми із спірної житлової кімнати АДРЕСА_3 , без надання іншого житла, є невиправданим втручанням у право позивача та її дітей на повагу до житла.

Крім того, як вбачається з наданих до справи сторонами доказів, з пояснень сторін в судових засіданнях, між позивачем і відповідачкою склались негативні відношення, через відмову відповідачки сплачувати позивачу за встановленими тарифами , за проживання та наданні комунальні послуги, та конфлікти з деякими сусідами по гуртожитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Таким чином, суд вважає позовні вимоги Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості» такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 4-7,11-13,17- 18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

Позов Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості» (65069, м.Одеса,вулиця Кримська,61, код ЄДРПОУ 00452587) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 ), котра виступає в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 ,2012 р.н., ОСОБА_3 , 2017 р.н., треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (м.Одеса, пр. Добровольського,106), Міністерство аграрної політики та продовольства України (м.Київ, вул.Хрещатик,24, код ЄДРПОУ 00011050), про розірвання договору та примусове виселення, стягнення заборгованості за проживання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН № НОМЕР_2 , фактично проживає в кімнаті АДРЕСА_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , заборгованість в розмірі 50 600,43 грн. , за проживання в кімнаті АДРЕСА_3 , станом на 01 жовтня 2018 року, на користь Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості», 65069,м.Одеса,вулиця Кримська,61, код ЄДРПОУ 00452587.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН № НОМЕР_2 , фактично проживає в кімнаті АДРЕСА_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір в сумі 640,00 грн., на користь Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості», 65069,м.Одеса,вулиця Кримська,61, код ЄДРПОУ 00452587.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Складання повного рішення (постанови) суду відбувається згідно до ч.6ст259 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 07 лютого 2020 року.

Суддя