ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1317/19

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «ЕСКО Україна» (03680, м. Київ, Святошинський район, вул. Святошинська, будинок 34, корпус 26, 3 поверх, офіс 15, код 39825320)

до

державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» (07270, Київська обл., Іванківський район, місто Чорнобиль, вул. Радянська, будинок 70, код 37197165)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (07270, Київська область, Іванківський район, м. Чорнобиль, вул. Кірова, буд. 52, код 37197102)

про стягнення грошових коштів

за участю представників учасників справи:

від позивача: Усенко І.В.;

від відповідача: Пономаренко О.В.;

від третьої особи: не з`явився;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «ЕСКО Україна» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» про визнання грошових вимог у розмірі 5230698,48 гривень та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що впродовж лютого-квітня 2019 року здійснював постачання на користь відповідача теплової енергії, але відповідний договір на постачання теплової енергії між сторонами укладено не було, відповідач відмовився від підписання актів приймання-передачі теплової енергії. Внаслідок введеної процедури припинення відповідача позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про визнання грошових вимог на суму 5230698,48 гривень та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу і задоволення в 4 чергу, обґрунтувавши свої вимоги посиланням на положення ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України. У зв`язку з відмовою відповідача у визнанні грошових вимог позивача, останній звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить визнати його гроші вимоги на суму 5230698,48 гривень та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2019.

02.07.2019 на адресу суду надійшов відзив відповідача позовну заяву (т. 1 а.с.а.с 103-112), в якому відповідачем викладено наступні заперечення проти позову:

1) позивач не має технічної можливості безперебійно виробляти та відпускати теплову енергію, оскільки котельня оснащена одним котлом та відсутня система насосів;

2) розбліндування мережі та проведення пуско-налагоджувальних робіт проводилося позивачем у січні 2019 року за погодженням з відповідачем за проханням позивача з метою недопущення руйнації котельні позивача через морози, а не з метою здійснення постачання теплової енергії на користь відповідача;

3) відповідач та його обладнання були здатні виробляти теплову енергію у достатній для всіх споживачів кількості без придбання теплової енергії у позивача;

4) відповідач є державним підприємством та єдиним способом укладання договору купівлі-продажу теплової енергії є проведення відритих тендерних торгів та єдиною підставою для отримання теплової енергії є договір, укладений в письмовій формі, та оскільки такий договір сторонами укладено не було, відкриті торги не проводилися, відсутні підстави стверджувати про постачання теплової енергії на користь відповідача;

5) показники лічильника, що зафіксовано в акті від 01.07.2017 не відповідали фактичним показникам, що було зафіксовано в журналі показників лічильника, а сам лічильник вірогідно зазнав механічного пошкодження та потребував повірки, а тому його показники не можна брати до уваги.

02.07.2019 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про призначення по справі судової технічної експертизи (т. 2 а.с.а.с. 12-14).

03.07.2019 від позивача надійшла заява (т.2 а.с.а.с. 15-22) про долучення до матеріалів справи копій акту допуску до експлуатації комерційного вузла обліку відпуску та споживання теплової енергії від 19.10.2016, акту приймання-передачі теплової енергії № 1 від 04.03.2019, акту зняття показників лічильника теплової енергії від 01.04.2019, акту приймання-передачі теплової енергії від 01.04.2019, листа відповідача від 04.04.2019.

Ухвалою від 03.07.2019 із занесенням до протоколу судового засідання у судовому засіданні оголошено перерву до 10.07.2019.

Ухвалою суду від 10.07.2019 клопотання відповідача про призначення судової технічної експертизи було задоволено, призначено по справі судову технічну експертизу, на вирішення експерта поставлено наступні питання: чи знаходиться прилад обліку теплової енергії АРАТОR LQM № 00449/02.15 у справному технічному стані? Чи наявна належним чином затверджена проектна документація на вузол обліку теплової енергії? Чи відповідає вузол обліку тепла проектній документації? Цією ж ухвалою провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи.

29.08.2019 на адресу суду надійшов лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08.08.2019 (т. 2 а.с.а.с. 43-44), в якому зазначено про відсутність у Київському НДІ судових експертиз спеціалістів з досліджень в галузі теплотехніки та обладнання для обліку теплової енергії, у зв`язку з чим виконати зазначену експертизу є неможливим.

Ухвалою від 09.09.2019 поновлено провадження у справі № 911/1317/19, призначено підготовче засідання на 25.10.2019.

24.09.2019 представником позивача подано заяву з процесуальних питань (т. 2 а.с.а.с. 52-72), в якій позивач зазначив, що відповідач є балансоутримувачем приміщення де розташована котельня позивача та перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди, укладеного із Фондом державного майна України та відповідач заперечує проти продовження цього договору та вимагає звільнення приміщення та демонтажу всього обладнання, чим створює перешкоди у доведенні своєї позиції, що стосується технічного стану обладнання на даний момент, за умовами договору оренди відповідач мав і має доступ до приміщення котельні, а тому посилання відповідача на обмеження його у доступі до лічильника теплової енергії є безпідставними. Відповідач був виконавцем щодо реконструкції приміщення котельні, отже завжди мав вільний доступ до приміщення котельні. До зазначеної заяви позивачем було долучено копії договору оренди державного майна від 28.07.2016, листа відповідача від 06.06.2019, договору від 22.11.2017 та договору від 11.07.2018 (щодо виконання робіт на улаштування фундаментів, проведення монтажних та демонтажних робіт котельні).

25.09.2019 представником позивача подано заяву про зміну предмету позову (т. 2 а.с.а.с. 73-75), згідно якої позивач просив здійснювати подальший розгляд справи щодо позовних вимог про визнання за позивачем грошових вимог до відповідача в розмірі 5230698,48 гривень та включення їх до передавального акту. Подання зазначеної заяви обґрунтовується позивачем тим, що позовні вимоги про включення його вимог до ліквідаційного балансу було визначено помилково, адже відповідач перебуває у стані припинення у спосіб реорганізації шляхом приєднання до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами», що визначено у якості правонаступника прав та обов`язків відповідача, у зв`язку з чим вимоги позивача мають бути включені не до ліквідаційного балансу, а до передавального акту.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Київської області № 107-АР від 23.10.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1317/19, у зв`язку із довготривалою відпусткою судді Грабець С.Ю.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2019 справу № 911/1317/19 передано для розгляду судді Колеснику Р.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2019 справу № 911/1317/19 прийнято до провадження суддею Р.М. Колесником, ухвалено розгляд справи розпочати спочатку, проведення підготовчого засідання призначено на 25.10.2019.

25.10.2019 представником відповідача на адресу суду подано заперечення проти можливості прийняття до уваги документів, поданих разом з заявою позивача з процесуальних питань (т. 2 а.с.а.с. 85-90), в яких зазначено, що з огляду на те, що жодна експертна установа не отримала дозвіл на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження, де розміщена котельня та лічильник позивача, що унеможливлює проведення експертизи лічильника із виїздом експерта на місце, відповідач наполягає на незадовільному технічному стані лічильника. Також було викладено заперечення з приводу долучених позивачем копій договору оренди державного майна від 28.07.2016, листа відповідача від 06.06.2019, договору від 22.11.2017 та договору від 11.07.2018 (щодо виконання робіт на улаштування фундаментів, проведення монтажних та демонтажних робіт котельні), як такі, що доводять можливість вільного доступу відповідача до приміщення котельні та лічильника, адже такий доступ відповідач мав би лише у разі залучення його орендодавцем (Фондом державного майна України) до обстеження майна, що місця не мало, а договори на виконання будівельних робіт не передбачали здійснення контролю показників лічильника та стосувалися виконання відповідачем суто будівельних робіт.

25.10.2019 іншим представником відповідача подані заперечення на заяву позивача з процесуальних питань (т. 2 а.с.а.с. 91-93), в яких зазначено, що така заява позивача підміняє собою відповідь на відзив, а долучені до заяви документи є доказами, які мали бути або долучені до позову або до клопотання про приєднання до матеріалів справи та заздалегідь направлені на адресу відповідача. Але оскільки зазначені вимоги було порушено, відповідач просив не брати аргументи позивача до уваги та не долучати до матеріалів справи, та не приймати до уваги документи, які долучено до заяви позивача від 24.09.2019.

25.10.2019 в судовому засіданні оголошено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про прийняття заяви позивача про зміну предмету позову та відкладення підготовчого засідання на 13.11.2019.

13.11.2019 в судовому засіданні оголошено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про відкладення підготовчого засідання на 27.11.2019.

26.11.2019 на адресу суду представником відповідача подано письмові пояснення (т. 2 а.с.а.с. 123-132), в яких викладено заперечення проти позову з огляду на неналежний спосіб захисту порушеного права, а також з огляду на відсутність факту постачання теплової енергії та інші аргументи, що є ідентичні доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву.

26.11.2019 відповідачем на адресу суду надано клопотання про приєднання доказів (т. 2 а.с.а.с. 133-153) на підтвердження факту складання передавальних актів, до яких вимоги позивача включено не було, планових та фактичних обсягів вироблення теплової енергії у спірний період та кількість спожитого природного газу у спірний період.

27.11.2019 на адресу суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову (т. 2 а.с.а.с. 154-170), згідно якої позивач просив здійснювати подальший розгляд справи щодо позовних вимог про визнання грошових вимог позивача у розмірі 5230698,48 гривень та про стягнення з відповідача 5230698,48 гривень. Зміну предмету позову позивач обґрунтував тим, що відповідачем вже складено та затверджено передавальний акт до якого вимоги позивача не увійшли, а тому ефективним способом захисту порушеного права є саме вимоги про визнання грошових вимог на суму 5230698,48 гривень та стягнення їх з відповідача на користь позивача. Також позивачем ініційовано питання щодо залучення до участі у справі у якості третьої особи - державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами», адже рішення суду може вплинути на його права та обов`язки, як правонаступника відповідача по його зобов`язанням.

Ухвалою суду від 27.11.2019 заяву представника позивача про зміну предмету позову від 27.11.2019 прийнято до розгляду та постановлено здійснювати подальший розгляд справи щодо позовних вимог про визнання грошових вимог позивача у розмірі 5230698,48 гривень та стягнення з відповідача на користь позивача 5230698,48 гривень, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами». Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 11.12.2019.

06.12.2019 від позивача на адресу суду надійшла заява про приєднання доказів (т. 3 а.с.а.с. 1-132), а саме копії: ліцензії на постачання теплової енергії; дозволу на експлуатацію теплового котла за адресою: м. Чорнобиль, вул. Радянська, 71Б; договору купівлі-продажу тріски паливної хвойних та м`яко листяних порід від 10.01.2019; видаткових накладних з 21.01.2019 по 03.04.2019, на отримання позивачем сировини для вироблення теплової енергії; товарно-транспортних накладних на перевезення позивачу сировини для роботи водогрійних котлів (пункт розвантаження м. Чорнобиль); договору про надання послуг з радіоекологічного моніторингу робіт; актів здачі-приймання робіт щодо радіоекологічного контролю робіт котельної; договору про надання послуг з приймання та захоронення некондиціонованих низько та середньо активних твердих радіоактивних відходів; договору про надання ліжко-місць у гуртожитку для працівників позивача з розрахунку 9 осіб на термін січень-квітень 2019 року; інформаційного листа позивача щодо працівників котельної в м. Чорнобиль в опалювальний період з січня по травень 2019 року, та стосовно витрат на сировину та інші потреби під час роботи котельної, паспорту тепло лічильника в котельній за адресою м. Чорнобиль, вул. Радянська, 71Б.

До цієї ж заяви було долучено письмові пояснення позивача від 06.12.2019 (т. 3 а.с.а.с. 133-135), в яких викладено додаткову аргументацію на спростовування заперечень відповідача та, окрім іншого, зазначено:

- сторонами станом на 01.07.2017 складено акт звірки показників лічильника та зафіксований показник 12809 Гкал, 21.01.2019 котельня позивача була готова до роботи, про що листом було повідомлено відповідача, який було опрацьовано та погоджено керівництвом відповідача;

- 31.01.2019 була зупинена робота котельні відповідача для проведення робіт по приєднанню котельної позивача до тепломережі відповідача. Робота по підключенню відбувалася протягом доби та всі її етапи зафіксовані в журналі котельної відповідача (т. 1 а.с.а.с. 197-198);

- відповідач є єдиним споживачем теплової енергії від позивача, що підтверджується актом розмежування (т. 1 а.с. 161);

- з 21 січня по 08 квітня 2019 року позивач практично щоденно купував та завозив для роботи котельні сировину, що підтверджується відповідними накладними;

- 08.01.2019 позивач уклав з відповідачем договір про надання працівникам позивача дев`яти ліжко-місць у гуртожитку на січень-березень 2019 року;

- протягом січня-квітня 2019 року в котельні позивача працювало дев`ять осіб, які працювали в три зміни;

- до котельної позивача підключена обратка тепломережі відповідача і завданням котельні позивача було підігрів води в системі задля економії використання відповідачем природного газу, на якому працює його котельня. Принцип роботи теплового лічильника, який встановлений в котельні позивача, полягає в тому, що облік відпуску теплової енергії відповідачу можливий виключно за умови, що температура води при вході до тепломережі відповідача перевищує 3 градуси. Інакше лічильник взагалі не працює.

10.12.2019 від третьої особи надійшли письмові пояснення (т. 3 а.с.а.с 140-149), в яких викладено заперечення проти позову з наступних підстав:

- позов позивача в частині визнання грошових вимог до відповідача є вимогою про встановлення факту, що не є належним способом захисту порушеного права у господарському процесі;

- позивачем не надано жодного доказу на підтвердження постачання відповідачу теплової енергії на без договірній основі у кількості 2392Гкал вартістю 5230698,48 гривень;

- у позивача відсутній спецдозвіл Державного агентства України з управління зоною відчуження на здійснення господарської діяльності на території зони відчуження і зони обов`язкового (безумовного) відселення, тільки за наявності якого можливо здійснювати господарську діяльність в зазначеній території;

- відповідно до статуту відповідача він є виробником теплової енергії, має спеціальний дозвіл на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення та самостійно здійснює вказану діяльність з середини жовтня 2017 року й по сьогоднішній день;

- відсутній договір, як обов`язкова умова відпуску теплової енергії. Проведення відкритих торгів не відбувалось, що робить неможливим взагалі укладання договору з державним підприємством відповідно Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 48 Бюджетного кодексу України, ст. 275 Господарського кодексу України, Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМ України від 03.10.2007 № 1198;

- відсутні погодження, підтвердження та/або згоди відповідача на постачання теплової енергії від позивача на період з 01.02.2019 по 08.04.2019;

- відсутні належні докази, що котельня позивача виробляла теплову енергію у визначеній кількості у період з 01.02.2019 по 08.04.2019 та взагалі мала можливість виробляти теплову енергію у визначеній кількості у вказаний період;

- показання лічильників постачання теплової енергії спростовуються доказами, які наявні в матеріалах справи;

- знаходження лічильника в незадовільному стані та наявність механічного втручання.

11.12.2019 від відповідача на адресу суду надійшла заява про розподіл судових витрат, понесених відповідачем під час розгляду справи.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 11.12.2019, відкладено підготовче засідання на 18.12.2019.

17.12.2019 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (т. 3 а.с.а.с. 173-212), а саме копії: листа позивача від 31.01.2019 з проханням оформити одноразову перепустку працівникам позивача для перевірки роботи котельного обладнання; довідки відповідача про надання послуг з проживання працівникам позивача в гуртожитку та акти виконаних робіт з цього приводу; довідки державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» від 16.12.2019 про те, що позивач послугами цього підприємства не скористався; наказу Державного департаменту - Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення від 22.06.2004 року та Інструкції про контрольно-пропускний режим зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення; копії витягів з ЄДР щодо позивача станом на 10.01.2019, 01.02.2019, та станом на 03.04.2019.

17.12.2019 від відповідача надійшли заперечення на пояснення позивача та його заяву про приєднання доказів (т. 3 а.с.а.с. 213-218), в яких викладено заперечення проти прийняття доказів, наданих позивачем 06.12.2019, як таких що подано із порушенням вимог процесуального законодавства, а також пояснення щодо долучених позивачем доказів, сутність яких полягає в наступному: директором позивача є ОСОБА_3 , коли як договір купівлі-продажу від 10.01.2019 від імені позивача підписано ОСОБА_7 та підпис його в цьому договорі візуально не відповідає підпису директора Позивача ОСОБА_3 на інших договорах, що укладалися позивачем та відповідачем; видаткові накладні на постачання тріски не містять найменування посади особи позивача, що відповідальна за отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Поліська будівнича компанія», а тому визначити належність підпису, що міститься у цих накладних до конкретної посадової особи позивача неможливо; в товарно-транспортних накладних у якості директора позивача зазначено особу ОСОБА_2 , коли як директором позивача був ОСОБА_3 , а після 15.01.2019 директором позивача був ОСОБА_8 , та на більшості накладних відсутній штамп КПП, а ті ТТН що мають такий штамп складені без зазначення обов`язкових реквізитів (не зазначена особа, що має прийняти товар та її посада, печатка, підпис), отже такі накладні не можуть вважатися доказом отримання товару; твердження позивача, що на його котельні могли одночасно працювати 10 працівників не відповідають дійсності, та з огляду на кількість використаних ліжко-місць у гуртожитку та з урахуванням видачі відповідачем одноразової перепустки в 30-ти кілометрову зону відчуження лише для шести осіб, працівники позивача не могли перебувати у Чорнобильській зоні протягом всього опалювального періоду; позивач не скористався послугами ДСП «ЦППРВ», що дає підстави вважати, що котельня позивача не працювала.

18.12.2019 від третьої особи на адресу суду засобами електронної пошти надійшли пояснення щодо заяви позивача про приєднання доказів до матеріалів справи від 06.12.2019 та пояснень від цієї ж дати (т. 3 а.с.а.с. 219-227), що за змістом є ідентичними зі змістом пояснень, що було надано відповідачем 17.12.2019 та 20.12.2019 зазначені пояснення надійшли на адресу суду поштою (т. 4 а.с.а.с. 1-38).

18.12.2019 надійшло клопотання представника відповідача про витребування оригіналів доказів (т. 3 а.с.а.с. 228-231), зокрема договору купівлі-продажу тріски паливної хвойних та м`яко листяних порід від 10.01.2019, видаткові накладні з 21.01.2019 по 03.04.2019, товарно-транспортні накладні на перевезення позивачу сировини для роботи водогрійних котлів.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 18.12.2019, відкладено підготовче засідання на 15.01.2020.

13.01.2020 надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог (т. 4 а.с.а.с. 39-46), відповідно до якої позивач, внаслідок проведення коригування розрахунку стягуваної суми просив стягнути з відповідача 4657246,01 гривень.

14.01.2020 від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів (т. 4 а.с.а.с. 47-55), а саме копії: листа ТОВ «Поліська будівнича компанія» від 03.01.2020 № 1, яким підтверджуються обставини щодо укладання та виконання договору купівлі-продажу паливної тріски; листа сектору режиму, фізичного захисту та мобілізаційної роботи Державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.12.2019 № Р-03-102 щодо оформлення перепусток на працівників позивача та автотранспорт, та водіїв, що здійснювали перевезення тріски.

15.01.2020 від позивача надійшли письмові пояснення від 15.01.2020 (т. 4 а.с.а.с. 58-76), в яких викладено аргументи позивача щодо обставин, зазначених відповідачем та третьою особою у поясненнях та запереченнях щодо долучення позивачем доказів до матеріалів справи, та зазначено:

- що позивачем надаються додаткові докази в залежності від фактів та обставин, що відповідачем спростовуються та заперечуються;

- в договорі купівлі-продажу тріски паливної хвойних та м`яко листяних порід від 10.01.2019 дійсно є помилка в букві прізвища директора позивача та на підтвердження дійсності цього договору долучив до пояснень копію листа ТОВ «Поліська будівнича компанія»;

- товарно-транспортні накладні мають підписи посадових осіб позивача та завірені печатками сторін. ОСОБА_3, підписи якого є в цих накладних, з середини січня 2019 року і до сьогоднішнього дня є заступником директора позивача, а відсутність штампу КПП пояснюється складанням накладних у трьох екземплярах, один з яких залишається на КПП, один у перевізника і один у покупця. Штамп ставиться на одному з двох примірників, що залишаються у сторін договору та оскільки екземпляр зі штампом має значення лише на випадок вивезення товару із зони відчуження та враховуючи те, що товар не вивозився, адже використовувався для роботи котельні, позивачу було не принципово залишати у себе екземпляр накладної саме зі штампом. Вантажні автомобілі та водії, які завозили паливну тріску в м. Чорнобиль для потреб позивача у січні-квітні 2019 року мали перепустки, що підтверджується довідкою Державного агентства з управління зоною відчуження від 10.12.2019. Цією ж довідкою спростовуються доводи відповідача про відсутність перепусток у працівників котельні позивача в період січень-квітень 2019 року;

- відсутність у позивача дозволу на право провадження господарської діяльності на території зони відчуження обумовлена складною процедурою оформлення такого дозволу та необхідністю укладання великої кількості договорів, на узгодження яких може бути витрачено до півроку. Так само і у 2017 році, такий дозвіл позивачем було отримано лише у серпні 2017 року, тобто вже після завершення опалювального сезону. При цьому, договори необхідні для отримання дозволу позивачем було укладено (копії долучено до пояснень). Поряд із цим, позивач не мав приписів щодо порушення ним режиму і заборон на господарську діяльність в зоні відчуження, та відсутність у позивача спеціального дозволу у 2019 році не може бути підставою для звільнення відповідача від зобов`язання по оплаті позивачу вартості отриманої відповідачем теплової енергії.

Ухвалою від 15.01.2020 занесеною до протоколу судового засідання 15.01.2020 було були прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, подальший розгляд справи здійснювався в контексті остаточно визначених позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача 4657246,01 гривень, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.01.2020.

29.01.2020 від відповідача надійшли письмові заперечення на письмові пояснення позивача від 15.01.2020 (т. 4 а.с.а.с. 88-91), в яких відповідач додатково обґрунтував, що підключення котельні позивача до системи опалення ЦРК м. Чорнобиль відбулося з метою недопущення руйнації теплових мереж через морози; додатково зазначив про невідповідність товарно-транспортних накладних вимогам первинних бухгалтерських документів, посилався на відсутність у водія ОСОБА_5 перепустки до зони відчуження, хоча в 10 ТТН він зазначений, як водій, що доставляв паливну тріску, водій ОСОБА_6 не міг здійснити доставку паливної тріски в дати, зазначені в 4-х ТТН через відсутність у нього перепустки на ці дати та висловлено загальні заперечення, щодо долучення доказів разом з письмовими поясненнями від 15.01.2020, оскільки вони подані із порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 29.01.2020 судом оголошено перерву до 31.01.2020.

На адресу суду 31.01.2020 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення судових витрат.

В судове засідання 31.01.2020 з`явились представники позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Представник позивача наполягав на задоволенні позову, а саме просив стягнути з відповідача 4657246,01 гривень, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1. 28.07.2016 позивачем та Фондом державного майна України було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 278, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передав у користування позивача нерухоме майно - гараж, з матеріально-технічним складом і лабораторним корпусом, загальною площею 937 кв.м. за адресою м. Чорнобиль, що перебуває на балансі державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» (відповідач), що належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження (т. 2 а.с.а.с. 54-61). Згідно п. 1.2. цього договору майно передається в оренду з метою розміщення котельного обладнання, що працює на місцевих твердих альтернативних видах палива. Зазначений договір укладено строком до 28.06.2019 (п. 10.1. договору). За тристороннім актом від 28.07.2016, підписаним представниками позивача, відповідача та Фонду державного майна України зазначене в договорі нерухоме майно передане у користування позивача.

2. 27.02.2017 позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу теплової енергії № 28/02-т-р (т. 1 а.с.а.с. 153-163), відповідно до умов якого енергопостачальне підприємство (позивач) зобов`язується у вигляді гарячої води виробляти та відпускати Споживачу (відповідач) Теплову енергію, а Споживач зобов`язується оплатити товар та прийняти його згідно акту приймання-передачі теплової енергії у кількості 2413 Гкал за ціною 1420 гривень на загальну суму 3426460 гривень. Відповідно до п. 13.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року.

3. 01.07.2017 позивачем та відповідачем складено акт на зняття показників лічильника теплової енергії (т. 1 а.с. 37), з якого вбачається, що станом на 01.07.2017 кінцеві показники лічильника зафіксовано на рівні 12809 ГДж.

4. 21.01.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, згідно якого просив надати дозвіл на проведення розбліндування запірної арматури в місці приєднання мереж позивача до системи опалення ЦПК м. Чорнобиль, зазначив про усунення зауважень та про встановлення запірної арматури та проведення всіх підготовчих робот для виробництва та постачання теплової енергії котельною позивача. Також в листі зазначено про можливість розпочати подачу енергоносія 22.01.2019 (т. 1 а.с. 164).

5. 23.01.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому виклав прохання розглянути та затвердити (встановити) тариф на виробництво та постачання теплової енергії, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії позивача в м. Чорнобиль (т. 1 а.с. 29).

6. На листи позивача щодо готовності здійснювати постачання теплової енергії та про встановлення тарифу відповідач відповіді, з якої можливо було б встановити його заперечення проти початку постачання на його користь теплової енергії, не надав.

7. 13.02.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому зазначив, що має необхідне обладнання та відповідні ліцензії для виробництва та постачання теплової енергії та запропонував укласти договір на постачання теплової енергії на опалювальний сезон 2019 року із вартістю однієї Гкал у розмірі 1122 гривень (т. 1 а.с. 30).

8. На цей лист відповідач листом від 07.03.2019 повідомив позивача про те, що розглянувши можливість придбання теплової енергії на опалювальний сезон 2019 року та провівши науково-технічну раду, відповідач найближчим часом буде оголошувати відкриті торги на проведення закупівлі та запропонував позивачу взяти участь у цих торгах та зазначив про необхідність надання документів для можливості подальшого приєднання до тепломереж відповідача (т.1 а.с. 166).

9. Згідно протоколу № 16 від 26.02.2019 науково технічної ради відповідача розглянуто питання можливості часткового придбання теплової енергії у позивача на період опалювального сезону 2019 року.

Зі змісту зазначеного протоколу вбачається, що проведення ради було обумовлено зверненням позивача із листом від 13.02.2019 (т. 1 а.с. 30) та в результаті проведення ради було прийнято рішення про укладання договору з позивачем на закупівлю теплової енергії, який має принести позитивний ефект для підприємства та про надіслання листа на адресу позивача з переліком документації, яка необхідна для укладання договору (т. 1 а.с. а.с. 188).

10. 02.04.2019 позивач звернувся до Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження із листом, в якому повідомив, що не дивлячись на фактичне споживання теплової енергії, що виробляється позивачем, відповідач ухиляється від укладання договору купівлі-продажу теплової енергії та підписання актів приймання-передачі наданої теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019, що була відпущена відповідачу впродовж лютого-березня 2019 року. Цим же листом позивач просив керівника зазначеного держагенства перевірити зазначені обставини та сприяти підписанню відповідного договору та зазначених актів приймання-передачі (т. 1 а.с. 170).

До цього листа позивачем було долучено, окрім іншого, акт на зняття показників лічильника від 28.02.2019 (т. 1 а.с. 171), акти приймання-передачі фактично наданої теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019 року (т. 1. а.с.а.с. 172-173), а також акт на зняття показників лічильника від 01.07.2017 (т. 1 а.с. 37).

11. Листом від 04.04.2019 відповідач повернув позивачу без розгляду акт на зняття показників лічильника теплової енергії та акти приймання-передачі теплової енергії № 1 від 04.03.2019 та № 2 від 01.04.2019 (т. 2 а.с. 19) з мотивів відсутності укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії та відсутності у позивача спеціалізованого дозволу на виробництво теплової енергії у зоні відчуження.

12. 29.03.2019 Державним агентством України з управління зоною відчуження прийнято наказ № 64-19 про припинення відповідача в результаті реорганізації шляхом приєднання до державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (третя особа по справі), що стає правонаступником майнових прав та обов`язків відповідача, утворено комісію з реорганізації та встановлено строк для пред`явлення кредиторами своїх вимог до відповідача протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення рішення про припинення відповідача.

Інформація про припинення відповідача оприлюднена 02.04.2019, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 2 а.с.а.с. 103-109). З цього ж реєстру вбачається, що станом на час прийняття судом рішення відповідача не припинено, процедура реорганізації не завершена.

13. 22.04.2019 відповідач листом повідомив позивача та голову Державного агентства України з управління зоною відчуження про те, що договір купівлі-продажу теплової енергії з позивачем не укладався і не міг укладатися оскільки для цього не було ні економічного, ні технологічного обґрунтування, а також юридичних підстав, а тому відсутні підстави і для підписання актів приймання передачі теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019. Також в цьому листі зазначалося про низку претензій до ефективності роботи котельні позивача в перебігу строку дії попереднього договору купівлі-продажу теплової енергії (2017 рік), відсутність у позивача спецдозволу на роботи в зоні відчуження, щодо узаконення підключення котельні позивача до електромережі, незабезпечення радіаційної безпеки роботи котельні. Крім того, зазначено про те, що звірка показників лічильників сторонами не проводилася з огляду на відсутність для цього відповідних підстав (т. 1. а.с.а.с. 179-181).

14. 25.04.2019 позивач звернувся до голови комісії з припинення відповідача з вимогою про визнання грошових вимог у розмірі 5230698,48 гривень та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу і задоволення у 4 чергу. В обґрунтування зазначених вимог позивач зазначає, що не дивлячись на те, що договір на постачання теплової енергії між сторонами укладено не було, втім позивач фактично поставив, а відповідач прийняв теплову енергію у загальній кількості 2392 Гкал на зазначену у вимозі суму. Нормативно свою вимогу позивач обґрунтував положеннями ст.ст. 1212, 1213 щодо виникнення у відповідача зобов`язання з безпідставного збагачення за рахунок позивача. До зазначеної вимоги позивачем долучено зведений акт приймання-передачі фактично наданої теплової енергії від 25.04.2019 № 4 на суму 5230698,48 гривень (т. 1 а.с.а.с. 174-178).

15. Листом від 15.05.2019 (т. 1 а.с.а.с. 34) відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача від 25.04.2019, з мотивів, що вже було викладено в листі відповідача від 22.04.2019 та вдруге зазначив про безпідставність вимог позивача.

З огляду на відмову у задоволенні вимог позивача, невизнання відповідачем його права вимоги на суму вартості поставленої теплової енергії, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та з урахуванням остаточно визначеного предмету позову у заяві про зменшення позовних вимог від 13.01.2020 (т. 4 а.с.а.с. 39-46) просив стягнути з відповідача 4657246,01 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем до 13.01.2020 позовні вимоги підтримувалися в редакції заяви про зміну предмету позову від 27.11.2019, що складалися з вимог про визнання грошових вимог до відповідача на суму 5230698,48 гривень та про стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості.

Поряд із цим заявою про зменшення позовних вимог від 13.01.2020, позивачем окрім зменшення розміру вимог в частині стягнення з відповідача вартості поставленої теплової енергії, фактично змінено і предмет позову, адже в заяві вже не було викладено вимог про визнання грошових вимог до відповідача.

В судовому засіданні 31.01.2020 представник позивача підтвердив, що заяву про зменшення позовних вимог від 13.01.2020 слід розглядати, як таку, в якій визначено остаточні позовні вимоги позивача до відповідача, чим від вимог про визнання грошових вимог до відповідача позивач фактично відмовився та на їх задоволенні не наполягав.

Як встановлено судом, відповідач станом на час розгляду цієї справи перебуває в процесі припинення у спосіб реорганізації шляхом приєднання до державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (третя особа по справі).

Згідно ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 107 Цивільного кодексу України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про визнання його грошових вимог була відхилена та до передавального акту включена не була, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду із вимогами про визнання його грошових вимог та включення їх до передавального акту.

У зв`язку із затвердженням передавальних актів до яких вимоги позивача включено не було, позивач змінив предмет позову та просив стягнути з відповідача вартість поставленої теплової енергії.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Оскільки з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що процедура припинення відповідача ще не завершена, адже відомості щодо правонаступництва третьої особи по справі, до якої приєднується відповідач в реєстрі, станом на час прийняття судом цього рішення, не містяться, суд дійшов висновку про підставне звернення позивача до суду із розглядуваним позовом саме до відповідача.

Судом також вбачається, що позовні вимоги про визнання грошових вимог до відповідача фактично поглинаються позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у цьому ж розмірі, а тому окремий розгляд таких вимог, з урахуванням того, що відповідні передавальні акти відповідача вже затверджені, не відповідав би критеріям належного способу захисту порушеного права, адже жодних наслідків для цілей відновлення порушеного права позивача такі вимоги не мали б.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.01.2020 та приймаючи до уваги позицію представника позивача, що було висловлено в судовому засіданні суд діійшов висновку, що остаточні позовні вимоги складаються саме з вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4657246,01 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що фактично протягом лютого-квітня 2019 здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача хоча договір на таке постачання сторонами укладено не було, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач безпідставно та без належної правової підстави, отримавши від нього теплову енергію утримує у себе грошові кошті, що мали бути сплачені за поставлену теплову енергію, а тому вартість поставленої теплової енергії має бути стягнута з відповідача у примусовому порядку на підставу ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Заперечення відповідача полягають у спростуванні самого факту отримання від позивача теплової енергії у будь-якій кількості, відсутності необхідності у отриманні теплової енергії, достатності власних можливостей для виробництва достатньої кількості теплової енергії, відсутності у позивача технічних можливостей для постачання теплової енергії, необхідних дозволів та перепусток на працівників котельні, неналежності та недопустимості доказів, що було долучено позивачем в обґрунтування його позовних вимог, що не можуть підтверджувати факт постачання позивачем та отримання відповідачем протягом лютого-квітня 2019 року теплової енергії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч.ч. 4, 6 ст. 19 Закону).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» серед основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з п. 4 Правил - користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.

Пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

З наведеного вбачається, що постачання теплової енергії має здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного енергопостачальною організацією та споживачем.

Як встановлено судом, та не заперечувалося сторонами в перебігу розгляду справи відповідний договір на постачання теплової енергії у період лютого-квітня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено не було.

Позивач посилається на ту обставину, що відповідач, споживаючи теплову енергію фактично тривалий час не заперечував проти укладання договору та, певною мірою, сприяв його укладенню, але в квітні 2019 року остаточно відмовився укласти такий договір, підписати акти приймання-передавання теплової енергії та, наразі, не визнає факт отримання від позивача теплової енергії в період лютий-квітень 2019 року.

Власне сутність позовних вимог позивача зводиться до відшкодування йому вартості фактично (без договору) поставленої теплової енергії у зазначений період.

Заперечення відповідача в цій частині полягають в тому, що для укладання договору на постачання теплової енергії мали бути проведені відкриті торги відповідно Закону України «Про публічні закупівлі» та оскільки такі торги не було проведено, а договір, відповідно, не було укладено, постачання теплової енергії не здійснювалося та не могло здійснюватися.

На думку суду відсутність письмового договору щодо постачання теплової енергії, сама по собі, не може бути підставою для звільнення споживача від обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Отже визначальним у цій справі є встановлення судом на підставі наданих сторонами доказів, того, чи мав місце факт постачання теплової енергії позивачем на користь відповідача, та чи було відповідачем збережено без належних підстав грошові кошти, що мали бути сплачені за отриману від позивача теплову енергію.

На підтвердження фактичного постачання теплової енергії на користь відповідача позивач посилається на ту обставину, що відповідач є єдиний споживач теплової енергії, що виробляється на котельні позивача, розташованій за адресою м. Чорнобиль, вул. Радянська, 71.

В перебігу розгляду справи відповідач цієї обставини не заперечував, отже суд вважає встановленим той факт, що єдиним споживачем теплової енергії, що могла вироблятися позивачем на котельні в м. Чорнобиль, вул. Радянська, 71 є відповідач.

Розглянувши аргументи сторін та третьої особи, що було викладено у відповідних заявах по суті справи, суд щодо цих аргументів приходить до наступних висновків.

1. На підтвердження факту постачання теплової енергії відповідачу позивач посилається на те, що після закінчення опалювального сезону 2017 року, протягом якого позивач здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача на підставі договору купівлі-продажу, укладеного сторонами 27.02.2017 позивачем та відповідачем 01.07.2017 було складено акт зняття показників лічильника (т. 1 а.с. 37), яким, станом на 01.07.2017, зафіксовано показники лічильника, що встановлено в котельні позивача на рівні 12809 ГДж.

Факт складання такого акту відповідачем не заперечувався, як не заперечувався сторонами і той факт, що протягом 2018 року постачання теплової енергії позивачем на користь відповідача не здійснювалося.

В заяві про зменшення позовних вимог від 13.01.2020 позивач зазначив, що згідно журналу обліку теплової енергії (т. 1 а.с. а.с. 190-195) відповідачем було самостійно зафіксовано показники лічильника станом на 03.07.2017, які складали 12870 ГДж, та наполягає на тому, що саме ці показники є вірними початковими для визначення загального об`єму фактично поставленої ним теплової енергії протягом лютого-квітня 2019 року.

Заперечення відповідача, щодо врахування показників лічильника позивача, що зафіксовано в акті від 01.07.2017 полягають в тому, що договір купівлі-продажу теплової енергії, що було укладено сторонами 27.02.2017 після складання цього акту діяв ще протягом майже півроку та оскільки за наслідками закінчення строку дії договору відповідний акт на зняття показників лічильника не складався, показники визначені в акті від 01.07.2017 судом до уваги у якості початкових показників фактично отриманої теплової енергії братися не можуть.

Судом встановлено, що дійсно строк дії договору купівлі-продажу від 27.02.2017 спливав 31.12.2017 (п. 13.1. договору). Водночас за змістом зазначеного договору не встановлено обов`язку щодо складання акту зняття показників лічильника станом на дату закінчення строку його дії.

При цьому, згідно журналу показників обліку теплової енергії, що ведеться відповідачем (т.1 а.с.а.с. 190-195) останні показники лічильника зафіксовано станом на 03.07.2017 на рівні 12870 ГДж, а належних та допустимих доказів, що свідчили б про те, що після цієї дати і до 31.01.2019 позивач виробляв та постачав на користь відповідача теплову енергію, внаслідок чого показники лічильника могли змінитися, суду не надано.

З урахуванням висновків суду, що ґрунтуються, в тому числі і на поясненнях сторін у справі про те, що протягом 2018 року постачання теплової енергії позивачем на користь відповідача не здійснювалося, показники лічильника позивача, які остаточно зафіксовано в журналі відповідача станом на 03.07.2017 на рівні 12870 ГДж можуть справедливо вважатися початковими, станом на 31.01.2019.

Повторюючись суд зазначає, що такі висновки ґрунтуються на записах журналу відповідача обліку теплової енергії, відсутності доказів, що свідчили б про здійснення позивачем постачання теплової енергії після 03.07.2017 до дати закінчення строку дії договору купівлі-продажу від 27.02.2017, та поясненнях сторін про те, що протягом опалювального сезону 2018 року постачання позивачем теплової енергії на користь відповідача, що є єдиним споживачем теплової енергії позивача, не здійснювалося.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що після фіксування останніх показників лічильника станом на 03.07.2017 у журналі обліку теплової енергії до 2019 року могли змінитися, а тому суд з більшою вірогідність приходить до висновку, що станом на 31.01.2019 показники лічильника позивача містили показники - 12870 ГДж.

Згідно акту зняття показників лічильника теплової енергії від 28.02.2019 (т. 1 а.с. 171) зафіксовано кінцеві показники лічильника станом на 28.02.2019 на рівні - 16976 ГДж. Встановлено обсяг постачання за лютий 2019 року 4167 ГДж.

Згідно акту зняття показників лічильника теплової енергії від 01.04.2019 (т. 2 а.с. 22) зафіксовано кінцеві показники лічильника станом на 01.04.2019 на рівні - 21716 ГДж. Встановлено обсяг постачання за березень 2019 року 4740,368 ГДж.

Згідно зведеного акту приймання-передачі теплової енергії № 4 від 25.04.2019 (т.1 а.с. 178) остаточні показники лічильника зафіксовано у розмірі 22827 ГДж.

Таким чином загальна кількість теплової енергії згідно показників лічильника за період лютий-квітень 2019 року становить 9957 ГДж та складається з кількості теплової енергії за лютий 2019 року - 4106 ГДж (16976 ГДж - 12870 ГДж); за березень 2019 року - 4740 ГДж (21716 ГДж - 16976 ГДж) та за квітень 2019 року - 1111 ГДж (22827 ГДж - 21716 ГДж).

Доказів на спростування доводів позивача про здійснення постачання теплової енергії протягом лютого-квітня 2019 року у загальній кількості 9957 ГДж відповідачем не надано.

Свої заперечення проти позовних вимог в цій частині відповідач обґрунтовував посиланням на те, що в 2019 році позивач не допускав на свою територію представників відповідача з метою перевірки показників лічильника теплової енергії, на вимогу п. 7 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж перед запуском котла, що встановлено на підприємстві позивача за участю представників повинно бути здійснено опломбування лічильника, позивачем не долучено доказів, що були здійснені повірка та опломбування лічильника за участю представника відповідача, а під час встановлення запірної арматури персоналом відповідача було помічено, про що зроблено фото, що лічильник знаходиться у незадовільному стані (частина датчиків відключена, дроти датчиків не зафіксовані, обчислювач висить на дротах датчиків, тобто лічильник явно зазнав механічного пошкодження та потребує повірки та опломбування, а тому показники лічильника можуть бути не вірними (з тексту відзиву на позовну заяву т. 1 а.с. 111).

Водночас, жодних доказів на підтвердження доводів, що викладено у зазначених запереченнях відповідачем до матеріалів справи не додано.

Відповідачем не доведено створення позивачем перешкод у перевірці показників лічильника. Тривале листування між сторонами зазначених вимог відповідача (про проведення перевірки) чи заперечень з боку позивача не містить. Отримуючи відповідні звернення позивача, до яких додавалися чи то акти про зняття показників лічильника, чи то акти приймання-передачі теплової енергії, які містили посилання на показники лічильника, що фіксувалися позивачем, відповідач жодного разу не повідомив позивача про необхідність здійснення перевірки зазначених показників.

Листом від 04.04.2019 відповідач повернув позивачу без розгляду акт на зняття показників лічильника теплової енергії, та акти приймання-передачі теплової енергії № 1 від 04.03.2019 та № 2 від 01.04.2019 (т. 2 а.с.19) з мотивів відсутності укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії та відсутності у позивача спеціалізованого дозволу на виробництво теплової енергії у зоні відчуження.

При цьому звертає на себе увагу та обставина, що повернення без розгляду зазначених документів було здійснено не у зв`язку із тим, що теплова енергія не постачалася, а тому, що між сторонами не було укладено договір та позивач не має відповідного дозволу.

Крім того, вузол обліку теплової енергії (тепло лічильник) введено в експлуатації на підставі акту допуску до експлуатації комерційного вузла обліку відпуску та споживання теплової енергії від 19.10.2016, складеного позивачем за участю керівника відповідача та представника ДП «Укрметртестстандарт» (т. 2 а.с.а.с. 17-18).

Зі змісту зазначеного акту вбачається, що лічильник позивача повірений та опломбований. Доказів на підтвердження того факту, що строк повірки зазначеного лічильника настав та прострочено чи, що його не опломбовано, чи опломбовано із порушенням відповідних правил, суду відповідачем не надано.

Доводи відповідача про те, що лічильник перебуває у незадовільному стані та/чи зазнав механічних пошкоджень також не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, адже долучені до матеріалів справи фото лічильника не дають суду можливості дійти до таких висновків.

Як вбачається, судом призначалася судова технічна експертиза, у проведенні якої Київським НДІ судових експертиз було відмовлено. Поряд із цим, проведення інших досліджень, призначення експертизи іншим експертним установам чи доведення зазначених обставин у інший можливий спосіб відповідачем не ініціювалося.

З огляду на це, суд керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на оцінці вірогідності доказів наданих сторонами в цій частині не може прийти до інших висновків ніж про наявність підстав для врахування під час розгляду справи показників лічильника позивача, як такі, що відповідають фактичному об`єму поставленої теплової енергії на користь відповідача.

Повторюючись, суд ще раз наголошує, що тривале листування між позивачем та відповідачем дає підстави дійти висновку про існування бажання сторін укласти відповідний договір купівлі-продажу, здійснення протягом всього часу фактичного користування тепловою енергією, виробленою позивачем та відсутності у відповідача вимог до позивача, щодо спільного складання актів про зняття показників лічильника.

Тільки листом від 22.04.2019 (т. 1 а.с.а.с. 19-23) відповідач після тривалого погодження і робіт щодо підключення котельні позивача до мережі відповідача і проведення технічної наради з приводу можливої закупівлі теплової енергії у позивача, повністю відмовився від факту споживання теплової енергії, підписання актів приймання-передавання та вперше заперечував факт споживання теплової енергії та необхідності такого споживання.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для врахування показників лічильника позивача станом на початок постачання теплової енергії на підставі відомостей журналу відповідача (т.1 а.с.а.с. 190-195) станом на 03.07.2017 на рівні 12870 ГДж та остаточні показники лічильника, що зафіксовано у зведеному акті приймання-передачі теплової енергії № 4 від 25.04.2019 (т.1 а.с. 178) у розмірі 22827 ГДж.

Як вже зазначалося, з фактичних дій відповідача до 22.04.2019 не вбачалося заперечень проти отриманих проміжних актів приймання-передавання та актів зняття показників лічильника з мотивів невідповідності їх показникам лічильника. Не вказувалося відповідачем і на неналежний стан такого лічильника, що, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів, що могли б спростувати твердження позивача в цій частині, дає суду підстави дійти висновку, що з огляду на зазначені показники лічильника факт постачання відповідачу теплової енергії впродовж лютого-квітня 2019 року у кількості 9957 ГДж є доведеним.

2. Твердження відповідача про те, що він є державним підприємством та єдиним способом укладання договору купівлі-продажу теплової енергії є проведення відритих торгів згідно Закону України «Про публічні закупівлі» та єдиною підставою для отримання теплової енергії є договір, укладений в письмовій формі, та оскільки такий договір сторонами укладено не було, відкриті торги не проводилися, відсутні підстави стверджувати про постачання теплової енергії на користь відповідача, суд додатково вважає за необхідне зазначити.

Суд вище вже дійшов висновку про те, що хоча укладання договору на постачання теплової енергії і є обов`язковим, його не укладання, за умови, що відбувалося фактичне здійснення постачання та, відповідно, споживання чи подальше транспортування теплової енергії, відсутність такого договору не може позбавляти позивача, що здійснював фактичне постачання теплової енергії права на отримання плати за позадоговірне постачанням відповідачу теплової енергії.

В цій частині судом також враховано, що протягом 2017 року коли постачання теплової енергії відбувалося на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2017 фактичне постачання теплової енергії позивачем на користь відповідача розпочалося з січня 2017 року тобто ще до укладання цього договору, що підтверджується журналом обліку теплової енергії, що ведеться відповідачем, витяг з якого долучено до відзиву на позовну заяву (т. 1 а.с.а.с. 190-195).

З наведеного можна дійти висновку, що звичайним для позивача та відповідача було здійснення постачання теплової енергії без укладання договору та різниця полягає лише в тому, що у 2017 році відповідний договір все ж було укладено, хоча і 27.02.2017, а в 2019 не було, хоча відповідний намір на його укладання вбачається із тривалого листування сторін з цього приводу та відсутності заперечень проти необхідності у отриманні теплової енергії від позивача аж до 22.04.2019.

3. Доводи відповідача про те, що позивач не має технічної можливості безперебійно виробляти та відпускати теплову енергію, оскільки котельня оснащена одним котлом та відсутня система насосів на висновки суду не впливають, адже суд позбавлений можливості, з огляду на об`єм наданих доказів, дійти висновку, що обладнання позивача не дозволяло йому здійснити постачання теплової енергії у визначеній позивачем кількості.

Суду не доведено, яким чином кількість котлів та насосів може свідчити про неможливість здійснення такого постачання.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, наявна у позивача кількість котлів та насосів дозволяла йому здійснювати постачання на користь відповідача теплової енергії продовж 2017 року, та яким чином ситуація змінилася станом на 2019 рік, суд був позбавлений можливості встановити.

4. Доводи відповідача про те, що розбліндування мережі та проведення пуско-налагоджувальних робіт, що проводилися позивачем у січні 2019 року за погодженням з відповідачем, чим позивач обґрунтовує факт допуску відповідачем до постачання до його мережі теплової енергії, що вироблялася позивачем, було здійснено за проханням позивача з метою недопущення руйнації котельні позивача через морози, а не з метою здійснення постачання теплової енергії на користь відповідача, судом також відхиляються, з огляду на те, що не доведені належними та допустимим доказами.

З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, згідно якого просив надати дозвіл на проведення розбліндування запірної арматури в місці приєднання мереж позивача до системи опалення ЦПК м. Чорнобиль, зазначив про усунення зауважень та про встановлення запірної арматури та проведення всіх підготовчих робот для виробництва та постачання теплової енергії котельною позивача. Також в листі зазначено про можливість розпочати подачу енергоносія 22.01.2019 (т. 1 а.с. 164).

Наведене, за відсутності доказів про інше, дають суду підстави дійти висновку про доведеність факту узгодженого із відповідачем підключення котельні позивача 31.01.2019 до системи відповідача з метою саме постачання теплової енергії, адже доказів на підтвердження того, що таке підключення було здійснено в інтересах позивача за його проханням про збереження обладнання від руйнації через морози, відповідачем суду не надано.

Відповідач в перебігу розгляду справи не заперечував того, що таке розбліндування було проведено за участю його працівників.

З огляду на зміст листа позивача від 21.01.2019, зокрема в частині готовності котельні позивача до постачання теплової енергії на користь відповідача та відсутності з боку відповідача жодних заперечень проти отримання такої теплової енергії, дає суду, з більшою мірою вірогідності дійти висновку про те, що у спосіб реалізації прохання позивача, що викладено в листі від 21.01.2019 відбулося саме підключення системи позивача до системи відповідача для подальшого отримання теплової енергії, ніж до висновку про здійснення такого підключення з метою збереження обладнання від впливу морозу, як про це зазначає відповідач.

5. Аргументи відповідача про те, що його обладнання було достатньо для виробництва теплової енергії у достатній для всіх споживачів кількості без придбання теплової енергії у позивача судом перевірено та відхиляються.

На численні звернення позивача щодо укладання договору на постачання теплової енергії відповідач жодного разу не повідомив позивача про те, що відповідач не потребує його теплової енергії та має власні потужності, що є достатніми для виробництва та постачання теплової енергії кінцевим споживачам.

Вперше про зазначені обставини було зазначено в листі від 22.04.2019, що складено у відповідь на лист позивача від 02.04.2019 (т. 1 а.с. 170), направленого на адресу Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження, до сфери управління якого відноситься відповідач, в якому зазначено про відмову відповідача від укладання договору не дивлячись на фактичне споживання теплової енергії.

З огляду на викладене, доводи відповідача в цій частині не спростовують висновків суду про здійснення фактичного постачання позивачем на користь відповідача теплової енергії продовж лютого-квітня 2019 року, адже наведені відповідачем аргументи на підтвердження достатності власних потужностей для забезпечення тепловою енергією свого підтвердження в перебігу розгляду справи не знайшли, а докази, надані відповідачем на підтвердження цього не дозволили суду дійти до таких висновків.

6. Щодо посилання відповідача та третьої особи на відсутність у позивача спеціального дозволу Державного агентства України з управління зоною відчуження на здійснення господарської діяльності на території зони відчуження і зони обов`язкового (безумовного) відселення, тільки за наявності якого можливо здійснювати господарську діяльність на зазначеній території, суд приходить до наступних висновків.

Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено наступні положення.

Управління зоною відчуження, а також зоною безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів з населених пунктів, віднесених до цієї зони, та припинення у зв`язку з цим у зазначених пунктах діяльності місцевих рад здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення (ч. 1 ст. 8 Закону)

У зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення забороняється здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення; Порядок застосування положень цієї статті визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 12 Закону).

Державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України. Органом, відповідальним за здійснення державного контролю за додержанням правового режиму зони відчуження та відселеної частини зони безумовного (обов`язкового) відселення, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення (ст. 20 Закону).

Відповідно до Положення про Державне агентство України з управління зоною відчуження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 № 564 Державне агентство України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів та який реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження і зоною безумовного відселення.

До основних завдань ДАЗВ віднесено, зокрема, реалізація державної політики у сфері управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов`язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об`єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, а також здійснення державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами (п. 3 Положення).

ДАЗВ відповідно до покладених на нього завдань видає, зупиняє та скасовує (у межах зони відчуження і відселеної частини зони безумовного (обов`язкового) відселення) спеціальні дозволи на провадження сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво (у тому числі будівництво ядерних установок і об`єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення) (п. 4 Положення).

Згідно Порядку видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 року № 1869, цей Порядок визначає механізм видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності (далі - спеціальні дозволи) на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, віднесеної до сфери управління ДАЗВ.

З наведеного вбачається, що здійснення виробничої діяльності на території зони відчуження має здійснюватися на підставі спеціального дозволу, видача якого та контроль за дотримання правового режиму здійснення діяльності на цій території здійснює Державне агентство України з управління зоною відчуження.

Позивач не заперечував того факту, що відповідний дозвіл станом на час здійснення постачання теплової енергії на користь відповідача, ним отримано не було через складну та довготривалу процедуру його оформлення.

Також зазначив, що і у 2017 році, коли здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача на підставі договору від 27.02.2017 позивач отримав спеціальний дозвіл № 001185 (т. 4 а.с. 74) лише у серпні 2017 року, тобто вже після завершення опалювального сезону.

Відповідач в своїх запереченнях проти позову посилався на той факт, що зазначений дозвіл взагалі не стосується питання виробництва та постачання теплової енергії, а стосується діяльності щодо переоснащення промислової будівлі шляхом розміщення котельного обладнання, що працюватиме на місцевих твердих альтернативних видах палива.

Дослідивши зазначені обставини суд дійшов висновку, що здійснення позивачем господарської діяльності в зоні відчуження мало узгоджуватися із Державним агентством України з управління зоною відчуження шляхом отримання відповідного дозволу.

Поряд із цим, сторонами не заперечувалося того факту, що протягом 2017 року позивач здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача на підставі договору від 27.02.2017 і відсутність такого дозволу не було перешкодою, як для здійснення такого постачання, так і для проведення розрахунків за отриману теплову енергію.

Судом не встановлено, що відсутність такого дозволу станом на лютий-квітень 2019 року могло виключати можливість здійснення позивачем вироблення та постачання теплової енергії на користь відповідача у 2019 році, тобто сам факт неотримання позивачем спеціального дозволу не спростовує факт постачання теплової енергії.

Крім того, як вже зазначалося судом, 02.04.2019 позивач звернувся до Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження із листом, в якому повідомив, що не дивлячись на фактичне споживання теплової енергії, що виробляється позивачем, відповідач ухиляється від укладання договору купівлі-продажу теплової енергії та підписання актів приймання-передачі наданої теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019, що була відпущена відповідачу впродовж лютого-березня 2019 року. Цим же листом позивач просив керівника зазначеного держагенства перевірити зазначені обставини та сприяти підписанню відповідного договору та зазначених актів приймання-передачі (т. 1 а.с. 170).

Тобто державний орган - Державне агентство України з управління зоною відчуження, до функцій якого віднесено здійснення відповідного контролю за дотриманням правового режиму в зоні відчуження був обізнаний щодо здійснення позивачем виробничої діяльності на території м. Чорнобиль з виробництва та постачання на користь відповідача теплової енергії, а тому посилання відповідача на відсутність у позивача дозволу не спростовує висновків суду про здійснення фактичного отримання відповідачем теплової енергії від позивача продовж лютого-квітня 2019 року.

7. В якості доказу закупівлі сировини, що була необхідною для виробництва теплової енергії позивачем долучено до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу від 10.01.2019 паливної тріски, копії видаткових накладних з 21.01.2019 по 03.04.2019, копії товарно-транспортних накладних на перевезення позивачу сировини для роботи водогрійних котлів (пункт розвантаження м. Чорнобиль).

Заперечуючи проти належності та допустимості зазначених доказів, відповідач посилався на те, що директором позивача є ОСОБА_3, коли як договір купівлі-продажу від 10.01.2019 та товарно-транспорті накладні від імені позивача підписано ОСОБА_7 та підпис його в договорі візуально не відповідає підпису директора позивача ОСОБА_3 на інших договорах, що укладалися позивачем та відповідачем; після 15.01.2019 директором позивача був Бірюков С. О . та на більшості накладних відсутній штамп КПП, а ті ТТН, що мають такий штамп складені без зазначення обов`язкових реквізитів (не зазначена особа, що має прийняти товар та її посада, печатка, підпис), отже такі накладні не можуть вважатися доказом отримання товару; видаткові накладні на постачання тріски не містять найменування посади особи позивача, що відповідальна за отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Поліська будівнича компанія», а тому визначити приналежність підпису, що міститься у цих накладних до конкретної посадової особи позивача неможливо.

Пояснюючи зазначені розбіжності позивач зазначив, що в договорі купівлі-продажу від 10.01.2019 та товарно-транспортних накладних дійсно є помилка в прізвищі директора позивача та на підтвердження дійсності цього договору долучив до пояснень копію листа ТОВ «Поліська будівнича компанія». Товарно-транспортні накладні мають підписи посадових осіб позивача та завірені печатками сторін. ОСОБА_3, підписи якого є в цих накладних, з середини січня 2019 року і до сьогоднішнього дня є заступником директора позивача.

Як вбачається з матеріалів справи 10.01.2019 позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Поліська будівнича компанія» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1. якого продавець (ТОВ «Поліська будівнича компанія») зобов`язався продати, а покупець (позивач) прийняти і оплатити лісопродукцію, а саме тріску паливну хвойних та м`яко листяних порід за ціною 266,67 гривень без ПДВ. Поставка здійснюється згідно наявного товару у продавця, на умовах франко-склад покупця (Київська область, м. Чорнобиль), поставка товару на територію покупця входить у вартість товару та здійснюється за рахунок продавця його власним автотранспортом чи іншим перевізником, але також за рахунок продавця (п.п. 2.1., 2.3. Договору).

На підтвердження факту поставки товару позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні щодо постачання тріски паливної протягом лютого-квітня 2019 року.

Дослідивши зазначені докази, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача з приводу невідповідності прізвища директора позивача та візуального зображення його підпису не можуть бути взяті судом до уваги та відхиляються, як такі, що не спростовують змісту зазначених документів, адже помилка в прізвищі директора не позбавляє ці документи доказової сили, щодо підпису директора позивача, то суд позбавлений можливості самостійно встановлювати факт приналежності підпису на документі певній особі на підставі візуального співставлення підписів особи на різних документах.

Суд вважає, що оскільки відповідач не є стороною у цих правовідносинах (щодо поставки тріски), тому немає необхідності перевіряти зазначені документи на предмет повної відповідності вимогам документообігу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, адже перевірка зазначених обставин мала б значення для визначення правильності відображення зазначеної господарської операції в бухгалтерській та фінансовій звітності саме сторін договору, що не є предметом дослідження в межах цієї справи.

Інше розуміння зазначених обставин свідчило б про надмірно формальний підхід до оцінки зазначених доказів.

8. Щодо посилання відповідача та третьої особи на факт відсутності на товарно-транспортних накладних, долучених позивачем відмітки КПП про ввезення на територію зони відчуження сировини для котельні позивача суд приходить до наступних висновків.

Свої заперечення з цього приводу відповідач та третя особа обґрунтовують положеннями п.п. 2.9., 3.16 Інструкції про контрольно-пропускний режим зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, затвердженої наказом Державного департаменту - Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення № 46 від 22.06.2004 (т.3 а.с.а.с. 181-191).

Так, відповідно до п. 2.9. Інструкції усі транспортні засоби реєструються у журналах на КПП із зазначенням часу в`їзду і виїзду.

Відповідно до п. 3.16 Інструкції ввіз у зону відчуження вантажів та інших матеріалів, предметів, речовин тощо здійснюється за супроводжуючими документами, в яких отримувачем вантажу є підприємство (організація), розташоване на території зони відчуження (ЗВІЗБ(О)В).

Згідно п. 3.16.1. Інструкції підприємства (установи, організації), які працюють у зоні відчуження за угодами і ввозять для роботи устаткування, прилади, інструменти тощо, повинні представити працівникам міліції на КПП перелік майна, що ввозиться. У двох екземплярах. Один екземпляр переліку залишається на КПП, другий екземпляр, на якому проставляється штамп КПП, є у майбутньому підставою для вивозу майна підприємством (установою, організацією) при наявності на день вивозу відмітки (штампу) ЦРДК ДСНВП «Екоцентр».

З наведеного вбачається, що транспортні засоби реєструються в журналах КПП, ввезення вантажів здійснюється за супроводжуючими документами, а у разі ввезення інструментів чи обладнання, на переліку такого майна проставляється штамп КПП, який є підставою для подальшого вивезення такого обладнання чи інструментів із зони відчуження.

Оскільки позивачем для цілей роботи котельні завозився вантаж - тріска, таке завезення мало здійснюватися за супроводжуючими документами, а транспортні засоби мали реєструватися в журналах КПП.

При цьому, з наведеного вище вбачається, що вимог про проставляння штампу КПП на товарно-транспортних накладних, у разі завезення вантажу, матеріалів, речовин, не встановлено. Такі вимоги встановлено виключно для завезення з метою тимчасового використання інструменту та/чи обладнання та такий штамп КПП є підставою для подальшого вивезення цього обладнання.

З огляду на викладене, заперечення відповідача та третьої особи про відсутність на товарно-транспортних накладних штампу КПП, що унеможливлює прийняття їх у якості належних та допустимих доказів факту здійснення транспортування на користь позивача тріски для виробництва теплової енергії на котельні в м. Чорнобиль, судом відхиляються.

Крім того, згідно долученої позивачем до матеріалів справи довідки Сектору режиму, фізичного захисту та мобілізаційної роботи державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.12.2019 (т. 4 а.с.а.с. 50-51) транспортним засобам, які зазначені в товарно-транспортних накладних видавалися відповідні перепустки в період січень-квітень 2019 року.

Отже, дослідивши зазначені матеріали в контексті аргументів учасників справи, суд дійшов висновку про те, що зазначені позивачем документи, достатньою мірою підтверджують його доводи про те, що ним систематично впродовж лютого-квітня 2019 року здійснювалася закупівля сировини, що була необхідною для вироблення теплової енергії, що постачалася на користь відповідача.

9. Посилання відповідача та третьої особи на ту обставину, що твердження позивача, що на його котельні могли одночасно працювати 10 працівників не відповідають дійсності та з огляду на кількість використаних ліжко-місць у гуртожитку та з урахуванням видачі відповідачем одноразової перепустки в 30-ти кілометрову зону відчуження лише для шести осіб, працівники позивача не могли перебувати у Чорнобильській зоні протягом всього опалювального періоду, спростовуються матеріалами справи.

Так, з довідки Сектору режиму, фізичного захисту та мобілізаційної роботи державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.12.2019 вбачається оформлення перепусток в період січень-квітень щодо 11 осіб, які, як стверджує позивач, працювали в котельні. Доказів на спростування зазначених обставин, суду в перебігу розгляду справи представлено не було.

Посилання відповідача та третьої особи на ту обставину, що працівники позивача (5 осіб), що проживали в гуртожитку (т. 4 а.с. 25) не отримували перепустки у зону відчуження також на висновки суду не впливають, адже може бути свідченням надання неповної інформації Сектором режиму, фізичного захисту та мобілізаційної роботи Державного агентства України з управління зоною відчуження щодо цих осіб, що з урахуванням підтвердженням самого відповідача факту їх проживання в гуртожитку є доказом їх перебування в місці розміщення котельні позивача протягом часу зазначеного відповідачем у довідці від 17.12.2019 та не спростовує можливість перебування на території зони відчуження інших працівників позивача, щодо яких видавалися відповідні перепустки, які могли послугами гуртожитку не користуватися.

Решта аргументів учасників процесу не впливають на оцінку судом встановлених обставин справи.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність.

Баланс вірогідностей буде встановлено коли суд зможе прийти до висновку що факт скоріше був, аніж не був.

Суб`єктивна оцінка суду, що ґрунтується на його внутрішньому переконанні, дозволили дійти висновку про більшу вірогідність факту саме здійснення позивачем продовж лютого-квітня 2019 року постачання теплової енергії на користь відповідача, ніж того факту, що таке постачання не здійснювалося.

Щодо нормативного обґрунтування заявленого позову, то як вбачається, позивач обґрунтовує позовні вимоги посиланням на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 910/12929/18.

Предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача вартості теплової енергії фактично поставленої на його користь позивачем без належних на те правових підстав, адже, як вбачається з матеріалів справи відповідний договір на постачання сторонами укладено не було.

При цьому, як встановлено судом мало місце фактичне отримання такої теплової енергії, що зумовлює настання у відповідача обов`язку сплати вартості такої теплової енергії на користь позивача.

З огляду на викладене відповідач, як фактичний споживач теплової енергії, що без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити за поставлену теплову енергію, зобов`язаний повернути ці кошти позивачу, як постачальнику теплової енергії на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як вже встановлено судом на підставі показників лічильника позивача, початковими показниками слід вважати 12870 ГДж та кінцевими показниками - 22827 ГДж, отже загальна кількість теплової енергії згідно показників лічильника, поставленої на користь відповідача за період лютий-квітень 2019 року становить 9957 ГДж, з яких протягом лютого-березня 2019 року позивачем поставлено на користь відповідача теплову енергію у кількості 8840 ГДж, а протягом квітня 2019 - 1117 ГДж, отже розрахунок позивача щодо кількості поставленої теплової енергії, що викладено ним у заяві про зменшення позовних вимог від 13.01.2020 є вірним.

Відповідно до положень Закону України «Про теплопостачання»:

- тарифи на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб`єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів (ч. 4 ст. 20 Закону);

- розрахунок середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, здійснюється за адміністративно-територіальними одиницями (Автономною Республікою Крим, областями, містами Києвом чи Севастополем) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 20 Закону);

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, щокварталу, до 25 числа останнього місяця кожного кварталу, розраховує та оприлюднює середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії (ч. 9 ст. 20 Закону);

- середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії, опубліковані на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, станом на 25 число останнього місяця кожного кварталу, використовуються суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для розрахунку тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії на наступний квартал (ч. 10 ст. 20 Закону).

Відповідно до Положення про Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 26 листопада 2014 № 676 Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (Держенергоефективності) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива.

Станом на 26.12.2018 Головою Держенергоефективності затверджено на перший квартал 2019 року для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів середньозважений тариф на теплову енергію по Київській області на рівні 1820,77 грн/Гкал (без ПДВ), а 25.03.2019 на другий квартал 2019 визначено цей тариф на рівні 1757,00 грн/Гкал (без ПДВ).

90% від зазначених тарифів для періоду лютий-березень 2019 становить 1638,69гривень/Гкал, а для квітня - 1581,30 гривень/Гкал.

Як встановлено судом протягом лютого-березня 2019 року позивачем поставлено на користь відповідача теплову енергію у кількості 8840 ГДж, а протягом квітня 2019 року - 1117 ГДж.

За змістом Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 одиницями виміру обсягу (кількості) спожитої споживачем теплової енергії є гігакалорія (Гкал) або гігаджоуль (ГДж). Одиниця виміру визначається в договорі. Для переведення одиниць застосовуються коефіцієнти 1 Гкал = 4,1868 ГДж, 1 ГДж = 0,2388 Гкал (п. 18). Власне, зазначена інформація є загальновідомою, а тому при прийнятті рішення суд не керується вказаними правилами, а лише застосовує їх як джерело інформації щодо застосування співвідношення відповідних показників.

Отже, в Гкал протягом лютого-березня 2019 року позивачем поставлено теплової енергії у кількості 2110,99 Гкал, а у квітні 2019 року у кількості 266,73 Гкал.

Таким чином, вартість отриманої позивачем теплової енергії протягом лютого-березня 2019 року становить 4151109,84 гривень, а протягом квітня 2019 року - 506136,17 гривень, що загалом становить 4657246,01 гривень. Та саме ця сума має бути стягнута з відповідача на користь позивача, як така, що без належної правової підстави утримується відповідачем у якості плати за отриману теплову енергію.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю. А саме суд приймає рішення про стягнення з державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Еско Україна» 4657246,01 гривень заборгованості за отриману теплову енергію.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача у розмірі 69858,69 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «ЕСКО Україна» повністю.

Стягнути з державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» (07270, Київська обл., Іванківський район, місто Чорнобиль, вул. Радянська, будинок 70, код 37197165) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Еско Україна» (03680, м. Київ, Святошинський район, вул. Святошинська, будинок 34, корпус 26, 3 поверх, офіс 15, код 39825320) 4657246,01 гривень та 69858,69 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 10.02.2020.

Суддя Р.М. Колесник