КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 року 320/5042/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про скасування наказу та визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Київській області від 13.03.2019 №550 "Про проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ";

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 за період діяльності з 01.01.2012 по 31.12.2018, оформленої актом від 09.04.2019 №274/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки прийнятий поза межами повноважень податкового органу та не у спосіб, і не на підставі чинного законодавства. Позивач зазначає, що спірний наказ ним у порядку та строки встановлені Податковим кодексом України отримано не було, чим порушені вимоги п. 79.2 ст. 79 ПК України щодо завчасного повідомлення про проведення перевірки, оскільки з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб саме до початку її проведення. Також, позивач вказує, що у податкового органу були відсутні підстави для проведення перевірки, передбачені підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, на які відповідач посилається у наказі.

При цьому, позивач наголосив, що лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючим органом рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки. Невиконання ж вимог п. 79.2. Податкового кодексу України щодо пред`явлення або надіслання направлення на перевірку та копії наказу про проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

З урахуванням наведених обставин у сукупності, як зазначає позивач, можна констатувати незаконність проведення перевірки, тому відсутні підстави вважати таку перевірку правомірною, що виключає правові наслідки такої перевірки.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що дії посадових осіб відповідача щодо призначення документальної позапланової перевірки позивача на підставі наказу від 13.03.2019 №550 є правомірними та обґрунтованими. Пояснив, що позивач відмовився від надання відповіді на запит податкового органу, та за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 не подавав декларацій про майновий стан і доходи, що у сукупності стало підставою для проведення перевірки. Звернув увагу, що копію оскаржуваного наказу направлено позивачу засобами поштового зв`язку та вручено останньому 21.03.2019, а тому відповідач діяв правомірно та із додержанням усіх вимог, встановлених статтею 87 Податкового кодексу України.

Відтак, відповідач вважає, що право позивача на повідомлення про проведення перевірки не було порушено.

Відповідачем також у відзиві на позовну заяву наголошено на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про скасування наказу, оскільки шестимісячний строк для його оскарження до суду закінчився 13.09.2019.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що у ОСОБА_1 не виникає передбаченого законом обов`язку зареєструватися як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець на жодній стадії діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна, а тому у відповідача не було правових підстав для проведення перевірки на підставі п.п.78.1.2, п.п.78.1.13 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Крім того, представник позивача звертав увагу суду на те, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.10.2019 у справі №369/6896/19 провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 164 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а тому доводи відповідача про наявність такої підстави як здійснення позивачем господарської діяльності без державної реєстрації не знайшли свого підтвердження.

Також, представник позивач наголосив на тому, що позивач не був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, не мав статусу фізичної особи-підприємця, а тому на нього не розповсюджуються обов`язок щодо подачі відповідних декларацій про майновий стан і доходи.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких наголосив на тому, що підставою для проведення перевірки ОСОБА_1 стало отримання інформації про здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації та відповідно не подача в установлений законом строк податкових декларацій, розрахунків, а тому ним правомірно прийнято оскаржуваний наказ.

При цьому, відповідач наполягає на тому, що позивачем здійснювалась господарська діяльність, оскільки будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що позивач зобов`язаний був зареєструватися як фізична особа-підприємець та вести облік результатів своєї господарської діяльності відповідно до вимог законодавства, оподатковувати дохід від такої господарської діяльності згідно норм статті 177 Податкового кодексу України та подавати відповідну звітність як фізична особа-підприємець.

Також відповідач у запереченні на відповідь на відзив зауважив, що постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.10.2019 у справі №369/6896/19 була винесена без участі представника ГУ ДПС у Київській області та жодних доводів та обґрунтувань органу державної податкової служби судом першої інстанції не досліджувалось. Зазначив, що ним 27.01.2019 було подано апеляційну скаргу на вищевказану постанову суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 вирішено розгляд адміністративної справи №320/5042/19 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 28.12.2019.

Також, вказаною ухвалою суду визнано обов`язкову явку у судові засідання ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів та відкладено підготовче засідання на 20.01.2020.

Підготовче засідання, яке було призначено на 20.01.2020, було відкладено на 24.01.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 та закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.01.2020.

Судове засідання, яке було призначено на 29.01.2020, було відкладено на 05.02.2020.

У судове засідання, призначене на 05.02.2020, з`явився представник відповідача.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились. Натомість, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача при вирішенні даного питання поклався на розсуд суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, суд вважає за необхідне здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином республіки Айзербайджан, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 27.09.2013 та паспортом громадянина республіки Айзербайджан № НОМЕР_3 від 28.05.2016.

Головним управлінням ДФС у Київській області направлено на адресу позивача письмовий запит від 24.07.2018 №3290/М/10-36-13-04 про надання інформації та її документального підтвердження, в якому, зокрема, відповідач просив надати пояснення та документальні підтвердження щодо отримання доходу від продажу (обміну) нерухомого майна (квартир/нежитлових приміщень) за період з 01.01.2012 по 31.12.2017.

Вказаний запит було направлено позивачу 25.07.2018 за адресою: АДРЕСА_1 , однак такий лист повернувся 04.09.2018 за зворотною адресою з довідкою поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 13.03.2019 №550 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 " призначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з 27.03.2019 тривалістю 5 робочих днів.

Перевірка призначена з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період діяльності з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Судом встановлено та підтверджується змістом оскаржуваного наказу, що перевірка призначена на підставі п.п.78.1.2, п.п.78.1.13 п. 78.1 ст. 78, ст.79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами.

На підставі вказаного наказу Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано повідомлення від 13.03.2019 №112/10-36-13-03, в якому повідомлено, що з 27.03.2019 терміном 5 робочих днів за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А в приміщенні ГУ ДФС у Київській області буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 .

Наказ від 13.03.2019 №550 та повідомлення від 13.03.2019 №112/10-36-13-03 були направлені позивачу засобами пошитого зв`язку 14.03.2019 та вручені позивачу 21.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штрих-кодовим ідентифікатор №0315121746990.

Головним управлінням ДФС у Київській області направлено на адресу позивача письмовий запит від 26.03.2019 №7810/М/10-36-13-03 про надання інформації та її документального підтвердження, в якому, зокрема, відповідач просив надати пояснення та документальні підтвердження щодо отримання доходу від продажу (обміну/дарування) нерухомого майна та понесених на його будівництво витрат за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Вказаний запит було направлено позивачу засобами пошитого зв`язку 26.03.2019 та вручений позивачу 06.05.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штрих-кодовим ідентифікатор №0303112664460.

У період з 27.03.2019 по 02.04.2019 на підставі п.п.78.1.2, п.п.78.1.13 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу від 13.03.2019 №551 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб ГУ ДФС у Київській області Шоботенком Юрієм Миколайовичем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 09.04.2019 №274/10-36-13-03/2075021138 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2020 по 31.12.2018" (далі - Акт перевірки).

У вказаному акті посадова особа контролюючого органу зазначила про те, що відповідно до наданої інформації Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 06.07.2018 №10/10-45/0607/02, фізична особа ОСОБА_2 являвся замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків на підставі Декларацій про готовність експлуатації об`єктів та сертифікатів, які належить до ІІІ категорії складності, виданих Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області та Державної архітектурно-будівельною інспекцією України за наступними адресами: с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 10Б (Декларація №КС143162500342); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 6Б (Декларація № НОМЕР_4 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 8Б (Декларація № НОМЕР_5 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 8 (Декларація № НОМЕР_6 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 6 (Декларація № НОМЕР_7 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 69Б (Декларація № НОМЕР_8 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 67В (Декларація № НОМЕР_9 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 67Б (Декларація №КС143152050398); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2Г (Декларація № НОМЕР_10 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 4 (Декларація № НОМЕР_11 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2 (Декларація № НОМЕР_12 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19 (Декларація №КС143130950592); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19, 3 черга (Декларація №КС14312125280); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19, 2 черга (Декларація №КС14312125280); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19, секція 1, 2 (Декларація №КС14311094208); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2Б (Декларація № НОМЕР_13 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2 (Декларація № НОМЕР_14 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 59 (Сертифікат № НОМЕР_15 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 61 (Сертифікат № НОМЕР_16 ).

Також, фізична особа ОСОБА_2 являвся замовником реконструкції приміщення №14 з розділенням на три окремі нежитлові приміщення за адресою: с АДРЕСА_2 (Декларація №КС143132680220).

Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet, за вищевказаними адресами знаходяться житлові будинки, які належать до житлових комплексів "Софіївський квартал" та "Софіївський".

Рекламування та продаж об`єктів нерухомості відбувається через офіційний веб-сайт компанії забудовника ТОВ "Укржитло-Будінвест" та у відділі продажу за адресою: Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 69.

Перевіркою встановлено, що фізична особа - платник податків ОСОБА_2 набував у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником яких він безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями та багатоквартирних житлових забудов) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами.

Згідно наявних декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, генеральним підрядником будівництва є ТОВ "Укржитло-Будінвест", засновником якого є ОСОБА_2 та ТОВ "Магістральсервіс".

У подальшому, ОСОБА_3 реалізовувались об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

Отже, в ході перевірки відповідачем встановлено, що фізична особа - платник податків ОСОБА_2 здійснював будівництво багатоквартирних житлових будинків за видом діяльності 41.10 "Організація будівництва будівель" та систематичний продаж нерухомого майна (квартир) за видом діяльності 68.10 "Купівля та продаж власного нерухомого майна" за адресами: АДРЕСА_3 , Києво- АДРЕСА_2 . АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 Б, 6Б, 8Б, 8, 6, 69Б, 67В, 2Г, 4, 2, 2Б, 4Б, 59, 61 (житловий комплекс "Софіївський квартал") та за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19 (житловий комплекс "Софіївський").

Так, в Акті перевірки зазначається, що згідно з відомостями, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 отримано дохід від реалізації об`єктів нерухомого майна за ознакою доходу "104" - доходів від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого всього у сумі 450574958,23 грн., у тому числі за 2012 рік - 32666871,71 грн., за 2013 рік - 26249773,00 грн., за 2014 рік - 50894649,58 грн., за 2015 рік - 65774622,19 грн., за 2016 рік - 127673640,07 грн., за 2017 рік - 71151182,68 грн., за 2018 рік - 76164219,00 грн.

Згідно з інформацією, яка міститься в інтегрованих картках ІС "Податковий блок" встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 на постійній основі відповідно до п. 172.5 ст. 172 Кодексу, сплачувались податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна фізичним особам - покупцям до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу на загальну суму 21218977,17 грн., у тому числі за 2012 рік - 0,00 грн., за 2013 рік - 1271272,17 грн., за 2014 рік - 2662326,41 грн., за 2015 рік - 3525124,17 грн., за 2016 рік - 5428988,29 грн., за 2017 рік - 4084385,68 грн., за 2018 рік - 4246880,45 грн., виходячи з чого сума отриманого доходу платником податків від продажу об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 становить всього 424379543,40 грн., у тому числі за 2012 рік - 0,00 грн., за 2013 рік - 25425443,40 грн., за 2014 рік - 53246528,20 грн., за 2015 рік - 70502483,40 грн., за 2016 рік - 108579765,80 грн., за 2017 рік - 81687713,60 грн., за 2018 рік - 84937609,00 грн.

В Акті перевірки зазначається, що враховуючи всю наявну в ГУ ДФС у Київській області податкову інформацію, перевіркою встановлено отримання фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 доходу від реалізації об`єктів нерухомого майна всього у сумі 476964618,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 32666871,71 грн., за 2013 рік - 26249773,00 грн., за 2014 рік - 53246528,20 грн., за 2015 рік - 70502483,40 грн., за 2016 рік - 127673640,07 грн., за 2017 рік - 81687713,60 грн., за 2018 рік - 84937609,00 грн.

Розбіжність між отриманим фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 доходом згідно відомостей, які містяться в ДРФО ДФС України та наявної інформації в ІС "Податковий блок" щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5% (п`ять відсотків) від реалізації об`єктів нерухомого майна виникла у зв`язку із не відображенням приватними нотаріусами даних в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку під час посвідчення договорів купівлі-продажу.

Відповідно до наявної податкової інформації фізична особа - платник податків ОСОБА_2 здійснював продаж даних об`єктів, замовником будівництва яких він виступає.

В Акті перевірки надалі зазначається, що вищезазначена інформація підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації об`єктів нерухомого майна спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.

Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.

У зв`язку з цим, на думку відповідача, фізична особа - платник податків ОСОБА_2 за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 отримував дохід від провадження підприємницької діяльності (продажу об`єктів нерухомого майна), який згідно з п. 164.1 ст. 164 ПК України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи всього у сумі 476964618,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 32666871,71 грн., за 2013 рік - 26249773,00 грн., за 2014 рік - 53246528,20 грн., за 2015 рік - 70502483,40 грн., за 2016 рік - 127673640,07 грн., за 2017 рік - 81687713,60 грн., за 2018 рік - 84937609,00 грн.

Перевіркою встановлено не подання фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 декларацій про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки.

Перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності у 2012 - 2018 роках, встановлено його заниження на загальну суму 476964618,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 32666871,71 грн., за 2013 рік - 26249773,00 грн., за 2014 рік - 53246528,20 грн., за 2015 рік - 70502483,40 грн., за 2016 рік - 127673640,07 грн., за 2017 рік - 81687713,60 грн., за 2018 рік - 84937609,00 грн., чим порушено п. 177.2 ст. 177 ПК України.

Згідно податкової інформації ОСОБА_2 під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 21218977,17 грн., у тому числі за 2012 рік - 0,00 грн., за 2013 рік - 1271272,17 грн., за 2014 рік - 2662326,41 грн., за 2015 рік - 3525124,17 грн., за 2016 рік - 5428988,29 грн., за 2017 рік - 4084385,68 грн., за 2018 рік - 4246880,45 грн.

Посадова особа контролюючого органу в акті перевірки зазначила про те, що перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 , встановлено його заниження всього на суму 64907512,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 5550792,99 грн., за 2013 рік - 3188436,44 грн., за 2014 рік - 6386660,18 грн., за 2015 рік - 10568064,51 грн., за 2016 рік - 17552266,92 грн., за 2017 рік - 10619402,77 грн., за 2018 рік - 11041889,17 грн., чим порушено вимоги п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 ПК України.

Крім цього, в Акті перевірки визначено, що враховуючи те, що декларації за 2012-2015 роки не подавались, строки давності не застосовуються.

На підставі вищезгаданих висновків Акту перевірки щодо визначення ГУ ДФС у Київській області чистого доходу сформовано похідні від цього висновки про донарахування податку і зборів, ЄСВ, військового збору, штрафних санкцій.

Так, відповідач зазначив про те, що ОСОБА_3 занижено єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 690966,82 грн., у тому числі за 2012 рік - 77733,15 грн., за 2013 рік - 81612,63 грн., за 2014 рік - 89529,12 грн., за 2015 рік - 89995,12 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн., за 2018 рік - 147430,80 грн.

Також відповідач зазначив про те, що заниження ОСОБА_3 оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 1472411,11 грн.

З урахуванням викладеного, контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку про порушення фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 вимог чинного законодавства, а саме:

- п. 44.1 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України в частині ненадання Книги обліку доходів і витрат;

- п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб всього на суму 64907512,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 5550792,99 грн., за 2013 рік - 3188436,44 грн., за 2014 рік - 6386660,18 грн., за 2015 рік - 10568064,51 грн., за 2016 рік - 17552266,92 грн., за 2017 рік - 10619402,77 грн., за 2018 рік - 11041889,17 грн.;

- абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині заниження єдиного соціального внеску всього на суму 690966,82 грн., у тому числі за 2012 рік - 77733,15 грн., за 2013 рік - 81612,63 грн., за 2014 рік - 89529,12 грн., за 2015 рік - 89995,12 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн., за 2018 рік - 147430,80 грн.;

- п. 2, п. 9, п. 11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині неподання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2012-2018 роки;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 у сумі 1472411,11 грн., у тому числі за 2015 рік - 1057537,25 грн., за 2016 рік - 357938,26 грн., за 2017 рік - 56655,10 грн., за 2018 рік - 280,50 грн.;

- п. 49.2 ст. 49, п.п.49.18.5 п. 49.18 ст. 49, абз. 2 п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки;

- п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в частині здійснення розрахункових операцій в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій;

- статті 58, частини 6 статті 128 Господарського кодексу України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

- статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005291303, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 81134391,23 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 64907512,98 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 16226878,25 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005301303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 510,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005321303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 1190,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005281303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 1840513,89 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 1472411,11 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 368102,78 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005331303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у сумі 1,00 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23.05.2019 №0005351303, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 225605,89 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.05.2019 №0005311303, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1190,00 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303, яка містить вимогу сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 690966,82 грн.

Позивачем було оскаржено в адміністративному порядку прийняті за результатами перевірки рішення.

Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 12.08.2019 №38730/6/99-99-11-05-01-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 23.05.2019 №0005291303, від 23.05.2019 №0005281303, від 23.05.2019 №0005301303, від 23.05.2019 №0005321303 та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 23.05.2019 №0005331303.

Проте, не вбачаючи у контролюючого органу наявності законодавчо визначених підстав для прийняття наказу на проведення перевірки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підстави для проведення документальної позапланової перевірки визначені в пункті 78.1 статті 78 ПК України.

Так, згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.

Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 названого Кодексу.

При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.01.2018р. у справі № 1570/7146/12, від 06.03.2018р. у справі № 805/2307/17-а, від 05.05.2018р. справа № 810/3188/17, від 02.05.2018р. справа № 804/3006/17.

У постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 та від 9.02.2016 у справі № 826/5689/13-а визначено наступну правову позицію: "нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої."

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що документальна позапланова невиїзна перевірки тривалістю 5 робочих днів розпочалась 27.03.2019 на підставі наказу Головного управління ДФС у Київській області від 13.03.2019 №550 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ".

На підставі вказаного наказу Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано повідомлення від 13.03.2019 №112/10-36-13-03, в якому повідомлено, що з 27.03.2019 терміном 5 робочих днів за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А в приміщенні ГУ ДФС у Київській області буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 .

Наказ від 13.03.2019 №550 та повідомлення від 13.03.2019 №112/10-36-13-03 були направлені позивачу засобами пошитого зв`язку 14.03.2019 та вручені позивачу 21.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штрих-кодовим ідентифікатор №0315121746990.

Отже, наведене свідчить, що позивач був ознайомлений у встановлений законом спосіб з наказом про перевірку до її початку.

Водночас, перевіряючи правомірність призначення перевірки позивача на підставі наказу від 13.03.2019 №550 та визначення в оскаржуваному наказі підстав для проведення позапланової документальної перевірки, суд зазначає наступне.

Зі змісту наказу від 13.03.2019 №550 Головного управління ДФС у Київській області вбачається, що призначення перевірки ґрунтується на підпунктах 78.1.2, 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Відповідно до п.п.78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

Тобто, необхідною передумовою для призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України є законодавчо встановлений обов`язок фізичної особи (платником податків) здійснювати подання в установлений законом строк податкових декларацій, розрахунків, звіту про контрольовані операції або документацію з трансферного ціноутворення.

У цьому контексті, суд зазначає, що згідно зі статтею 179 Податкового кодексу України платник податку на доходи фізичних осіб зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 179.2 цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи:

- від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

- виключно від одного податкового агента незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

- від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;

- у вигляді об`єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу;

- зазначені у пунктах 167.2 - 167.4 статті 167 цього Кодексу, крім випадків, коли декларування таких доходів прямо передбачено відповідними нормами цього розділу;

- зазначені у підпункті "є" пункту 176.1 статті 176 цього Кодексу від двох і більше податкових агентів, і при цьому загальна річна сума оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) такими податковими агентами не перевищує ста двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Таким чином, положення п. 179.2 ст. 179 ПК України щодо необхідності подачі платником податку на доходи фізичних осіб річної декларації про майновий стан та доходи, не застосовуються у випадку отримання доходів від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

У зв`язку з чим, відсутня необхідність фізичній особі подавати річну декларацію про майновий стан і доходи, в разі, коли вони повністю отримані від операцій з продажу нерухомого майна.

Вказана обставина свідчить, що п.п.78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України не може бути правомірною підставою для проведення позапланової документальної перевірки позивача.

Відповідно до приписів п.п.78.1.13 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

Відповідно до п.п.14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не доведено суду протилежного, що ОСОБА_2 не зареєстрований як фізична-особа підприємець, та не здійснює підприємницької діяльності. Відповідно, відсутні особи, яким він міг би виплачувати оподатковуваний дохід, та відповідно, позивач не є та не може бути податковим агентом.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05.05.2018 у справі №810/3188/17 (провадження №К/9901/46315/18), прийняту за результатами справи за аналогічних обставин (щодо призначення перевірки стосовно отримання доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна).

Верховний Суд звернув увагу, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

У даному випадку, як вбачається з оскаржуваного наказу, у ньому, крім власне посилання на вищезгаданий п.п.78.1.2 ПК України, міститься також посилання на п.п.78.1.13 ПК України, у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, у т.ч. щодо здійснення господарської діяльності без державної реєстрації, посилання на що відсутнє в оскаржуваному наказі. Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у вищезгаданій постанові.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що призначення перевірки оскаржуваним наказом відбулось також і без дотримання вимог п.п. 78.1.13 ПК України, в порушення вказаних вимог, що у свою чергу також зумовлює висновок про те, що податковий орган не мав законних підстав для проведення перевірки на підставі приписів п.п.78.1.13 п.78.1 ст.78 ПК України.

Окрім цього, суд звертає увагу, що в оскаржуваному наказі контролюючий орган, всупереч встановленим статтею 102 ПК України положенням, здійснює перевірку діяльності фізичної особи ОСОБА_1 терміном понад 1095 днів, а саме за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Доводячи правомірність своїх дій у частині терміну призначення перевірки, відповідач стверджує, що керувався приписами п.п.102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України, яким передбачено, що грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

Суд зазначає, що не погоджується з такими доводами відповідача, пояснюючи це наступним.

Так, пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, винятком, яким встановлено, відсутність строку давності для проведення перевірки контролюючим органом, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, є обставина, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано взагалі.

Суд звертає увагу, що у позивача відсутній обов`язок щодо подання декларації, що регламентується положенням п. 179.2 ст. 179 ПК України, за яким відсутня необхідність фізичній особі подавати річну декларацію про майновий стан і доходи, в разі, коли вони повністю отримані від операцій з продажу нерухомого майна. Відтак, суд вважає, що податковий орган повинен дотримуватись загальних строків давності, визначених статтею 102 ПК України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ від 13.03.2019 №550 "Про проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 " прийнято з порушенням визначеної ПК України процедури, а саме із зазначенням у ньому підстав для проведення перевірки, які не обґрунтовуються правовим чином, що є підставою для його скасування та визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки на підставі такого наказу.

У постанові від 23.04.2019 у справі №823/5028/15 Верховний Суд з посиланням на практику Верховного Суду України у справах, предметом позову в яких були вимоги про визнання недійсним та скасування наказів про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платників податків, а в деяких мали місце обставини складання контролюючими органами за наслідками таких перевірок податкових-повідомлень рішень, неодноразово висловлював правову позицію про те, що нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, установлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою для прийняття наказу про проведення перевірки.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що у справі "Рисовський проти України" (№29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №810/1438/17.

За аналогічних обставин, викладених у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 у справі №810/3188/17 та у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №826/14476/17 (№К/9901/62922/18), Верховний Суд дійшов висновку, аналогічно якому суд у даній справі формулює свій висновок про те, що перевірку проведено без дотримання обов`язкових для цього умов, що є підставою для висновку про протиправність проведення перевірки, результати якої встановлено в Акті перевірки, який, враховуючи наведені вище обставини, кваліфікується судом як доказ отриманий з порушенням закону, який в силу вимог ч. 1 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України судом до уваги не береться та, відповідно, не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Тобто, за встановлених судом обставин протиправності проведення перевірки, відсутні правові наслідки такої, що також є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування" не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, Європейський суд у справі "Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG" (1975, AC 591 at 638) вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі "Yvone van Duyn v. Home Office", принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (п. 128), та "Беєлер проти Італії" (п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (п. 74 рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії").

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 17.03.2018 у справі №1570/7146/12, від 06.03.2018 у справі №805/2307/17-а, від 23.08.2018 у справі №812/1283/17 та від 05.06.2018 у справі №826/4156/14, висновки яких, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

Враховуючи вказане, суд зазначає, що визнання незаконними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є безумовною підставою для визнання протиправними та скасування рішень, прийнятими за результатами такої перевірки.

Отже, прийняття контролюючим органом за наслідками перевірки позивача податкових повідомлень-рішень від 23.05.2019 №0005301303, від 23.05.2019 №0005321303, від 23.05.2019 №0005291303, від 23.05.2019 №0005281303, рішень про застосування штрафних санкцій від 23.05.2019 №0005311303, від 23.05.2019 №0005351303 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303 з невідворотністю спричиняє виникнення низки негативних (несприятливих), для такого платника, юридичних наслідків.

З огляду на вказане, суд зазначає, що встановлення судом факту протиправності призначення перевірки позивача на підставі оскаржуваного наказу від 13.03.2019 №550, скасування такого наказу та визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки на підставі такого наказу зумовлює виникнення потреби в обтяженні цього або іншого суб`єкта обов`язком усунути всі спричинені рішенням негативні юридичні наслідки та повернути платника податку у первинне правове становище, котре існувало до моменту прийняття контролюючим органом наказу про проведення перевірки позивача від 13.03.2019 №550.

Це означає, що право позивача підлягає захисту і відновленню, та приведення у стан, що існував до такого порушення з боку відповідача. Разом з тим, таких позовних вимог щодо поновлення цих порушених прав позивачем не заявлено.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням обставин цієї адміністративної справи, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Київській області податкові повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005301303, від 23.05.2019 №0005321303, від 23.05.2019 №0005291303, від 23.05.2019 №0005281303, рішення про застосування штрафних санкцій від 23.05.2019 №0005311303, від 23.05.2019 №0005351303 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303.

Суд зазначає, що саме таке рішення буде не лише належними, а й дієвим способом захисту від протиправних дій та рішень відповідача.

Поряд з цим, необхідно зазначити, що контролюючий орган не позбавлений права щодо проведення відповідної перевірки позивача за умови дотримання вимог податкового законодавства.

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає безумовному визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2018 року у справі №815/1851/15, адміністративне провадження №К/9901/27891/18.

Водночас, незважаючи на вищенаведені висновки суду, у той же час, враховуючи положення ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, суд вважає за необхідне надати також оцінку доводам фіскального органу по суті висновків Акту перевірки.

Як свідчать матеріали проведеної відповідачем перевірки, відповідно до наданої інформації Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 06.07.2018 №10/10-45/0607/02, фізична особа ОСОБА_2 являвся замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків на підставі Декларацій про готовність експлуатації об`єктів та сертифікатів, які належить до ІІІ категорії складності, виданих Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області та Державної архітектурно-будівельною інспекцією України за наступними адресами: с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 10Б (Декларація №КС143162500342); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 6Б (Декларація №КС143162500330); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 8Б (Декларація № НОМЕР_5 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 8 (Декларація № НОМЕР_6 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 6 (Декларація № НОМЕР_7 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 69Б (Декларація № НОМЕР_8 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 67В (Декларація №КС143152050400); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 67Б (Декларація №КС143152050398); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2Г (Декларація № НОМЕР_10 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 4 (Декларація № НОМЕР_11 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2 (Декларація № НОМЕР_12 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19 (Декларація №КС143130950592); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19, 3 черга (Декларація №КС14312125280); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19, 2 черга (Декларація №КС14312125280); с. Софіївська Борщагівка, вул. Лесі Українки, 19, секція 1, 2 (Декларація №КС14311094208); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2Б (Декларація № НОМЕР_13 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 2 (Декларація № НОМЕР_14 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 59 (Сертифікат № НОМЕР_15 ); с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 61 (Сертифікат № НОМЕР_16 ).

Також, фізична особа ОСОБА_2 являвся замовником реконструкції приміщення №14 з розділенням на три окремі нежитлові приміщення за адресою: с АДРЕСА_2 (Декларація №КС143132680220).

Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet, за вищевказаними адресами знаходяться житлові будинки, які належать до житлових комплексів "Софіївський квартал" та "Софіївський".

Рекламування та продаж об`єктів нерухомості відбувається через офіційний веб-сайт компанії забудовника ТОВ "Укржитло-Будінвест" та у відділі продажу за адресою: Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Академіка Шалімова, 69.

В Акті перевірки зазначається, що враховуючи всю наявну в ГУ ДФС у Київській області податкову інформацію, перевіркою встановлено отримання фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 доходу від реалізації об`єктів нерухомого майна всього у сумі 476964618,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 32666871,71 грн., за 2013 рік - 26249773,00 грн., за 2014 рік - 53246528,20 грн., за 2015 рік - 70502483,40 грн., за 2016 рік - 127673640,07 грн., за 2017 рік - 81687713,60 грн., за 2018 рік - 84937609,00 грн.

Розбіжність між отриманим фізичною особою - платником податків ОСОБА_3 доходом згідно відомостей, які містяться в ДРФО ДФС України та наявної інформації в ІС "Податковий блок" щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5% (п`ять відсотків) від реалізації об`єктів нерухомого майна виникла у зв`язку із не відображенням приватними нотаріусами даних в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку під час посвідчення договорів купівлі-продажу.

Відповідно до наявної податкової інформації фізична особа - платник податків ОСОБА_2 здійснював продаж даних об`єктів, замовником будівництва яких він виступає.

В Акті перевірки надалі зазначається, що вищезазначена інформація підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації об`єктів нерухомого майна спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.

Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб`єкт підприємництва - підприємцем, внаслідок чого у останнього виникали обов`язки щодо подачі податкової звітності, сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору саме як у фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи - громадянина.

Однак, з таким висновком відповідача суд в повній мірі погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У той же час суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 ГК України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява N 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява N 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Виходячи із цього суд наголошує на тому, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДФС). Вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_2 не є та ніколи не був зареєстрованим як фізична особа-підприємець (суб`єкт господарювання), тому оподаткування його доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2012 - 2018 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

У відповідності до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно з п. п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п. 172.4 ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті (вказане положення застосовується з 2018р.)) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту "а" пункту 172.5 статті 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов`язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватні нотаріуси, які посвідчували договори купівлі-продажу об`єктів житлової нерухомості. При цьому до кожного договору купівлі-продажу, вчиненого позивачем, долучено відповідні розрахункові документи (квитанції), які підтверджують сплату ОСОБА_3 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України.

Вказана обставина про сплату ОСОБА_3 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна вказується в самому Акті перевірки від 09.04.2019 №274/10-36-13-03/2075021138.

Саме в такому порядку здійснювалося визначення та сплата податкових зобов`язань за наслідками оподаткування операцій по продажу позивачем в 2012-2018 роках об`єктів нерухомого майна.

У свою чергу відповідач вважає застосування позивачем такого порядку визначення податкових зобов`язань неправомірним посилаючись на те, що діяльність ОСОБА_1 з продажу нерухомості містить ознаки підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 ПК України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З аналізу наведених вище норм податкового законодавства випливає, що розмір ставки податку та порядок сплати визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, положення статті 177 ПК України застосовуються виключно щодо фізичних осіб-підприємців.

Як уже наголошувалося судом вище ОСОБА_2 є фізичною особою та не зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця. Усі договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна укладалися ним саме як фізичною особою, у зв`язку з чим висновок податкового органу про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб всього на суму 64907512,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 5550792,99 грн., за 2013 рік - 3188436,44 грн., за 2014 рік - 6386660,18 грн., за 2015 рік - 10568064,51 грн., за 2016 рік - 17552266,92 грн., за 2017 рік - 10619402,77 грн., за 2018 рік - 11041889,17 грн., є помилковим, оскільки за відсутності факту реєстрації ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до нього застосованими бути не можуть.

Посилання відповідача на те, що діяльність позивача щодо продажу об`єктів нерухомості має ознаки підприємницької, не спростовує той факт, що ОСОБА_2 не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об`єкта нерухомого майна діюче законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.

Отже, порушення вимог ст. 177 ПК України в діях позивача відсутнє.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що ОСОБА_2 у спірний період здійснював підприємницьку діяльність, відповідно до класифікації видів економічної діяльності за КВЕД, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 №396:

41.10 - організація будівництва будівель в Україні, що згідно національного класифікатора включає розроблення проектів з будівництва житлових і нежитлових будівель, шляхом об`єднання фінансових, технічних і фізичних засобів для їх реалізації з метою подальшого продажу;

68.10 - купівля та продаж власного нерухомого майна, що згідно національного класифікатора включає купівлю та продаж власного нерухомого майна: багатоквартирних будівель і житла; нежитлових будівель, у т.ч. виставочних залів, складських приміщень, магазинів і торгових центрів; земельних ділянок.

Суд вважає необґрунтованою вказану позицію відповідача, оскільки специфіка та характер вказаних видів діяльності вимагає вчинення різного розу додаткових дій, зокрема, з розроблення проектів з будівництва житлових і нежитлових будівель (тобто не одноразове розроблення одного проекту); щодо будівництва всіх типів житлових будівель, а саме: багатоквартирних будівель, у т.ч. багатоповерхових та реконструкції, реставрації та ремонту житлових будівель, то йому має передувати наперед наявний намір будівництва чи реконструкції або реставрації декількох будівель, з яких кожен розцінюється як один об`єкт; купівлі та продаж власного нерухомого майна передбачає систематичну продаж нерухомості (різних об`єктів) та продаж цих же об`єктів.

При цьому, відповідачем не надано до суду доказів вчинення позивачем вказаних дій, що, в свою чергу, вказує на недоведеність на необґрунтованість вказаної позиції відповідача.

Стосовно висновків контролюючого органу щодо порушень ОСОБА_3 вимог п.п.49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України, яким передбачено обов`язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, то суд зазначає, що вказана норма застосовується також виключно щодо фізичних осіб-підприємців, яким ОСОБА_2 не являється, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставин, які б слугували підставою для оподаткування доходу, отриманого позивачем за результатами спірних операцій із продажу нерухомості, за правилами статті 177 ПК України та зобов`язували б позивача подавати декларацію про доходи, одержані як суб`єктом підприємницької діяльності в порядку п.п.49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України.

Відтак, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.05.2019 №0005291303 та від 23.05.2019 №0005321303 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо наступного податкового повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005301303, яке прийнято на підставі висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України у зв`язку з ненаданням Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, то суд враховує таке.

За змістом п.п. "а" п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Тобто, обов`язок вести облік доходів і витрат виникає лише у разі, якщо є обов`язок у платника податків подавати податкову декларацію.

Разом із тим, порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) визначений статтею 179 ПК України.

Згідно з п. 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. У той же час положеннями п. 179.2 ст. 179 ПК України передбачено, що відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

В акті перевірки контролюючим органом встановлено, що ОСОБА_3 у відповідності до вимог п. 172.2 ст. 172 ПК України здійснено сплату податку на доходи з фізичних осіб в розмірі 5%, а також вказано, що така інформація підтверджена відомостями з ЦБД ДРФО ДФС України про отримані доходи за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, в яких відображено сплачені суми податку на доходи фізичних осіб.

Виходячи з викладеного, у позивача був відсутній обов`язок подавати податкову декларацію, як наслідок - вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу. Крім того, обов`язок вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару згідно п. 177.10 ст. 177 ПК України належить фізичним особам-підприємцям, яким позивач не являється.

З огляду на це, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005301303, яким позивачу визначено штрафні санкції в сумі 510 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.2, п.9, п.11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки, а також порушення вимог абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст.8, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 690966,82 грн., у тому числі за 2012 рік - 77733,15 грн., за 2013 рік - 81612,63 грн., за 2014 рік - 89529,12 грн., за 2015 рік - 89995,12 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн., за 2018 рік - 147430,80 грн., суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, яка дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як встановлено в акті перевірки від 09.04.2019 №274/10-36-13-03/2075021138, ОСОБА_3 занижено суми нарахувань по єдиному соціальному внеску в загальній сумі 690966,82 грн., у тому числі за 2012 рік - 77733,15 грн., за 2013 рік - 81612,63 грн., за 2014 рік - 89529,12 грн., за 2015 рік - 89995,12 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн., за 2018 рік - 147430,80 грн.

Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що позивачем було занижено оподатковуваний дохід на загальну суму 476964618,98 грн., у тому числі за 2012 рік - 32666871,71 грн., за 2013 рік - 26249773,00 грн., за 2014 рік - 53246528,20 грн., за 2015 рік - 70502483,40 грн., за 2016 рік - 127673640,07 грн., за 2017 рік - 81687713,60 грн., за 2018 рік - 84937609,00 грн.

Отже, підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303 та рішень про застосування штрафних санкцій від 23.05.2019 №0005351303, від 23.05.2019 №0005311303 слугували твердження податкового органу про занижено суми чистого оподаткованого доходу, отриманого від підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 за здійснену ним діяльність як фізичної особи-підприємця, оцінку чому було надано судом вище.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до увагу встановлені судом обставини відсутності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303 та рішень про застосування штрафних санкцій від 23.05.2019 №0005351303, від 23.05.2019 №0005311303.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005281303, яке прийнято відповідачем у зв`язку з висновком про заниження військового збору, суд зазначає наступне.

З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, а саме:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п.п.164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як встановлено вище, в акті перевірки від 09.04.2019 №274/10-36-13-03/2075021138 відповідачем зазначено, що позивачем порушено пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 в сумі 1472411,11 грн.

Так, зокрема, податковим органом зауважено, що заниження ОСОБА_3 оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 25177,50 грн.

На підставі такого висновку відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005281303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 1840513,89 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 1472411,11 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 368102,78 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2018.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, зокрема, за період з 01.01.2015 по 31.12.2018, неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005281303.

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов`язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, військовому збору та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законом статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Водночас, посилання контролюючого органу в контексті обставин даної справи на постанову Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №826/13138/15 є помилковими, оскільки обставини перевірки у справі №826/13138/15 стосувалися саме перевірки фізичної особи-підприємця, особи, яка була зареєстрована як СПД та платник єдиного податку, висновки акту перевірки стосувалися перевищення ліміту доходів, встановленого для ІІІ групи, продажу нерухомості саме в рамках зареєстрованої підприємницької діяльності, а відтак висновки судів у вказаній справі є неспівставними з обставинами даної справи. При цьому, повторюючись, суд знову звертає увагу, що правила п. 172.2 ПК України застосовуються у випадку продажу протягом звітного періоду більш як одного з об`єктів нерухомості. При цьому, гранична межа кількості таких операцій за такий період, чи вартості таких операцій, - не обмежена, а відтак, відповідно, відсутні обмеження для застосування положень п. 172.2 ПК України при продажу фізичною особою (не підприємцем) більше одного об`єкту нерухомості протягом звітного періоду.

Суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1 фінансова; 111.1.2 адміністративна; 111.1.3 кримінальна.

Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Так, зокрема, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.

Водночас, суд зазначає, що положення діючого законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи взагалі припускали можливість нарахування податкових зобов`язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Окрім того, суд зазначає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, оскільки існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв`язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов`язаних із здійсненою діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов`язання виключно виходячи з розміру доходу є абсолютно необґрунтованим втручанням в майнові права позивача, а відтак охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Щодо тверджень відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині скасування наказу, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як було встановлено судом, оскаржуваний наказ позивач отримав 21.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штрих-кодовим ідентифікатор №0315121746990.

При цьому, з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 13.09.2019, що підтверджується календарним штемпелем відділу поштового зв`язку, який надійшов до суду 17.09.2019 та цього ж дня був зареєстрований службою діловодства суду.

Отже, наведене свідчить, що позивач звернувся з даним позовом у визначений Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячний строк, що свідчить про дотримання ним строку звернення до суду.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання про залишення позову без розгляду у вказаній частині.

Водночас, при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., що підтверджується квитанцією від 04.11.2019 №23570977. Доказів понесення інших витрат суду не надано.

Таким чином, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1536,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Київській області від 13.03.2019 №550 "Про проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ".

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 за період діяльності з 01.01.2012 по 31.12.2018, оформленої актом від 09.04.2019 №274/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .

Вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.05.2019 №0005301303.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.05.2019 №0005321303.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.05.2019 №0005291303.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.05.2019 №0005281303.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.05.2019 №0005311303.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23.05.2019 №0005351303.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.