Справа № 135/105/20

Провадження № 1-в/135/16/20

УХВАЛА

іменем України

06.02.2020 Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

засудженого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

представника ДУ «Ладижинська ВК (№39») ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимівідеоконференції вприміщенні Ладижинськогоміського судуВінницької області клопотання засудженого ОСОБА_4 про пом`якшення призначеного покарання,

ВСТАНОВИВ:

До Ладижинського міського суду Вінницької області звернувся засуджений ОСОБА_4 із клопотаннямпро пом`якшення призначеного покарання,зазначивши,що вирокомКолегіїсуддів судовоїпалати укримінальних справахапеляційного судуХерсонської областівід22.12.2005 йогобуло засудженоза п.«г» ст.93,ч.2ст.215-3,ст.42КК України(редакція1960року)до довічногопозбавленняволі.Також,його булозасуджено вироком Акімовськогорайонного судуЗапорізької областівід 14.09.2006за ч.2ст.186до 4років позбавленняволі,на підставіст.70КК Україниза сукупністюзлочинів визначеноостаточне покаранняу видідовічногопозбавлення волі. Початок строку відбування покарання рахувати з 27.12.2004, тобто з моменту його затримання. Вважає, що він має право на перегляд довічного строку покарання.

Засуджений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні заяву підтримали. Засуджений додатково пояснив, що на час його засудження діяв кримінальний кодекс в редакції 1960 року. Його засуджено за те, що вчинив вбивство 23.12.1993 року. За цей злочин вирок винесено лише 22.12.2005 року, що свідчить про необхідність застосування строку давності притягнення його до відповідальності. На даний час діє КК України в редакції 2001 року. Відтак вказав, що ця обставина є нововиявленою, і оскільки ст. 93 КК в редакції 1960 року на даний час не діє, йому слід замінити довічне позбавлення волі на позбавлення волі строком 15 років.

В судовому засіданні судом уточнено підстави звернення засудженого із даним клопотанням. В судовому засіданні встановлено, що засуджений ОСОБА_4 , як на підставу свого клопотання посилається на необхідність застосування до нього ч. 3 ст. 74 КК України, вважаючи, що прийняття кримінального кодексу в новій редакції є нововиявленою обставиною.

Прокурор ОСОБА_3 заперечив проти задоволення клопотання засудженого, вказавши, що підстав для задоволення заяви немає, оскільки законом не передбачено можливості пом?якшення покарання особам, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.

Представник установи ОСОБА_6 при розгляді клопотання поклався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення засудженого, захисника, представника установи відбування покарання, думку прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено,що вирокомКолегії суддівсудової палатиу кримінальнихсправах апеляційногосуду Херсонськоїобластівід 22.12.2005 ОСОБА_4 визнано винним за п. «г» ст. 93, ч. 2 ст. 215-3 КК України (редакція 1960 року) і на підставі ст.42КК визначеноостаточне покаранняу виді довічногопозбавлення волі.

13.06.2006ухвалою ВерховногоСуду України вирокКолегії суддівсудової палатиу кримінальнихсправах апеляційногосуду Херсонськоїобластівід 22.12.2005 залишено без змін.

Вироком Акімовського районного суду Запорізької області від 14.09.2006 ОСОБА_4 засуджено за ч.2 ст.186 до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді довічногопозбавлення волі.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 11.11.2016 ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні клопотання про застосування до нього ч.5 ст.72 КК України та зарахування йому у строк покарання строку попереднього ув`язнення.

13.11.2019ухвалою Тростянецькогорайонного суду Вінницької області задоволено клопотання ОСОБА_4 про зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання. Так, зараховано строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення, за два дні позбавлення волі.

З характеристики на засудженого ОСОБА_4 , наданої адміністрацією Державної установи «Ладижинська виправна колонія (№39)» вбачається, що засуджений ОСОБА_4 не допускав порушення встановленого порядку відбування, адміністрацією установи не заохочувався.

На даний час засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Ладижинська виправна колонія (№39)».

Законом України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. ст.81,82,85,87 КК України, визначені підстави для умовно дострокового звільнення засудженої особи від відбування призначеного судом першої інстанції покарання або ж заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, а процедура розгляду таких питань врегульована ст. ст.537,539 КПК України.

Так, положеннями ст. 82 КК Українипередбачено, що особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Статтею 51КК України встановлені види покарань, з яких покарання у виді позбавлення волі на певний строк (п. 11 ч. 1ст. 51 КК України) і довічне позбавлення волі, тобто безстрокове покарання (п. 12 ч. 1ст. 51 КК України) є різними видами покарань.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11), яка є обов`язковою для всіх судів, покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.

Можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким передбаченаст.82 КК Українита може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м`яким до засуджених до довічного позбавлення волі законодавством України у сфері кримінальної юстиції не передбачене.

Проте, законодавство України про кримінальну відповідальність передбачає механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування.

Частиною першоюстатті 87 Кримінального кодексу Українивстановлено право здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.

Згідно з частиною другоюстатті 87 Кримінального кодексу Україниактом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Суд вважає за потрібне роз`яснити засудженому, що відповідно до пунктів 2-4, 9 Положення «Про порядок здійснення помилування», затвердженогоУказом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років; повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань. Право клопотати про помилування має в тому числі особа, яка засуджена судом України і відбуває покарання в Україні. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об`єднань та інших суб`єктів про доцільність помилування.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогамКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод тапрактиці Європейського суду з прав людини.

Такою можливістю вправі скористатися і засуджений ОСОБА_4 за умов, які передбачені Положенням «Про порядок здійснення помилування».

При розгляді справи «Вінтер і інших проти Об`єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув`язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув`язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

Щодо посилання засудженого ОСОБА_4 на те, що на час розгляду його справи та винесення 22.12.2005 року вироку Апеляційним судом Херсонської області його не могло бути притягнуто до кримінальної відповідальності в зв?язку із закінченням строків давності, а також того, що в зв?язку із прийняттям нового кримінального кодексу в ньому відсутня стаття 93, за якою його засуджували, і яка б передбачала можливість призначення довічного позбавлення волі, та необхідності заміни йому покарання відповідно до положень ч. 3 ст. 74 КК України, суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 48 КК України (в редакції 1960 року) перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, скриється від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. При цьому особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину. Питання про застосування давності до особи, що вчинила злочин, за який згідно з законом може бути призначенодовічне позбавлення волі, вирішується судом.

Із змісту ухвали Верховного Суду України від 13.06.2006 року видно, що апеляційним судом при розгляді справи та Верховним Судом України давалась оцінка можливості застосування давності. Судом було встановлено, що відразу після вчинення злочинів ОСОБА_4 виїхав за межі України і значний час переховувався від слідства, у зв?язку з чим провадження по справі було зупинено до його затримання в грудні 2004 року.

Відтак, Ладижинський міський суд не вбачає підстав для повторного перегляду можливості застосування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , оскільки це питання вже було вирішено судом при розгляді справи. При цьому посилання засудженого на те, що це є нововиявленою обставиною, є його особистим трактуванням та розумінням норм закону, та не може бути підставою для застосування строку давності.

Як було встановлено судом, вироком Апеляційного суду Херсонської області від 22.12.2005 року ОСОБА_4 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі за вчинення злочину, передбаченого п. «г» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року), а саме умисне вбивство при обтяжуючих обставинах умисне вбивство двох осіб. Визначено покарання за ч. 2 ст. 215-3 КК України (в редакції 1960 року), та призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК України (в редакції 1960 року). При цьому із вироку суду видно, що при призначенні покарання судом було враховано положення ст. 5 КК України 2001 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 КК України призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м`який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленимичастиною першоюстатті 72 цього Кодексу.

Згідно положень п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначенийчастиною другою статті 539цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини другоїстатті 4 КК Українизлочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Згідно ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відповідно до п.«г» ст.93КК України(вредакції 1960року,що діялана часвинесення вироку)умисне вбивстводвох абобільше осібкаралось позбавленнямволі настрок від8до 15років абодовічним позбавленнямволі.

Згідно положень п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України умисне вбивство двох осіб карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі.

Відтак, з прийняттям в 2001 році КК України, новий закон про кримінальну відповідальність, що передбачає покарання за вчинений ОСОБА_4 злочин, не скасовує злочинність діяння і не пом?якшує кримінальну відповідальність.

Дана обставина була врахована Апеляційним судом Херсонської області при винесенні вироку 22.12.2005 року.

З 2001 року редакція санкції ч. 2 ст. 115 КК України не змінювалась. Відтак, немає підстав для пом?якшення призначеного покарання відповідно до ч. 3 ст. 74 КК України.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_4 про пом`якшення призначеного покарання.

Керуючись ст. 74, 82 КК України, ст. ст. 7, 26, 537, 539 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені клопотання ОСОБА_4 про пом`якшення призначеногопокарання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд.

Суддя