Єдиний унікальний номер 219/7385/19

Номер провадження 11-кп/804/144/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/804/144/20 Головуючий у 1-ій інстанції: Дубовик Р.Є.

Єдиний унікальний номер: 219/7385/19 Доповідач: Савкова С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті в складі:

Головуючого судді Савкової С.В.,

суддів Залізняк Р.М.,

Смірнової В.В.,

за участю

секретаря судового засідання Ільяшенка С.О.,

засудженого Пантюхіна ОСОБА_1 ,

прокурора Фролова Д.О.,

захисника Гостренко С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за клопотанням засудженого ОСОБА_2 про заміну невідбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням, за апеляційною скаргою останнього на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 жовтня 2019 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Заявник ОСОБА_2 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області із клопотанням, в якому просив замінити його покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, тобто на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 жовтня 2019 року засудженому відмовлено у задоволенні клопотання.

Своє рішення суд мотивував тим, що можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, чинним законодавством України не передбачена.

Із зазначеним рішенням не погодився засуджений та подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Свої вимоги мотивує тим, що в оскаржуваному рішенні суд зазначив, що в Україні немає механізму заміни покарання на більш м`яке для осіб, довічно позбавлених волі, посилаючись при цьому на ст.ст. 81, 82, 87 КК України, однак, на думку засудженого, такий висновок суду не відповідає нормам міжнародного та національного законодавства.

ОСОБА _2 звертає увагу, що на теперішній час відбув 16 років та 8 місяців довічного позбавлення волі в умовах тримання максимального рівня безпеки. Подальше своє тримання під вартою вважає таким, що порушує ст. З Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Стверджує , що не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про звільнення засудженого умовно-достроково або заміну покарання на більш м`яке у порядку ст.ст. 81, 82,87 КК України, проте суд, мотивуючи своє рішення, необґрунтовано послався саме на вказані норми права.

Засуджений ОСОБА_2 звертає увагу, що в своєму клопотання посилався на рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України», ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практикиЄвропейського суду з прав людини», ст. 27 Віденської конвенції.

На думку засудженого, після прийняття ЄСПЛ рішення «Пєтухов проти України №2», застосування довічного позбавлення волі до ОСОБА_2 суперечить нормам міжнародного права і не може застосовуватися, оскільки це є порушенням Європейської конвенції та може спровокувати звернення засудженого до ЄСПЛ.

Таким чином, засуджений ОСОБА_3 вважає, що його покарання має бути пом`якшене через невідповідність новій нормі чинного законодавства, а саме: рішенню Європейського суду з прав людини, що наведене вище.

В судовому засіданні апеляційного суду:

- засуджений ОСОБА_2 та його захисник Гостренко С.Д. підтримали доводи апеляційної скарги у повному обсязі, просили її задовольнити;

- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги засудженого та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін, дослідивши матеріали справи, особової справи засудженого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

На думку колегії суддів, оскаржувана ухвала суду наведеним вище процесуальним вимогам закону відповідає в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 засуджений 12 листопада 2003 року вироком Апеляційного суду Миколаївської області за п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 185, 70 КК України до довічного позбавлення волі.

Вирок набрав законної сили 05 лютого 2004 року.

Засуджений ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просив замінити покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк. Зарахувати відбутий строк покарання до покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Своє клопотання засуджений мотивував тим, що дійсно, він засуджений до довічного позбавлення волі і на час звернення з клопотанням до суду першої інстанції перебуває під вартою 16 років та 4 місяці. На думку ОСОБА_2 , подальше тримання його під вартою порушує ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Засуджений послався на рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2» та вказав, що на сьогодні у нього склалася аналогічна ситуація, що й у ОСОБА_4 , що ОСОБА_3 знаходиться в таких саме умовах, що знаходився Пєтухов на час звернення до ЄСПЛ, а тому суд повинен застосувати рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2» при розгляді клопотання ОСОБА_2 .

Крім того, необхідність застосування рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України №2» засуджений обґрунтував ст. 17 ЗУ ««Про виконання рішень та застосування практикиЄвропейського суду з прав людини», ст. 9 Конституції України, ст. 27 Віденської конвенції та зазначив, що рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні та має вищу юридичну силу над іншими нормативно-правовими актами, окрім Конституції України.

Також ОСОБА_2 послався на ст.ст. 537, 74 КК України та зазначив, що в даному випадку його покарання у виді довічного позбавлення волі слід пом`якшити у зв`язку з невідповідністю новій нормі чинного законодавства, а саме – рішенню Європейського суду з прав людини.

Відмовляючи засудженому ОСОБА_2 у задоволенні клопотання, суд послався на статтю 82 КК України та зазначив наступне.

Відповідно ч. 1 вказаної статті, особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Згідно ч. 3 заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Частиною 4 передбачено, що заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Частиною 5 визначено, що до осіб, яким покарання замінене більш м`яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

Крім того, судом першої інстанції взято до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України.

Так , відповідно до п. п. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2006 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», умовно дострокове звільнення від відбування покарання відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України та заміна невідбутої частини покарання більш м`яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК України можуть застосуватись до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк..

Питання про умовно - дострокове звільнення засудженої особи від відбування призначеного покарання або ж заміни не відбутої частини покарання більш м`яким вирішується судом у кримінальному провадженні, що розпочинається з часу заяви відповідного клопотання про вирішення такого питання.

Проаналізувавши наведені норми права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, чинним законодавством України не передбачена.

Разом з тим, суд зазначив, що в Україні існує процедура помилування Президентом, яка визначена та закріплена у ст. 87 КК України, а також Положення «Про порядок здійснення помилування», яке затверджено Указом Президента України від 21.04.2015 року № 223/2015.

Апеляційна інстанція звертає увагу, що суд першої інстанції мотивував своє рішення, посилаючись на ст. ст. 81,82,87 КК України у зв`язку з тим, що саме наведені норми права регулюють в Україні процедуру заміни покарання на більш м`яке, а будь-які інші підстави, на які посилається засуджений, на теперішній час відсутні, тому твердження засудженого, що ухвала суду першої інстанції не відповідає нормам національного та міжнародного права є необґрунтованим.

Порядок кримінального провадження визначений законодавцем у ст. 1 КПК України, згідно якої, на території України порядок кримінального провадження визначається Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, кримінальним процесуальним законом та іншими законами України.

Відповідно до загальних засад кримінального провадження, викладених у ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати, крім іншого, таким загальним засадам кримінального провадження, як верховенство права (п. 1), законність (п. 2) та диспозитивність (п. 19), згідно яких кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Під час кримінального провадження суддя зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших законодавчих актів. Закони та інші нормативно - правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати кримінальному процесуальному кодексу України. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить кримінальному процесуальному кодексу України. У разі, якщо норми кримінального процесуального кодексу України суперечать міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У випадках, коли положення кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу (ч. 1 та ч. ч. 3, 6 ст. 9 КПК).

Аналіз практики ЄСПЛ, в тому числі того рішення, на яке посилається засуджений, свідчить про наступне:

- згідно п. 49 рішення ЄСПЛ «Ласло Магьяр проти Угорщини» ЄКПЛ не забороняє державам засуджувати осіб, що вчинили серйозні злочини, до невизначеного строку покарання у виді позбавлення волі, яке дозволяє тривале тримання під вартою правопорушника у випадку необхідності захисту від населення з наведенням численних рішень ЄСПЛ з цього питання. При цьому ЄСПЛ наголошує, що це особливо вірно для осіб, визнаних винуватими у вбивстві та інших тяжких злочинах проти особи. Той факт, що такий засуджений, можливо, відбув тривалий термін тюремного ув`язнення, не зменшує позитивне зобов`язання держави по захисту населення; держава може виконати це зобов`язання, продовжуючи тримати під вартою таких довічно ув`язнених до тих пір, доки вони залишаються небезпечними.

Згідно п. 50 зазначеного рішення, якщо національне законодавство передбачає можливість перегляду довічного позбавлення волі з метою його зменшення, пом`якшення, припинення або умовно-дострокового звільнення засудженого, це буде достатнім, щоб задовольнити ст. 3 ЄКПЛ.

Згідно п. 52 зазначеного рішення, якщо внутрішнє законодавство не передбачає можливості такого перегляду, то довічне позбавлення волі не буде відповідати вимогам ст. 3 ЄКПЛ.

- в пункті 97 рішення «Кафкаріс проти Кіпру» ЄСПЛ зазначив, що призначення покарання у виді довічного позбавлення волі дорослому злочинцю само по собі не заборонено і не протирічить ст. 3 та будь-якій іншій статті ЄКПЛ з посиланням на численні рішення у справах ЄСПЛ.

Згідно п. 98 зазначеного рішення, аналіз судової практики ЄСПЛ щодо можливості скорочення довічного позбавлення волі свідчить про те, що якщо національне законодавство передбачає можливість перегляду довічного позбавлення волі з метою його пом`якшення, скорочення, припинення чи умовно-дострокового звільнення засудженого, цього достатньо, щоб задовольнити вимогам ст. 3 ЄКПЛ.

Крім того, згідно п. 104 вказаного рішення, ЄСПЛ суд наголосив, що питання, які стосуються політики дострокового звільнення, у тому числі порядку його застосування, знаходяться в компетенції держав-членів в сфері кримінального правосуддя та пенітенціарної політики.

-в справі «Вінтер проти Сполученого Королівства», ЄСПЛ зазначив, що в контексті довічного позбавлення волі ст. 3 ЄКПЛ повинна тлумачитись як така, що потребує зменшення покарання, у сенсі перегляду, яке дозволяє національній владі вирішити питання про те, чи є суттєві зміни у засудженого, та що у ході покарання було зроблено такий прогрес у виправленні, що тривале тримання у ізоляції не може виправдано пеналогічними підставами (п.119). В п. 120 вказаного рішення ЄСПЛ підкреслює, що, приймаючи до уваги розсуд, який повинен бути наданий Державами, що домовляються у питаннях кримінального правосуддя та ухвалення вироку (п.п. 104, 105 цього рішення), вказівки влади, яка повинна робити такий перегляд, не є необхідними. З цієї ж причини ЄСПЛ не зобов`язаний вирішувати коли цей перегляд повинен проводитись. Суд також відмічає, що порівняння міжнародно-правових матеріалів, що є в нього, демонструє явну підтримку механізму, що гарантує перегляд, не пізніше чим через 25 років відбуття довічного покарання з наступними періодичними переглядами після цього (див. п.п. 117, 118 цього рішення);

-у п. 193 рішення «Пєтухов проти України (№2)» суд наголосив, що держави, які домовляються, користуються високим ступенем розсуду при прийнятті рішень про доцільну тривалість тюремного ув`язнення за окремі злочини, сам факт того, що довічне позбавлення волі може відбуватися у повному обсязі, не означає, що воно протирічить ст. 3 ЄКПЛ, відповідно перегляд довічного ув`язнення не обов`язково призведе до звільнення відповідного засудженого; п.194 цього рішення вказує на системну проблему, яка закликає до здійснення мір загального характеру. Характер визнаних порушень щодо неможливості скоротити довічний вирок у відповідності зі ст. 3 ЄКПЛ передбачає, що для належного виконання даного рішення Держави – відповідача може потребувати створення реформи системи перегляду довічних вироків. Механізм такого перегляду зобов`язаний гарантувати розгляд у кожній конкретній справі того, чи виправдано тривале ув`язнення на законних пеналогічних підставах та зобов`язано дозволити довічно засудженим передбачати з певним ступенем точності, що вони повинні зробити, щоб мати право на звільнення та при яких обставинах у відповідності зі стандартами, що розроблені у прецендентному праві ЄСПЛ.

Апеляційний суд констатує, що на теперішній час в державі відсутня процесуальна процедура заміни покарання особі, яка засуджена до довічного позбавлення волі, або умовно-дострокове звільнення такої особи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлені Європейським судом з прав людини порушення, на які посилається в клопотанні та апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 перш за все, стосуються обов`язку держави виконати рішення ЄСПЛ, а не обов`язку суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням. Враховуючи баланс інтересів щодо довічно ув`язнених, слід також приймати до уваги, що це зазвичай особи, які скоїли особливо тяжкі злочини — насильницькі злочини, є жертви, які від них постраждали, є незворотні наслідки у вигляді смерті певних осіб, тому держава має створити певний правовий механізм, який дасть розуміння довічно ув`язненим, що за сукупності певних умов їх питання буде переглянуто.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що в національному законодавстві України відсутній механізм перегляду довічних вироків, але на теперішній час в Україні існує інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років, що в повній мірі відповідає вимогам міжнародного та національного права.

Доводи апеляційної скарги засудженого про те, що відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», рішення ЄСПЛ та Конвенція становлять невід`ємну частину національного законодавства; згідно зі ст. 27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів, норми міжнародного права мають вищу юридичну силу, ніж національне законодавство, відповідають тим законодавчим актам, на які посилається апелянт.

Разом з тим, як суд першої інстанції, так і колегія апеляційного суду, проаналізували положення низки рішень ЄСПЛ, в тому числі і «Пєтухов проти України (№2)» на яке посилається ОСОБА_2 , як частину національного законодавства, та прийшли до висновку, що уже викладений в ухвалі вище.

За таких обставин рішення суду слід визнати законним та обґрунтованим. Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування або зміни вироку, колегією суддів не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 407,409 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Судді: