ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 923/82/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Могил С.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 (суддя Нікітенко С.В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 (головуючий суддя - Бєляновський В.В., судді: Аленін О.Ю., Філінюк І.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон"
до Управління комунальної власності Херсонської міської ради
про визнання права власності,
Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Управління комунальної власності Херсонської міської ради (далі - відповідач) про визнання права власності на вбудовані нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3.
1.2. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував, що він, як особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набув право власності на це майно (набувальна давність) відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України.
1.3. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що пунктом 10.5. договору оренди № 172-23-065 від 26.12.2003 (зі змінами додатковою угодою №1 від 14.01.2005) передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Позивачем не надано доказів про закінчення 25.06.2011 строку договору оренди № 172-23-065 від 26.12.2003, укладеного між сторонами даного спору. Матеріали справи містять докази, які підтверджують сплату позивачем орендної плати за користування нежилими приміщеннями у будинку № 3 по проспекту Текстильників згідно договору оренди від 26.12.3003 № 172-23-065 до серпня 2018 року включно.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 06.06.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.
3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді
3.1. 15.10.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 у справі № 923/82/19.
3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 24.10.2019 року у справі №923/82/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Могил С.К.
3.3. Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 923/82/19 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" залишено без руху до 04.12.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки додане до касаційної скарги платіжне доручення № 1539 від 15.10.2019 на суму 8 852,35 грн. не може на даний момент вважатися належним доказом сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі, встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції, витребувано з Господарського суду Херсонської області та/або з Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 923/82/19.
3.4. 12.11.2019 до Суду надійшли матеріали справи № 923/82/19.
3.5. 02.12.2019 від скаржника на виконання ухвали Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 923/82/19 надійшли копія договору оренди державного майна від 26.12.2003 із зазначенням вартості майна з урахуванням ПДВ; копія висновку експерта ПП "Профіт" від 12.11.2003; копія рішення Господарського Херсонської області від 15.11.2011 у справі № 5024/1514/2011 із зазначенням вартості поліпшень згідно експертизи. Тобто вартість майна становить 295 078,00 грн., що підтверджується і матеріалами справи № 923/82/19.
3.6. Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
3.7. За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
3.8. Ухвалою Касаційного господарського суду від 16.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 у справі № 923/82/19. Суд ухвалив розгляд скарги здійснити у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; визначити строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 08.01.2020.
3.9. 08.01.2020 (згідно інформації Укрпошта Стандарт на конверті) відповідачем до Касаційного господарського суду направлено відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до суду 10.01.2020.
Разом з цим, відзив на касаційну скаргу, поданий відповідачем, підлягає залишенню без розгляду з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За вимогами частини 3 статті 1312 Конституції України, яка набрала чинності з 30.09.2016 відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Підпунктом 11 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Крім того, загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання врегульовані ГПК.
29.12.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" від 18.12.2019 N390-IX.
Суд звертає увагу відповідача на приписи частини 3 статті 56 ГПК, за змістом яких юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до правил частини 1 статті 58 ГПК представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
Відзив на касаційну скаргу Управління комунальної власності Херсонської міської ради підписано представником - Ващук Оленою Володимирівною.
Відповідно до ч.7 ст. 165 ГПК до відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.
Довіреність, долучена до матеріалів відзиву на підтвердження наявності у Ващук О.В. повноважень представляти інтереси Управління комунальної власності Херсонської міської ради, у тому числі у Верховному Суді, не містить інформації, що вказана особа має статус адвоката, а матеріали, долучені до заяви, не містять доказів самопредставництва. Відсутні такі докази і у матеріалах справи.
При цьому підписання відзиву на касаційну скаргу є процесуальною формою реалізації повноважень з представництва.
Відповідно до частин 2, 4 статті 170 ГПК письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
4.1. У касаційній скарзі позивач просить рішення та постанову у справі скасувати повністю і передати справу на новий розгляд.
4.2. Ці вимоги мотивовано тим, що сторони добровільно, за взаємною згодою визнали той факт, що додаткові угоди до договору оренди є нікчемними, у зв`язку з чим здійснили реституцію. Позивач зазначає, що суд мав надати оцінку таким його доводам. Зауважує, що за умовами пункту10.5 договору оренди строк дії договору автоматично може продовжитись один раз. Разом з цим, вказує, що з 06.07.2007 спірне майно набуло характер безтитульності, при тому, що відповідач не здійснив державну реєстрацію права власності на вбудовані приміщення підвалу, отже не набув прав попереднього власника майна.
5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (продавець) та ТОВ "Південний регіон" (покупець) 27.10.2003 було укладено договір купівлі-продажу державного майна, предметом якого є об`єкт групи А - вбудовані нежитлові приміщення 1-го поверху, площею 422,8 м2, розташовані за адресою - м. Херсон, проспект Текстильників, 3, який знаходився на балансі ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", але не входив до його статутного фонду.
За умовами пункту 5.1. даного договору ТОВ "Південний регіон" зобов`язувалось у 2-х місячний термін після підписання цього договору укласти з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області договір оренди на підвальне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3 (під об`єктом приватизації).
5.2. Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (орендодавець) і ТОВ "Південний регіон" (орендар) 26.12.2003 було укладено договір оренди державного майна № 172-23-065, за яким Регіональне відділення передало, а ТОВ "Південний регіон" прийняло у строкове платне користування державне майно - вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3, для використання під склад, строком до 31.12.2004.
Зазначене в даному договорі державне майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі державного майна від 26.12.2003.
Додатковою угодою № 1 від 14.01.2005 до даного договору сторони виклали пункти 10.1 та 10.5 договору в такій редакції:
« 10.1. Строк дії договору визначити в 11 місяців. Цей договір діє з 31.12.2004 до 30.11.2005.
10.5. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.»
5.3. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 15.11.2011 у справі №5024/1514/2011, що набрало законної сили, встановлено наступні обставини: у наступному, у зв`язку з передачею вищезазначеного майна до комунальної власності, орендодавець об`єкту оренди змінився і ним стало управління комунальної власності, з яким позивачем 29.10.2007 укладено додаткову угоду №5 до договору від 26.12.2003, якою внесено зміни в пункти 1, 3.1 договору. Всі інші умови договору від 26.12.2003 № 172-23-065 залишилися без змін.
Додатковим договором від 10.03.2011 укладеним між позивачем та управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради (відповідач по справі) внесено зміни в преамбулу договору від 26.12.2003 № 172-23-065 у зв`язку з реорганізацією орендодавця. Зазначеним додатковим договором також внесені зміни в пункти 3.1, 3.1.4 розділу 3, розділ 10 договору та залишено без змін інші умови договору № 172-23-065 від 26.12.2003.
Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі, де брали участь ті самі сторони, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України вони не повинні доводитися знову у даній справі.
5.4. Позивач 21.04.2011 звернувся до Херсонського міського голови та Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради з заявою №113, в якій виклав прохання передати йому у власність, шляхом викупу, вбудоване приміщення підвалу, загальною площею 184,3 кв.м., за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3, що знаходиться у власності територіальної громади м. Херсона.
У відповідь на це звернення, Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради листом № 1503-13/942 від 30.06.2011 повідомило позивача, що зазначені орендовані позивачем нежитлові приміщення є допоміжними у житловому будинку і включення їх до Програми відчуження комунального майна Херсонської міської територіальної громади неможливе.
Вищевказаним рішенням Господарського суду Херсонської області від 15.11.2011 у справі № 5024/1514/2011 визнано за ТОВ «Південний регіон» право на приватизацію вбудованих нежитлових приміщень підвалу загальною площею 184,3 кв.м., які знаходяться за адресою м. Херсон, пр. Текстильників, 3 та зобов`язано Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради здійснити дії по внесенню вбудованих нежилих приміщень підвалу, загальною площею 184,3 кв.м., які знаходяться за адресою м. Херсон пр. Текстильників, 3 в перелік об`єктів, що підлягають приватизації Товариством з обмеженою відповідальністю «Південний регіон» і надати цей перелік на затвердження черговій сесії Херсонської міської ради.
У відповідь на запит стосовно виконання вищевказаного рішення Господарського суду Херсонської області, Управління листом від 06.11.2018 № 2041-17 повідомило позивача про те, що на час прийняття зазначеного рішення суду були відсутні договірні відносини між сторонами, тому його виконання є неможливим, до того ж Херсонською міською радою не оформлялося право власності на нежилі приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, по проспекту Текстильників, 3 у місті Херсоні.
6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій
6.1. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, який підтримала апеляційна інстанція, на підставі власної оцінки обставин даної справи виходив із відсутності підстав застосування інституту набуття прав власності за набувальною давністю на спірне нерухоме майно, оскільки відсутнє саме безтитульне володіння.
7. Позиція Верховного Суду
7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
7.2. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
7.3. Згідно з положеннями статті 344 Цивільного кодексу України:
"1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування.
4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду."
7.4. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
7.5. Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
7.6. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
7.7. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
7.8. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
7.9. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
7.10. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
7.11. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
7.12. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
7.13. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
7.14. У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Дана правова позиція підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 №910/17274/17, і, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Така правова позиція підтримується Касаційним господарським судом у постановах від 16.01.2020 у справі №916/455/19, від 02.08.2019 у справах №915/962/18 і №915/945/18, від 09.07.2019 у справі №920/999/16, від 11.09.2019 у справах №922/1574/17 і 917/2156/17.
7.15. Судами попередніх інстанцій у даній справі, що переглядається, встановлено, що 26.12.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (орендодавець) і ТОВ "Південний регіон" (орендар) було укладено договір оренди державного майна № 172-23-065, за яким Регіональне відділення передало, а ТОВ "Південний регіон" прийняло у строкове платне користування державне майно - вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3, для використання під склад, строком до 31.12.2004.
Зазначене в даному договорі державне майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі державного майна від 26.12.2003.
Додатковою угодою № 1 від 14.01.2005 до даного договору сторони виклали пункти 10.1 та 10.5 договору в такій редакції:
« 10.1. Строк дії договору визначити в 11 місяців. Цей договір діє з 31.12.2004 до 30.11.2005.
10.5. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.».
7.16. Також судами на підставі власної оцінки доказів та з урахуванням преюдиціальних висновків по наведеній справі № 5024/1514/2011 встановлений факт наступної передачі вищезазначеного майна до комунальної власності, і, оскільки, орендодавець об`єкту оренди змінився та ним стало управління комунальної власності, позивачем саме з управлінням 29.10.2007 укладено додаткову угоду №5 до договору від 26.12.2003, якою внесено зміни в пункти 1, 3.1 договору. Всі інші умови договору від 26.12.2003 № 172-23-065 залишилися без змін.
Крім того, і додатковий договір від 10.03.2011 був укладений між позивачем та саме управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради (відповідач по справі), яким внесено зміни в преамбулу договору від 26.12.2003 № 172-23-065 у зв`язку з реорганізацією орендодавця. Зазначеним додатковим договором також внесені зміни в пункти 3.1, 3.1.4 розділу 3, розділ 10 договору та залишено без змін інші умови договору № 172-23-065 від 26.12.2003.
7.17. На підставі всього вищевикладеного, судами першої та апеляційної інстанції, при розгляді даного спору правомірно враховано, що з урахуванням умов пункту 10.5. договору оренди № 172-23-065 від 26.12.2003, в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.2005, про те, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, належних доказів які б беззаперечно свідчили про те, що договір оренди № 172-23-065 від 26.12.2003 припинив свою дію саме 25.06.2011, як зазначено позивачем у позовній заяві, останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Натомість, судами встановлено, що в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують внесення позивачем орендної плати за користування спірними нежитловими приміщеннями у будинку № 3 по проспекту Текстильників згідно з договором оренди від 26.12.3003 № 172-23-065 до серпня 2018 року включно.
7.18. Тобто, як вірно визнали суди попередніх інстанцій, майно, яке є предметом спору у даній справі, позивач отримав на підставі правочину про передачу майна в оренду і даний правочин не є підставою для набуття права власності з огляду на те, що майно передавалося лише в оренду для використання у господарській діяльності і було передано за згодою власників цього майна.
Отже, у даному випадку спірне майно не має статусу безтитульного, таке майно було отримано позивачем на підставі правочину (ст. 202 ЦК України) і позивач не є добросовісним набувачем в розумінні положень ст. 344 ЦК України, оскільки він знав, що майно не може належати йому на праві власності з огляду на те, що йому було достовірно відомо власника майна від якого (власників) він й отримав спірне майно.
Фактично володіння позивачем майном здійснювалось на підставі вказаного вище договору оренди та акта приймання-передачі державного майна, що свідчить про те, що таке майно не має статусу безтитульного.
7.19. За вказаних обставин, суд касаційної інстанції визнає висновки судів попередніх інстанцій правомірними та такими, що відповідають законодавству, що регулює дані правовідносини, й судовій практиці Верховного Суду при розгляді даної категорії спорів.
Посилання скаржника на проведену сторонами реституцію за договором оренди, самі по собі не свідчать, що договір оренди укладений між сторонами припинив свою дію саме 25.06.2011, про що вірно зазначено місцевим та апеляційним судами.
Посилання на те, що сторонами акт приймання-передачі майна не підписувався, спростовується протилежними висновками судів про те, що спірне майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі державного майна від 26.12.2003.
7.20. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу позову та касаційної скарги.
Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в цій частині касаційна скарга не містить.
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.
8. Висновки Верховного Суду
8.1. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:
"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
8.2. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" необхідно залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
8.3. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями ч.13 ст.8, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 та рішення Господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 у справі №923/82/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
С. Могил
