ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2020 року

Київ

справа №620/3913/18

адміністративне провадження №К/9901/14087/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.

секретаря судового засідання: Грабовської Т.О.,

за участі

представника позивача: Горда В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 (головуючий суддя: Скалозуб Ю.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 (головуючий суддя: Мєзєнцев Є.І., судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі №620/3913/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ванеса» до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови

В С Т А Н О В И В:

30.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАНЕСА» (далі - позивач або ТОВ «Ванеса») звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 15.11.2018 № 25-12-010/0723/297 щодо накладення штрафу в розмірі 223 380,00 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019, позов ТОВ «Ванеса» задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені інспектором в акті інспекційного відвідування твердження не можуть бути підставою для висновків про те, що правовідносини між ТОВ «ВАНЕСА» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 згідно із цивільно-правовими договорами не є відносинами цивільно-правового характеру. Водночас дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України.

16.05.2019 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від Управління Держпраці у Чернігівській області надійшла касаційна скарга, в якій скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2018 у справі №620/3913/18 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що надані під час перевірки цивільно-правові договори не містять в собі кількісних та якісних характеристик. Аналогічно акти прийняття робіт (послуг) від 31.05.2018 до договорів не містять обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних величин.

Відповідач стверджує, що виконавці не виконували роботи самостійно, а навпаки залежали від процесу виробництва, оскільки могли укладати готову продукцію тільки за її наявності. Водночас заробітна плата та винагорода виплачувались з одного і того ж рахунку, призначеного для виплати заробітної плати, що, на його думку, також свідчить про наявність трудових відносин.

Також скаржник зазначає, що в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, який був наданий інспектору праці ОСОБА_5, відмічено проведення 14.05.2018 інструктажу з ОСОБА_2 , де зазначено посаду особи «підсобний робітник».

Водночас відповідач звертає увагу, що ОСОБА_1 з 31.07.2018 працює у позивача за трудовим договором на посаді сортувальника матеріалів та виробів з деревини, та стверджує, що характер її роботи за умовами трудового договору так і цивільно-правового залишився незмінним.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

18.07.2019 на адресу Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначено, що договори з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мали постійного характеру, діяли з 14.05.2018 до 31.05.2018 включно та не були продовжені або переукладені на наступні періоди, що свідчить про укладення їх у зв`язку з навантаженням на товариство в конкретний період та у зв`язку з виробничою необхідністю. Також позивач зазначає, що ТОВ «ВАНЕСА» в своєму виробничому циклі використовує технологічне обладнання підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим Положенням про проведення навчання, інструктажів та перевірки знань з питань охорони праці передбачено проходження вступних інструктажів з охорони праці при виконанні робіт не тільки працівниками товариства, а і сторонніми організаціями чи особами, які виконують роботи для підприємства, до початку виконання таких робіт.

З посиланням на статтю 849 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно якої замовник має право у будь-який час перевіряти хід та якість роботи, зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримували завдання від начальника цеха ТОВ «Ванеса» ОСОБА_3 та залежали від процесу виробництва, оскільки могли укладати готову продукцію тільки за її наявності, проте виконували роботи самостійно.

Також позивач зазначає, що проведення оплати згідно видаткового касового ордеру характерно для цивільно правових договорів. Вважає, що відображення розрахунків з особами, які виконують послуги за цивільно-правовими договорами на рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» не суперечать нормативним актам з бухгалтерського обліку.

Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2020 справу призначено до розгляду у відкрите судове засідання з повідомленням учасників справи.

Скаржник - Управління Держпраці у Чернігівській області свого представника до Верховного Суду не направив, про причини неявки суд не повідомив, про проведення судового засідання повідомлений завчасно, належним чином.

У судовому засіданні представник позивача з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій заперечував проти вимог та доводів касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Водночас представник позивача пояснив, що інспекційне відвідування було проведено за період, коли стався нещасний випадок, який мав місце на підприємстві в травні 2018 року. Стверджував, що за результатами розслідування нещасного випадку на виробництві було прийнято рішення, яке долучалось до матеріалів справи. Проте не зміг пояснити, чому рішення, прийняте відповідачем за наслідками розслідування нещасного випадку на виробництві, відсутнє в матеріалах справи.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що на підставі наказу Управління від 18.10.2018 № 309 та направлення на перевірку від 18.10.2018 №1163 головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_5 доручено провести інспекційне відвідування позивача на предмет додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.

Під час проведення інспекційного відвідування відповідачем встановлено фактичний допуск до роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, без належного повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За результатами інспекційного відвідування було складено акт від 25.10.2018 № 25-12-010/0723, відповідно до якого встановлені порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України).

Так, під час проведення інспекційного відвідування позивача інспектором праці досліджено два договори про виконання робіт (надання послуг), укладені з ОСОБА_1 (договір 14/5/1 від 14.05.2018р.) та ОСОБА_2 (договір № 14/5/2 від 14.05.2018р.), які укладено на строк з 14.05.2018 по 31.05.2018.

Контролюючий орган дійшов висновку, що договори не відповідають ознакам договорів цивільно-правового характеру, та зазначені вище особи перебували у трудових відносинах з ТОВ «ВАНЕСА», оскільки: 1) оплата праці проводилась за фактично відпрацьований час, а не за виконаний обсяг робіт (послуг); 2) проводився вступний інструктаж з питань охорони праці, як працівникам, що перебувають на посаді «підсобний робітник»; 3) передбачено матеріальну відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання зобов`язань; 4) витрати на оплату праці обліковувались як заробітна плата (субрахунок 661 «Розрахунки за заробітною платою»).

Начальником Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенком С.В. 15.11.2018 було розглянуто справу про накладення штрафу з урахуванням інформації, зазначеної в акті інспекційного відвідування від 25.10.2018 № 25-12-010/0723.

На підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України за фактичний допуск працівників до роботи без укладення трудового договору винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 25-12-010/0723/297 від 15.11.2018 на ТОВ «ВАНЕСА» у розмірі 223 380,00 грн.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Визначальним підґрунтям спору між сторонами є оцінка угод, укладених позивачем із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за правилами КЗпП України або ЦК України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Згідно із статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно із статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).

Згідно із пунктом 1 Положення №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно із підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого (далі - Порядок № 295)

Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Тривалість інспекційного відвідування для суб`єктів малого підприємництва становить два робочі дні (п. 10 Порядку №295).

Відповідно до пункту 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Позивач не оспорював право на проведення інспекційного відвідування, лише не згоден із його висновками та прийнятим рішенням за результатами перевірки.

Пунктами 27, 28, 29 Порядку № 295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом договорів №14/5/1 та №14/5/2 від 14.05.2018, які укладені між ТОВ «ВАНЕСА» та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконувати роботи прибирання цеху та укладання готової продукції. Факт виконання робіт (надання послуг) засвідчується актом про виконання робіт, що підписується сторонами та є підставою для проведення розрахунків між сторонами. За виконану роботу замовник виплачує виконавцеві винагороду, яка встановлюється на рівні плати за одну годину відпрацьованого часу, визначеної відповідно до Закону України «Про державний бюджет України».

Зазначені договори укладені на строк до 31.05.2018.

Відповідно до акту № 1 про прийняття робіт від 31.05.2018 замовник прийняв від виконавця - ОСОБА_1 передбачені договором від 14.05.2018 роботи, вартість виконаних робіт становить 1000 грн.

Згідно з актом № 2 про прийняття робіт від 31.05.2018 замовник прийняв від виконавця - ОСОБА_2 передбачені договором від 14.05.2018 роботи, вартість виконаних робіт становить 500 грн.

Відповідно до видаткового касового ордеру від 15.06.2018 ОСОБА_1 виплачено 805 грн., з субрахунку 661, на підставі договору про виконання робіт № 14/5/1 від 14.05.2018.

Відповідно до видаткового касового ордеру від 15.06.2018 ОСОБА_2 виплачено 402,50 грн., з субрахунку 661, на підставі договору про виконання робіт № 14/5/2 від 14.05.2018. (далі договір 14/5/1, 14/5/2).

Отже, під час інспекційного відвідування в жовтні 2018 року досліджувались та встановлювались обставини, які мали місце в травні 2018 року та пов`язані за твердженням представника позивача з нещасним випадком на виробництві.

В подальшому - 31.07.2018 ОСОБА_1 прийнята на роботу до ТОВ «ВАНЕСА» сортувальником матеріалів та виробів з деревини.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП України).

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договір - це домовленість двох чи більше сторін, направлена на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків.

У відповідності зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір являється укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами частини 1 статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №840/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18).

Колегія суддів звертає увагу, що в пунктах 4.1. та 4.2. договорів, за якими виник спір щодо правовідносин між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначено, що за виконану роботу (надані послуги) замовник виплачує виконавцеві винагороду, яка встановлюється на рівні за одну годину відпрацьованого часу, визначеної відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України». Загальний розмір винагороди визначається після завершення робіт за фактично відпрацьований час і зазначені у Акті прийняття робіт (послуг).

В контексті вимог пункту 4.1 договорів 14/5/1, 14/5/2, стаття 8 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік (далі - Закон №2246-VIII) передбачає мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі з 1 січня - 22,41 гривні.

Згідно із статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 95 КЗпП України передбачено, що мінімальна заробітна плата це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України.

Отже, за змістом зазначених норм Закон України 2246-VIII передбачає погодинну оплату саме для заробітної плати яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 N 291 затверджена Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі - Інструкція № 291).

Інструкція № 291 встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов`язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства). Ведення позабалансових рахунків здійснюється за простою системою (без застосування методу подвійного запису).

Згідно із Інструкцією № 291 на рахунку 66 відображаються розрахунки за виплатами працівникам. Водночас рахунок 66 має такі субрахунки:

661 "Розрахунки за заробітною платою"

662 "Розрахунки з депонентами"

663 "Розрахунки за іншими виплатами"

Водночас судами попередніх інстанцій зазначено про рахунок 66 «розрахунки за виплатами працівникам» та не надана оцінка виплат за субрахунком 661 «розрахунки за заробітною платою», про який зазначено в видатковому касовому ордері.

Верховний Суд наголошує, що надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Отже ключовим питання при вирішенні справи є встановлення наявності або відсутності фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору або встановлення виконання робіт за цивільно-правовою угодою.

В контексті тверджень представника позивача, що інспекційне відвідування за результатами якого прийнято рішення про притягнення позивача до відповідальності пов`язано із нещасним випадком на виробництві, Верховний Суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи рішення відповідача прийнятого за результатами відповідного розслідування.

Водночас в матеріалах справи наявний лист головного лікаря Корюківської Центральної районної лікарні у якому зазначено, що 22.05.2018 року о 2 години 30 хвилин ОСОБА_2 , виконавець робіт ТОВ «Ванеса», був доставлений до лікарні із травмою, яка відноситься до важких виробничих травм. Також в матеріалах справи наявні пояснення за фактом травмування ОСОБА_2 .

Проте суди попередніх інстанцій не дослідили зазначені докази та прийняли рішення без встановлення всіх значимих обставин по справі та оцінки наданих сторонами доказів.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що при оцінці правомірності прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу № 25-12-010/0723/297 від 15.11.2018 на ТОВ «ВАНЕСА» у розмірі 223 380 грн. необхідно встановити всі обставини, на підставі яких вона була прийнята та дослідити наявні в матеріалах справи докази, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КАС України.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Водночас стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховний Суд зазначає, що як акт правосуддя - рішення суду має чітко підтверджувати існування і суть спірних правовідносин.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постановлені у справі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі №620/3913/18 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі №620/3913/18 скасувати.

Справу №620/3913/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

І.В. Саприкіна

Повний текст постанови складено 10.02.2020