Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 161/18810/17

провадження № 61-37339св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство закордонних справ України,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, третя особа - ОСОБА_2 , про оскарження нотаріальної дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2018 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 рокуу складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом посилаючись на те, що 03 листопада 2015 року віце-консулом Посольства України в Португальській Республіці Світковою Є. Б. вчинено нотаріальну дію з посвідчення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якої сторони домовились передати у власність кожної наступне майно: - у власність ОСОБА_1 передати гаражі НОМЕР_1 , НОМЕР_2 які знаходяться у АДРЕСА_3 , в гаражному кооперативі «Шляховик», та автомобіль марки AUDI А4, номер НОМЕР_3 , колір синій, 1999 року випуску; - у власність ОСОБА_2 передати квартиру, яка знаходиться у АДРЕСА_4 , після сплати компенсації в розмірі 10000 (десять тисяч) євро.

Нотаріальне посвідчення такої заяви суперечить законодавству, оскільки виходить за межі повноважень консульських установ України. Відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» та Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, віце-консул не мав права на посвідчення такої угоди, оскільки така заява є угодою про відчуження нерухомого майна. Нотаріальна дія з посвідчення віце-консулом Посольства України в Португальській Республіці Світковою Є . Б. заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 03 листопада 2015 року про відчуження нерухомого майна, суперечить вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України, ч. 1 ст. 38 Закону України «Про нотаріат», п.п.1.3, 3.1.7 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, тому, відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України, підлягає визнанню недійсною з моменту її вчинення.

Просив визнати недійсною нотаріальну дію з посвідчення віце-консулом Посольства України в Португальській Республіці Світковою Є. Б. заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 03 листопада 2015 року про відчуження нерухомого майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що віце-консул Посольства України в Португальській Республіці Світкова Є. Б., вчиняючи нотаріальну дію, діяла законно, в межах наданих їй повноважень та відповідно до вимог законодавства.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що висновки суду є правильними, ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи і нормах матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 травня 2018 року ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 ,подав касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріальна дія вчинена віце-консулом Посольства України в Португальській Республіці щодо заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про передачу у власність кожного з них відповідного майна, виходить за межі повноважень консульських установ, оскільки ця заява є договором про відчуження нерухомого майна. Вказана дія суперечить п. 3.1.7 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, яким передбачено, що договори щодо майна, належного подружжю на праві спільної сумісної власності, крім нерухомого, можуть бути посвідчені консулом при наявності письмової згоди другого з подружжя.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу у якому просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року без змін, оскільки судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2018 року Міністерство закордонних справ України подало відзив на касаційну скаргу у якому просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року без змін.

Зазначало, що статтею 38 Закону України «Про нотаріат» визначено, що консульські установи України, окрім іншого, засвідчують справжність підпису на документах. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Посольства України в Португальській Республіці із заявами про вчинення нотаріальної дії, а саме - засвідчення справжності підпису на документі, надавши при цьому оскаржувану заяву від 03 листопада 2015 року. Вказана заява була добровільно підписана ОСОБА_1 в присутності посадової особи Посольства України в Португальській Республіці, про що було зазначено в посвідчувальному написі. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанції повно і всебічно встановили всі фактичні обставини справи в їх сукупності, що мають значення для правильного вирішення справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували закон, що регулює спірні відносини, та ухвалили обґрунтовані рішення без порушення норм процесуального права, тому відсутні підстави для їхнього скасування.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

03 листопада 2015 року віце-консул Посольства України в Португальській Республіці Світкова Є. Б. засвідчила справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заяві, яка адресована всім, кого стосується.

За змістом заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , діючи добровільно, відповідно до власного волевиявлення, що відповідає їх внутрішній волі, усвідомлюючи значення своїх дій, за своєю внутрішньою волею, домовились розділити спільне майно наступним чином: 1. У власність ОСОБА_1 передати: гараж НОМЕР_1 та гараж № НОМЕР_2 які знаходяться у АДРЕСА_3 , в гаражному кооперативі «Шляховик»; автомобіль марки AUDI А4, номер НОМЕР_3 , колір синій, 1999 року випуску. 2. У власність ОСОБА_2 передати: квартиру, яка знаходиться у АДРЕСА_4 , після сплати компенсації в розмірі 10000 (десять тисяч) євро.

Віце-консулом Посольства України в Португальській Республіці Світковою Є. Б. засвідчено справжність підпису на заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за номером 10616.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

13 вересня 2018 року справа № 161/18810/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 38 Закону України «Про нотаріат», визначено, що консульські установи України, окрім іншого, засвідчують справжність підпису на документах.

Порядок вчинення нотаріальних дій дипломатичними представництвами та консульськими установами України встановлюється Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції У країни 27 грудня 2004 року за № 1649/01248 (далі по тексту - Положення № 142/5/310), розробленим відповідно до Закону України «Про нотаріат», Цивільного та Сімейного кодексів України, глави XI Консульського статуту України.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . звернулися до Посольства України в Португальській Республіці із заявами про вчинення нотаріальної дії, а саме - засвідчення справжності підпису на документі, надавши при цьому оскаржувану позивачем заяву від 03 листопада 2015 року. Вказана заява була добровільно підписана ОСОБА_1 в присутності посадової особи Посольства України в Португальській Республіці, про що було зазначено в посвідчувальному написі.

Згідно зі статтею 78 Закону України «Про нотаріат», нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Вказане положення відповідає змісту пункту 3.13.1. Положення № 142/5/310.

Консул, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені в документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певного особою (пункт 3.13.2. Положення № 142/5/310). У зв`язку з чим, доводи представника позивача про належність квартири ОСОБА_1 на праві власності уповноваженою особою Посольства України в Португальській Республіці не встановлювалися та не перевірялися. Вказане встановлено судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій.

На виконання вказаних вимог законодавства, ОСОБА_6 , віце-консулом Посольства України в Португальській Республіці, було засвідчено справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зроблені в її присутності, попередньо встановлено їх особи та перевірено дієздатність.

Про відсутність у наданій заяві ознак угоди/договору додатково свідчить, також, незазначення у ній обов`язкових істотних умов, визначених Цивільним кодексом України, притаманним тим чи іншим договорам.

Також, відповідно до пункту 2.9. Положення № 142/5/310, при посвідченні договорів майнового характеру консулом у текстах договорів зазначаються, для юридичних осіб резидентів - відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано юридичну особу; для фізичних осіб громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України.

Разом з тим, оскаржувана заява від 03 листопада 2015 року, не містить точної адреси місця проживання ОСОБА_1 та його ідентифікаційного номеру, що додатково вказує на відсутність у даній заяві будь-яких ознак договору майнового характеру.

Важливою умовою, яка свідчить про те, що представником дипломатичної установи було посвідчено виключно справжність підписів заявників, а не угода (договір) щодо нерухомого майна, є наступні умови та вимоги законодавства України.

Приписами частини першої статті 48 Закону України «Про нотаріат» визначено, що при посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред`явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи.

Відповідно до пункту 2.14. Положення № 142/5/310, при посвідченні правочинів, засвідченні достовірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, справжності підпису на документах, правильності перекладу документів з однієї мови на іншу, при посвідченні часу пред`явлення документа на відповідних документах учиняються посвідчувальні написи (додатки 1-29).

Таким чином, додатками до Положення № 142/5/310 визначено зміст таких посвідчувальних написів, який для кожної нотаріальної дії є унікальним.

Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, дійшли до обґрунтованого висновку, що вказана заява не є угодою про відчуження нерухомого майна подружжя, оскільки не містить в собі обов`язкових істотних умов, що мають бути у договорі відчуження, апосвідчувальний напис не містить обов`язкових реквізитів, передбачених Положенням № 142/5/310. Сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , назвали її саме «заявою», а не угодою і визнавали, що відбулося лише посвідчення консулом справжності їх підписів. В даному випадку консул лише засвідчив, що підпис на заяві дійсно вчинений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не посвідчував факти, що викладені в заяві.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту судом цивільних прав визначені статтею 16 ЦК України та іншим спеціальним законодавством України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна визначити такий спосіб захисту порушених цивільних прав, який призведе до реального їх поновлення.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншими.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем не доведена обґрунтованість (не надано суду належних та допустимих доказів) заявлених ним позовних вимог та факт порушення його особистих прав, зокрема ним не доведена та обставина, що добровільно подана та підписана ним заява від 03 листопада 2015 року, справжність підписів на якій в подальшому була посвідчена посадовою особою Посольства України в Португальській Республіці, порушувала його права та обов`язки.

Крім цього, в постанові Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року заначено, що звертаючись до суду позивач просив визнати недійсною нотаріальну дію з посвідчення віце-консулом Посольства України в Португальській Республіці Світковою Є. Б . заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 03 листопада 2015 року про відчуження нерухомого майна, однак нотаріальна дія, вчинена консульською установою, не може бути визнана недійсною з наступних підстав.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з вимогами частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 215 ЦК поняття недійсності застосовується до правочинів.

Вчинення нотаріальної дії у вигляді здійснення посвідчувального напису не є правочином.

Крім цього, за пунктом 23 рішення Європейської комісії з прав людини від 18 липня 2006 року «Проніна проти України» (№ 2) (Заява №63566/00): Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська