Доповідач -Стахова Н.В.

Справа № 431/4695/19

Провадження № 22-ц/810/1086/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Стахової Н.В.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря

судового засідання Сінько А.І.

учасники справи: позивач – ОСОБА_1

відповідачі- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в спрощеному провадженні

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – ОСОБА_5

на заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року, ухваленого Старобільським районним судом Луганської області у складі судді Колядова В.Ю. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу,

встановив:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – ОСОБА_5 звернулась до Старобільського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 17.05.2013 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 3191, згідно якого умов отримав ОСОБА_2 кредит у розмірі 3600,00 грн. на умовах строковості, зворотності та цільового користування. Плата за користування кредитом відповідно до п. 3.1. договору кредитної лінії становить 70 % річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк дії договору становить 12 фактичних місяці від дати отримання боржником кредиту та діє до повного виконання зобов`язань відповідачем. Також за згодою сторін було погоджено графік погашення кредиту, відповідно до якого відповідач зобов`язався до 25 числа кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом та сам кредит.

Також, 17.05.2013 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були укладені договори поруки № 3191/1 та 3191/2, відповідно до яких останні взяли на себе обов`язок відповідати за зобов`язання ОСОБА_2 , що випливають з кредитного договору.

При складанні договорів поруки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були попереджені про солідарну відповідальність з ОСОБА_2 , яку він несе в разі неналежного виконання умов кредитного договору та повідомлено про істотні умови кредитного договору.

Не зважаючи на прийняті зобов`язання відповідач порушував встановлений графік сплати за кредитом, у зв`язку з чим станом на 08.01.2019 року у нього перед КС «Імперіал ЛТД» утворилась заборгованість за кредитним договором № 3191 від 17.05.2013 року у сумі 19318,19 грн.

10.01.2019 року між Кредитною спілкою «Імперіал ЛТД» (далі по тексту КС «Імперіал ЛТД», цедент) та ОСОБА_1 (цесіонарій) був укладений договір відступлення права вимоги (цесія), за яким ОСОБА_1 стала кредитором за кредитним договором № 3191 від 17.05.2013 року.

Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3191 від 17.05.2013 року у сумі 19318,19 грн.

Заочним рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у своєму рішенні рішення послався на те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512, ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – ОСОБА_5 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд в рішенні посилається на ст. 1077 ЦК України (договір факторингу), які не підлягають застосуванню у даних правовідносинах, так як між сторонами був укладений договір цесії.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів не надходив.

Скаржник та її представник в судове засідання не з`явились повідомлені належним чином і в установленому законом порядку про дату, час та місце розгляду справи. В письмовій заяві представник позивача просив слухати справу за його відсутності.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином і в установленому законом порядк,.

Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.05.2013 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 3191, за умовами якого позичальник отримав 3600,00 грн. у вигляді кредитної лінії з одночасним погодженням графіку погашення заборгованості за даним договором, згідно якого відповідач зобов`язаний до 25 числа кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом та сам кредит.

З копії видаткового касового ордеру вбачається, що КС «Імперіал ЛТД» було надано ОСОБА_2 3600,00 грн. .

З копії договорів поруки № 3191/1, 3191/2 від 17.05.2013 року встановлено, що між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були укладені договори поруки з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3191 від 17.05.2013 року вбачається, що загальна сума заборгованості позичальника перед КС «Імперіал ЛТД» складає 19318,19 грн. (а.с.9-10).

10.01.2019 року між Кредитною спілкою «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого остання набула права вимоги та стала кредитором за кредитним договором№ 3191 від 17.05.2013 року.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських організацій, Кредитна спілка «Імперіал ЛТД» є юридичною особою з організаційно правовою формою –кредитна спілка, яка надає види посередництва та кредитування.

З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не має правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості на свою користь за кредитним договором № 3191 від 17.05.2013 року, оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, так як для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор – банк або інша фінансова установа.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, але з інших підстав, ніж викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, передбачених цією статтею, зокрема договорів.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор .

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

На відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі- продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

У п. 2.1 договору цесії передбачено, що ОСОБА_1 (цесіонарій) набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов`язання - повернути кошти, одержані в рахунок договору кредитної лінії № 3191 від 17.05.2013 року, повернути нараховані відсотки за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі, передбачені договорами, укладеними між цедентом і боржником.

Відповідно до ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Це означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення, або в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що договір відступлення права вимоги від 10.01.2019 року, укладений між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 , в установленому законом порядку не визнавався недійсним з підстав його укладення з порушенням вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції залишено поза увагою ці обставини.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки.

Згідно п. 11 ч.1 вказаної статті передбачено, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом не має права відступати право вимоги за кредитним договором, так як такі повноваження цим законом не передбачені.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц.

Посилання суду першої інстанції на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року відступила від вищезазначених висновків є помилковим, оскільки зі змісту вказаної постанови не вбачається відступлення Великою Палатою від висновків викладених у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц.

Отже, спірні зобов`язання виникають із кредитного договору укладеного між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 , надання кредитних коштів здійснено за рахунок об`єднання грошових внесків членів кредитної спілки, тому такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідачів на користь позивачки не підлягають задоволенню саме з підстав того, що відступлення права вимоги КС «Імперіал ЛТД» не спричиняє правових наслідків.

Доводи апеляційної скарги про застосування судом першої інстанції положень Цивільного кодексу України про договір факторингу, не приймаються до уваги, оскільки в оскаржуваному рішенні не міститься посилання на укладення між сторонами договору факторингу та не зроблено жодних висновків про це.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову по суті спору, однак виходив з інших мотивів, в іншій же частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині заочне рішення Старобільського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений – 07 лютого 2020 року.

Головуючий

Судді :