ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2020 р.

м. Харків

Справа № 922/4012/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя

до

Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв

про

стягнення 72371,75 грн.

за участю представників:

позивача - Карабак В.А.

відповідача - Чаричанський О.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 72371,75 грн., що складаються з: 59647,20 грн. основного боргу; 978,02 грн. 3% річних; 837,98 грн. інфляційних збитків та 10908,55 грн. пені. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару за договором № ПЕ 15/05-19 від 15.05.2019.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.12.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 23.12.2019 о 09:45.

23.12.2019 судом розгляд справи було відкладено на 17.01.2020 о 11:00.

26.12.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 31601), в якому він заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування заперечень відповідач вказує, що позивачем невірно визначено розмір заявленої до стягнення суми пені.

15.01.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№ 959), в якій позивач вказував, що доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву підлягають відхиленню. При цьому позивач зазначає, що у відповідності до умов п. 8.3. договору № ПЕ 15/05-19 від 15.05.2019 пеня нараховується за кожний день прострочення оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару, однак розмір такої пені, нарахованої за один день прострочення, не повинен перевищувати 1% від вартості товару.

17.01.2020 судом розгляд справи було відкладено на 03.02.2020 о 11:30.

У судовому засіданні 03.02.2020 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 03.02.2020 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (покупець) був укладений договір № ПЕ15/05-19 (надалі - договір).

Згідно п.1.1. договору, постачальник зобов`язувався поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток № 1), а покупець зобов`язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

У відповідності до розділу 2 договору, асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, які є невід`ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору складає 59647,20 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 9941,20 грн.

Згідно п. 5.1. договору, покупець здійснює оплату наступним чином: п.5.1.1 - 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю.

Відповідно до п. 6.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 59647,20 грн. Факт поставки товару підтверджується специфікацією за договором, рахунком-фактурою № СФ-0000682 від 15.05.2019, видатковою накладною № РН-0000680 від 15.05.2019 та видатковою накладною № РН-0000722 від 22.05.2019.

Проте, станом на 26.11.2019 відповідач поставлений товар не оплатив, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 59647,20 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 59647,20 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 978,02 грн. та інфляційних збитків у розмірі 837,98 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних збитків та 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, проте здійснено позивачем без врахування рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі № 62-97р від 03.04.1997, та того, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожен місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції меншим за одиницю (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 978,02 грн. та інфляційних збитків у розмірі 54,64 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 10908,55 грн. пені.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п. 8.3 договору, при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок здійснено без урахування зазначених положень договору та ч.6 ст. 232 ГК України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 10174,30 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 59647,20 грн. основного боргу; 978,02 грн. 3% річних; 54,64 грн. інфляційних збитків та 10174,30 грн. пені.

Згідно п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Позивачем у позовній заяві викладено вимогу про стягнення з відповідача 5100,00 грн. суми вартості послуг адвоката, сплачених позивачем у зв`язку із подачею позовної заяви та розглядом справи.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості надання професійної правничої допомоги адвокатом надані наступні документи: договір-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019, додаткова угода №1 від 01.10.2019 до договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019, рахунок-фактура № СФ-0000134 від 03.12.2019, акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 130 від 03.12.2019, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, платіжне доручення № 6763 від 03.12.2019.

При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1880,66 грн.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська область, м. Чугуїв, м-н. Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4А, а/с 5012, код ЄДРПОУ 24510970) 59647,20 грн. основного боргу; 978,02 грн. 3% річних; 54,64 грн. інфляційних збитків; 10174,30 грн. пені; 1880,66 грн. судового збору та 4992,90 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4А, а/с 5012, код ЄДРПОУ 24510970).

Відповідач - Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська область, м. Чугуїв, м-н. Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644).

Повне рішення складено "07" лютого 2020 р.

Суддя

А.М. Буракова