Постанова

Іменем України

31 січня 2020 року

м. Київ

справа № 361/3528/15-ц

провадження № 61-15577св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крат В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «УВК України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року в складі колегії суддів: Іванової І. В., Гуля В. В., Приходька К. П.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до приватного акціонерного товариства «УВК України» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що згідно наказу № 99 від 16 вересня 2010 року ОСОБА_1 прийнято на посаду водія навантажувача складу ТОВ «УВК Україна». Згідно наказу № 32 від 01 липня 2009 року ОСОБА_2 прийнято на посаду приймальника товару ТОВ «УВК Україна», а 01 серпня

2011 року - переведено на посаду начальника зміни складу.

07 квітня 2015 року їх викликали до керівника служби безпеки підприємства, який повідомив, що на їхніх змінах зникло 20 бочок пива і є відеозапис, на якому видно як вони ходять біля піддону з пивом, проте ніяких доказів їм надано не було.

Наказами від 21 квітня 2015 року № 64к ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено із займаних посад у зв`язку із втратою довіри з боку власника, на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Вважають такі дії відповідача неправомірними, тому просили суд визнати необґрунтованим і незаконним звільнення ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 ; поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на роботі

з 21 квітня 2015 року; зобов`язати ПАТ «УВК Україна» внести у трудові книжки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відомості про недійсність попереднього запису щодо звільнення їх відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України; стягнути з ПАТ «УВК Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 квітня 2015 року по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі виходячи з розміру 3,85 грн середньогодинного заробітку; стягнути з ПАТ «УВК Україна» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи

з 21 квітня 2015 року по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі виходячи з розміру 3,85 грн середньогодинного заробітку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

11 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора приватного акціонерного товариства «УВК Україна» (далі - ПАТ «УВК Україна») від 21 квітня 2015 № 64-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора ПАТ «УВК Україна» від 21 квітня

2015 № 64-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на роботі з 21 квітня

2015 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення. Зобов`язано ПАТ «УВК Україна» внести у трудові книжки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відомості про недійсність попереднього запису щодо звільнення їх відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довіри.

Стягнуто з ПАТ «УВК Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 квітня 2015 року по 11 лютого

2016 року у розмірі 6 127,98 грн.

Стягнуто з ПАТ «УВК Україна» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 квітня 2015 року по 11 лютого

2016 року у розмірі 6 217,95 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недоведеною, кримінальне провадження закрито, тому підстави для звільнення їх з роботи відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого

2016 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для винесення наказу про звільнення позивачів за частиною другою статті 41 КЗпП України стало грубе порушення позивачами правил проведення операцій з товарно-матеріальними цінностями, що викликало втрату до них довіри.

Аргументи учасників справи

У липні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до цього суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд на припущеннях встановив вину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в грубому порушенні правил проведення операцій з товарно-матеріальними цінностями на підставі їхніх посадових інструкцій, укладених з ними договорів про повну матеріальну відповідальність.

Крім того зазначали, що стягнення судового збору у розмірі 606 грн 32 коп.

з кожного є незаконним, оскільки позивачі звільнені від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відзив відповідачем на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 21 липня 2016 року відкрито касаційне провадження

в цій справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно наказу ТОВ «УВК Україна» від 16 вересня 2010 року № 99к

ОСОБА_1 прийнято на посаду водія навантажувача складу ТОВ «УВК Україна».

Згідно наказу ТОВ «УВК Україна» від 01 липня 2009 року № 32 ОСОБА_2 прийнято на посаду приймальника товару ТОВ «УВК Україна». Згідно наказу від 01 серпня 2011 року № 64к його переведено на посаду начальника зміни складу.

ПАТ «УВК Україна» надає логістичні послуги, зокрема послуги складського зберігання, убезпечення і організацію перевезення вантажів замовників.

Посадові обов`язки позивачів безпосередньо пов`язані з прийманням, зберіганням та відвантаженням товарно-матеріальних цінностей, про що зазначено у посадових інструкціях та з позивачами укладені договори про повну матеріальну відповідальність.

ПАТ «УВК Україна» отримало від свого замовника - ДП «Пілснер Україна» претензію № 4 від 26.03.2015 р. щодо нестачі товару, переданого відповідачу для забезпечення перевезення з м. Дніпропетровськ до м. Київ.

У ході розгляду претензії замовника службою безпеки відповідача були розглянуті, зокрема записи відеоспостереження, надані замовником під час відвантаження вантажу з м. Дніпропетровськ, відеозаписи зі складу відповідача у м. Дніпропетровськ та у м. Бровари.

Встановлено, що палета вантажу була доставлена з м. Дніпропетровськ до складу відповідача у м. Бровари у такому ж вигляді, в якому вона була відвантажена замовником - без пошкоджень пакування або скотчу. Зовнішній вигляд палети був однаковий. Палета була розвантажена на складі відповідача у м. Бровари у зоні експедиції (транзитного вантажу).

09 квітня 2015 року комісією у складі начальника служби охорони

ОСОБА_6, начальника служби охорони ОСОБА_7 та керуючим складським комплексом ОСОБА_8 було складено акт виявлення крадіжки товарно-матеріальних цінностей, в якому зазначено, що 14 березня 2015 року палета, доставлена із м. Дніпропетровськ, після відвантаження до складу

АТ «УВК Україна» в м. Бровари, була взята з місця водієм навантажувача ОСОБА_1 , вивезена останнім в місце зони зберігання, яке є «сліпою зоною» для камер спостереження і приблизно через годину палета була вивезена з цієї зони. Після повернення ОСОБА_1 палети, її зовнішній вид змінився - скотч знаходився в інших місцях та змінилося знаходження червоних ящиків на палеті. Також в цю зону в період знаходження там палети заходив старший зміни ОСОБА_4 та ОСОБА_5

08 квітня 2015 року АТ «УВК Україна» в особі начальника служби охорони ОСОБА_7 звернувся до Броварського МРВ ГУ МВС України в Київській області із заявою про виявлення крадіжки.

08 квітня 2015 року Броварським МРВ ГУ МВС України в Київській області відкрито кримінальне провадження за заявою ОСОБА_7 щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , які під час виконання своїх функціональних обов`язків на роботі, діючи умисно та з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу перебуваючи у складському приміщенні за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Кільцева, 8, таємно викрали 20 банок об`ємом 5 літрів кожна марки «Бекерс» та 1 банку «Кромбахер», чим спричинили АТ «УВК Україна» майнову шкоду на загальну суму 4 497,42 грн, яке в подальшому було закрито.

Відповідно до наказу генерального директора АТ «УВК Україна» Старостіна В. М. від 21 квітня 2015 року № 64к ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено із займаних посад у зв`язку із втратою довіри з боку власника ? пункт 2 статті 41 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Cуду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 року

у справі № 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 займали посади, які безпосередньо пов`язані з обслуговуванням матеріальних цінностей, з якими укладено договори про повну матеріальну відповідальність, які допустили порушення операційних процедур поводження з транзитним вантажем, що призвело до його нестачі.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що підставою для винесення наказу про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за пунктом 2 статті 41 КЗпП України стало грубе порушення позивачами правил проведення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які передбачені їх посадовими інструкціями, що викликало втрату до них довіри.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі

№ 910/4518/16 (провадження №12-301гс18) зробила висновок, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції чинній на момент подачі апеляційної скарги) у цій справі позивачі звільнені від сплати судового збору в частині позовних вимог про поновлення на роботі.

Отже, доводи касаційної скарги про незаконне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції судового збору, оскільки вони звільненні від його сплати, є необґрунтованими. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку позивачі від сплати судового збору не звільняються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм матеріального

і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення апеляційного суду ? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат