ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

Київ

справа № 812/1281/17

адміністративне провадження №К/9901/39057/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року (судді: Сухарьок М.Г. (головуючий), Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.)

у справі № 812/1281/17

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» (далі - ПАТ «Луганськгаз») звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс великих платників податків ДФС, контролюючий орган), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ю-78-17 від 07 липня 2017 року, від 09 серпня 2017 року, від 04 вересня 2017 року, від 04 жовтня 2017 року, а також зобов`язати відповідача зарахувати платежі згідно з платіжними дорученнями в рахунок сплати ПАТ «Луганськгаз» єдиного внеску за вересень-грудень 2016 року.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 06 листопада 2017 року позов задовольнив повністю, мотивуючи своє рішення тим, що позивач не порушував положення частини дев`ятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині передачі свого обов`язку зі сплати єдиного внеску Товариству з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут»), оскільки вчинив такі дії у передбачений чинним законодавством спосіб.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 07 лютого 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову ПАТ «Луганськгаз».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сплата єдиного внеску на підставі договору доручення іншою особою з посиланням при цьому на частину дев`яту статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не є належним виконанням позивачем обов`язку щодо сплати єдиного внеску, оскільки даною правовою нормою встановлено, що передача платниками єдиного внеску своїх обов`язків із його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ПАТ «Луганськгаз» звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просило скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року.

На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що ТОВ «Луганськгаз Збут», перераховуючи єдиний внесок, діяло як повірений від імені ПАТ «Луганськгаз», а не як самостійний платник; обов`язок ПАТ «Луганськгаз» зі сплати такого внеску йому не передавався, а отже при здійсненні платежів вимоги частини дев`ятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не порушено.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, тому в задоволенні касаційної скарги ПАТ «Луганськгаз» просив відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу ПАТ «Луганськгаз» слід задовольнити.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 травня 2016 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках виконавчих проваджень № 33280183, № 33280183-2, № 33280183-3, № 33280183-4, № 33280183-5, №33280183-6 прийнято постанови про арешт коштів боржника, відповідно до яких накладено арешт на кошти, які містяться на всіх відкритих рахунках, що належать боржнику: ПАТ «Луганськгаз».

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 15 грудня 2016 року знято арешт із коштів, накладений згідно з постановами державного виконавця 03 серпня 2016 року та 20 жовтня 2016 року ВП № 33280183.

19 вересня 2016 року між ПАТ «Луганськгаз» (довіритель) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений) укладений договір доручення № Д-3, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого повірений зобов`язується від імені, в інтересах та за рахунок довірителя виконувати грошові зобов`язання. Виконані грошові зобов`язання, вчинені повіреним на виконання цього договору, створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов`язки довірителя.

Пунктом 2.1 договору доручення передбачено, що довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у даному договорі, забезпечити повіреного інформацією та надати повний пакет документів.

На виконання вказаного договору позивач видав ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений) довіреність від 19 вересня 2016 року № 103, згідно з якою позивач уповноважує повіреного сплачувати (перераховувати) від імені ПАТ «Луганськгаз» податки та збори відповідно до Податкового кодексу України, зокрема єдиний соціальний внесок.

Додатком № 1 до договору доручення від 19 вересня 2016 року № Д-3 підтверджено, що позивач доручає ТОВ «Луганськгаз Збут» здійснювати від імені і за рахунок довірителя розрахунки (платежі) по зобов`язанням довірителя.

На підтвердження виконання умов договору доручення надані копії платіжних доручень про оплату ТОВ «Луганськгаз Збут» як платником відповідних сум єдиного внеску від імені ПАТ «Луганськгаз», про що прямо зазначено в призначенні платежу в кожному платіжному дорученні: № 775 від 20.09.2016 на суму 74 298,00 грн; № 776 від 20.09.2016 на суму 6412,86 грн; № 777 від 20.09.2016 на суму 4414,13 грн; № 778 від 20.09.2016 на суму 20,03 грн; № 797 від 20.09.2016 на суму 98 240,00 грн; № 802 від 20.09.2016 на суму 3900,00 грн; № 807 від 20.09.2016 на суму 4900,00 грн; № 1156 від 10.10.2016 на суму 66 390,00 грн; № 1157 від 10.10.2016 на суму 2020,05 грн; № 1158 від 10.10.2016 на суму 1423,65 грн; № 1159 від 10.10.2016 на суму 16,02 грн; № 1170 від 10.10.2016 на суму 2230,00 грн; № 1199 від 11.10.2016 на суму 1355,00 грн; №1204 від 11.10.2016 на суму 300,00 грн; № 1272 від 13.10.2016 на суму 2860,00 грн; № 1552 від 31.10.2016 на суму 716,00 грн; № 1662 від 09.11.2016 на суму 3860,00 грн; № 1667 від 09.11.2016 на суму 1200,00 грн; № 1893 від 15.11.2016 на суму 181 333,20 грн; №1894 від 15.11.2016 на суму 4378,42 грн; № 1895 від 15.11.2016 на суму 1656,82 грн; № 1896 від 15.11.2016 на суму 226,61 грн; № 1916 від 16.11.2016 на суму 1830,00 грн; № 1921 від 16.11.2016 на суму 640,00 грн, № 2245 від 01.12.2016 на суму 1100,00 грн; № 2286 від 05.12.2016 на суму 100,00 грн; № 2352 від 08.12.2016 на суму 38 810,00 грн; № 2357 від 08.12.2016 на суму 9229,00 грн.

Листами від 08 листопада 2016 року № 01-02-59/1953 та від 22 листопада 2016 року № 01-02-59/2112 позивач повідомив контролюючий орган про те, що перерахування у вересні-листопаді 2016 року єдиного соціального внеску по заробітній платі працівників здійснено ТОВ «Луганськгаз Збут» згідно з договором доручення від 19 вересня 2016 року № Д-3, а також просив зарахувати зазначену оплату в рахунок сплати єдиного внеску ПАТ «Луганськгаз».

07 липня 2017 року Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків ДФС сформовано та надіслано ПАТ «Луганськгаз» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-78-17, відповідно до якої за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 263 980,09 грн.

Реалізуючи право на адміністративне оскарження рішення контролюючого органу, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою на отриману вимогу про сплату боргу (недоїмки), яку рішенням від 23 серпня 2017 року №18927/6/99-99-11-02-02-25 залишено без задоволення.

У подальшому відповідачем сформовано та направлено ПАТ «Луганськгаз» податкові вимоги № Ю-78-17 від 09 серпня 2017 року про сплату боргу в розмірі 269 778,41 грн, від 04 вересня 2017 року в розмірі 264 712,15 грн, від 04 жовтня 2017 року в розмірі 196 867,86 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються зокрема: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина друга статті 2).

Згідно зі статтею 3 Закону № 2464 збір та ведення облік єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 до платників єдиного внеску віднесено роботодавців, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464 обов`язків платника єдиного внеску віднесено зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 4).

Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464 визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VІ, якою передбачено, що:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті зокрема шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування (частина п`ята статті 9);

- для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску; обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина шоста статті 9);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома статті 9);

- днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (пункт 1 частини десятої статті 9);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9).

Згідно з частиною дев`ятою статті 25 Закону № 2464 передача платниками єдиного внеску своїх обов`язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що Закон № 2464, який є спеціальним, покладає на позивача як платника єдиного внеску безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов`язок зі сплати єдиного внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п`ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).

Водночас у ході судового процесу у справі встановлені обставини, які унеможливлюють виконання позивачем зазначеного обов`язку (арешт коштів ПАТ «Луганськгаз») у спосіб, визначений Законом № 2464, тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.

Суд враховує, що спірні правовідносини щодо збору (справляння) єдиного внеску, за своєю суттю є публічно-правовими. При цьому Законом № 2464 не врегульовано випадки наявності обставин, що виключають (унеможливлюють) виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Тобто у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску (частина друга статті 2), наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом № 2464 обов`язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов`язку.

Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов`язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).

За встановлених обставин у справі колегія суддів виходить також із того, що ПАТ «Луганськгаз» мало на меті виконання покладеного на нього безумовного та пріоритетного (частина дванадцята статті 9) обов`язку зі сплати єдиного внеску, а тому здійснювало пошук шляхів виконання цього обов`язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.

Цивільний кодекс України є нормативно-правовим актом матеріального права в значенні статті 7 КАС України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237). Представництво виникає на підставі зокрема договору (частина третя статті 237).

Частиною першою статті 1000 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

З огляду на зміст вищенаведених положень цивільного законодавства Суд дійшов висновку, що в результаті реалізації між позивачем та його повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення не відбулося передачі третім особам обов`язку платника (ПАТ «Луганськгаз») зі сплати єдиного внеску, що заборонено частиною дев`ятою статті 25 Закону № 2464.

У Суду немає підстав вважати, що такий висновок не відповідає закону, зокрема частині дев`ятій статті 25 Закону № 2464, позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного внеску, є саме позивач, а не будь-яка третя особа.

Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев`ятої статті 25 Закону № 2464.

У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі № 2464 - щодо порядку (способу) виконання обов`язку платника зі сплати єдиного внеску, за умов об`єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов`язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов`язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 817/85/16 (К/9901/22068/18).

У ході судового розгляду справи не встановлено фактів того, що внаслідок обраного ПАТ «Луганськгаз» способу реалізації обов`язку зі сплати єдиного внеску допущено порушення законодавства, зокрема частини дев`ятої статті 25 Закону №2464, відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року скасувати та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова