Провадження № 22-ц/811/1173/19 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Ванівського О.М., Струс Л.Б.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представниці відповідача КНП «3-я міська клінічна лікарня м.Львова» – Василишин О.С., позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх представниці ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4 , її представника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Глинської Д.Б. від 06 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000 грн. (двісті тисяч гривень). Стягнуто з комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100000 грн. (сто тисяч гривень). Стягнуто з комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» судовий збір в дохід держави в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

Вказане рішення оскаржило Комунальне некомерційне підприємство «3-я міська клінічна лікарня м. Львова».

В апеляційній скарзі просять скасувати рішення та відмовити в задоволенні позову. Вважають рішення незаконним, так як суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також у зв`язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зазначають, що суд зробив неправильний висновок про те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова, якою було звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, встановлена її вина у заподіянні шкоди позивачам. Шевченківський районний суд м. Львова, приймаючи ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , виніс її у підготовчому судовому засіданні без дослідження доказів, більше того, не маючи навіть матеріалів досудового розслідування, а лише обвинувальний акт. Така ухвала не може лягати в основу притягнення відповідача до майнової відповідальності за діяння, вчинені третіми особами. Тобто ухвала про закриття провадження не є документом, згідно Конституції України, яким встановлюється вина особи. Зазначають, що суд всупереч вимогам п.1 ч.1 ст. 105 ЦПК України, відмовив у призначенні експертизи, яка б повинна була встановити характер та ступінь ушкодження здоров`я позивачів. В цей же час, відмовивши в призначенні експертизи, суд тим самим позбавив відповідача можливості доведення відсутності своєї вини. Також вказують, що при винесенні рішення суд посилався на неналежні докази. Посилання ж суду на судово-медичні експертизи, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є посилання на неналежні докази, оскільки зазначені експертизи призначались в іншому, кримінальному провадженні, в порядку, встановленому КПК України, а не ЦПК України, що передбачає зовсім інший порядок призначення та проведення експертизи, 3-тя міська комунальна лікарня не була залучена в якості учасника процесу під час призначення та проведення експертиз та не могла ставити питання, подавати свої міркування чи заперечення з приводу експертиз. Крім того, зазначені висновки експертів, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження, містять посилання на нечинні нормативні документи, зокрема, накази Міністерства охорони здоров`я України. Зазначають, що хвороба, внаслідок якої ОСОБА_1 втратила дитину виникла значно раніше, що підтверджується медичними документами. Спостереженням вагітної та вжиттям відповідних заходів мав би займатися лікар лікувального закладу, на обліку в якому перебувала вагітна ОСОБА_1 , а також її лікуючий лікар. Крім того вказують, що суд абсолютно безпідставно відкинув покази свідків про відсутність позивачки ОСОБА_1 у палаті з 11-12 год. до 18 год. 15 червня 2014 року. Звертають увагу, що розмір моральної шкоди, яку стягнуто з відповідача, є необгрунтованим, та не є розумним і справедливим. Судом не встановлено, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань суд виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Вважають, що судом безпідставно стягнено моральну шкоду в користь позивача ОСОБА_7 Оскільки шкода полягає у вигляді тілесних ушкоджень (втрата вагітності) абсолютно відсутні підстави для стягнення моральної шкоди в користь позивача ОСОБА_2 , якому такі тілесні ушкодження завдані не були. Також суд під час розгляду справи 6 лютого 2019 року, всупереч вимогам ст. 235 ЦПК України, не дослідив письмові докази. Вказують, що 6 лютого 2019 року під час судового засідання суд після відмови в задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи відразу ж перейшов до дебатів, не дослідив письмові докази, що позбавило відповідача можливості дати пояснення з приводу письмових доказів, поставити питання свідкам, експертам чи спеціалістам.

В судове засідання третя особа ОСОБА_6 не з`явилася, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у її відсутності, зважаючи на те, що така учасниця справи повідомлялася про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці відповідача, третьої особи та її представника на підтримання апеляційної скарги, позивачів та їх представниці – в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційної скарги, відзиву на неї, а також інших усних та письмових заяв та пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.4 ст. 10, ч.1 ст. 13, ст.ст. 76, 81, 141, ч.4 ст. 263 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини у справі «О`Ніл проти сполученого Королівства» (31.01.2019р.), «Знайкін проти України» (07.10.2010) , п.п.1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005р. №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», ст. 23, ч.1 ст. 1167, ч.1 ст. 1167 ЦК України, п.п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, ст. 51 Конституції України, ст. 24 Конвенції ООН про права дитини (яка набула чинності для України 27.09.1991р.) та ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р., ст. 12 Міжнародного пакту про соціальні, економічні і культурні права (ратифіковано Україною 19.10.1973р.), ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №210/5258/16-ц провадження №14-463/цс18 від 05.12.2018р., ст. 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», та задовольняючи частково позов, – виходив з того, що 15 червня 2014 року о 02.15 год. вагітна ОСОБА_1 поступила у відділення патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, яке знаходиться у м. Львові по вул. Рапопорта, 8 з діагнозом: І вагітність, 40 тижнів. Передвісники пологів. Медичну допомогу у вигляді спостереження та лікування забезпечували чергові лікарі-акушер-гінекологи ОСОБА_4 і ОСОБА_6 . До вказаних медичних працівників ОСОБА_1 звернулась зі скаргами на сильний регулярний біль унизу живота, на відсутність рухів плода. Проте через невиконання зазначеними медичними працівниками своїх професійних обов`язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, не було забезпечено ретельного та обов`язкового спостереження за ОСОБА_1 та її плодом, що в кінцевому результаті призвело до розвитку внутрішньоутробної асфіксії плода. Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 04.05 год. народилась мертва доношена дівчинка масою 3550 г, ростом 56 см.Згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 27.09.2017 року, у підготовчому судовому засіданні суд встановив, що з часу події злочину, а саме – 15 червня 2014 року минули строки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачена ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, тому суд вважав, що клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення її від кримінальної відповідальності є підставним та підлягає до задоволення. ОСОБА_4 згідна на закриття кримінального провадження і звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Згідно висновку за результатами клініко-експертної комісії від 27.10.2014 року департаменту охорони здоров`я Львівської ОДА щодо якості надання медичної допомоги гр. ОСОБА_1 медпрацівниками жіночої консультації 4-ї комунальної міської клінічної поліклініки м. Львова, 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова випадок антенатальної загибелі плоду у вагітної ОСОБА_1 слід вважати попереджуваним за умови належного спостереження в умовах 3-ї МКЛ, зокрема безперервному моніторингу стану плода, оскільки за даними патологоанатомічного дослідження мало місце гостре порушення пуповинно-плацентарного кровоплину. З протоколу засідання медичної ради комунальної 3-ї МКЛ від 17листопада 2014 року вбачається, що смерть дитини вважати попереджуванню; за недоліки при наданні медичної допомоги гр. ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарного стягнення лікарів акушер – гінекологів акушерського відділення ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Відповідно до протоколу засідання клініко-експертної комісії з розгляду випадків перинатальної смертності комунальної 3-ї МКЛ м. Львова від 03 липня 2014 року (кримінального провадження) вбачається, що після встановлення факту антенатальної загибелі плода 15 червня 2014 року о 18.30 врятувати життя дитини жодними діями було неможливо, тому що дитина вже була мертва. Даний випадок слід вважати як умовно попереджувальний при своєчасному скеруванні та госпіталізації пацієнтки у відділення патології вагітності, проведенні антенатального скринінгу стану плода та, можливо, дострокового родорозрішення при наявності відповідних показів. У висновку експерта №169-170 (комісійна судово-медична експертиза) від 14 квітня 2015 року (кримінального провадження) вказано, що випадок антенатальної загибелі плода слід вважати попереджуваним за умови своєчасної госпіталізації вагітної ОСОБА_1 у пологовий стаціонар третього рівня надання медичної допомоги при виявленні у неї 22.05.2014 року під час ОСОБА_8 та підозри на внутріутробну ваду розвитку сечовидільної системи у плода та належного спостереження в умовах пологового відділення 3-ї МКЛ м. Львова, зокрема безперервного моніторингу стану плода. Відповідно до висновку експерта №111, 112/16 від 21.03.2016 року у п. 16,17,18,19,20,33,34 вказано відповідальність за надання медичної допомоги хворим (вагітним, породіллям, новонародженим) у стаціонарі несе лікуючий лікар та зав. відділенням, а за їх відсутності черговий лікар. Слід зауважити, що персональне (поіменне) встановлення (визначення) вини тих чи інших осіб виходить за межі компетенції судово-медичної експертизи. У п. 21 зазначено: оскільки, в даному випадку, нагляд за вагітною був відсутній з моменту її госпіталізації 15.06.2014 р. о 2:15 до 18:30 є підстави вважати, що лікуючим лікарем та черговими лікарями не було дотримано вимог наказу МОЗ України «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 15 грудня 2003 року №582 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги», наказу МОЗ від 31.12.2004 року №676 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги від 03.11.2008р. №624, де зокрема, зазначено, що «основною метою надання допомоги під час пологів є забезпечення безпечності для жінки та дитини при мінімальному втручанні в фізіологічний процес шляхом: ретельного моніторингу стану матері, плода та прогресування пологів…Швидкість розкриття шийки матки оцінюється шляхом внутрішнього акушерського дослідження, яке проводять кожні 4 години. Додаткове внутрішнє обстеження проводять за наявності показань. У п. 22,24 Наказу МОЗ України «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні із змінами і доповненнями, внесеними наказами МОЗ України від 13.04.2006 р. №224, від 10.05.2007 р. №234» від 29.12.2003 р. №620 при загибелі (відсутності серцебиття) плода регламентується плодоруйнівна операція без застосування епізіотомії-епізіорафії, що в даному випадку не було виконано черговими лікарями. У п. 28,29,30,34, 31 зазначено: однак дотримання лікарями вищевказаних наказів МОЗ України з акушерства і гінекології, могло сприяти народженню живої дитини, тобто між цими недоліками і настанням смерті існує прямий причинний зв`язок. Згідно Наказу головного лікаря Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова від 17.11.2014 р. № 21-дс/тм «Про дисциплінарне стягнення» (кримінального провадження) вбачається, що черговими лікарями ОСОБА_4 , ОСОБА_6 не виконаний п 2.5. функціональних обов`язків чергового лікаря акушер-гінеколога пологового відділення, затверджених наказом по лікарні від 24.09.2010 р. № 212: «Своєчасне проведення обстеження, використання додаткових методів діагностики (КТГ, УЗД, БПП та інше), консультацій суміжних спеціалістів. Смерть дитини вважати попереджуваною. Медична документація у акушерському відділенні ведеться не на належному рівні. За недоліки при організації медичної допомоги гр. ОСОБА_1 оголосити догану лікарям-акушер-гінекологам ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . З`ясовуючи елементи складу цивільного правопорушення, суд встановив наявність шкоди, заподіяної позивачам протиправною поведінкою ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , внаслідок якої настала антенатальна загибель плода (довідка про причину смерті від 16.06.2014 р.). Враховуючи вищенаведене, суд вважав встановленим той факт, що внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов`язків черговими лікарями відповідача було заподіяно моральну шкоду позивачам, у зв`язку з антенатальною загибеллю плода через відсутність належного спостереження за станом ОСОБА_1 і її плоду і як наслідок невчасного проведення родорозродження. Суд критично оцінив позицію представника відповідача ОСОБА_9 щодо визнання ОСОБА_2 неналежним позивачем, права якого, на думку представника, не порушені. Суд також критично оцінив показання свідків – працівників відповідача, зокрема ОСОБА_10 , в частині відсутності позивачки ОСОБА_1 в палаті, її прогулянки за межами закладу охорони здоров`я, адже жодних об`єктивних даних не наведено. Так, свідок ОСОБА_10 , заступник головного лікаря з лікувальної роботи не змогла пояснити запис в історії пологів, виконаний лікарем ОСОБА_6 про факт відсутності ОСОБА_1 в 11.00 год., проте з одночасним записом лікаря ОСОБА_11 в 11.30 год. про проведення огляду ОСОБА_1 ОСОБА_2 є позивачем, який звернувся з вимогою до суду про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з душевними стражданнями, яких він зазнав у зв`язку протиправною поведінкою щодо члена його сім`ї – дружини, що за собою потягнуло смерть їхньої дитини – антенатальну загибель плода.Суд встановив, що у зв`язку з неналежним виконанням своїх професійних обов`язків лікарями – акушер – гінекологами ОСОБА_6 та ОСОБА_4 позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдано моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, оскільки вони з нетерпінням чекали народження дитини, у зв`язку з втратою дитини тривалий час перебували у пригніченому стані, відчували постійний неспокій, тривогу, досі відчувають біль за втраченою дитиною. Дитина для позивачів була дуже бажаною, народження якої вони з нетерпінням чекали усі дев`ять місяців, бережно і відповідально відносились до усіх рекомендацій лікарів, адже так хотіли, щоб у них народилась здорова дитина. Підкреслюючи зміни у виробничих і життєвих відносинах, ОСОБА_2 зазначив, що особливо важко було, коли дзвонили друзі, питали чи вже народили, хто народився, насправді він не знав, що відповісти. Також зазначив, що після повернення з лікарні позивача ОСОБА_1 вони декілька тижнів не виходили з дому, кожен банальний вихід за продуктами був дуже складний, довкола були мами з візочками і перші два тижні в магазин позивач ходив із закритими очима, аби просто не бачити дітей. Глибина переживання батьків простежується і в описі батька, який втратив дитину, який перебував при народженні померлої доньки, зазначивши, що він взяв на руки свою доньку, що не можливо описати словами, ця дитина для них це янгол, який залишиться з ними назавжди. Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі, їх тривалість, а також, з урахуванням глибини душевних страждань, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивачів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 200 000 грн. моральної шкоди та на користь позивача ОСОБА_2 100 000 грн. моральної шкоди. При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої позивачам внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 своїх професійних обов`язків, судом не бралися до уваги заперечення представника третьої особи ОСОБА_5 щодо відсутності вини та постановленні ухвали Шевченківського районного суду м. Львова без з`ясування обставин у кримінальній справі, виходячи з такого. Як зазначалося вище, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27.09.2017 року було звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, та кримінальне провадження про її обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку із закінчення строків давності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України. Разом з тим, як вбачається з вищевказаної ухвали суду, в підготовчому судовому засіданні встановлено, що з часу події злочину, а саме – 15.06.2014 року минули строки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачена ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, тому суд вважав, що клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення її від кримінальної відповідальності є підставним та підлягало до задоволення. ОСОБА_4 згідна на закриття кримінального провадження і звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про те, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа його вчинила, даний факт встановлений відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили та не оскаржувалось ОСОБА_4 . Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід задовольнити частково. Задовольняючи частково позовні вимоги суд прийшов до висновку, що у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь держави 3000 грн. судового збору.

Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення – немає. Висновки суду відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону.

20.10.2017р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в якому просили: стягнути з Комунальної 3-ї міської лікарні м.Львова на користь ОСОБА_1 250000 грн. як відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_2 – 150000 грн. як відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог покликалися на те, що 15 червня 2014 року о 02.15 год. вагітна ОСОБА_1 поступила у відділення патології вагітних Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, яке знаходиться у м. Львові по вул. Рапопорта, 8 з діагнозом: І вагітність, 40 тижнів. Передвісники пологів. Враховуючи, що це був вихідний день, медичну допомогу у вигляді спостереження та лікування при наявності усіх умов стаціонару, забезпечували чергові лікарі-акушер-гінекологи ОСОБА_4 і ОСОБА_6 . До вказаних медичних працівників ОСОБА_1 звернулась зі скаргами на сильний регулярний біль унизу живота, на відсутність рухів плода. Проте через невиконання зазначеними медичними працівниками своїх професійних обов`язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, не було забезпечено ретельного та динамічного спостереження за ОСОБА_1 та її плодом, що в кінцевому результаті призвело до розвитку внутрішньоутробної асфіксії плода. Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 04.05 год. народилась мертва доношена дівчинка масою 3550 г, ростом 56 см. Кримінальне провадження щодо неналежного виконання медичними працівниками ОСОБА_6 та ОСОБА_4 своїх професійних обов`язків, що призвело до настання смерті плода ОСОБА_1 , розглядалось Шевченківським районним судом м. Львова. 27 вересня 2017 року Шевченківським районним судом м. Львова було постановлено дві ухвали, якими: - звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, та кримінальне провадження про її обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку із закінчення строків давності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України; - звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 Кримінального кодексу України у зв`язку з примиренням винної з потерпілими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2017 року зазначено, що в підготовчому судовому засіданні встановлено, що з часу події злочину, а саме – 15 червня 2014 року минули строки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачена ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, тому суд вважає, що клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення її від кримінальної відповідальності є підставним та підлягають до задоволення. ОСОБА_4 згідна на закриття кримінального провадження і звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. В іншій ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова, якою було звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , суд зазначив, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 дійсно мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. Вони, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , вважали, що звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності не свідчить про її виправдання, визнання невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, підстава її звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою. Натомість зі ОСОБА_6 вони примирились, їм було відшкодовано моральну (немайнову) шкоду. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 більше не мають до неї претензій майнового та немайнового характеру.

Як вбачається із матеріалів справи та сторонами оспорено та не спростовано, – ухвалами Шевченківського районного суду м.Львова від 27.09.2017 року звільнено третю особу ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв`язку з примиренням винної з потерпілими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014140090000094 від 20.06.2014 року про обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України, в частині обвинувачення ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України - закрито. Клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, що надійшло по кримінальному провадженню № 42014140090000094 від 20.06.2014 року про обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України - задоволено.Звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та кримінальне провадження про її обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. ч.1 ст. 140 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності.

При цьому ОСОБА_6 обвинувачувалась в тому, що: «вона є медичним працівником та згідно наказу № 81-к від 06.05.2003 року перебуває на посаді лікаря-акушер-гінеколога акушерського відділення Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні з вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог.

Шнира ОСОБА_12 . володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, згідно із затвердженим головним лікарем Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні графіком чергувань лікарів пологового відділення (згідно з наказом № 145-к від 26.11.2008 «Про внесення змін до штатного розпису» реорганізоване пологове відділення на акушерське відділення) на червень 2014 року, в період з 09.00 год. до 21.00 год. 15.06.2014 була черговим лікарем-акушер-гінекологом у відділенні патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, та відповідно до п. 4.1 функціональних обов`язків чергового лікаря-акушер-гінеколога пологового відділення, несла відповідальність за виконання обов`язків, які покладені на неї даним положенням, зокрема, що стосується своєчасного проведення обстеження хворих, використання додаткових методів діагностики, не виконала свої професійні обов`язки, внаслідок несумлінного до них ставлення та як наслідок спричинила тяжкі наслідки для ОСОБА_13 .

Так, 15.06.2014 о 02.15 год. вагітна ОСОБА_1 поступила у відділення патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, яке знаходиться у м. Львові по вул. Рапопорта, 8 з діагнозом: І вагітність, 40 тижнів. Предвісники пологів, де, враховуючи, що це був вихідний день, медичну допомогу в подальшому у вигляді спостереження та лікування при наявності усіх умов стаціонару, повинна була забезпечувати черговий лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_6 . Разом з тим, черговий лікар-акушер-гінеколог відділення патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні ОСОБА_6 , несучи персональну відповідальність, як черговий лікар-акушер-гінеколог за проведення спостереження за вагітною ОСОБА_1 та її плодом в період з 09.00 год. до 18.30 год. 15.06.2014, несумлінно ставлячись до своїх професійних обов`язків, порушуючи вимоги ст.ст.6, 58, п. "а" ч. 1 ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", Локального протоколу вторинної стаціонарної допомоги, адаптованого до умов роботи в пологовому відділенні 3-ої МКЛ (тобто Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні) Нормальне ведення пологів», затвердженого Наказом головного лікаря № 199 віл 15.10.2013, не проводила спостереження за вагітною ОСОБА_1 та станом її плода, а саме не забезпечила ретельного моніторингу за станом вагітної, плода та прогресування пологів, не забезпечила оцінку швидкості розкриття шийки матки шляхом проведення періодичних внутрішніх акушерських досліджень, відповідно вчасно не прийняла рішення про зміну тактики лікування та в подальшому ведення пологів, і як наслідок така бездіяльність, причинила антенатальну загибель плода, а саме внутрішньоутробну асфіксію, що було констатовано 15.06.2014 о 18.30 год. в результаті проведеного ультразвукового дослідження, і як наслідок, в подальшому, 16.06.2014 о 04.05 год. в ході пологів добуто мертвий доношений плід жіночої статі.

Згідно з висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи № 111,112/16 від 19.09.2016, дотримання лікарем Шнирою H.І вимог з акушерства і гінекології, могло сприяти народженню живої дитини, тобто між цими недоліками і настанням смерті новонародженого існує прямий причинний зв`язок.

Тобто, ОСОБА_14 І у період часу з 09.00 год. до 18.30 год. 15.06.2014, будучи черговим лікарем відділення патології Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова, що за адресою АДРЕСА_1 . Львів, вул. Рапопорта, 8, не проводила спостереження за вагітною ОСОБА_1 та станом її плода, тим самим не виконала свої професійні обов`язки, внаслідок несумлінного до них ставлення та як наслідок спричинила тяжкі наслідки для ОСОБА_15 , а саме спричинила антенатальну загибель плода, що було констатовано 15.06.2014 о 18.30 год. в результаті проведеного ультразвукового дослідження, і вже в подальшому, 16.06.2014 о 04.05 год. в ході пологів добуто мертвий доношений плід жіночої статі.

Таким чином, ОСОБА_6 своїми діянням вчинила невиконаним медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч 1 ст. 140 КК України».

Також, ОСОБА_4 обвинувачувалась в тому, що: «вона являється медичним працівником та згідно наказу № 66 від 01.09.1983 року перебуває на посаді лікаря-акушер-гінеколога акушерського відділення Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні з вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог.

Згідно з п.п. 2.2. 2.3, 2.8, 2.10, 2.21 Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколог акушерського відділенням Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, затвердженої 03.08.2011 головним лікарем Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні ОСОБА_4 зобов`язана здійснювати спостереження за вагітними, сприяти ранньому виявленню ускладнень вагітності та пологів, володіти усіма методами амбулаторного та стаціонарного лікування, надавати швидку і невідкладну медичну допомогу хворим акушерсько-гінекологічного профілю, -контролювати дотримання правил безпеки та режиму.

ОСОБА_4 володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, згідно із затвердженим головним лікарем Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні графіком чергувань лікарів пологового відділення (згідно з наказом № 145-к від 26.11.2008 «Про внесення змін до штатного розпису» реорганізоване пологове відділення на акушерське відділення) на червень 2014 року, в період з 09.00 год. до 21.00 год. 15.06.2014 року була відповідальним черговим лікарем-акушер-гінекологом у відділенні патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, та відповідно до п. 4.1 функціональних обов`язків чергового лікаря-акушер-гінеколога пологового відділення, несла відповідальність за виконання обов`язків, які покладені на неї даним положенням, зокрема, що стосується своєчасного проведення обстеження хворих, використання додаткових методів діагностики, не виконала свої професійні обов`язки, внаслідок несумлінного до них ставлення та як наслідок спричинила тяжкі наслідки для ОСОБА_1 .

Так, 15.06.2014 о 02.15 год. вагітна ОСОБА_1 поступила у відділення патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні, яке знаходиться у м. Львові по вул.. Рапопорта, 8 з діагнозом: І вагітність, 40 тижнів, Предвісники пологів, : враховуючи, що це був вихідний день, медичну допомогу в подальшому у вигляді спостереження та лікування при наявності усіх умов стаціонару,повинна була забезпечувати черговий лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_16 .Я..

Разом з тим, черговий лікар-акушер-гінеколог відділення патології Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні ОСОБА_4 , несучи персональну відповідальність, як черговий лікар-акушер-гінеколог за проведення спостереження за вагітною ОСОБА_1 та її плодом в період з 09.00 год. до 18.30 год. год. 15.06.2014, несумлінно ставлячись до своїх професійних обов`язків, порушуючи вимоги ст.ст.6, 58, п. "а" ч. 1 ст, 78 Закону України "Основи і законодавства України про охорону здоров`я", Локального протоколу вторинної стаціонарної допомоги, адаптованого до умов роботи в пологовому відділенні 3-ої МКЛ (тобто Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні) Нормальне ведення пологів», затвердженого Наказом головного лікаря № 199 від 15.10.2013, не проводила спостереження за вагітною ОСОБА_1 та станом її плода, а саме не забезпечила ретельного моніторингу за станом вагітної, плода та прогресування пологів, не забезпечила оцінку швидкості розкриття шийки матки шляхом проведення періодичних внутрішніх акушерських досліджень, відповідно вчасно не прийняла рішення про зміну тактики лікування та в подальшому ведення пологів, і як наслідок така бездіяльність, причинила антенатальну загибель плода, а саме внутрішньоутробну асфіксію, що було констатовано 15.06.2014 о 18.30 год. в результаті проведеного ультразвукового дослідження. І як наслідок, в подальшому, 16.06.2014 о 04.05 год. в ході пологів добуто мертвий доношений плід жіночої статі.

Згідно з висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи № 111,112/16 від 19.09.2016, дотримання лікарем ОСОБА_4 вимог з акушерства і гінекології, могло сприяти народженню живої дитини, тобто між цими недоліками і настанням смерті новонародженого існує прямий причинний зв`язок.

Тобто, ОСОБА_4 у період часу з 09.00 год. до 18.30 год. 15.06.2014, будучи черговим лікарем відділення патології Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова, що за адресою АДРЕСА_1 . Львів, вул. Рапопорта, 8, не проводила спостереження за вагітною ОСОБА_1 та станом її плода, тим самим не виконала свої професійні обов`язки, внаслідок несумлінного до них ставлення та як наслідок спричинила тяжкі наслідки для ОСОБА_1 , а саме спричинила антенатальну загибель плода, що було констатовано 15.06.2014 о 18.30 год. в результаті проведеного ультразвукового дослідження, і вже в подальшому, 16.06.2014 о 04.05 год. в ході пологів добуто мертвий доношений плід жіночої статі.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми діянням вчинила невиконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 140 КК України».

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тому слід вважати, що згаданими ухвалами про закриття кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які перебували у трудових відносинах із Комунальною 3-ю міською клінічною лікарнею м. Львова, що є відповідачем вчинили вказану вище злочинну бездіяльність при виконанні своїх професійних обов`язків, внаслідок якої загинула ненароджена дитина (плід) позивачки ОСОБА_1 .

Відповідно питання чи мала місце злочинна бездіяльність третіх осіб, працівників відповідача стосовно безпосередньо позивачів (їх ненародженої дитини) окремому доведенню в цивільному порядку у даній справі не потребує, оскільки слід вважати призвела б до ревізування встановлених у кримінальному провадженні обставин.

Крім цього, слід вказати і про те, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у зв`язку із вказаним неналежним виконанням своїх професійних обов`язків третіми особами обом позивачам завдано моральної шкоди.

Так слід вказати про те, що однозначно непередбачувана смерть ненародженої, очікуваної дитини для обох батьків спричиняє душевні страждання.

Таку втрату можна умовно порівняти для людини лише із втратою батьків, іншого з подружжя або вже народжених дітей.

Не потребує окремому доведенню та слід вважати загальновідомим той факт, що період вагітності у жінки, яка, зокрема, перебуває у шлюбно-сімейних стосунках з чоловіком, (що має місце у даному випадку) є особливим періодом для її життя, життя їх сім`ї та усіх членів сім`ї окремо, в першу чергу батьків майбутньої дитини. Ще більш чутливим є період першої вагітності, особливо для жінки, що і мало місце у даному випадку.

Відповідно несподівана, раптова втрата ненародженої дитини, що була очікуваною для батьків, бажаною, тим більше внаслідок злочинної недбалості слід вважати спричиняє глибокі душевні травми для обох батьків, що полягають у відчуттях страху, тривоги, невизначеності, беззахисності, невідворотності, відчаю, пригнічення тощо. Такі душевні хвилювання спричиняють значний вплив на повсякденне життя обох батьків, їх душевну рівновагу, стосунки з оточуючими та між собою та потребують докладання значних, тривалих додаткових зусиль для відновлення свого попереднього душевного стану, наскільки це можливо.

З пояснень позивачів у судах обох інстанції вбачається, що вони і досі відчувають біль за втраченою дитиною, моделюють своє життя уявляючи її народження у 2014 році. Перший період після трагічної для них події для них був найважчим та вони найбільше відчували згадані негативні наслідки, а саме коли дзвонили друзі та питали чи вже народилась дитина, хто народився. Як пояснюють позивачі після повернення з лікарні вони декілька тижнів не виходили з дому та кожен банальний вихід за продуктами був дуже складний, оскільки довкола були мами з візочками і перші два тижні в магазин позивач ходив із закритими очима, аби просто не бачити дітей. Глибина переживання батьків простежується і в описі батька, який втратив дитину, який перебував при народженні померлої доньки, зазначивши, що він взяв на руки свою доньку, що не можливо описати словами, ця дитина для них це янгол, який залишиться з ними назавжди.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи–підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам неправомірними діями та бездіяльністю лікарів (третіх осіб) Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова (правонаступник – КНП «3-я міська клінічна лікарня м. Львова») під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачам шкоду.

Також, відповідно до ст. 23 ЦК України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окрім цього, згідно з ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім наведеного, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача, наявність вини. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Як вбачається із наведеного вище усі чотири необхідні складові мають місце у даному спорі, так наявний факт спричинення шкоди обом позивачам, батькам дитини, що загинула ненародженою, про що йшлося та такий факт фактично не оспорювався; протиправність діяння та вина працівників лікарні, що відповідає за їх дії – встановлена судовими рішеннями у кримінальній справі; причинний зв`язок між шкодою та протиправними діяннями, а також вина знову ж присутні, про що знову ж йшлося та вбачається із судових рішень у кримінальній справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та, на думку суду апеляційної інстанції, урахував глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали у зв`язку із загибеллю ненародженої дитини через злочинну бездіяльність.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі, їх тривалість, а також, з урахуванням глибини душевних страждань, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивачів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд прийшов до правильного висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 200000 грн. моральної шкоди та на користь позивача ОСОБА_2 100000 грн. моральної шкоди.

Судом правильно враховано, також, і фізіологічний зв`язок матері та ненародженої, доношеної нею дитини; набагато більш важкий фізіологічний та психоемоційний стан після пологів та отримання згаданого стресу у вигляді раптової втрати ненародженої дитини та ряд інших факторів та стягнуто вдвічі більший розмір заподіяної моральної шкоди.

Доводи скарги про відсутність вини третіх осіб та фактично намагання ревізувати рішення у кримінальній справі спростовані наведеним вище, доводи ж про відсутність фінансування (за відсутності будь-яких дій відповідача з метою таке фінансування отримати) не можуть бути тими аргументами, які б свідчили про безпідставність позову та незаконність оскаржуваного рішення суду.

Рішення суду також відповідає правовій позиції Верховного Суду у такій категорії спорів, а саме у справі №490/3471/16-ц.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2019 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2020 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: О.М. Ванівський

Л.Б. Струс