ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року м. Київ № 826/3497/18

Окружний адміністративний суд м.Києва в складі головуючого судді Смолія І.В., при секретарі судового засідання Палій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом Заступника прокурора м. Києва

до Київської міської ради

треті особи: Департамент з питань містобудування та архітектури ВО КМР (КМДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Народний депутат України ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , Автогаражний кооператив "Троянда", ОСОБА_14 , ОСОБА_15

про визнання протиправним та скасування рішення №1005/4012 від 20.12.2017

за участю представників сторін:

від позивача: Чипова О.В.

від відповідача: Перепелицін К.М.

від третіх осіб: ОСОБА_1 , представник ОСОБА_3 - Чернишенко Т.В., представник ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" - Чемерський Л.І., представник ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" - Пелих О.Д., ОСОБА_10 інші не прибули

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Заступник прокурора міста Києва (далі також - позивач) з позовом до Київської міської ради (далі також - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.12.2017 №1005/4012 "Про затвердження детального плану території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка".

Під час розгляду справи до участі у ній в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено Департамент з питань містобудування та архітектури ВО КМР (КМДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Народний депутат України ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , Автогаражний кооператив "Троянда", ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням відповідача, на думку позивача, було протиправно змінено Генеральний план міста Києва щодо функціонального призначення територій промисловості та комунально-складських будівель на розміщення багатоповерхових житлових будинків, чим порушено права та інтереси територіальної громади міста, яку позивач ототожнює з інтересами держави, на захист яких він звернувся до суду.

В ході судового розгляду представник позивача позов підтримав повністю.

В наданому суду відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про правомірність оскаржуваного в межах розгляду даної справи рішення з огляду на підстави, зазначені в такому відзиві, на підставі чого вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Третіми особами були надані письмові пояснення, зі змісту яких вбачається їх незгода з позицією, наведеною Заступником прокурора міста Києва у поданому адміністративному позові.

Оцінивши в судовому засіданні належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Відповідно до Розділу VIII Конституції України "Правосуддя" в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. (Стаття 131¹).

Відповідно до вимог профільного Закону України "Про прокуратуру" 1697-VII від 14.10.2014 на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України (ст. 2 п.3 Закону).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Процесуальний порядок звернення до адміністративного суду прокурором визначено ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Термін "територіальна громада" визначений Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР від 21.05.1997, а саме: жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр виключає ототожнення її з державою вцілому, або з будь-яким органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. За змістом визначення територіальна громада є досить значною групою фізичних осіб тому представлення їх інтересів має відбуватися на принципах представництва саме осіб.

Для реалізації прав територіальної громади існує місцеве самоврядування. гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Зокрема місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи. (Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" № 401-XIV від 15.01.1999 в редакції Закону України від 07.09.2010 № 2500-VI).

Будь-яких форм участі прокурора у місцевому самоврядуванні Конституцією України не передбачено.

Зазначеними приписами законодавства заступник прокурора м. Києва знехтував, використав надані йому повноваження з метою встановлення додаткового контролю за діяльністю органу місцевого самоврядування - відповідача по справі на предмет дотримання діючого законодавства; тобто вдався до нагляду за додержанням і застосуванням законів в Київський міській раді за повноваженнями, які надавалися прокурору згідно ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII від 05.11.1991, вказаний закон втратив чинність згідно із Законом України № 1697-VII від 14.10.2014.

Європейський суд з прав людини аналізуючи роль прокурора у справах, що не відносяться до сфери кримінального права неодноразово звертався до Резолюції Парламентської Асамблеї №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, яке регулюється верховенством права" (див. зокрема: (Menchinskaya v. Russia (Менчинська проти Росії), §§ 19).

Резолюція стверджує, що "суттєво: a. щоб роль прокурорів у загальному захисті прав людини не породжувала конфлікт інтересів чи не перешкоджала громадянам в зверненні за державним захистом їх прав; b. щоб ефективний розподіл державних повноважень між гілками управління враховувалися під час наділення додатковими повноваженнями прокурорів з забезпеченням повної незалежності прокуратури від впливу в певні справи з боку сторони будь-якої гілки управління; та c. щоб повноваження та обов`язки прокурорів обмежувалися переслідуваним злочинів та загальною функцією захисту публічного інтересу у сфері кримінальної юстиції, тоді як виконанням інших функцій мали займатися окремі, доречно розташовані та ефективні органи...".

Зважаючи на вказані вище приписи суд вважає, що позов прокурора не містить вимог спрямованих на захист інтересів держави.

Разом з тим судом досліджено оскаржуваний нормативний акт. Рішенням відповідача "Про затвердження детального плану території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка" від 20.12.2017 №1005/4012, відповідно до статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Рішення Київради "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві" від 13.11.2013 № 518/10006, затверджено детальний план території (далі також - ДПТ) в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка відповідно до основних техніко-економічних показників (техніко-економічних показників та основних положень з графічними матеріалами), як основу планувальної організації та функціонального зонування території, розташування червоних ліній вулиць і доріг, кварталів садибної забудови, граничної поверховості та щільності забудови, для подальшого розроблення документації із землеустрою та прийняття рішень щодо розміщення об`єктів містобудування.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 статті 12 Закону України "Про основи містобудування", до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Згідно з ч. 4 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Відповідно до ч.ч. 5-7 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Матеріали детального плану території не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів детального плану території забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 9 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території не підлягає експертизі.

Відповідно до п. 4.1 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16.11.2011 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за № 1468/20206 (надалі - Порядок), рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно з п. 4.3 Порядку, замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Рішенням відповідача "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві" від 13.11.2013 № 518/10006, затверджено програму створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.

Пунктом 72 переліку містобудівної документації для розроблення (оновлення) у м. Києві у 2013-2017 роках, який є додатком до затвердженої таким рішенням Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві, передбачено розроблення ДПТ в районі проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка.

Відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради від 13.11.2013 №518/10006 "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації", Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено виступити замовником створення (оновлення) містобудівної документації відповідно до Програми.

На підставі вказаного рішення Київської міської ради Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) з державним підприємством «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» (дирекція) та Дочірнім підприємством «Інститут Київгенплан» (виконавець) укладено договір № Г-1519/339/15 від 17.12.2015 про розробку детального плану території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до чинного Генерального плану на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради № 370/1804 від 28.03.2002, що включає "Схему планувальної структури", територія ДПТ віднесена до поліфункціонального району центральної планувальної зони.

У "Схемі організації промислових та комунально-складських територій", що також є складовою діючого Генерального плану на період до 2020 року, визначені рекомендовані напрямки використання промислово-комунальної території, що входять у межі ДПТ, а саме: "поліфункціональне" (в тому числі без збереження функції), що пов`язано з тим, що територія ДПТ об`єднала ділянки різних видів використання.

Суд звертає увагу на те, що, "цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)" в розумінні Земельного кодексу України та "функціональне призначення території" в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" містить визначення поняття "цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

У відповідності до ч. 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається зі змісту ч. 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 5 даної статті визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 "Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.

В містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.

Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій, а не види використання земельних ділянок.

Також ч. 1 статті 193 Земельного кодексу України визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі, а не генеральному плані населеного пункту, який, в силу приписів ч. 2 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", розробляється з урахуванням його даних.

Відповідно до п. 1.1 ДБН Б. 1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25.09.1997 № 164, чинного на час прийняття Київрадою рішення від 28.03.2002 №370/1804, яким затверджено Генеральний план м. Києва, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території. Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

Пунктом 3.4 ДБН Б. 1-3-97 визначено, що генеральний план включає текстові та графічні матеріали. До текстових матеріалів відносяться: а) книга генерального плану; б) брошура з основними положеннями генерального плану Графічними матеріалами є плани і карти аналітичного і проектного змісту, виконанні у встановленому масштабі. Текстові та графічні матеріали можуть виконуватися з застосуванням комп`ютерної технології. Склад графічних матеріалів генерального плану наведений у п. 3.8 ДБН Б. 1-3-97.

План існуючого населеного пункту (опорний план) не підлягає затвердженню. Документ виконується на топографічній основі. На кресленні відображається планувальна структура, використання територій та окремих функціональних зон населеного пункту, станом на час затвердження генерального плану (п. 3.9 ДБН Б. 1-3-97).

Відповідно до п. 3.12 ДБН Б. 1-3-97 на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме: а) межа населеного пункту (міська межа); б) магістральні, жилі вулиці і площі у червоних лініях (з назвами) та транспортні розв`язки в одному та різних рівнях; в) території житлової забудови (садибної, мало: поверхової, середньоповерхової, багатоповерхової); г) території цивільної забудови та громадські центри загальноміського і районного значення; д) озеленені території загального користування та спеціального призначення; е) промислові, комунальні і складські території та їх розподіл у відповідності з санітарною класифікацією підприємств; ж) території міського та зовнішнього транспорту; з) території спеціального призначення; й) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території; к) курортні території; л) території садівничих товариств та дачної забудови; м) території сільськогосподарських підприємств; н) ліси, лісопарки, лугопарки, водойми, водотоки; о) території, на яких заплановано здійснення загальних та спеціальних заходів з інженерної підготовки і захисту територій, природозахисних заходів та розміщення відповідних споруд і пристроїв; п) території, передбачені для розміщення головних споруд інженерної інфраструктури; р) території пріоритетного розвитку на першу чергу реалізації; с) резервні території для розвитку населеного пункту за його межами.

Суд звертає увагу на те, що, генеральним планом передбачено розвиток напрямів використання територій міста, а не її стале використання.

Отже, передбачене проектними рішеннями ДПТ функціональне призначення території (визначено функціональні зони: багатоквартирна середньо та багатоповерхова існуюча житлова забудова; багатоквартирна змішана існуюча житлова забудова багатоповерхової та підвищеної поверховості; проектна змішана житлова забудова та об`єктів громадського призначення; навчальна зона дитячих навчальних закладів; ділова зона; навчальна зона закладів вищої та середньої спеціальної освіти; торгівельна зона; лікувальна зона; зона розподільчих мереж та об`єктів інженерної інфраструктури; рекреаційна зона озеленених територій загального користування; зона об`єктів спецпризначення; зона підприємств 5 класу шкідливості; зона об`єктів транспортної інфраструктури; зона вулиць і доріг в червоних лініях) не суперечить визначеному у генеральному плані поліфункціональному використанню територій, а є уточненням положень генерального плану щодо планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини населеного пункту, не змінює функціональне зонування його територій, що відповідає вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Суд звертає увагу на те, що даний висновок, з урахуванням фактичних обставин справи, узгоджується з напрацьованою судовою практикою, прикладом якої, зокрема, є постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 826/4504/17.

Враховуючи зазначене, вбачається необґрунтованою позиція позивача про те, що оскаржуваним рішенням Київської міської ради було протиправно змінено Генеральний план міста Києва в частині функціонального призначення територій.

Крім того, Заступник прокурора не вказав у позовній заяві, які саме складові детального плану території (графічні або текстові матеріали) в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка у Шевченківському районі м. Києва не узгоджуються або суперечать Генеральному плану міста Києва, а лише обмежився загальними фразами, що детальний план території фактично змінює положення Генерального плану щодо функціонального призначення території насаджень загального користування на розміщення багатоповерхових житлових будинків, та не надає відповідних доказів.

Також, твердження позивача про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог статті 5, пункту 6 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 4.8 Порядку та норм Земельного кодексу України в частині зміни Генерального плану міста Києва та зміни категорію і цільового призначення земельної ділянки, нормативно та документально не підтверджуються.

З огляду на зазначене суд також приходить до висновку, що позивач, як прокурор, який, на його думку, звернувся до адміністративного суду в інтересах держави, не довів у межах спірних правовідносин порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту.

Так, відповідно до частини другої статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У свою чергу частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Так само, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 чинної редакції Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Як видно зі змісту позовної заяви, Заступник прокурора позиціонує себе як позивач у зв`язку із відсутністю органу, який би здійснював відповідні повноваження у спірних правовідносинах, та з метою поновлення інтересів киян, оскільки оскаржуване рішення фактично змінює Генеральний план міста.

Проте, оскільки позивачем не доведено, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог статті 5, пункту 6 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 4.8 Порядку та норм Земельного кодексу України в частині зміни Генерального плану міста Києва та зміни категорії і цільового призначення земельної ділянки, суд вважає, що у межах спірних правовідносин прокурор не довів факту порушення інтересів держави внаслідок прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення.

За таких підстав, на думку суду, позовні вимоги Заступника прокурора про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 20.12.2017 №1005/4012 є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; у свою чергу позивачем не доведено факту порушення інтересів держави, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Заступника прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, треті особи Департамент з питань містобудування та архітектури ВО КМР (КМДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Народний депутат України ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , Автогаражний кооператив "Троянда", ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про визнання протиправним та скасування рішення №1005/4012 від 20.12.2017, відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складення повного рішення суду - 30 січня 2020 року.

Суддя І.В. Смолій