ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2020

Справа №910/12111/19

За позовом

Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок

до

Дніпропетровської обласної ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на

стороні відповідача -

Державного підприємства «Дніпродзержинське лісове господарство»

про

скасування рішення

Суддя Бойко Р.В.

секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники учасників справи:

від позивача:

Бєликов В.І., Біловчук Д.І.

від відповідача:

Ізюмський В.А.

від третьої особи:

Кучерук А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2019 року Петриківська районна організація Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Дніпропетровської обласної ради, в якому просить визнати незаконним і скасувати рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21 червня 2013 року №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що за наслідками прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивача за відсутності правових підстав для цього було позбавлено права користування мисливськими угіддями площею 31 009,0 га.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12111/19; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у розгляді справи Державне підприємство «Дніпродзержинське лісове господарство» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору, призначено проведення підготовчого засідання на 01.10.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2019 клопотання Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок про витребування доказів задоволено частково; витребувано у Дніпропетровської обласної ради належним чином засвідчені документів на підставі яких було прийнято рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 №451-19/VI в частині надання мисливських угідь в користування Петриківській районній організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок та рішення Дніпропетровської обласної ради від №383-14/VII від 19.10.2018; підготовче засідання відкладено на 22.10.2019.

В підготовчому засіданні 22.10.2019 представником відповідача було надано відзив на позов, в якому Дніпропетровська обласна рада вказує, що підстав для внесення змін до оскаржуваного рішення не вбачає, оскільки таке рішення прийняте у відповідності до законодавства. Так, відповідач вказує, що на момент прийняття рішення від 21/06/2013 №451-19/VI, згідно якого було надано у користування позивачу мисливських угідь, Петриківська районна організація Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок не отримала погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, які були надані в користування позивачу в якості мисливських угідь.

Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 22.10.2019 постановлено не приймати відзив на позов та повернути його відповідачу, оскільки Дніпропетровською обласною радою порушено процесуальний строк на подання відзиву, за відсутності клопотання про поновлення такого строку та доказів направлення відзиву іншим учасникам справи; відкладено підготовче засідання на 12.11.2019 з метою надання можливості відповідачу виконати вимогу ухвали суду від 01.10.2019 про витребування доказів у справі; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; встановлено відповідачу строк для надання доказів - протягом тижня.

21.10.2019 на електронну пошту господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Петриківське лісове господарство» надійшов відзив на позов, в якому останнє вказувало, що згідно наказу №230 від 05.04.2019 назву Державного підприємства «Дніпродзержинське лісове господарство» змінено на Державне підприємство «Петриківське лісове господарство». Крім того, третя особа вказувала, що порушеного права позивача немає, оскільки останньому було передано у 2013 році у користування мисливські угіддя площею 75 599,8 га без погодження всіх власників та користувачів суміжних із мисливськими угіддями земельних ділянок, а відтак у Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок не могло виникнути права користування такими мисливськими угіддями.

28.10.2019 до відділу діловодства суду від Державного підприємства «Петриківське лісове господарство» надійшов відзив аналогічний за змістом відзиву, який надійшов на електронну адресу суду.

31.10.2019 через відділ діловодства суду від Дніпропетровської обласної ради надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів та письмових пояснень. У своїх письмових поясненнях відповідач вказує, що Петриківська районна організація Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок не отримала погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, які були надані в користування позивачу в якості мисливських угідь, а тому жодних порушень з боку обласної ради щодо прийняття рішення від 19.10.2018 №383-14/VII «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21 червня 2013 року №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь», не має.

Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 12.11.2019 враховано, що мало місце перейменування третьої особи; прийнято відзив Державного підприємства «Петриківське лісове господарство», який за своєю суттю є поясненнями по суті спору третьої особи, та долучити до матеріалів справи; долучено подані позивачем докази, оскільки необхідність у їх подачі виникла після подання пояснень третьої особи; встановлено третій особі строк для подачі доказів звернення про перегляд спірного рішення; відкладено підготовче засідання на 26.11.2019.

26.11.2019 через відділ діловодства суду від Державного підприємства «Петриківське лісове господарство» надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких третя особа вказує, що у неї були наявні повноваження та підстави як у регуляторного органу для звернення до відповідача про перегляд рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 №451-19/VI в частині надання мисливських угідь в користування Петриківській районній організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок. Крім того, третя особа звертає увагу суду, що п. 11 рішення від 21.06.2013 №451-19/VI (в редакції після внесення у нього змін оскаржуваним рішенням) позивачу передано у користування 44 599,8 га мисливських угідь, а тому фактично право користування мисливськими угіддями Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок не скасовувалось та не припинялось.

У підготовчому засіданні 26.11.2019 представником позивача було надано письмові пояснення, в яких Петриківська районна організація Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок вказує, що щодо більшості із наведених відповідачем та третьою особою користувачів суміжних ділянок, з якими позивачем не погоджено передання ділянок під мисливські угіддя, відсутні докази, що останні являються користувачами суміжних ділянок. Так, позивач стверджує, що на момент прийняття рішення від 21.06.2013 №451-19/VI ним було надано відповідачу погодження від усіх суміжних користувачів та власників земельних ділянок. Також позивач звертає увагу суду, що право звернення до відповідача із заявою про припинення права користування мисливськими угіддями має лише Державне агентство лісових ресурсів України, яке є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, а у Державного підприємства «Дніпродзержинське лісове господарство» такі повноваження відсутні.

Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 26.11.2019 долучено подані позивачем та третьою особою пояснення та додані до них докази до матеріалів справи; закрито підготовче провадження у справі №910/12111/19, встановлено порядок дослідження доказів та призначено справу до розгляду по суті на 17.12.2019.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2019 відкладено вирішення клопотання позивача про долучення доказів до наступного судового засідання; задоволено клопотання відповідача та третьої особи про відкладення судового засідання; відкладено судове засідання до 21.01.2020.

В судове засідання, призначене на 21.01.2020, представники учасників справи з`явились, надали пояснення по суті спору, згідно яких представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2020 долучено подані позивачем докази до матеріалів справи.

В судовому засіданні 21.01.2020 судом завершено розгляд справи №910/12111/19 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь» відповідно до статей 9 та 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», статей 15 та 16 Закону України «Про тваринний світ», ураховуючи подання Державного агентства лісових ресурсів України, облдержадміністрації, висновки й рекомендації постійної комісії обласної ради з питань використання природних ресурсів, вирішено надати в користування з 02 серпня 2013 року мисливські угіддя, за винятком територій природно-заповідного фонду, згідно з додатком.

Згідно п. 11 Додатку до рішення Дніпропетровської обласної ради №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь» Петриківській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок Дніпропетровської області (ЕДРПОУ 13459065) на 25 років надано у користування 75 599,8 га мисливських угідь на території Петриківського району Дніпропетровської області.

Листом вих. №164 від 03.05.2018 Державне підприємство «Дніпродзержинське лісове господарство» звернулось до голови Дніпропетровської обласної ради, в якому вказувало, що Петриківська районна організація Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок неспроможна забезпечити організацію та дієвий контроль за полюванням на наданих їй територіях, оскільки станом на дату звернення Петриківська районна організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок не уклала з третьою особою договір на оплату користування мисливськими угіддями. Крім того, Державним підприємством «Дніпродзержинське лісове господарство» у своєму листі було повідомлено 12 осіб, з якими Петриківська районна організація Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок не погоджувала надання їй у користування мисливських угідь, у зв`язку з чим третя особа просила внести зміни до рішення Дніпропетровської обласної ради №451-19/VI, виключивши території Петриківської та Царичанської районних організацій УТМР з переліку мисливських угідь області, що дозволить підготувати необхідний пакет матеріалів для надання у користування мисливських угідь Державному підприємству «Дніпродзержинське лісове господарство».

Державне підприємство «Дніпродзержинське лісове господарство» повторно звернулось до голови Дніпропетровської обласної ради з листом вих. №208 від 17.05.2018, зміст якого є аналогічний змісту листа вих. №164 від 03.05.2018.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII внесено зміни до рішення обласної ради від 21.06.2013 №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь» (зі змінами), виклавши п. 11 Додатка до рішення «Перелік мисливських господарств, яким надаються в користування мисливські угіддя на території Дніпропетровської області» у наступній редакції: Петриківській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок Дніпропетровської області (ЕДРПОУ 13459065) на 25 років надано у користування 44 590,8 га мисливських угідь на території Петриківського району Дніпропетровської області.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про незаконність рішення Дніпровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII, яке мало своїм наслідком позбавлення Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок права користування мисливськими угіддями площею 31 009,0 га.

Третя особа у своєму відзиві вказувала, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, зокрема, з тих підстав, що Петриківська районна організація Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок продовжує користуватись мисливськими угіддями площею 75 599,8 га попри прийняття рішення від 19.10.2018 №383-14/VII, а відтак її право не є порушеним, а скасування оспорюваного рішення не буде мати наслідком реальне поновлення такого права.

Натомість як вбачається із листа Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації вих. №3-1675/0/261-19 від 01.03.2019 Петриківській районній організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок було відмовлено у погодженні наказів користувачів мисливських угідь ДОО УТМР про проведення полювання у мисливський сезон 2019/2020 саме у зв`язку з прийняттям Дніпропетровською обласною радою рішення від 19.10.2018 №383-14/VII, яке мало своїм наслідком зменшення площі мисливських угідь та необхідність приведення документації у відповідність до таких змін.

З наведеного вбачається, що оспорюване рішення безпосередньо впливає на права позивача та створює для нього негативні наслідки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року у справі №923/466/17 вказувала, що аналіз положень ст. 21, 393 Цивільного кодексу України свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

З огляду на наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд у даній справі прийшов до висновку про те, що розгляд позову про визнання незаконним та скасування рішення ради та відповідно задоволення позовних вимог вплине на законність всіх правочинів та документів, які укладено (складено) після (а отже і на підставі) прийнятого оспорюваного рішення та відновить порушені права для позивача як користувача спірної земельної ділянки.

Зазначене нівелює доводи третьої особи щодо неефективності обраного позивачем способу захисту та відповідно щодо необхідності відмовити Петриківській районній організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок в задоволенні позову з цих підстав.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання урегульовано Законом України «Про мисливське господарство та полювання», який забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

У відповідності до рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь» та п. 11 Додатку до цього рішення на підставі подання Державного агентства лісових ресурсів України Петриківській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок Дніпропетровської області (ЕДРПОУ 13459065) на 25 років надано у користування 75 599,8 га мисливських угідь на території Петриківського району Дніпропетровської області.

Порядок та підстави для припинення права користування мисливськими угіддями визначений статтею 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Згідно ч. 1 ст. 23 вказаного Закону право користування мисливськими угіддями припиняється у разі:

- закінчення строку користування (абз. 2 ч. 1);

- добровільної відмови від користування (абз. 3 ч. 1);

- припинення діяльності юридичних осіб, яким надано у користування мисливські угіддя (абз. 4 ч. 1);

- систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (абз. 5 ч. 1);

- погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача (абз. 6 ч. 1);

- в інших випадках, передбачених законодавством (абз. 7 ч. 1).

Частиною 2 статті 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» встановлено, що рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються:

- у випадках, передбачених абзацами третім, четвертим, сьомим частини першої цієї статті, - за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, тими самими органами, які уповноважені на надання у користування мисливських угідь;

- у випадках, передбачених абзацами п`ятим, шостим частини першої цієї статті, - адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, або органів, уповноважених на надання у користування мисливських угідь щодо застосування такого заходу реагування.

Таким чином, у відповідності до положень ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» Дніпропетровська обласна рада повноважна за поданням центрального органу виконавчої влади прийняти рішення про припинення права Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок користування мисливськими угіддями, які були їй надані рішенням від 21.06.2013 №451-19/VI виключно у разі:

- добровільної відмови від користування (абз. 3 ч. 1);

- припинення діяльності юридичних осіб, яким надано у користування мисливські угіддя (абз. 4 ч. 1);

- в інших випадках, передбачених законодавством (абз. 7 ч. 1).

У всіх інших випадках припинення права користування відбувається на підставі судового рішення адміністративного суду.

Як вбачається із рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII, яким викладено п. 11 Додатку до рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 №451-19/VI у новій редакції Петриківській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок Дніпропетровської області (ЕДРПОУ 13459065) на 25 років надано у користування 44 599,8 га мисливських угідь на території Петриківського району Дніпропетровської області.

По-перше, суд не погоджується із доводами третьої особи, що у даному випадку не йде мова про припинення позивачу права користування, оскільки відповідачем лише уточнено площу мисливських угідь, що передаються у користування Петриківській районній організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок, з огляду на наступне.

У частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України зазначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, а положення Глави 23 «Загальні положення про власність» і Глави 29 «Захист права власності» передбачають поняття та правові механізми захисту права власності на майно у наведеному значенні.

З аналізу вказаних положень Цивільного кодексу України вбачається, що майном є, в тому числі, і майнові права (наприклад, право користування майном), а відтак, від неправомірних посягань національним законодавством охороняється право власності не лише на саму річ, як об`єкт матеріального світу, а й на майнові права, які полягають, зокрема, у володінні та користуванні даною річчю.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - «Конвенція») щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19.12.1998, «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 28.10.1995, «Пайн Велі Девелопмент Лтд.» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи.

У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права користування), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Рішенням від 21.06.2013 №451-19/VI передбачалось надання позивачу користування мисливських угідь площею 75 599,8 га, в той час як внаслідок прийняття рішення від 19.10.2018 №383-14/VII Петриківській районній організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок було передано 44 590,8 га.

Тобто, в незалежності від маніпулювання словами та підміни понять вбачається, що після спливу більш як 5 років з дати виникнення у позивача правомірних очікувань щодо наявності у нього впродовж 25 років від 02.08.2013 права користування мисливськими угіддями площею 75 599,8 га, відповідачем було зменшено таку площу до 44 590,8 га, що має своїм наслідком зменшення обсягу прав позивача та становить втручання у його право на мирне володіння майном.

По-друге, зміст рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII не містить жодних підстав його прийняття, а лише містить посилання на лист Державного підприємства «Дніпродзержинське лісове господарсько» (без зазначення його реквізитів).

Представники відповідача та третьої особи вказували, що у оскаржуваному рішенні мався на увазі лист Державного підприємства «Дніпродзержинське лісове господарсько», який надійшов до Дніпропетровської обласної ради у травні 2018 року.

В той же час, ч. 2 ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» передбачає чітку форму звернення центрального органу виконавчої влади прийняти для прийняття обласною радою рішення про припинення права користування мисливськими угіддями - подання.

Попри наведене, навіть листи Державного підприємства «Дніпродзержинське лісове господарсько» не містять посилання на жодну з визначених ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» підставу наявності у третьої особи права для звернення до Дніпропетровської обласної ради із поданням для прийняття обласною радою рішення про припинення права позивача на користування мисливськими угіддями площею 31 009,0 га (різниця між площею наданою у користування рішенням від 21.06.2013 №451-19/VI, та площею, яка була визначена згідно рішення від 19.10.2018 №383-14/VII).

Що ж до наведених у листі вих. №164 від 03.05.2018, який є аналогічним за змістом до листва вих. №208 від 17.05.2018, підстав звернення Державного підприємства «Дніпродзержинське лісове господарсько» до Дніпропетровської обласної ради - неукладення позивачем договору на оплатне користування мисливськими угіддями, що, на думку третьої особи, є систематичним порушенням позивачем обов`язків щодо охорони і відтворення мисливських угідь, то з наведених підстав право позивача на користування мисливськими угіддями могло бути припиненим виключно адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

В свою чергу, навіть у разі обґрунтованості тверджень третьої особи про непогодження позивачем з певними особами надання у користування мисливських угідь, то такі дії (бездіяльність) могли слугувати підставою для відмови у наданні у користування мисливських угідь у 2013 році під час прийняття рішення від 21.06.2013 №451-19/VI, однак не могли стати підставою для припинення права користування угіддями більш як через 5 років після їх надання у користування.

Тобто, відповідач, приймаючи рішення від 19.10.2018 №383-14/VII та припиняючи право користування позивача частиною мисливських угідь, порушив передбачену ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» процедуру прийняття такого рішення та діяв з перевищенням своєї компетенції, що є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

По-третє, як було встановлено судом на підставі наданих на вимогу суду відповідачем документів, рішення від 21.06.2013 №451-19/VI було прийняте на підставі відповідного подання Державного агентства лісових ресурсів України, облдержадміністрації, висновків й рекомендацій постійної комісії обласної ради з питань використання природних ресурсів, рішень-погоджень про закріплення мисливських угідь за УТМР.

Учасниками справи не доведено, що обсяг документів та стан спірних правовідносин між учасниками справи станом на дату прийняття рішення від 21.06.2013 №451-19/VI та станом на дату прийняття рішення від 19.10.2018 №383-14/VII був відмінний. Більше того, з наданих відповідачем документів вбачається, що рішення від 21.06.2013 №451-19/VI та рішення від 19.10.2018 №383-14/VII частково були прийняті на підставі одних і тих самих рішень-погоджень про закріплення мисливських угідь за УТМР.

Отже має місце ситуація, за якої Дніпропетровською обласною радою за наслідками розгляду одних і тих самих документів було прийнято відмінні рішення - одним надано у користування позивачу 75 599,8 га мисливських угідь, а іншим було зменшено площу мисливських угідь що передаються у користування позивачу, до 44 590,8 га.

Частиною 4 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування (в т.ч. Дніпропетровської обласної ради) має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності їх дій.

Так, у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права покинення базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

В свою чергу, прийняття відповідачем на підставі одних і тих самих документів та тотожного стану спірних правовідносин двох відмінних рішень не відповідає принципу належного урядування, а відтак і принципу верховенства права.

По-четверте, як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представниками відповідача та третьої особи у засіданнях, Державне підприємство «Дніпродзержинське лісове господарсько» звернулось до відповідача з листами у травні 2018 року, в той час як оскаржуване рішення було прийняте у жовтні 2018 року.

Матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення відповідачем позивача впродовж 5 місяців (з надходження листів вих. №164 від 03.05.2018 та вих. №208 від 17.05.2018 до дати прийняття оскаржуваного рішення) про розгляд питання щодо припинення його права користування частиною мисливських угідь та/або пропозиції позивачу надати пояснення з приводу обставин, про які стверджувало Державне підприємство «Дніпродзержинське лісове господарсько» у своїх листах.

Отже, Дніпропетровська обласна рада, приймаючи рішення, яке має своїм наслідком втрату позивачем права користування частиною мисливських угідь, навіть не надала можливість останньому висловити свої думки, пропозиції, заперечення та/або надати пояснення з приводу обставин, які стали підставою для припинення права користування.

Суд враховує можливість за певних обставин визнання втручання у право на мирне володіння особою своїм майном виправданим, однак, виключно через призму сумісності заходу відповідного втручання із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України»).

Втручання держави (в т.ч. органів місцевого самоврядування) у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності (рішення ЄСПЛ в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Оцінюючи в спірних правовідносинах наслідки втручання відповідачем у право на мирне володіння майном позивача шляхом прийняття оспорюваного рішення про зменшення площі мисливських угідь, що передаються у користування позивачу, суд приходить до висновку про неможливість визнання його виправданим, оскільки матеріалами справи не підтверджується існування сукупності визначених критеріїв, а саме: законності (вчинено з порушенням, передбаченої ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» процедури та перевищенням повноважень); суспільного чи публічного інтересу (відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності такого інтересу, окрім як посилання третьої особи у листі вих. №164 від 03.05.2018 на наявність у неї бажання отримати такі угіддя у своє користування, в той час як думку позивача з приводу припинення його права користування навіть не було заслухано); пропорційності (не доведено, що після прийняття оскаржуваного рішення частина мисливських угідь, на яку було припинено право користування позивача, була передана у користування іншій особі та остання уклала договір на оплатне користування такими угіддями).

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про неспівмірність втручання відповідачем у право позивача на мирне володіння майном та невідповідність рішення від 19.10.2018 №383-14/VI приписам законодавства.

В той же час, вимоги про визнання незаконним та про скасування рішення відповідача є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача.

При цьому, скасування відповідного рішення не потребує його додаткового визнання незаконним, оскільки встановлення обставин незаконності рішення обласної ради є фактично мотивами суду для його скасування, в той час як в резолютивній частині підлягають відображенню наслідки розгляду судом викладених мотивів.

Отже, суд вважає, що ефективним способом захисту права позивача є відновлення його права на спірне нерухоме майно шляхом скасування рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII.

За вказаних обставин та з наведених мотивів суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: підлягають задоволенню позовні вимоги в частині скасування рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21 червня 2013 року №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на приписи частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача як особу, внаслідок неправильних дій якої виник даний спір.

Керуючись ст.ст. 2, 74, 76-80, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 №383-14/VII «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21 червня 2013 року №451-19/VI «Про надання в користування мисливських угідь».

3. Стягнути з Дніпропетровської обласної ради (49004, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 2; ідентифікаційний код 23928934) на користь Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок (51800, Дніпропетровська обл., Петриківський район, смт. Петриківка, вул. Леваневського, буд. 15; ідентифікаційний код 13459065) судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять один) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 04.02.2020.

Суддя Р.В. Бойко