ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 455/856/16-а

Провадження № 11-1017апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 455/856/16-а за позовом ОСОБА_1 до Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (у складі колегії суддів Заверухи О. Б., Ніколіна В. В., Старунського Д. М.),

УСТАНОВИЛА:

Рух справи

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, в якому з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог від 23 березня 2017 року просив зобов`язати відповідача підписати: акт встановлення та погодження меж земельної ділянки та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання на земельну ділянку площею 0,1136 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд; акт встановлення та погодження меж земельної ділянки та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання на земельну ділянку площею 0,0085 га для ведення особистого селянського господарства.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 24 травня 2015 року Тур`ївською сільською радою Старосамбірського району Львівської області прийнято рішення № 430 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та № 431 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 ». Виконавець послуг надав відповідні акти встановлення та узгодження меж земельної ділянки та акти приймання-передачі межових знаків на зберігання, виготовлені на 5 (п`ять) земельних ділянок загальною площею 0,5519 га для ведення особистого селянського господарства та 0,1136 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, які були підписані суміжними землекористувачами. Однак голова Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області відмовився підписати надані акти.

3. Самбірський міськрайонний суд Львівської області постановою від 06 квітня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

4. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою 29 серпня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), вказавши, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

5. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

8. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VІІІ передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. У березні 2018 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду апеляційної інстанції, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

12. Станом на 22 січня 2020 року відзив на касаційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій

13. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 успадкував житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 після смерті його матері ОСОБА_3 , яку за життя на підставі рішення Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 23 квітня 2012 року № 164 «Про влаштування проїзду відповідно до будівельних норм» разом з ОСОБА_4 було зобов`язано перемістити паркан у звужених ділянках на 0,5 м для розширення ширини проїзду відповідно до будівельних норм.

14. Рішенням Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 24 травня 2015 року № 430 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5519 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в селі Тур`є, із земель сільськогосподарського призначення.

15. Також 24 травня 2015 року рішенням Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області № 431 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 .» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 із земель житлової і громадської забудови Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області.

16. 19 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив підписати п`ять актів установлення і узгодження меж земельної ділянки згідно із зазначеними вище рішеннями.

17. Рішенням Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 02 липня 2016 року № 64 «Про підписання актів встановлення і узгодження меж земельної ділянки» вирішено не підписувати акти погодження меж на приватизацію землі ОСОБА_1 , оскільки він не виконав рішення Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 23 квітня 2012 року № 164.

18. При цьому, як установили суди попередніх інстанцій, відповідачем не погоджено межі земельної ділянки площею 0,1136 га, яка призначена для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, і земельної ділянки площею 0,0085 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства. Із земельною ділянкою площею 0,1136 га, яка призначена для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд і підлягає передачі у власність ОСОБА_1 , межує проїзд.

19. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо непідписання актів встановлення і погодження меж земельної ділянки, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій

20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані дії Тур`ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області та Тур`ївського сільського голови відповідають вимогам земельного законодавства та інтересам територіальної громади села Тур`є і не порушують при цьому балансу інтересів територіальної громади та окремих громадян, у тому числі ОСОБА_1 , а виготовлений на замовлення позивача проєкт землеустрою, за яким у межі земельної ділянки, яка передається у власність ОСОБА_1 , включено частину проїзду, що порушує інтереси територіальної громади села Тур`є і окремих громадян, які мають право безперешкодно користуватися цим проїздом.

21. При цьому, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

22. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, керувався тим, що розгляд цієї справи має бути здійснено в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

23. За позицією апеляційного суду, у цій справі існує спір щодо меж земельних ділянок ОСОБА_1 та земель комунальної власності, які знаходяться у віданні відповідача. Тур`ївська сільська рада Старосамбірського району Львівської областіу спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 КАС України, а рівноправним суб`єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися комунальним майном.

24. У зв`язку із зазначеним суд апеляційної інстанції зауважив, що спір про оскарження бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо меж земельних ділянок, який виник у зв`язку з невизнаним правом у сфері земельних відносин, належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

25. У касаційній скарзі скаржник, серед іншого, зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, дійшов помилкових висновків про те, що спір у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

26. На переконання скаржника, вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

27. Скаржник зауважує, що передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до чинного законодавства є певним процесом, який розпочинається зі звернення громадянина до органу місцевого самоврядування, а закінчується реєстрацією права власності на земельну ділянку. Виділення з цього процесу певних етапів, у яких орган місцевого самоврядування нібито не виконує управлінської функції, не відповідає частині першій статті 143 Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року у справі № 1-6/2010.

Оцінка Великої Палати Верховного Суду

28. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

29. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

30. За пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

31. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

32. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

33. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

34. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

35. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

37. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

38. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

39. Разом з цим за загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

40. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

41. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

42. Як свідчать матеріали справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, між ОСОБА_1 та Тур`ївською сільською радою Старосамбірського району Львівської області виник спір у сфері земельних відносин. Зокрема, відповідач відмовився підписувати надані ОСОБА_1 акти встановлення і погодження меж земельних ділянок, які підлягали передачі позивачеві у власність та акти приймання-передачі межових знаків на зберігання.

43. Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

44. Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

45. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування встановлений статтями 118, 122 ЗК України.

46. Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.

47. За змістом частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

48. На підставі приписів частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

49. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

50. Аналіз наведених норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок, свідчить, що надання відповідного дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

51. Водночас згідно з частинами першою, третьою, шостою статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

52. Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

53. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).

54. Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

55. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

56. За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 20 березня 2019 року справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що його права порушено. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

57. За такого правового регулювання та наведеної правової позиції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у відносинах щодо погодження меж земельних ділянок, на отримання яких претендує позивач, а саме при підписанні актів встановлення і погодження меж земельних ділянок, та приймання-передачі межових знаків на зберігання, Тур`ївська сільська рада Старосамбірського району Львівської області діяла як власник суміжної земельної ділянки, а не суб`єкт владних повноважень.

58. Ураховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування між ОСОБА_1 та Тур`ївською сільською радою Старосамбірського району Львівської області невирішеного спору щодо меж земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки є спором з приводу суміжного землекористування.

59. Отже, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд правильно зазначив, що цей спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

60. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими доводи позивача щодо невідповідності висновків суду апеляційної інстанції стосовно юрисдикційної належності цього спору відповідає частині першій статті 143 Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року у справі № 1-6/2010, оскільки виникнення спірних правовідносин у цій справі обумовлене незгодою відповідача, як власника суміжної земельної ділянки підписати надані позивачем акти встановлення і погодження меж земельних ділянок та акти приймання-передачі межових знаків на зберігання, і не стосуються дій чи рішень останнього щодо розпорядження землями територіальної громади.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

63. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

64. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Висновки щодо розподілу судових витрат

65. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

66. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська