ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/72/20 Справа № 205/3979/17

Суддя у 1-й інстанції - Басова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.

за участю секретаря Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник Вікторія Анатоліївна, ОСОБА_3 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині, визнання права власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку у спадщині,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник В.А., Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України», ОСОБА_3 про визнання права на обов`язкову частку.

В обґрунтування позовних вимог, які неодноразово уточнювалися в ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , який на час смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з домоволодіння АДРЕСА_1 , що належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 1990 року, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Із заявами про прийняття спадщини після смерті батька звернулися: він, його брат ОСОБА_3 . Постановою державного нотаріуса Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_4 . Разом з батьком на день його смерті проживала його дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та залишила заповіт на свого онука ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_4 розпорядився своїм майном шляхом складання заповіту на свою дружину та сина ОСОБА_3 . Він є громадянином Російської Федерації та Королівства Нідерландів, зазначає, що отримує страхові виплати у зв`язку з втратою працездатності від страхової компанії, яка зареєстрована в Королівстві Нідерландів. Вважає, що він, відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати його таким, що має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2017 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Медяник В.А. та зареєстроване в реєстрі за №803, в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/6 частину зазначеного будинку; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку у спадщині після смерті його батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частину спірного домоволодіння.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник В.А., ОСОБА_3 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині, визнання права власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку у спадщині.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 24 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною 1 ст.1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах щодо спадкування» роз`яснено, що за згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений ст.1241 ЦК України, є вичерпним, і розширеного тлумачення не потребує.

Статтями 70, 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами,у тому числі діти – інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього закону.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умовить для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до статті 3 вищевказаного Закону, інвалідність, як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

В Україні процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття визначається Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, відповідно до якого органом, який здійснює медико-соціальну експертизу, є медико-соціальні експертні комісії(МСЕК). Не громадяни України медико-соціальними експертними комісіями не оглядаються.

З матеріалів справи вбачається, домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності батьку позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 1990 року, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 1-6216 (т.1 а.с.9, 144).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т.1 а.с.7).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на вищезазначене домоволодіння.

Із спадкової справи, заведеної Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що за життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений 25 січня 2013 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазською Н.В., в якому належну йому частину квартири АДРЕСА_2 заповів ОСОБА_3 , а все інше належне йому рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, заповів ОСОБА_5 (т.1 а.с.225 зворот).

23 січня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с.219 зворот).

26 січня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с.220 зворот)

28 січня 2016 року ОСОБА_5 звернулася до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с.221).

15 листопада 2016 року ОСОБА_6 , який діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , звернувся до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилося після смерті його батька ОСОБА_4 (т.1 а.с.235).

Постановою державного нотаріуса Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. було відмовлено у видачі на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належало померлому ОСОБА_4 (т.1 а.с. 232, 233).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла (т.1 а.с.113).

Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_2 , який прийняв спадщину у вигляді спірного домоволодіння, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, яке посвідчено 08 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Медяник В.А (т.1 а.с.112).

Позивач ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації та Королівства Нідерландів (т.1 а.с.10, 37, 38, 39).

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 посилався на те, що на час відкриття спадщини після смерті його батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , він був непрацездатним. Суду надав укладений із страховою компанією «Реал» (Голландія) страховий поліс від 08 січня 2014 року, відповідно до якого він отримував та продовжує отримувати допомогу по непрацездатності (пенсію у зв`язку з інвалідністю) у розмірі 75% (т.1 а.с.4, 5, 104-106, 122-124).

Апеляційним судом витребовувалася та оглядалася у судовому засіданні цивільна справа №205/9024/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник В.А., ОСОБА_3 про визнання права власності на обов`язкову частку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2017 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник В.А., ОСОБА_3 про визнання права власності на обов`язкову частку (т.1 а.с.201-204).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2017 року залишено без змін (т.1 а.с.205-207).

Вищевказаними рішеннями судів, зокрема, встановлено відсутність у позивача достатніх доказів, які б підтверджували, що на момент відкриття спадщини після смерті його батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , він дійсно був непрацездатним та мав право, встановлене ч.1 ст.1241 ЦК України на обов`язкову частку у спадщині, оскільки відповідно до діючого законодавства України висновок страхової компанії зареєстрованої в м. Зутермер не є доказом втрати позивачем на момент відкриття спадщини працездатності.

Звернувшись до суд із вказаними позовними вимогами у даній справі, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати його таким, що має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2017 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Медяник В.А. та зареєстроване в реєстрі за № 803, в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/6 частину зазначеного будинку; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку у спадщині після смерті його батька на 1/6 частину спірного домоволодіння (т.1 а.с.122-124).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і

заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Встановлено, позивач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 на час смерті батька не був пенсіонером за віком.

Із наданих суду документів вбачається, позивач ОСОБА_1 працює лікарем у косметологічній клініці Королівства Нідерландів.

Слід зазначити, належних доказів на підтвердження того, що на час смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 є непрацездатною особою, що встановлено відповідно до чинного законодавства України, позивачем суду не надано.

Належних та допустимих доказів встановлення йому спеціальними медичними закладами обмежень працездатності або дієздатності, проведення спеціальної експертизи та встановлення інвалідності на момент відкриття спадщини позивачем суду не надано.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , пославшись на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження непрацездатності позивача на момент відкриття спадщини.

Посилання позивача на відповіді, отримані з Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 13 лютого 2017 року №09-б, КЗ «Обласний клінічний заклад Медико-соціальної експертизи» ДОР» від 23 січня 2018 року №5/69 та з ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» від 05 липня 2017 року №21-Б, з яких вбачається, що «медико-соціальна експертиза проводиться медико-соціальними експертними комісіями повнолітнім громадянам України, а відтак враховуючи, що ОСОБА_1 не є громадянином України йому відмовлено у її проведенні та зазначено, що з урахуванням вказаних у звіті страхової компанії «Реалл» обставин з великою часткою вірогідності можливо зробити висновок, що як би ОСОБА_1 проходив огляд на медико-експертній комісії в Україні, йому імовірно було б встановлено групу інвалідності, не є належними доказами для встановлення непрацездатності за законодавством України.

Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог позивача належними доказами у справі не підтверджуються.

Доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права є безпідставними.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до переоцінки висновків рішення суду, тлумачення норм права.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді