Справа № 357/9424/19
2/357/776/20
Категорія 79
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
31 січня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Сидоренко Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Златобанк» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Златобанк» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на наступні обставини.
Наказом №8-к від 09.06.2008 року вона була прийнята на роботу у відкрите акціонерне товариство «Златобанк» на посаду начальника юридичного управління, пізніше була переведена на посаду начальника юридичного департаменту.
У 2009 році відкрите акціонерне товариство «Златобанк» змінило назву на публічне акціонерне товариство «Златобанк» (ПАТ «Златобанк»).
Правлінням Національного банку України було винесено Постанову від 13.02.2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято відповідне рішення від 13.02.2015 року № 30 про запровадження з 14.02.2015 року тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк» строком на три місяці та про призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію. В подальшому НБУ та ФГВФО приймались відповідні рішення про початок процедури ліквідації банку.
На виконання цих рішень до ПАТ «Златобанк» 14.02.2015 року було направлено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славинського В.І., який від імені ФГВФО здійснював поточне керівництво банком, як юридичною особою, та приймав всі рішення щодо діяльності ПАТ «Златобанк».
Цією уповноваженою особою 05.05.2015 року був виданий наказ №195п про звільнення її 13.05.2015 року із займаної посади у зв`язку з скороченням штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України (копія наказу додається лише для суду відповідно до ч.2 ст. 177 ЦПК України).
На даний час є остаточно доведеним, що всі рішення про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних і введення тимчасової адміністрації, а потім і початок ліквідації банку є незаконними.
Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2017 року у справі №826/2184/17 визнано протиправними та скасовано всі рішення Правління НБУ та всі рішення ФГВФО щодо визнання ПАТ «Златобанк» неплатоспроможним та запровадження тимчасової адміністрації та рішення про відкликання банківської ліцензії і початок процедури ліквідації (копію тексту рішення додає лише для суду відповідно до ч.2 ст.177 ЦПК України).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2017 року залишена в силі з невеликими уточненнями та змінами, які не вплинули на суть рішення щодо визнання протиправною процедури виведення ПАТ «Златобанк» з ринку (копію постанови додає лише для суду відповідно до ч.2 ст. 177 ЦПК України).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 року вище наведені судові рішення залишені в силі (тексту цієї постанови у неї на даний час немає, оскільки дана постанова має обмежений доступ, додає роздруківку з ЄДРСР та Прес-реліз ФГВФО з офіційного сайту Фонду лише для суду відповідно до ч.2 ст. 177 ЦПК України)
Оскільки процедура виведення банку ПАТ «Златобанк» з ринку, яка була розпочата Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, є незаконною, то незаконними є і дії, які були вчинені уповноваженою особою ФГВФО під час тимчасової адміністрації та початку ліквідації банку.
Так, після прийняття рішення ФГВФО від 13.02.2015 року № 30 про запровадження з 14.02.2015 року тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк» до банку було направлено уповноважену особу Фонду Славінського В.І.
Згідно частини першої, третьої, п`ятої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
Таким чином, з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Використовуючи надані ФГВФО повноваження, уповноважена особа Фонду Славінський В.І. за надуманих обставин вигадав скорочення штату працівників і почав звільнювати їх. Безпосередньо до неї, як директора юридичного департаменту банку, було вчинено низку дій, які є неприпустимими. Так, після своєї появи у банку з 14.02.2015 року за вказівкою Славінського В.І. її було обмежено у доступі до документів банку та інформації щодо поточної діяльності ПАТ «Златобанк», яка була їй необхідна для виконання її безпосередніх трудових обов`язків. З першого дня появи Славінського В.І у банку було розпочато неприхований тиск на неї, як на працівника, з явними вимогами щодо звільнення. Під час її відсутності на робочому місці в березні 2015 року (під тиском Славінського В.І. її змусили взяти відпустку), за вказівкою уповноваженої особи ФГВФО Славінського В.І. було зламано сейф у її робочому кабінеті, яким користувалась виключно вона, де зберігалися документи, печатка банку «для договорів», оскільки вона була представником банку і від його імені підписувала ряд договорів з клієнтами банку. З сейфу зникли документи, які були необхідними у роботі. В день, який Славінським В.І. було визначено, як день її звільнення - 13.05.2015 року, її не допустили до її робочого місця і не надали можливості забрати решту особистих речей (і до сьогоднішнього дня неї невідома їхня доля і хто користується її особистими речами - діловим портфелем, посудом тощо). Дії уповноваженої особи ФГВФО Славінського В.І. та інших представників ФГВФО виглядали варварськими та були схожі на дії загарбників, які увірвались у діючий та доволі успішний банк. У межах даного позову вона хоче зупинитись лише на її звільненні.
Оскільки, рішення щодо її звільнення було прийнято уповноваженим працівником Фонду, то відповідальність за наслідки прийнятого рішення покладається виключно на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Як визначено п.1 ч. 3 ст.16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» «працівники Фонду не несуть відповідальність за будь- які дії або бездіяльність, якщо вони діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду».
Саме тому ФГВФО вказано нею як відповідач і він повинен нести відповідальність за дії свого працівника - уповноважену особу, який прийняв незаконне рішення.
Згідно вимог ст. 256 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Статтею 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік.
Щодо строків звернення до суду з даним позовом, то хоче зазначити наступне:
Згідно вимог ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Підставою, за якою її звільнення є незаконним, є те, що всі дії ФГВФО щодо початку процедури виведення ПАТ «Златобанк» з ринку є незаконним. Ця незаконність була доведена у судовому порядку і визначена судовим рішенням - постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2017 року у справі №826/2184/17. Вона не брала участі у розгляді цієї справи. Про існування цього судового рішення та набрання цим рішенням законної сили вона дізналась нещодавно. Навіть зараз у неї є складнощі в отриманні тексту судових рішень у цій справі, оскільки у Єдиному Державному реєстрі судових рішень відсутній їх текст у зв`язку з обмеженим доступом.
Викладені обставини є підставою для поновлення їй строку звернення до суду з позовом про визнання її звільнення незаконним.
Просила суд поновити їй строк звернення до суду.
А також, просила визнати незаконним наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» Славінського В.І. від 05.05.2015 року №195п про моє звільнення з 13.05.2015 року з посади директора юридичного департаменту у зв`язку із скороченням штату згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, поновити її на посаді та стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на мою користь 483 882 гривні 92 копійки як середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік ( а. с. 2-7 ).
Ухвалою судді від 30.08.2019 року позовна заява ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Златобанк» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу була залишена без руху ( а. с. 50-51 ).
Ухвалою судді від 26 вересня 2019 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищевказаній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін ( а. с. 57-58 ).
22 жовтня 2019 року за вх. № 38853 судом отримано відзив на позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просили суд застосувати строки, передбачені положеннями ст.233 КЗпП України та ст. 257 ЦК України, відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Златобанк» про стягнення заробітної плати, мотивуючи тим, що згідно відомостей зазначених в позовній заяві, наказом № 8-к від 09.06.2008 року Позивача - ОСОБА_2 прийнято на посаду начальника юридичного управління відкритого акціонерного товариства «Златобанк».
Відповідно до наказу № 32 к від 30.04.2009 року ОСОБА_2 переведено на посаду начальника юридичного департаменту відкритого акціонерного товариства «Златобанк».
У липні 2009 року відкрите акціонерне товариство «Златобанк» перейменовано на публічне акціонерне товариство «Златобанк».
На підставі наказу № 195 п від 05.05.2015 ОСОБА_2 звільнено з посади начальника юридичного департаменту на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 13 травня 2015 року, з виплатою компенсації за невикористану відпустку з розрахунку 49 календарних днів невикористаної відпустки.
Підставою для видачі наказу № 195п від 05.05.2015 року є наказ № 77 від 11.03.2015 року «Щодо скорочення чисельності та штату працівників». Попередження про скорочення посади від 11.03.2015 року.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято вішення від 13.02.2015 № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у AT «Златобанк», згідно з яким з 14.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Златобанк».
Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію в AT «Златобанк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського Валерія Івановича .
Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99, «Про початок процедури ліквідації AT «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації AT «Златобанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію AT «Златобанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського Валерія Івановича строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13 травня 2015 року до 12 травня 2016 року включно.
З метою збереження активів AT «Златобанк» та запобігання втрати їх вартості, керуючись пунктом 2 частини п`ятої, частини шостої статті 12, статтями 37-38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та беручи до уваги ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 у справі за № 826/2184/17, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 26.10.2017 «Про делегування повноважень ліквідатора AT «Златобанк», згідно з яким продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації AT «Златобанк» - Славкіної Марини Анатоліївни.
Фонд гарантування є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Зазначають, що Фонд гарантування не здійснює самостійно виведення банку з ринку, делегує частину своїх повноважень уповноваженій особі на здійснення тимчасової адміністрації/ліквідації банку.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або ліквідації банку.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації банку Фонд гарантування безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку, зокрема, щодо звільнення та прийняття на роботу; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з частинами 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 910/12294/16, банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб`єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника Банку).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 99, «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ «Златобанк» з 13.05.2015 розпочато процедуру ліквідації.
Таким чином, на час видачі наказу № 195 п від 05.05.2015 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника юридичного департаменту на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 13 травня 2015 року, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» мала право видавати відповідний наказ, адже їй булі делеговані повноваження керівника банківської установи.
Положеннями ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Даний строк є присічний та не підлягає поновленню.
Враховуючи, що позивача звільнено 13.05.2015 року, строк звернення з позовною заявою про визнання незаконним наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Златобанк» Славінського В.І. від 05.05.2015 року № 195п про звільнення ОСОБА_2 з 13.05.2015 року з посади директора юридичного департаменту у зв`язку зі скороченням штату згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, сплинув ще 13.06.2015 року.
Підстава на яку посилається позивачка для поновлення строку, а саме, ухвалення судових рішень у справі № 826/2184/17, не є підставою для поновлення пропущеного строку.
В матеріалах справи № 357/9424/19 відсутні будь які докази, що позивачка - ОСОБА_2 була незгодна з наказом № 195п від 05.05.2015 року про її звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, що зверталася до суду в межах, встановленого ст. 233 КЗпП України, строку.
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернув увагу судів на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України (254к/96-ВР). КЗпП (322-08) і інших актів законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Таким чином, трудові відносини виникають безпосередньо між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано будь-яких доказів, що підтверджують факт укладання між позивачем і Фондом гарантування трудового договору (чи контракту) та існування відповідних трудових відносин.
Враховуючи викладене та вимоги чинного законодавства України, зазначаючи в позовній заяві відповідачем - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб позивачка невірно визначилася з колом осіб, адже позивачка не була працівником Фонду гарантування про що стверджує і сама в позовній заяві. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не порушував права позивачки та не може бути відповідачем по справі. Таким чином. позивачка пред`явила позов до неналежного відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу законів про працю України - заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Дане положення узгоджується з нормами Закону України «Про оплату праці». Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою визначена структура заробітної плати: основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Положеннями частини 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Звертають увагу, що відповідно до копії трудової книжки, яка долучена позивачкою до позовної заяви, в ній містяться записи щодо роботи в ПАТ «Златобанк» на певних посадах. У трудовій книжці відсутні записи щодо роботи в Фонді гарантування вкладів фізичних осіб.
Таким чином, у Фонду гарантування відсутня будь-яка заборгованість по заробітній платі перед Позивачем і обов`язок щодо відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів у сумі 483 882,92 гривень як середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік.
Крім того, як вже зазначалося середній заробіток за час вимушеного прогулу, відповідно до Закону України «Про оплату праці» та Інструкції зі статистики заробітної плати не відноситься до заробітної плати, а відтак до даних правовідносин щодо стягнення вказаної суми не може бути застосовані положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а саме, положення звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Крім того, звертають увагу суду, що позивачку було звільнено, відповідно до наказу № 195 п від 05.05.2015 року з 13.05.2015 року, а з позовом звернулася позивачка до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області лише 22 серпня 2019 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України (а. с. 76-84 ).
Ухвалою суду від 18.11.2019 року в задоволенні заяви представника позивача - адвоката Боровського І.В. про відвід судді у вказаній цивільній справі було відмовлено ( а. с. 109-111 ).
Ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Л.М. від 19.11.2019 року у задоволенні заяви представника позивача адвоката Боровського Ігоря Валентиновича про відвід судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхова О.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Златобанк» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати відмовлено ( а.с.112 ).
Ухвалою суду від 20.11.2019 року відновлено провадження у вищевказаній справі ( а.с.113-114 ).
Ухвалою суду від 11.12.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференція ( а. с. 122-123 ).
28 січня 2020 року за вх. № 3109 судом отримано заяву від позивача про уточнення суми, яка підлягає стягненню з відповідача, а саме середній заробіток з час вимушеного прогулу в розмірі 172 095,66 гривень.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Боровський І.В. підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд вимоги задовольнити, визнати незаконним наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» Славінського В.І. від 05.05.2015 року №195п про звільнення ОСОБА_2 з 13.05.2015 року з посади директора юридичного департаменту у зв`язку із скороченням штату згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, поновити її на посаді та стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь 172 095,66 гривень як середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік.
Представник відповідача - адвокат Сидоренко Ю.А. в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача, просила відмовити ОСОБА_2 в вимогах до Фонду в повному обсязі.
Третя особа ПАТ «Златобанк» судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся в законному порядку.
На адресу суду повернувся поштовий конверт, де працівниками пошти зазначено причину повернення ( не вручення ) за відсутністю адресата.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Отже, враховуючи наведені норми закону, суд приходить до висновку, що третя особа ПАТ «Златобанк» належним чином був повідомленим про дату, час та місце слухання справи.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що наказом №8-к від 09.06.2008 року позивачка ОСОБА_2 була прийнята на роботу у відкрите акціонерне товариство «Златобанк» на посаду начальника юридичного управління, де в подальшому наказом № 32к від 30.04.2009 року була переведена на посаду начальника юридичного департаменту, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки ( а.с.11-15 ).
У 2009 році відкрите акціонерне товариство «Златобанк» змінило назву на публічне акціонерне товариство «Златобанк» ( а. с. 15).
Встановлено, що Правлінням Національного банку України було винесено Постанову від 13.02.2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято відповідне рішення від 13.02.2015 року № 30 про запровадження з 14.02.2015 року тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк» строком на три місяці та про призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію. В подальшому НБУ та ФГВФО приймались відповідні рішення про початок процедури ліквідації банку.
На виконання цих рішень до ПАТ «Златобанк» 14.02.2015 року було направлено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славинського В.І., який від імені ФГВФО здійснював поточне керівництво банком, як юридичною особою, та приймав всі рішення щодо діяльності ПАТ «Златобанк».
05 травня 2015 року був виданий наказ №195п про звільнення ОСОБА_2 13.05.2015 року із займаної посади у зв`язку з скороченням штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, з виплатою компенсації за невикористану відпустку з розрахунку 49 календарних днів невикористаної відпустки. Бухгалтерії Банку виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати у відповідності до с. 44 КЗпП України ( а. с. 16 ).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у адміністративний справі за позовом ТОВ «Авангард-Експо» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи - ПАТ «Златобанк» про визнання протиправними та скасування рішень, адміністративний позов задоволено частково та визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 13.02.2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк», визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 12.05.2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Златобанк», визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.05.2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.05.2015 року № 100 про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13.05.2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Златобанк» на два роки до 13 травня 2018 року включно, зобов`язано НБУ надати ПАТ «Златобанк» строк, встановлений частиною сьомою статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ «Златобанк» після проведення заходів з його ліквідації. В іншій частині позовних вимог відмовлено ( а. с. 17-29 ).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року апеляційні скарги НБУ, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни залишені без задоволення. Апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо» задоволена повністю. Змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року в абз. 4 та абз. 5 стор. 12 з підстав, зазначених у мотивувальній частині даної постанови. В решті постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року залишена без змін ( а. с. 30-40 ).
Постановою від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року ( а. с. 47 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на обставини, які встановлені Окружним адміністративним судом м. Києва, позивача ОСОБА_2 вважає, що наказ про її звільнення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» Славінського В .І. є незаконним, тому повинна бути поновлена на посаді та відповідач сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб`єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд гарантування не здійснює самостійно виведення банку з ринку, делегує частину своїх повноважень уповноваженій особі на здійснення тимчасової адміністрації/ліквідації банку.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або ліквідації банку.
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
За змістом ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Згідно із п. 1) ч. 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду має право призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов`язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю.
На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду:
1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку;
2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов`язкові до виконання працівниками банку ( п. 1), п. 2) ч. 4 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, відповідно до ст. ст. 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування або уповноважена особа діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь- яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; вчиняє будь-які дії та приймає рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації банку Фонд гарантування безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку, зокрема, щодо звільнення та прийняття на роботу; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Статтею 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частина перша статті 92 Цивільного кодексу У країни визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.
Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з частинами 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 910/12294/16, банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб`єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку ( керівника банку ).
В судовому засіданні встановлено, що на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача, останній був винесений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златабанк» Славінським В.І., якому Фондом були делеговані повноваження, де останній одноосібно набував повноважень органу управління банку.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 13.02.2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк», визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 12.05.2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Златобанк», визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.05.2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.05.2015 року № 100 про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13.05.2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Златобанк» на два роки до 13 травня 2018 року включно, зобов`язано НБУ надати ПАТ «Златобанк» строк, встановлений частиною сьомою статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ «Златобанк» після проведення заходів з його ліквідації.
Разом з тим, частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Таким чином, обов`язок щодо поновлення на посаді та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладений саме на роботодавця, з яким працівником укладений трудовий договір. За такого, позивач перебував у трудових відносинах саме з публічним акціонерним товариством «Златобанк», а не з відповідачем.
З клопотанням про залучення ПАТ «Златобанк» в якості відповідача, позивач не зверталася.
Оцінюючи всі зібрані по справі докази, враховуючи відсутність трудових відносин між сторонами, відсутність обов`язку відповідача як роботодавця, відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно зі ст. 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
У статті 51 ЦПК України зазначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Виходячи з норм процесуального права на відміну від позивача відповідач - це особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи або інтереси позивача. Виключно позивач, наділений правом визначити коло відповідачів, визначити предмет та підставу позову.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц ( провадження № 14-511 цс18 ).
Таким чином, позов пред`явлено до особи, яка не є належним відповідачем у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Златобанк» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Оскільки, суд відмовив у задоволенні позову по суті, то не підлягає застосуванню строк позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, позивач ОСОБА_2 при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, в позові останній відмовлено, то не підлягають стягненню судові витрати з відповідача по справі на користь держави.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 1 ст. 21 КЗпП України, ст. ст. 16, 80, 89, 92 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 78, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 263, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», суд, -
У Х В А Л И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Златобанк» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );
Відповідач: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ЄДРПОУ: 21708016 );
Третя особа: Публічне акціонерне товариство «Златобанк» ( адреса місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52 «А», ЄДРПОУ: 35894495 ).
Повне судове рішення складено 05 лютого 2020 року.
Рішення надруковано в нардчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя
О. І. Орєхов
