ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/2395/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,

секретаря Суркової Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - Шинкар С.Ю., адвоката Шейко О.О.,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказа, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУ НП в Київській області), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати накази відповідача про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, поновити на службі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані накази прийняті відповідачем без повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, встановлення факту вчинення проступку та ступеня вини позивача. Зокрема, відповідач обмежився лише наявністю факту відкритого кримінального провадження відносно позивача, при цьому, причини та умови вчинення дисциплінарного проступку та його об`єктивна сторона не встановлені.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності слугувала винятково інформація, отримана від Управління превентивної діяльності ГУ НП в Київській області, щодо наявності в ЄРДР кримінального провадження відносно позивача. Будь-яких дій щодо перевірки зазначеної інформації та встановлення обставин та підстав наявності складу дисциплінарного проступку в діянні позивача, відповідачем не вчинялось.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує на тому, що під час проведення службового розслідування встановлено, що у діях позивача вбачаються порушення приписів Закону України «Про національну поліцію», Дисциплінарного статута Національної поліції України та Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилось у недотриманні законодавства та вчиненні діянь, які зменшують рівень довіри населення до поліції і як наслідок знижують оцінку ефективності діяльності поліції. Зазначає, що висновок службового розслідування не містить вказівки на обвинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а підставою звільнення стала саме його поведінка, яка виразилась у недотриманні законодавства та вчиненні діянь, які зменшують рівень довіри населення до поліції і як наслідок знижують оцінку ефективності діяльності такої.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.

Судом установлено, що позивач у квітні 2009 року прийнятий на службу в органах внутрішніх справ, а у листопаді 2015 року - на службу до поліції. Наказом ГУ НП в Київській області від 19 жовтня 2018 року позивача тимчасово з 12 жовтня 2018 року по 08 грудня 2020 року призначено інспектором сектору превенції Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції.

20 березня 2019 року з Управління превентивної діяльності ГУ НП в Київській області отримано інформацію про те, що позивача тимчасово затримано у рамках кримінального провадження за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.

За результатами розгляду цієї інформації, відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VІІІ, Положення про дисциплін комісії в Національній поліції України та Порядку проведення службового розслідувань у Національній поліції України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893, наказом ГУ НП в Київській області 26 березня 2019 року № 579 призначено службове розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни окремими працівниками Головного управління.

Під час проведення службового розслідування встановлено, що працівниками територіального управління ДБР 28 лютого 2019 року внесено відомості до ЄРДР, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, за фактом пропозиції ОСОБА_1 щодо надання йому неправомірної грошової вигоди громадянином «ОСОБА_4» у розмірі 3000 доларів США, за повернення вантажного автомобіля та причепу, який був вилучений у рамках кримінального провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 239 Кримінального кодексу України.

Зокрема, з матеріалів кримінального провадження випливає, що 19 березня 2019 року, близько 19:30 годин у місті Бориспіль, під час отримання грошових коштів у розмірі 3000 доларів США, в еквіваленті національної валюти України від громадянина «ОСОБА_4», працівниками ГУ СБУ у м. Києві та Київській області спільно з працівниками Територіального управління ДБР та працівниками прокуратури Київської області ОСОБА_1 було затримано у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України.

У зв`язку з обставинами, встановленими у ході досудового розслідування, 20 березня 2019 року діяння, вчинене позивачем та попередньо кваліфіковане за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України було перекваліфіковане на частину 3 статті 369² Кримінального кодексу України. Того ж дня позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369² Кримінального кодексу України.

Надалі, 21 березня 2019 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва позивачу обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 45 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 86445 грн. Разом з тим, ухвалою того ж суду позивача відсторонено від посади тимчасово виконуючого обов`язки начальника відділу превентивної комунікації УПД ГУНП в Київській області до 20 травня 2019 року включно.

Наразі досудове розслідування кримінального провадження за фактом отримання позивачем неправомірної вигоди триває.

Опитаний в рамках проведення службового розслідування позивач, на підставі статті 63 Конституції України від надання будь-яких пояснень відмовився.

Матеріали службового розслідування дали можливість зробити висновок, що інформація щодо можливих порушень службової дисципліни окремими працівниками Головного управління, знайшла своє підтвердження.

Висновком службового розслідування встановлено, що у діях позивача вбачаються порушення підпункта 1 пункта 1 статті 18, пункта 3 статті 11 Закону України «Про національну поліцію», підпунктів 2, 6 пункта 3 статті 1 Дисциплінарного статута Національної поліції України, підпункта 1 пункта 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилося недотриманні законодавства та вчиненні діянь, які зменшують рівень довіри населення до поліції і як наслідок знижують оцінку ефективно діяльності поліції. Цим же висновком рекомендовано за вказані порушення службової дисципліни звільнити позивача зі службі в поліції.

Наказом ГУ НП в Київській області №620 від 2 квітня 2019 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, а наказом від 12 квітня 2019 року №176 о/с відповідно до Закону України «Про національну поліцію» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 цього Закону (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність чи відсутність вироку у кримінальному провадженні не впливає на оцінку дисциплінарного проступку, вчинення якого доведене матеріалами службового розслідування. Факт вчинення позивачем встановлених розслідуванням дій, підриває авторитет і довіру до поліції як органу державної виконавчої влади, який покликаний захищати життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується в частині, з наступних підстав.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України №580-VIII).

Частиною 2 статті 19 цього Закону закріплено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року №2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції (далі - Дисциплінарний статут).

Як закріплено у преамбулі, цей статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Частиною 1 статті 7 Закону України №580-VIII визначено підстави звільнення поліцейських зі служби в поліції.

Зокрема, пунктом 6 частини 1 цієї правової норми визначено як підставу звільнення - реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Пунктом 10 названої частини визначено також підставою для звільнення і випадок набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що законодавець визначає як дві різні самостійні підстави звільнення за результатами службового розслідування та за наслідками набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Як зазначено у наказі відповідача від 02 квітня 2019 року №620 позивача звільнено за порушення службової дисципліни, підпункта 1 пункта 1 статті 18, пункта 3 статті 11 Закону України №580-VIII, підпунктів 2, 6 пункта 3 статті 1 Дисциплінарного статута Національної поліції України, підпункта 1 пункта 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилося у недотриманні законодавства та вчиненні діянь, які зменшують рівень довіри населення до поліції і як наслідок знижують оцінку ефективності діяльності поліції.

Підпунктом 1 пункта 1 статті 18 Закону України №580-VIII закріплено, що поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

У пункті 3 статті 11 названого Закону зазначено, що рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.

Згідно з підпунктами 2, 6 пункта 3 статті 1 Дисциплінарного статута службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського: 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

Підпунктом 1 пункта 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських закріплено, що Під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Під час проведення службового розслідування дисциплінарною комісією встановлено, що 25 січня 2019 року позивачем на ім`я на той час тимчасового виконуючого обов`язки начальника Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області капітана поліції ОСОБА_3 подано рапорт про те, що під час відпрацювання с. Коржі, Баришівського району Київської області на стихійному сміттєзвалищі виявлено автомобіль з причепом, водій якого намагався висипати сміття.

Того ж дня, відомості, викладені у вказаному рапорті, внесено до ЖЄО Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області за №431, а на місце події направлено слідчого старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 .

По прибуттю на місце події, ОСОБА_2 дійсно виявила вантажний автомобіль, водій якого вже здійснив вивантаження частини сміття.

У подальшому, ОСОБА_2 провела огляд місця події та вилучила автомобіль з причепом. Вказаний транспортний засіб було поміщено на штрафний майданчик.

Надалі, розгляд вищевказаного матеріалу було доручено ОСОБА_2 , яка за результатами такого розгляду, у зв`язку з наявністю в діях водія ознак кримінального правопорушення, у відповідності до вимого статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, внесла до ЄРДР відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 239 Кримінального кодексу України. На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває.

Опитана ОСОБА_3 зазначила, що всі слідчі дії у вказаному кримінальному провадженні здійсненні відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України та будь-які пропозиції щодо надання чи отримання неправомірної вигоди ні від кого не надходили та нікому на надавались.

Аналогічні пояснення надала опитана ОСОБА_2 .

Окрім того, у ході службового розслідування встановлено, що працівниками Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві, 28 лютого 2019 року внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, за фактом пропозиції ОСОБА_1 щодо надання йому неправомірної грошової вигоди громадянином «ОСОБА_4» у розмірі 3000 доларів США, за повернення вилученого в рамках кримінального провадження за частиною 1 статті 239 Кримінального кодексу України, вантажного автомобіля та причепа.

19 березня 2019 року близько 19:30 у місті Борисполі під час отримання грошових коштів у зазначеному розмірі в еквіваленті Національної валюти України від громадянина «ОСОБА_4», працівниками ГУ СБУ у м. Києві та Київській області спільно з працівниками Територіального управління ДБР та працівниками прокуратури Київської області позивача у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України було затримано.

Під час події позивач перебував поза службою, у цивільному одязі, без вогнепальної зброї.

20 березня 2019 року у зв`язку з обставинами, встановленими у ході досудового розслідування, вчинене позивачем перекваліфіковане на частину 3 статті 369² Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди).

Того ж дня позивачу повідомлено про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення.

21 березня 2019 року ухвалами Печерського районного суду міста Києва позивачу обрано запобіжний захід у вигляді застави та відсторонено від посади до 20 травня 2019 року включено.

Опитаний під час службового розслідування позивач на підставі статті 63 Конституції України від надання будь-яких пояснень відмовився.

В ході службового розслідування встановлено, що під час моніторингу засобів масової інформації, на інтернет-ресурсі «ЦЕНЗОР.НЕТ» виявлено критичну публікацію під назвою «Співробітника поліції затримали на Київщині під час одержання 80 тис. грн. за повернення вилученого транспортного засобу», вивченням якої встановлено, що інформація викладена у ній стосується саме затримання позивача, чим останній спричинив негативний суспільний резонанс та зниження авторитету поліції серед населення.

Аналізуючи викладене, дисциплінарна комісія дійшла висновку, що в діях позивача вбачаються порушення підпункта 1 пункта 1 статті 18, пункта 3 статті 11 Закону України №580-VIII, підпунктів 2, 6 пункта 3 статті 1 Дисциплінарного статута Національної поліції України, підпункта 1 пункта 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилося у недотриманні законодавства та вчиненні діянь, які зменшують рівень довіри населення до поліції і як наслідок знижують оцінку ефективності діяльності поліції.

Тим часом, за результатами аналізу інформації, викладеної у висновку службового розслідування, колегія суддів приходить до висновку, що дії позивача, які виразились у недотриманні законодавства, а також його діяння, які зменшують рівень довіри населення до поліції і як наслідок знижують оцінку ефективності діяльності поліції, полягали у тому, що його затримано, за твердженням правоохоронних органів, під час отримання грошових коштів від громадянина «ОСОБА_4».

Тим часом, як зазначено вище, притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, є окремими підставами для звільнення із органів прокуратури, не пов`язаними (не зумовленими) із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вчинення працівником поліції діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення зі служби в поліції. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати із підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників поліції, установлені у статті 13 Дисциплінарного статуту.

Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарного проступку, яким визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого керівник приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення.

В свою чергу, адміністративний суд у силу вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.

Водночас адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження, у тому числі дій слідчого чи прокурора в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження.

Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.

При цьому слід ураховувати, що на відміну від звільнення зі служби в поліції у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов`язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження.

Вирішення питання про правомірність притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Тим часом, ГУ НП в Київській області у своєму висновку за результатами службового розслідування відтворило виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, який міститься у письмовому повідомленні про підозру, також зазначило, що позивач вимагав надання йому неправомірної грошової винагороди громадянином «ОСОБА_4» у сумі 3000 доларів США за повернення вилученого у рамках кримінального провадження вантажного автомобіля та причепа, що дало органам досудового розслідування підстави допускати, що позивач вчинив кримінальне правопорушення та надати йому правову кваліфікацію. Разом з тим, складу жодного дисциплінарного проступку, визначеного Дисциплінарним статутом, Правилами етики висновком службового розслідування в діях позивача не встановлено.

Повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доказаний факт не можна.

Відповідно до пункта 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням якого кореспондує статті 62 Конституції України, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №818/248/17, від 14 листопада 2018 року в справі №802/522/16-а, від 08 травня 2019 року в справі № 807/196/17, від 03 липня 2019 року в справі № 816/2050/16.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення - не пов`язаного із кримінально-правовою кваліфікацією тих самих дій, які водночас стали підставою для службового розслідування і кримінального провадження, є неправомірними та такими, що суперечить чинному законодавству.

Наведене є підставою для задоволення позовних вимог, визнання протиправними та скасування наказа Головного управління Національної поліції в Київській області №620 від 2 квітня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, наказа Головного управління Національної поліції в Київській області №176 о/с від 12 квітня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» та поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору превенції Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції.

Відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункта 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988) виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

На реалізацію наведеної бланкетної норми наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (далі - Порядок).

Пунктом 6 розділу ІІІ цього Порядку закріплено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Пунктом 9 розляду І Порядку передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Як убачається із розрахунку середнього заробітку позивача, який надано Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку та міститься у матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 324,75 грн.

Станом на день винесення рішення судом кількість календарних днів вимушеного прогулу складає 292.

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 94827,00 грн.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що зумовило неправильне вирішення справи.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №620 від 2 квітня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №176 о/с від 12 квітня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції .

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору превенції Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з 13 квітня 2019 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2019 року до дати винесення судового рішення у розмірі 94827 (дев`яносто чотири тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. без відрахування податків та зборів.

Допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору превенції Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць без відрахування податків та зборів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді В.П. Мельничук

О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 03 лютого 2020 року)