Справа № 131/365/19

Провадження № 2-о/131/24/2020

2020 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2020 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Олексієнка О.Ю.,

за участю секретаря судових засідань Телевань С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Іллінці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернув до суду із вказаною заявою в якій вказав, що 22.08.2014 на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 № 607/2014 він був призваний на військову службу в військову частину, польова пошта НОМЕР_1 , звання - молодший сержант, посада командир відділення 2 аеромобільної десантної роти.

Крім того, в період з 16.09.2014 по 02.02.2015 був залучений та брав участь в бойових діях, забезпеченні їх проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в зоні проведення бойових дій на території Донецької області.

27.01.2015 заявник ОСОБА_1 підчас артилерійського обстрілу метеорологічної станції Донецького аеропорту отримав мінно вибухову травму, ЗЧМТ, струс головного мозку, акутравму праворуч.

Довідкою військово лікарської комісії ВМКЦ ЦР від 12.06.2015 № 453 встановлено, що захворювання (травма, поранення, контузія, каліцтво), а саме мінно вибухова травма, ЗЧМТ, струс головного мозку, акутравма праворуч пов`язані із проходженням військової служби.

Згідно свідоцтва про хворобу Госпітальної ВЛК терапевтичного профілю Військово медичного клінічного центру Центрального регіону від 14.05.2015 № 454 заявника визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час.

На підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 23.07.2015 № 159 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.

Довідками МСЕК 10 ААА № 122365, 10ААА № 122778 та 12 ААА № 586849 визначено часткову втрату професійної працездатності та встановлено III групу інвалідності.

Крім того, заявнику видано посвідчення ветерана війни інваліда НОМЕР_2 .

Вказані обставини на думку заявника підтверджують його поранення 27.01.2015 поблизу м. Донецьк Донецької області при виконанні військового обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, тому він просить встановити вказаний факт.

В судове засідання заявник не з`явився, проте його представник ОСОБА_2 подав до суду клопотання про розгляд заяви без участі сторін, заяву підтримує повністю та просить її задоволити.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Представник заінтересованої особи - Російської Федерації в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачаються з копії військового квитка НОМЕР_3 (а.с.23-25) в ньому зроблено відмітку про призов заявника ОСОБА_1 до Збройних Сил України 22 серпня 2014 року на підставі Указу Президента України № 662 від 21.07.2014.

Згідно довідки командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 688 від 24.11.2014 ОСОБА_1 було відряджено в район виконання бойових завдань особовим складом частини та з 20.11.2014 забезпечував виконання завдань в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях по врегулюванню кризової ситуації в Україні (а.с.26).

Як вбачається з довідки № 532 від 02.03.2016 виданої ВЧ польова пошта НОМЕР_1 (а.с.27) ОСОБА_1 перебував на службі у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 з 16.09.2014 по 02.02.2015 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій області.

Відповідно до довідки військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 190 від 10.03.2015 (а.с.67) ОСОБА_1 27 січня 2015 року під час виконання військових обов`язків, в ході проведення заходів антитерористичної операції, під час артилерійського обстрілу отримав мінно вибухову травму, ЗМТ, струс головного мозку, акутравму праворуч.

Згідно свідоцтва про хворобу № 454 від 14 травня 2015 року (69-71) ОСОБА_1 мобілізований до лав ЗСУ в серпні 2014 р. Проходив службу в зоні АТО. 27 січня 2015 року отримав мінно вибухову травму: ЗЧМТ, струс головного мозку, акутравму праворуч, з приводу чого лікувався стаціонарно у ВМКЦ ЦР

Згідно витягу за наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 23.07.2015 № 159 (72,73) ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у військовий час на підставі статей 75-б, 64-б, 23-в, 17-в графи II Розкладу хвороб Положення про військово лікарську експертизу в Збройних Силах України від 14 серпня 2008 року № 402 зі змінами, відповідно до статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25 березня 1992 року № 2232-XII та звільнено з військової служби в запас за пунктом «б» частини 8.

Відповідно до копії довідки до акта медичного обстеження 12 ААА № 586549 (а.с.76) ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності про що видано посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.77).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту зазначеної норми права, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Із врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) Верховної ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної ради України» «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення у порядку, передбаченому ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення статусу ОСОБА_1 як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Приписами статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту поранення ОСОБА_1 27.01.2015 поблизу м. Донецьк внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України є доведеним, та необхідне заявнику для визначення статусу ОСОБА_1 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що заява підлягає до задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 76-81, 258, 259, 294, 315-319 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація задовольнити.

Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 27 січня 2015 року поблизу м. Донецьк Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: