Постанова

Іменем України

28 січня 2020 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/1207/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Оболонського районного суду м. Києва

в складі судді Диби О.В.

від 02 вересня 2019 року

по справі №756/16647/18 Оболонського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Автомотів",

третя особа - Служба безпеки України,

про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Автомотів" (далі - ТОВ "Віннер Автомотів", Товариство) про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що приблизно наприкінці травня початку червня 2018 року вона стала помічати, що її син ОСОБА_2 перебуває у моральному пригніченні та психічному напруженні. Під час розмови щодо його незрозумілої поведінки їй стало відомо про те, що у травні відповідачем на запит Служби безпеки України було передано всі документи, які стосувалися придбання нею автомобіля у відповідача, про що ОСОБА_2 стало відомо зі слів працівників автосалону. Зазначила, що про даний випадок син їй не хотів повідомляти до того часу як стане відомо, що стало такою підставою та розуміння ситуації, яка слугувала витребуванню такої інформації та документів, так як стан здоров`я ОСОБА_1 і так складний та нестабільний і тому зайві переживання могли б значно ускладнити його.

В подальшому їй стало відомо, що документи, які містять інформацію щодо ОСОБА_1 як клієнта, а саме прізвища, імені та по батькові, ідентифікаційного коду, адреси реєстрації, паспортних даних, платежів тощо, було надано відповідачем на запит Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України (далі - СБУ) від 06.04.2018 вих. №14/14-2503. Вказала, що вона не надавала згоди відповідачу на розповсюдження щодо неї інформації. Вважала, що відповідь відповідачем надано без будь-якої правової оцінки та аналізу отриманого запиту.

Вказувала, що такими діями відповідач порушив умови договору купівлі-продажу автомобіля, а саме п. 9.16. Розділу 9 Договору №ФСФ-2017-4785 від 21.06.2017, тоді як на підставі ст. 627 ЦК України, ст. 31 Закону України "Про інформацію" та іншого чинного законодавства України сторони договору домовилися, що вся конфіденційна інформація, яка стосується цього Договору, умов купівлі-продажу товару, додатки, додаткові угоди до Договору є конфіденційною інформацією (інформацією з обмеженим доступом) та може бути поширена виключно у випадках, визначених цим Договором або чинним законодавством України. На думку позивача такі дії ТОВ "Віннер Автомобів" є неправомірними.

Позивачка вважала, що неправомірні дії відповідача потягли за собою для неї негативні наслідки для стану здоров`я, як фізіологічного, який в свою чергу і так швидко погіршується у зв`язку з хворобою, так і психічного, який полягає у переживаннях та нерозумінні ситуації щодо збору інформації про неї, її, фактичного майнового стану, та неможливості отримати відомості щодо підстав такого збору та розголошенню інформації про ОСОБА_1 , що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Позивачка, враховуючи ступінь, тривалість, тяжкість, моральних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також з урахуванням принципів розумності та співмірності, просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 476 458,42 грн, яка є сумою, що була витрачена на придбання автомобіля та його дооблаштування.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Віннер Автомотів" судові витрати в розмірі 56 890,44 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду,позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказувала, що вона не погоджується з тим, що відповідачем на запит СБУ законно було надано відповідь, виходячи з неналежного складення запиту та відсутності будь-якої його правової оцінки.

Судом безпідставно зазначені в рішенні доводи відповідача, які було викладено останнім у відзиві на позовну заяву.

Суд безпідставно не взяв до уваги, що причиною придбання позивачем автомобіля стало погіршення стану здоров`я та не надав правової оцінки доводам позивача щодо стану здоров`я до укладення договору купівлі-продажу автомобіля та наслідків, які потягли такі негативні дії з боку відповідача. Натомість суд, ухвалюючи рішення, приділив увагу заяві відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, ігноруючи пояснення позивача, в тому числі і виступ в судових дебатах, заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Зазначення судом в рішенні, що інформація, яка була надана відповідачем містить всю інформацію про покупця (позивача), а не тільки інформацію про факт придбання автомобіля, що суперечить законності прийняття оскаржуваного рішення так само як і доводів відповідача у законності їх дій при наданні відповіді на запит СБУ, спростовує висновки суду про повне та всебічне встановлення всіх обставин справи. Вважала, що такі обставини викликають в неї думки про корупційне втручання відповідача у діяльність суду у прийнятті неправосудного рішення.

Вказала, що є помилковим висновок суду про те, що направлення запиту Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ та надання відповідачем на такий запит відповіді узгоджується з нормами п. "д" ч. 2 ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".

Суд не врахував, що відповідач, отримавши запит СБУ, не перевірив чи є такий запит законним та чи підлягає він виконанню.

За наведених обставин вважала, що судом першої інстанції не було взято до уваги всі вище зазначені обставини та факти, внаслідок чого ухвалено рішення, яке не відповідає вимогам закону, та натомість суд дійшов висновку, що позивач підтвердила спричинення їй моральних страждань саме відповідачем у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав недоведеності та необгрунтованості. Просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02.09.2019 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.

Представник відповідача - Леонов Ю.М. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а рішення суду - без змін

Третя особа - СБУ, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила. Причини неявки суду не повідомила.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу автомобіля №ФСФ-2017-4785 від 21.06.2017 ТОВ "Віннер Автомотів" (далі - Договір) зобов`язалося поставити та передати у власність ОСОБА_1 , а вона в свою чергу зобов`язалась оплатити та прийняти новий автомобіль, обладнання та аксесуари, якщо вони додатково придбаваються покупцем та зазначені в специфікації.

Згідно п. 1.1 Договору найменування, модель автомобіля, його комплектація, найменування додаткового обладнання, аксесуарів, кількість ти ціна зазначені в специфікації, є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна товару станом на дату укладення цього договору становить 1 330 316 грн, що в еквіваленті ціни товару в євро становить 45 794 євро.

Згідно Додатку №1 (Специфікації) до Договору купівлі-продажу №ФСФ-2017-4785 від 21.06.2017, автомобілем, який придбала ОСОБА_1 , є «Форд Ренжер», 2017 року випуску.

Згідно накладної №01043 від 21.09.2017 та платіжних доручень ОСОБА_1 сплачена вартість вищевказаного автомобіля, яка склала 1 375 932 грн. Автомобіль передано ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі автомобіля та супровідної документації 21.09.2017.

З актів виконаних робіт №6282782 від 02.12.2017, №6273861 від 03.10.2017, №6273862 від 03.10.2017 на зазначений автомобіль «Форд» встановлені запчастини та виконані додаткові роботи на загальну суму 100 526,42 грн (а.с.42-44)

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 власником автомобіля «Форд», модель «Ренжер», д.н.з. НОМЕР_2 , чорного кольору, 2017 року випуску, є ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, хворіє на цироз печінки, хронічний криптогенний гепатит (неактивна стадія з фібротичною трансформацією високого ступеню), гемохроматоз, хронічний некалькульозний холецистит, холестероз жовчного міхура (поліпозна форма), хронічний панкреатит у фазі ремісії.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції пояснив, що у зв`язку зі станом здоров`я позивача, автомобілем, який було придбано останньою у відповідача, інколи, в інтересах ОСОБА_1 , користувався її син ОСОБА_2 , який на час тих подій обіймав посаду начальника Управління Державного агентства рибного господарства України у місті Києві та Київській області та був зареєстрований з позивачем за однією адресою. Також, визнав, що саме ці обставини і стали підставою направлення СБУ запиту до відповідача щодо автомобіля належного позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 квітня 2018 року ТОВ «Віннер Автомотів» отримало запит від Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ №14/1/4-2503 від 06.04.2018, в якому останній просив надати у стислі терміни інформацію, необхідну для виконання завдань покладених на спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУкопії документів щодо придбання, технічного огляду та обслуговування (в тому числі встановлення додаткового обладнання) транспортного засобу марки «Форд Ренжер», VIN код НОМЕР_4 (договір купівлі-продажу з додатками, акти приймання-передавання, довідки-рахунки, акти виконаних робіт, платіжні та інші бухгалтерські документи, якими оформлено розрахунок покупця за транспортний засіб та надання відповідних послуг).

02 травня 2018 року ТОВ «Віннер Автомотів» надало відповідь №180706/2 на запит СБУ №14/1/4-2503 від 06.04.2018 разом з копіями всіх документів щодо транспортного засобу марки «Форд Ренжер», VIN код НОМЕР_4.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої на думку позивача, внаслідок розголошення ТОВ "Віннер Автомотів" без законних на те підстав особистих даних відносно ОСОБА_1 . Головному управлінню по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

При цьому, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, якими є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що їй завдано моральної шкоди неправомірними діями ТОВ "Віннер Автомотів", які проявляються в наданні відповіді на запит Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ від 06.04.2018 №14/1/4-2503, зокрема інформації щодо придбання, технічного огляду та обслуговування транспортного засобу марки «Форд Ренжер», VIN код НОМЕР_4, в тому числі персональної інформації щодо прізвища імені по батькові, ідентифікаційного коду, адреси реєстрації, паспортних даних, платежів тощо. Внаслідок таких неправомірних дій відповідача вона зазнала негативних наслідків для здоров`я, як фізіологічного, яке і так швидко псується у зв`язку з хворобою, та психічного, що полягає у переживаннях та нерозумінні ситуації щодо збору інформації відносно неї, а також неможливості отримати відомості щодо підстав такого збору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, СБУ просила відповідача надати вищевказану інформацію на підставі ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Так, право відповідних органів, підрозділів та співробітників Служби безпеки України витребовувати та одержувати від державних органів, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи визначено, зокрема положеннями п. 3 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України» та пп. «д» ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Відповідно до підпункту «д» частини 2 статті 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надається повноваження в разі одержання фактичних даних про організовану злочинну діяльність для їх перевірки витребувати та одержувати від державних органів, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи. Витребовувані документи та інформація повинні бути подані негайно або не пізніш як протягом 10 діб.

Аналіз наведених положень свідчить, що підприємства, установи та організації, незалежно від їх форм власності, зобов'язані надавати СБУ запитувану останнім інформацію та документи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надання відповідачем відповіді на запит СБУ відповідає вимогам закону.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що надання відповідачем відповіді на запит є розголошенням персональних даних відносно ОСОБА_1 без її згоди.

Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних регулює Закон України "Про захист персональних даних", який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Зокрема, Закон України "Про захист персональних даних" встановлює відповідні правила щодо обробки, збирання, накопичення і зберігання, поширення персональних даних їх володільцем, як за згодою, так і без згоди суб'єкта персональних даних.

Частина 1 статті 7 Закону України "Про захист персональних даних" встановлює, що забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Одночасно з цим ч. 2 ст. 7 Закону України "Про захист персональних даних" визначає перелік критеріїв, за наявності яких положення частини 1 цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних стосується, зокрема, вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом в межах його повноважень, визначених законом.

В свою чергу ст. 14 Закону України "Про захист персональних даних" регулює питання поширення персональних даних. Зокрема, ч. 1 цієї статті визначає, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Тоді як ч. 2 цієї статті встановлює правило, за яким поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише якщо це необхідно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Наведені норми права відповідають положенню ст. 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Крім того, аналогічні приписи містять й інші акти законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 302 ЦК України, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про інформацію" зі змінами та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Таким чином, діючим законодавством України передбачено випадки поширення конфіденційної інформації про фізичну особу без згоди такої особи.

Також, як зазначає сама позивачка в позовній заяві у п. 9.16 Договору купівлі-продажу автомобіля від 21.06.2017 сторони дійсно погодили конфіденційність інформації за цим договором. Водночас сторони також узгодили в договорі, що конфіденційна інформація може бути поширена виключно у випадках визначених цим договором або законом.

Отже, доводи апеляційної скарги, що відповідачем розголошено персональні дані відносно ОСОБА_1 без її згоди є необгрунтованими.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку про правомірність дій відповідача в наданні відповіді на запит СБУ щодо інформації про придбаний ОСОБА_1 транспортний засіб марки «Форд Ренжер», VIN код НОМЕР_4.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що відповідачем не надано будь-якої правової оцінки запиту СБУ, оскільки ТОВ "Віннер Автомотів" не є органом який перевіряє наявність правових підстав, передбачених ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» для запиту інформації, а лише є суб`єктом який зобов`язаний надати інформацію на запит СБУ. Про що також пояснив представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції, що відображено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності дій СБУ, які, на думку позивачки, полягають в незаконності надісланого запиту до відповідача, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки позов заявлено до ТОВ "Віннер Автомотів", у зв`язку з порушенням вимог Закону України "Про інформацію". Більш того, як вказує сама позивачка, вона не оскаржувала дії СБУ з цих підстав.

Також з вказаних підстав не мають правового значення і доводи апеляційної скарги, що в запиті СБУ не наведено підстави направлення запиту до відповідача про надання інформації відносно ОСОБА_1 .

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що про відсутність обов`язкової складової для відшкодування моральної шкоди, а саме ознак протиправної поведінки в діях відповідача та відсутність вини останнього в тих негативних наслідках, на які вказує позивачка.

До того ж судом першої інстанції враховано, що відсутній і причинно-наслідковий зв`язок між моральними стражданнями позивачки, про які вона зазначає у позові, та діями відповідача.

Дійсно, як правильно зазначено судом в мотивувальній частині рішення позивачкою долучено до позовної заяви медичну документацію на підтвердження свого стану здоров`я. Із вказаної документації убачається, що лікування позивач стала проходити з квітня 2016 року, що свідчить про наявність медичного діагнозу, починаючи саме з того часу, тоді як моральні страждання позивачка пов`язує із наданням відповідачем відповіді на запит СБУ (в травні 2018 року). Тобто, позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про існування цих подій та причетність відповідача до цих подій.

Також, судом враховано, що визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 1 476 458,42 грн позивачка не подала до позову будь-яких розрахунків на підтвердження цієї суми.

Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно не взяв до уваги доводи позивача про причину придбання автомобіля не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки автомобіль не є предметом спору.

Посилання в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції безпідставно зазначено в оскаржуваному рішенні доводи ТОВ "Віннер Автомотів", викладені у відзиві на позов, також не заслуговують на увагу судової колегії, оскільки у відповідності до вимог п. 1 ч. 3 ст. 265 ЦПК України суд в описовій частині рішення зазначає стислий виклад заперечень відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку всім доказам, наданим учасниками справи, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків, у зв`язку з чим дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом порушено норми процесуального права та неправильно вирішено питання про розподіл судових витрат.

Як вбачається з резолютивної частини рішення, суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 133, 137, 141 ЦПК України дійшов правильного висновку про наявність правових підстав покладення на позивачу понесених відповідачем витрат на правничу допомогу.

Водночас, суд першої інстанції, покладаючи такі витрати на позивача, не врахував принципу співмірності, зокрема складності справи та виконаних (наданих) адвокатом послуг.

Так , за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України), зокрема подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).

В частині 3 статті 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

А у відповідності до положень частин 5-7, 9 статті 137 ЦПК України, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24.10.2019 по справі №905/1795/18. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу не врахував критеріїв, що визначені в ч. 4 ст. 137 ЦПК України та стягнув стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка під час розгляду справи заперечувала проти стягнення із неї витрат на правничу допомогу посилаючись, в тому числі і на їх неспівмірність.

Водночас, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу вирішено судом без урахування заперечень позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає зміні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, необхідно оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Не є обов`язковим присудження стороні, на користь якої відбулося рішення, всіх його витрат на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, буде встановлено, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, як вже зазначалось вище, згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Віннер Автомотів" із першою заявою по суті справи (відзив на позов) подав попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, в якому зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу складають 1800,00 грн на 1 годину одного спеціаліста (а.с. 80).

На підтвердження надання правничої допомоги адвокатом, а також понесеної суми судових витрат ТОВ "Віннер Автомотів" подало до суду першої інстанції наступні документи: копія свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю №3778 від 25.06.2009 адвоката Леонова Ю.М.; копія Договору №Service021643 про надання правової допомоги від 11.12.2017, укладеного між АО "Салком Інтер" та ТОВ "Віннер Автомотів", в якому сторони передбачали, що правнича допомога надається в особі адвокатів Об`єднання; копія Додаткової угоди №1 від 11.12.2017 та копія Додаткової угоди №2 від 02.08.2018 до договору від 11.12.2017; звіт АО "Салком Інтер" про надання юридичних послуг ТОВ "Віннер Автомотів" за період з 17.04.2019 по 24.07.2019 та звіт за період з 10.01.2019 по 16.04.2019.

В матеріалах справи також містяться виписки по рахунку, згідно яких ТОВ "Віннер Автомотів" за надання правничої допомоги оплатив 56 890,44 грн (а.с. 120, 121).

Як вбачається зі змісту звіту за період з 10.01.2019 по 16.04.2019 відповідачу АО "Салком Інтер" надано наступні послуги: 10.01.2019 - вивчення та аналіз матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_1 адвокатом Леоновим Ю.М. (4 год), адвокатом Климюк В. (5 год); 29.01.2019-18.02.2019 - вироблення правової позиції у справі адвокатом Леоновим Ю.М. (2 год), адвокатом Климюк В. (3 год); 18.02.2019-20.02.2019 - підготовка проекту відзиву на позовну заяву адвокатом Леоновим Ю.М. (2 год), адвокатом Климюк В. (4 год); 21.02.2019 - доопрацювання проекту відзиву, підготовка пакету документів для направлення відзиву до суду адвокатом Леоновим (2 год); 11.03.2019 - підготовка клопотання про відкладення розгляду справи адвокатом Климюк В. (1 год); 11.03.2019 - представництво клієнта в суді адвокатом Леоновим Ю.М. (1 год); 15.04.2019 - підготовка до судового засідання адвокатом Леоновим Ю.М. (1 год); 16.04.2019 - представництво клієнта в суді адвокатом Леоновим Ю.М. (1 год 30 хв). Загальна кількість витраченого часку 26 год 30 хв, а загальна вартість юридичних послуг становить 47 700,00 грн. також, у звіті зазначено про здійснення додаткових витрат, а саме витрат на послуги пошти та зв'язку в сумі 95,22 грн, що всього становить 47795,22 грн.

Згідно звіту виконаних робіт за період з 17.04.2019 по 24.07.2019 АО "Салком інтер" надано відповідачу наступні послуги: 19.06.2019 - підготовка до судового засідання адвокатом Леоновим Ю.М. (1 год); 20.06.2019 представництво клієнта в судовому засіданні адвокатом Леоновим Ю.М. (1 год); 23.07.2019 - підготовка заяви про розподіл судових витрат адвокатом Леоновим Ю.М. (1 год); 24.07.2019 підготовка тез до дебатів адвокатом Леоновим Ю.М. (2 год). Загальна кількість витраченого часу 5 год. а загальна вартість послуг 9 095,22 грн, з яких 9 000,00 грн - витрати на правничу допомогу та 95,22 грн - поштові витрати.

Загальна сума пред'явлених до стягнення відповідачем судових витрат становить 56 890,44 грн.

Понесені відповідачем витрати на представництво його інтересів адвокатом в судових засіданнях, підготовка заяви про розподіл судових витрат, підготовка відзиву підтверджуються матеріалами справи.

Однак, колегія суддів, враховуючи заперечення позивачки щодо розміру таких судових витрат, а також вищенаведені положення закону вважає, що сума 56 890,44 грн, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, а також час, який необхідний адвокату для надання відповідних послуг.

Беручи до уваги складність справи, а саме: наявність однієї позовної вимоги (відшкодування моральної шкоди); об`єм наданих позивачкою матеріалів (61 аркуш), які потребують вивчення для сформування відповідачу своїх заперечень, колегія суддів вважає, що не можуть бути покладені на позивача надані АО "Салком Інтер" відповідачу такі послуги, як підготовка до судових засідань та підготовка тез до судових дебатів, на що адвокатом витрачено часу 4 год.

Також, зважаючи на складність справи, колегія суддів вважає, що за надані адвокатом послуги: вивчення та аналіз матеріалів справи, вироблення правової позиції, підготовка проекту відзиву, доопрацювання проекту відзиву та направлення відзиву до суду, колегія суддів вважає, що для надання таких послуг достатньо часу 4 години, а не 20 годин, як зазначено у звіті за період з 10.01.2019 по 16.04.2019. Крім того, колегія суддів вважає безпідставним включення до розрахунку витрат витрати на вивчення позовної заяви з додатками на 61 аркушах двома адвокатами та час на узгодження ними правової позиції.

Щодо наданої послуги з підготовки клопотання про відкладення судового засідання (1 год витраченого часу адвокатом Климюк В.), то понесені витрати на дану послугу теж не можуть бути задоволені, виходячи з того, що для складання такого процесуального клопотання не вимагається спеціальних знань в галузі права.

Крім того, зазначені у звіті додаткові витрати на послуги пошти та зв'язку на загальну суму 190,44 грн не підтверджені належними доказами.

Таким чином, оцінка дій, що полягали у вивченні матеріалів цивільної справи та їх аналізу для підготовки відзиву на позов, підготовка тез до судових дебатів, клопотання про відкладення розгляду справи та підготовка до судових засідань, з огляду на витрачений час для вчинення таких дій, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини 3 статті 141 ЦПК України. Стягнення з позивача витрат у заявленій сумі (56 890,44 грн) буде суперечити принципу розподілу таких витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ТОВ "Віннер Автомотів" понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції розмірі у 14 400 грн. Колегія суддів вважає, що такий розмір витрат відповідає принципу пропорційності, з огляду на складність справи.

Щодо клопотання відповідача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає таке.

Частинами першою та другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач разом з першою заявою по суті спору (відзив) не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи апеляційним судом, колегія суддів відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року в частині розподілу судових витрат - змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Автомотів" (код ЄДРПОУ: 33496598, місцезнаходження: м. Київ, пр-т Степана Бандери, 24-Д) витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 14 400 (чотирнадцять тисяч чотириста) грн 00 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 03 лютого 2020 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

Л.Д. Махлай