КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/824/1769/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Величко Т.О.

761/7719/18 Доповідач-Чобіток А.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.

за участю секретаря - Зиль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації , -

у с т а н о в и в :

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив:

- визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію: "Річ у тім, що цей будинок-монстр будували без жодних дозвільних документів, в межах охоронної зони Національного ботанічного саду ім. М .М. Гришка, де діє мораторій на відведення земельних ділянок і має бути заборонене будь-яке будівництво, та ще й на самозахопленій ділянці. А стоїть за цим всім колишній нардеп родом з Одеси ОСОБА_2 », «Але якщо тодішньому нардепу дуже захотілось звести будинок на Печерських пагорбах - за 150 метрів від ботанічного саду - то ані мораторій, ані Постанова Верховної Ради йому не указ. Так, його підставна особа - ОСОБА_3 - у 2014 році нібито придбав будинок площею 72.4 кв. м на АДРЕСА_1 (в межах охоронної зони ботанічного саду)","А через два роки він продає згорілий 35 років тому будинок підставній особі ОСОБА_2 – ОСОБА_3 », «Фактично ОСОБА_2 і компанія вкрали у киян заповідну землю», «Вже 8 вересня нотаріус реєструє право власності на будівлю за латвійцем ОСОБА_4 , який за три тижні продає будинок британській компанії ОСОБА_2 «Трейджері трейд ЛП»;

- зобов`язати ОСОБА_1 спростувати інформацію, яка є недостовірною, а саме: "Річ у тім, що цей будинок-монстр будували без жодних дозвільних документів, в межах охоронної зони Національного ботанічного саду ім. М .М. Гришка, де діє мораторій на відведення земельних ділянок і має бути заборонене будь-яке будівництво, та ще й на самозахопленій ділянці. А стоїть за цим всім колишній нардеп родом з Одеси ОСОБА_2 », «Але якщо тодішньому нардепу дуже захотілось звести будинок на Печерських пагорбах - за 150 метрів від ботанічного саду - то ані мораторій, ані Постанова Верховної Ради йому не указ. Так, його підставна особа - ОСОБА_3 - у 2014 році нібито придбав будинок площею 72.4 кв. м на АДРЕСА_1 (в межах охоронної зони ботанічного саду)","А через два роки він продає згорілий 35 років тому будинок підставній особі ОСОБА_2 – ОСОБА_3 », «Фактично ОСОБА_2 і компанія вкрали у киян заповідну землю», «Вже 8 вересня нотаріус реєструє право власності на будівлю за латвійцем ОСОБА_4 , який за три тижні продає будинок британській компанії ОСОБА_2 «Трейджері трейд ЛП», протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили тим шляхом, яким вона була поширена.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12 годині 47 хвилин на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», автором якої є відповідач - ОСОБА_1 .. Указує, що дана стаття містить недостовірну інформацію, а саме: безпідставні звинувачення у його причетності до неправомірних дій, які нібито були ним вчинені щодо будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому призвело до паплюження його честі, гідності та ділової репутації. Висловлювання ОСОБА_1 у згаданій статті містять в собі недостовірні дані, які носять характер наклепу, не ґрунтуються на реальних фактах, які мають місце в реальному житті, та спрямовані на підрив авторитету, що викладені без належних доказів та правових підстав. Звинувачення у його причетності до незаконних злочинних схем відносно земельної ділянки та будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , жодним доказом не підтвердженні. Фактичні твердження, які містяться в статті є надуманими і хибними, та такими, що не відповідають дійсності, порочать його честь, гідність ті ділову репутацію, унаслідок чого підлягають спростуванню.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з указаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не було залучено до участі в справі, у якості відповідача власника веб-сайту,який є відповідачем одночасно з автором інформаційного матеріалу, як це передбачено п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову, оскільки позивач з відповідним клопотанням про залучення у якості відповідача власника веб-сайту не звертався. Суд безпідставно в обґрунтування свого рішення послався на висновок ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», яке не є державної установою, а судова семантико-текстуальна (лінгвістична) експертиза повинна проводитись лише державною спеціалізованою експертизою. Суд безпідставно пришов до висновку,що твердження відповідача, що були розміщенні на вказаному сайті не були ідентичними, що поширені іншими авторами. У мережі Інтернет вказана інформація з`явилися набагато раніше, ніж була висвітлена ним, у зв`язку з чим ця інформація не підлягає спростуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , позивач зазначив, що доводи про те, що судом не було залучено до участі в справі, у якості відповідача власника веб-сайту, не відповідають ст. 51 ЦПК України, а посилання на можливість проведення семантико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи, яка на думку відповідача, є видом криміналістичної експертизи, унаслідок чого повинна проводитись лише державною спеціалізованою експертизою, суперечить ст. 72 ЦПК України. Крім того, розповсюдивши недостовірну інформацію, відповідач у статті не посилався на будь-які інші сайти, з яких він взяв цю інформацію та не зазначає чи переконався він у її достовірності.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції установив та виходив з того, що ОСОБА_1 як автором ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12 годині 47 хвилин на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка містить інформацію негативного характеру наведену вище стосовно позивача. При цьому відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що поширена ним негативна інформація відповідає дійсності, а твердження допущені ним в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» є оціночними судженнями, унаслідок чого не підлягали б спростуванню. Проте як відповідно до Висновку експерта за результатами проведення семантико-текстуальної (лінгвистичної) експертизи від 31.08.2018 р № 2616 висловиу статті «ІНФОРМАЦІЯ_3»містять інформацію негативного характеру щодо ОСОБА_2 , є фактичним твердженням а не оціночним судженням.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, обставини справи, дослідивши її матеріали, суд апеляційної інстанції уважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 276 ЦК України визначено, що орган державної влади, орган Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями чи бездіяльністю яких порушені особисті немайнові права фізичної особи, зобов`язані здійснити необхідні дії для його негайного відновлення.

Згідно зі ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Статтею 297 ЦК України врегульовано, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь та гідність фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.

Верховний Суд України роз`яснив у п.19 постанови № 1 від 27.02.2009 року Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома

хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє

особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Верховний Суд України роз`яснив в п.19 постанови № 1 від 27.02.2009 року Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Так, відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол,

алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Право на свободу вираження поглядів, що включає свободу своїх поглядів, одержання і передання інформації та ідей без втручання у це органів державної влади не є безмежним та абсолютним, воно пов`язане із відповідальністю, може підлягати формальностям, умовам та обмеженням або санкціям і є необхідними в умовах демократичного суспільства. В якості гарантій такого права, державу в особі судової гілки влади наділено правом на втручання й обмеження права на свободу вираження поглядів, одержання і передання інформації та ідей, шляхом здійснення своєї наглядової юрисдикції. При цьому така дискреційна юрисдикція національного суду буде вважатись правомірною за умови з`ясування того, чи були мотиви, наведені національними органами влади на виправдання втручання «обґрунтованими і достатніми» і чи був ужитий захід «пропорційним законним цілям».

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12 годині 47 хвилин на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», автором якої є відповідач - ОСОБА_1 ..

Колегія суддів вважає, що інформація наведена вище, яка міститься у вказаній статті та яку позивач просив визнати недостовірною та зобов`язати ОСОБА_1 її спростувати, виражена останнім способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження вищезазначеної інформації указане повідомлення не містить критики або оцінки дій та виражена без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів), а висловлена у формі констатації конкретних фактів (обставин), які можна перевірити на предмет її відповідності дійсності, тобто є твердженням.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Факт поширення інформації, яка є предметом розгляду, відповідачем не оспорюється, проте зазначається, що вона була висвітлена ще до її публікації саме ним, на інших сайтах мережі Інтернет ( які ним вказуються).

Проте, вказана обставина не заслуговує на увагу, оскільки відповідач у статті не посилався на будь-які інші сайти, з яких він взяв цю інформацію.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, збов`язана переконатися в її достовірності.

Відповідач будь-яких доказів того, що зміст інформації, яку судом його зобов`язано спростувати, має характер суб`єктивного припущення та не може бути кваліфікована як повідомлення про факт, внаслідок чого їх неможна перевірити на предмет їх відповідності дійсності, тобто є оціночними судженнями, внаслідок чого і не можуть бути спростовані, не надав. Як і не надав доказів достовірності поширеної ним інформації.

Крім того, відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов до висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно доположень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.

Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Поширивши стосовно ОСОБА_2 вищевказану інформацію у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка є такою, що може бути перевірена на предмет її правдивості, оскільки дії про які заявляє відповідач підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення слів ОСОБА_1 до оціночних суджень чи критичних зауважень, останній доказів того, що стосовно позивача здійснюється чи наявне кримінальне провадження або є вирок, який набрав законної сили, не надав.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що інформація, яку позивач просить зобов`язати відповідача спростувати, є недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_2 , оскільки є негативною.

Аргумент апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що до участі в справі не залучено в якості відповідача власника веб-сайту, на законність та обгрунтованість рішення, ухваленого в даній справі, не впливає, оскільки у відповідності до положень ЦПК України, позивачеві належить право визначати коло осіб, які, як він вважає, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушили його права та до яких позивач направляє свої позовні вимоги (позов), звернувшись при цьому до суду.

Факт того, що відповідач порушив права позивача доведено, наслідком чого і стало ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_2 ..

Не заслуговує на увагу і аргумент апеляційної скарги про те, що суд безпідставно в обґрунтування свого рішення послався на висновок ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», яке не є державної установою, а судова семантико-текстуальна (лінгвістична) експертиза повинна проводитись лише державною спеціалізованою експертизою.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Саттею 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу» визначено, що наукова і науково-технічна експертиза - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об`єктів експертизи і підготовка обгрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об`єктів.

У ст. 5 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» описано об`єкти наукової і науково-технічної експертизи і перелік їх не є вичерпним з огляду на слово «тощо».

Частиною 2 ст.7 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» визначено, що порядок проведення державної акредитації фізичних і юридичних осіб на право проведення наукової і науково-технічної експертизи, форму свідоцтва на право проведення такої експертизи та перелік документів державного зразка, що дають фізичним особам право на провадження експертної діяльності і надання експертних послуг без отримання свідоцтва, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері науки.

Так, відповідно до Переліку документів державного зразка, що дають право

фізичним особам на провадження експертної діяльності та надання експертних послуг без отримання свідоцтва, затвердженого наказом МОН України № 12 від 12.01.2004 року, такими документами є: 1. Диплом про присудження вченого ступеня кандидата наук увідповідній галузі знань; 2. Диплом про присудження вченого ступеня доктора наук у відповідній галузі знань; 3. Атестат про присвоєння звання старшого наукового співробітника; 4. Атестат про присвоєння звання доцента;5. Атестат про присвоєння звання професора.

Відповідно до частин 1-3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно із частинами 1,2,5,6 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Як убачається із Висновку експерта, складеного 31.08.2018 року ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», то останній відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України, оскільки містить інформацію про його підготовлення для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а експерт ОСОБА_5 . є кандидатом філологічних наук зі спеціальності українська мова та доцентом, що підтверджується відповідними документами ( а.с.86-89 том 1).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні даної справи в першу чергу суд керувався юридичними поняттями щодо оціночних суджень, викладених у нормах матеріального права, на підставі яких вирішено справу.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: А. О. Чобіток

Судді: О. В. Немировська

Т. І. Ящук