ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

м. Київ

справа №331/3675/17

адміністративне провадження №К/9901/33751/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.08.2017р. (суддя - Жуков О.Є.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017р. (судді - Юрко І.В., Гімон М.М., Чумак С.Ю.) у справі за її позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними, зобов`язання поновити виплату пенсії,

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення виплати з 01.01.2017р. пенсії по інвалідності, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати поновити виплату пенсії по інвалідності з 01.01.2017р. та виплачувати її в подальшому.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що дії пенсійного органу щодо припинення виплати їй пенсії є незаконними та такими, що суперечать Конституції України, іншим актам чинного законодавства.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.08.2017р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017р., в задоволенні позову відмовлено.

З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування касаційної скарги, з посиланням на статті 22, 46, 58 Конституції України, статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 2, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», вказує, що обмеження у 2017 році щодо виплати пенсії працюючим державним службовцям є дискримінаційними по відношенню до позивача та таким, що не забезпечує повної реалізації всіх прав людини й основоположних свобод всіма особами з інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності.

Крім того посилалась на те, що судами не направлено звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІ від 06.12.2016р.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 23.07.2012р. та по час звернення до суду працює в Головному територіальному управлінні юстиції у Запорізькій області і є державним службовцем.

З 11.07.2014р. знаходиться на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, група інвалідності ІІІ (загальне захворювання) відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначену пенсію вона отримувала з 11.07.2014 року по 01.04.2015 року.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.03.2016р. у справі №331/1765/16-а зобов`язано УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя виплатити їй пенсію по інвалідності з 26.08.2015р. по 31.12.2015р.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.12.2016р. у справі №331/8062/16-а, яка була залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2017р., зобов`язано УПФУ в Олександрівському районі м. Запоріжжя відновити з 01.01.2016р. виплату, призначеної позивачу пенсії по інвалідності. Проте, відповідач здійснив їй нарахування та виплату пенсії лише за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.

Листом від 04.05.2017р. відповідач повідомив позивача про відсутність права на отримання нею пенсії по інвалідності з 01.01.2017р. з огляду на внесення змін до ст. 47 Закону України №1058-IV Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VIII та її перебуванням на державній службі.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо зупинення виплати пенсії та відмови у поновленні її виплати, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" тимчасово, по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Враховуючи, що позивач продовжує працювати на посаді та умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», і в цей період стаття 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» містить застереження щодо виплати будь-якого виду пенсії, суди дійшли висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності є правомірними.

З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII (далі - Закон №911-VIII), яким внесено зміни до ч. 1 ст. 47 Закону № 058-IV, абзаци другий і третій якої викладені в такій редакції: «Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються».

Отже, з 01 січня 2016 року призначені пенсії не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів».

З 01 січня 2017 року редакція ст. 47 Закону №1058-IV була чинна зі змінами внесеними Законом №1774-VIII, відповідно до якої, тимчасово по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Відтак, фактично Законом №1774-VІІІ продовжено тимчасовий порядок обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Станом на час виникнення спірних правовідносин, вказані норми законів не скасовані та не визнані у встановленому порядку такими, що не відповідають Конституції України.

Оскільки позивач з 01 січня 2017 року і по час звернення до суду з даним позовом - червень 2017 року працювала на посаді державного службовця в Головному територіальному управлінні юстиції у Запорізькій області, дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії з 01.01.2017 року відповідають положенням частини 1 статті 47 Закону №1058-IV в редакціях згідно із змінами, внесеними відповідно до Закону №1774-VІІІ.

Аналогічний підхід щодо застосування зазначених норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 26.06.2018р. у справі №607/592/17 та від 06.02.2019р. у справі №564/588/17, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладене, висновки судів попреденіх інстанцій про правомірність дій відповідача щодо припинення виплати позивачу призначеної пенсії з 01 січня 2017 року ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Посилання позивача в обгрунтування касаційної скарги на не направлення судами попередніх інстанцій звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІ від 06.12.2016р. є безпідставним, оскільки за правилами частини 5 статті 9 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) таке звернення направляється у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, чого під час розгляду даної справи встановлено не було.

Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.08.2017р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук